Мобильная версия | RSS
Счастливый Вы человек, Гость!
Вход | Регистрация
Меню сайта
Разделы
Тесты КРОК 2015 [67]
Разное [26]
Акушерство и гинекология [37]
Анатомия [15]
Биология [3]
Биофизика [7]
Биохимия [14]
Военка [30]
Гигиена [7]
Гистология [5]
Гуманитарные науки [11]
Дерматология и венерология [4]
Детские инфекции [33]
Детская хирургия [23]
Законодательство [20]
Иммунология и аллергология [2]
Инфекционные болезни [26]
Латинский язык [2]
Микробиология [6]
Нервные болезни [6]
Нормальная физиология [20]
Онкология [36]
Офтальмология [4]
Патологическая физиология [41]
Патологическая анатомия [47]
Педиатрия [20]
Психиатрия [3]
Радиология [13]
Социальная медицина [6]
Стоматология [51]
Судебная медицина [22]
Терапия [105]
Травматология и ортопедия [47]
Фармакология [68]
Хирургия [38]
Эндокринология [10]
Эпидемиология [19]
Мультимедиа [27]
Медицинские приложения на Android [0]
Подборка лутших медицинских приложений для Андроида. Студентам и врачам!
Записи в дневниках
Народный опрос
Как у студента обстоят дела с подработкой?
Всего ответов: 3994
Блог автора
Форма входа
Неофіційний сайт студентів
НМУ імені О.О. Богомольця, м. Київ
Главная » Файлы » Травматология и ортопедия

Множинні та поєднані ураження опорно-рухового апарата. Ускладнення при лікуванні переломів. Сучасні принципи ампутацій та протезування. (лекция, )

[ Скачать с сайта (18.7Kb) ] 31.08.2008, 22:26

Механічна травма систем і органів розподіляється на ізольовану (монотравму) та політравму. Ізольованими пошкодженнями називають пошкодження одного органу, або відносно до апарата руху та опори пошкодження в межах одного анатомічного сегменту (кісткі , суглобу).
Бурхливий розвиток транспорту, техніки та будівнитства, інтенсифікація виробництва супроводжуються ростом травматизму, в структурі якого збільшується частка множинних та поєднаних пошкоджень.
Множинні механічні травми, це пошкодження двох або більше внутрішніх органів в одній порожнині, а також пошкодження двох або більше анатомо-функціональних сегментів апарату руху та опори.
Поєднанними пошкодженнями вважається одночасні пошкодження внутрішніх органів в двох або більших порожнинах, або пошкодження внутрішніх органів та апарата руху та опори.
Комбінованими називають пошкодження які отримані від різноманітних травмуючих факторів: механічонго, термічного, радіаційного і т.д.
В данний час у світовій літературі та практиці прийнято розглядати множинні та поєднанні пошкодження як полісистемні та поліорганні пошкодження.
Полісистемні та поліорганні пошкодження за данними різних авторів складають від 50% до 82,5% усіх пошкоджень і мають стійку тенденцію до росту, як за кількістю, так і за обсягом уражень. Варто зауважити, що насамперед зростає полісистемна, найбільш важка травма.
Полісистемна і поліорганна травма є дуже складною і небезпечною для життя патологією, що призводить до смерті постраждалих у 12-95% випадків, в залежності від обсягу і об’єкту ушкодження. Найчастіше (майже 50%) зустрічається сполучення травми апарата руху та опори і краніальної травми.
Множинні, поєднанні та комбіновані пошкодження характеризуються особливою важкістю клінічних проявів, супроводжуються значним порушенням життєво важливих функцій організму, труднощами під час діагностики, складністю в лікуванні, високим відсотком інвалідності та значною смертністю. Такі пошкодження практично завжди супроводжуються травматичним шоком, великою крововтратою, розладами в системах кровообігу та дихання і термінальним станом.
В останні 10-15 років в науковій літературі та на практиці використовується термін - політравми. Політравма – це сукупність двох чи більше пошкоджерь, які потребують спеціалізованого лікування, характер якого залежить від особливостей кожного з пошкоджень та від взаемного впливу їх на організм. Він став загальновизнаним поняттям, яке вказує на наявність у хворого множинних та поєднаних пошкоджень апарату руху та опори і внутрішніх органів. Зрозуміло, що прямий переклад цього терміну висвітлює тільки кількісну сторону пошкодження і ніяк не вказує на якісну. Ця причина являється вагомим аргументом для багатьох теоретиків та практиків які не визнають терміну "політравма".
Однак життя вносить свої корективи. Термін «політравма» широко росповсюджений і вкорінився серед медичних працівників різних спеціальностей, особливо для тих, хто займається наданням ургентної травматологічної допомоги. Коротке слово «політравма» являє собою символом тривоги, котрий характеризує і складність пошкодження,і важкий загальний стан хворого і наявність шоку, крововтрати і т.д.
Одночасно – це заклик до надання невідкладної допомоги таким пацієнтам на всіх етапах: швидкої допомоги, приймальному відділенні, служби реанімації, операційній. Особливо це важливо в становленні та розвитку медицини катастроф.
Частота політравми складає 5-8% від всіх пошкоджень апарату руху та опори та внутрішніх органів.
На першому місці чинником виникнення політравми стоять автошляхові пригоди-від 50 до 70% всіх несчастних випадків, на другому – падіння з висоти, які досягають 23-40%.
Політравма - це не просто сума переломів та пошкоджень внутрішніх органів. Це низка патологічних і соматичних реакцій, яку Кларк у 1955 р. назвав «травматична хвороба». Вона характеризується складним і багатостороннім патогенезом, в гострому періоді якого на перший план виходять не признаки перелому, а порушення вітальних функцій, які загрожують життю пацієнта.
Травматична хвороба має як специфічні так і неспецифічні ознаки. До специфічних проявів відносяться в першу чергу раптовий початок, майже повна відсутність латентного терміну, наявність морфологічного субстрату пошкодження і обумовлену цим субстратом крововтрату,а найголовніше специфічні реакції органів, що пошкоджені і гіпоксію за циркуляторно-анемічним характером. До речі, саме специфічність реакцій органів і систем на пошкодження визначають поліморфізм клінічної картини травматичної хвороби.
До неспецифічних ознак травматичної хвороби відносяться також системні патологічні і соматичні постагресивні реакції організму (біль, пропасниці, зниження адаптаційних, зокрема імунних резервів, різні інфекційні ускладнення та інше).
Не торкаючись глибоко патогенезу травматичної хвороби варто відмітити, що у плані розвитку цієї хвороби виникає такий загрозливий для життя стан, як мультисистемна органна недостатність. Данний стан характеризується різким напруженням функції багатьох органів та систем, в першу чергу систем життязабеспечення (серцево-судинної і системи зовнішнього дихання). Коли ця недостатність досягає критичного рівня наступає смерть постраждалого. Варто зауважити, що летальність серед хворих з поліорганною недостатністю досягає до 20-25%.
Політравма (травматична хвороба) характеризується такими особливостями:
1.Завжди спостерігається синдром взаємного обтяження.
2.Нерідко поєднання пошкоджень створює ситуацію не можливості проведення тих чи інших лікувальних заходів. Наприклад, при пошкодженні аппарата руху та опори при наданні допомоги та лікуванні показанні наркотичні анальгетики, однак при поєднанні з черепно-мозковою травмою вони будуть протипоказані і т.п.
3.Збільшується частка ускладнень, які призводять до критичного стану (масивна крововтрата, токсимія, жирова емболія і т.д.)
4.Спостерігається маскування проявів клінічних симптомів при краніоабдомінальних пошкодженнях, пошкодженнях хребта та живота і т.д., що призводять до діагностичних помилок.
У перебігу травматичної хвороби розрізняють декілька періодів. До тепер існує багато класифікацій, однак найбільш розповсюдженою на Украіні є класифікація І.І.Дерябіна (1987),яка відокремлює три періоди хвороби:
1.Гострий період (має три стадії)
а)стадія шоку (тривалість декілька годин – доба)
б)стадія нестабільної адаптаціі (тривалістю до 7 діб). У цій стадії у разі декомпенсації однієї із систем організму може наступити поліорганна недостатність.
в)стадія стійкої адаптації або стабілізації (до 3-4 тижнів)
2.Період реконвалісценції (тривалістю до 10 і більше тижнів в залежності від первинного стану організму.тяжкості и обсягу пошкодження).
3.Період реабілітації.У цей період повинні бути поновлені усі функції організму і не в останню чергу – функція опорти та руху.
Іноді виділяють також легку, середню і важку форми травматичної хвороби.
Клінічна картина гострого періоду складається із симптомів, які характеризують шок, крововтрату, гостру дихальну недостатність, ознаки пошкодження внутрішніх органів та локомоторного апарату.
Тому зрозуміло, що в цей період на перший план висуваються питання реанімації та інтенсивної терапії, оперативні втручання які направленні на відновлення життєвоважливих функцій організму, а це перш за все стосуеться органів грудної та черевної порожнини.
Висока інвалідність та смертність на наш погляд в значній мірі обумовлена широко розповсюдженою тактикою послідовності подання допомоги у хворих з політравмою. Як правило, на першому етапі надається екстренна допомога по життєвим показанням, далі - проводяться екстрені оперативні втручання, далі - планові операції, в тому числі і остеосинтез, в подальшому - реабілітація.
Така тактика не дає можливості в перші дні після пошкодження оптимально лікувати переломи, в зв’зку з чим результати їх лікування залишаються незадовільними. В свою чергу нестабільність відламків при лікуванні переломів методом скелетного витяжіння та гіпсовою іммобілізаціею не узгоджується у таких хворих, обтяжуе перебіг післяопераційного періоду, сприяє виникненню набряку головного мозку, подовжуе перебіг шоку, ускладнює проведення лікувальних та діагностичних маніпуляцій, обслуговування паціентів.
В зв’язку з великою кількістю незадовільних результатів при використанні тактики відсроченного остеосинтезу в теперішній час деякі спеціалісти вказують, що раннє хірургічне лікування перломів при політравмі призводить до зниження смертності, працевтрати та інвалідізації пацієнтів.
Головною метою лікування переломів являеться раннє і повне відновлення функції кінцівок. Стійке порушення функції суглобів , яке призводить до інвалідизаціі спостерігаеться у 30-40 % паціентів після консервативного лікування або після нестабільного остеосинтезу.
В зв’зку з цим, все більшого розповсюдження отримують способи стабільно-функціонального остеосинтезу за допомогою як погружних конструкцій так і апаратів зовнішньої фіксації.
Спеціалізована ортопедо-травматологічна допомога в нашій країні набула широкого розвитку, особливо за останні десятиріччя. Паралельно з кожним роком збільшуеться кількість кваліфікованих спеціалістів, удосконалюються вже відомі, розробляються та впроваджуються в клінічну практику нові, більш ефективні способи лікування, підвищується якість ортопедо-травматологічної допомоги, знижується інвалідність.
Однак, не дивлячись на позитивну динаміку в лікуванні ортопедо-травматологічних паціентів, на превеликий жаль і в наш час зустрічається цілий ряд помилок, які значно погіршують результати лікування та ефективність тих чи інших способів лікування. Виділяють шість основних груп лікарських помилок: діагностичні, лікувально-тактичні, лікувально - технічні, організаційні, експертні та суб’єктивні.
1. Діагностичні помилки.
Гостра травма, яка супроводжується множинними та поєднанними пошкодженнями, частка яких за останні роки значно збільшилась, потребують своєчасної та повної діагностики. Недостатня реалізація рентгенологічних та інших методів діагностики, нехтування консультаціями суміжних спеціалістів призводить до огрубих діагностичних помилок при пошкодженнях з множинною локалізацією, особливо внутрішніх органів. Безумовно, що часовий фактор при цьому створює фон для винекнення діагностичних недоліків і значно більший, чим при ізольованих пошкодженнях або наслідках травм.
Однак, послідовне дотримання методології обстеження таких хворих із залученням суміжних спеціалістів, використання допоміжних методів обстеження, здібність до всебічного і критичного аналізу отриманих данних з врахуванням обставин травм, характеру та локалізації пошкоджень визначають основне направлення в попередженні діагностичних помилок.
2.Лікувально – тактичні помилки.
Лікувальна тактика включає суму диференційованих заходів, які дозволяють для кожного хворого в данних обставинах з найменшою вірогідністю помилок із великого арсеналу тактичних заходів вибрати найбільш оптимальний, котрий може забезпечити успішне лікування.
В ортопедо – травматалогічній практиці правильний вибір лікувальної тактики має особливо важливе значення, так як навіть при однотипних пошкодженнях або захворюваннях можливо використовувати різні методи і способи як консервативного так і оперативного лікування. Це залежить від обставин, які зумовлені як самою патологією, так і конкретними умовами, можливостями і підготовкою хірурга, технічною забезпеченістю, віковими та анатомо – функціональними особливостями, професією хворого, терміном та характером порушення статики та динаміки, що дуже важливо врахувати і при відновлюванному лікуванні наслідків пошкоджень і ортопедичноі патології.
Значне місце серед лікувально – тактичних помилок, які як правило, поєднуються з технічними, займає зміна способів і методів лікування. Помилкова початкова тактика у виборі найбільш раціонального методу лікування або невміле його використання не завжди залишаються без наслідків.
При переході від одного методу лікування до іншого нерідко виникають наступні недоліки, які як ланцюгова реакція призводять за собою до різних ускладнень та негативних наслідків.
Винекнення лікувально – тактичних помилок повязане також з відсутністю єдиних методологічних підходів і загальних тактичних установок в лікувальних установах тієї чи іншої територіальної належності. Це стосується лікування найбільш розповсюдженної патології апарату руху та опори, чіткого конптролю і послідовності в виконанні персоналом стаціонару відпрацьованої та життєвоперевіреної конкретної лікувальної тактики з урахуванням патології та індивідуальних особливостей хворого.
3.Лікувально-технічні помилки.
Відсутність дифференційного підходу в застосуванні різнопланових металевих конструкцій для остеосинтезу, компресійно-дистракційних апаратів, протезів і ендопротезів, спеціального інструментарію і пристроїв, в тому числі і скелетного витяжіння, недостатнє володіння технікою їх використання - ось неповний перелік чинників, які викликають огріхи та ускладнення.
Найбільш розповсюдженим джерелом помилок і базисом негативних наслідків являється використання серкляжних швів, неадаптованих металевих конструкцій, які виготовлені кустарним способом, відсутність володіння технікою і прийомами оперативних втручаннь, недостатня компетенція лікаря, відсутність відповідних умов.
Тому, перш чим почати ті чи інші дії, важливо не тільки зважити, співставити і об’єктивно продумати всі прийоми і деталі, але і кваліфіковано їх виконати, передбачити необхідність або можливість використання нових технічних прийомів на шляху до повної реабілітації пацієнтів.
4.Організаційні помилки.
Відомо, що в лікувальних установах, де питанням організації лікувально-діагностичного процесу приділяють належну увагу - меньше лікарських помилок.
Нерідко керівники спеціалізованої допомоги не враховують, що для успішного лікування ортопедо-травмологічних хворих суттєве значення має наявність відповідної апаратури. В деяких стаціонарах викокистовуються підручні засоби, неадекватність яких може негативно впливати на перебіг лікування.
Одним із серйозних недоліків в організації служби являється відсутність цілодобової можливості для надання невідкладної допомоги потерпілим, включаючи і інші підрозділи-анестезіології і реанімації, служби крові і т.п.
Нерідко негативні наслідки виникають при недостатній організації внутрішпитальньої служби, відсутність чіткої системи контролю за лікувально-діагностичним процесом та виконанням призначень лікаря, недооцінка важливості колективного обговорення важкої ортопедо-травматичної патології, клінічних розглядів. Недостатньо чітке заповнення медичної документації також являється джерелом лікарських помилок. Рівень організації спеціалізованої допомоги в багатьох випадках залежить від моральних та професійних якостей керівника спеціалізованих стаціонарів, його ерудиції, авторитету, досвіду.
5.Помилки лікувально-трудової експертизи .
6.Субєктивні помилки.
Це група помилок являється найбільш розповсюдженою, так як вони напряму повязані з особистістю хірурга, який їх допускає. Помилки є наслідком рівня компетенції і уважності спеціаліста.
Джерелом некомпетентності, з одного боку, може бути недостатня підготовка, не отримання глибоких знань і практичних навичок для самостійного їх використання. З другого боку, воно зумовлене не тільки відсутністю самокритики до проблем в своєму навчанні, але і відсутністю мети до свого професійного зростання, інертністю, а нерідко і переоцінкою своїх можливостей - знати і дійсно робити-далеко не одне і теж.

Ампутації та протезування.

Ампутацією називається оперативне втручання, яке направлене на усічення кінцівки на протязі. Якщо усічення кінцівки проводять на рівні суглобу, то таке оперативне втручення називаеться екзартикуляцією.
Ампутація є досить давньою операцією. Вчення про ампутацію пройшло ряд етапів, які були пов’язані з загально-медичними проблемами (знеболення, зупинка кровотечі і т.п.), так і вирішенням спеціальних питань: показання до ампутацій, рівня способу і т.п.
Показання до ампутації, рівень ампутації, спосіб проведень повинен завжди вирішуватись строго індивідуально. При цьому обовязково повинно бути проаналізовано не тільки характер захворювання, його локалізація, але й загальний стан хворого, його психоемоційні можливості.
Як вказував М. І. Пирогов “ ні одна із операцій не потребує стілки обдумувань, стілки здорового глузду і уваги з боку лікаря, як радикальне і свідоме установлення показань до ампутації.”
Аналізуючи вище згадане, беручи до уваги різноманіття індивідуальних особливостей пацієнтів в котрих ставляться питання до ампутації на наш погляд більш раціонально буде провести аналіз абсолютних показань до ампутації.
1.Відриви кінцівок з пошкодженням та роздавленням м'язів, кісток, магістральних судин та основних нервових стовбурів на протязі.
Велику роль в спасінні відчленованого сегменту кінцівки має його охолодження. Відомо, що допустимий термін збереження життєздатності тканин в умовах комнатної температури для пальців на кисті складає 12-14 годин, а для сегментів, які включають великі м’язеві масиви, а це проксимальніше в/з передпліччя – 8-9 годин. Багаточисленними дослідженнями доказано, що раннє охолодження дозволяє значно збільшити термін апоксії.
Правила транспортування: 3 пакети або ж побутовий засіб.
Неправильно тактично відмовлятися від охолодження неповністю відчленованого сегменту.
2.Наявністю важкої інфекції, яка загрожує життю хворого.
3. Гангрена кінцівки різноманітного походження (тромбоз, емболія, діабет, опіки та відмороження, електротравма і т. п.)
4. Злоякісні пухлини.
5. Довготривалі трофічні виразки, які не піддаються лікуванню з наявністю малігнізації країв.
6. Хронічній остеомієліт з признаками прогресуючого амилоідозу внутрішніх органів.
7. Вроджені та набуті вади кінцівок, які заважають протезуванню.
Рівні ампутацій:
Розрізняють слідуючи види ампутацій:
-первинні – ампутації, які виконують з метою вилучення явно нежиттєздатної частини кінцівки. Вони виконуються в об’ємі ПХО виконуються в перші 24 години;
-вторинні ампутації – ампутації, які виконуються після неефективного як хірургічного так і консервативного лікування при ускладненнях газовою гангреною, розповсюдженими гнійними ускладненнями, сепсисом, ємболія з формуванням демаркаційної лінії;
-пізніми - називаються такі, які виконуються в зв’язку з наявністю довгонезаживаючих нориць, ран, хр. остеомієліту з наростаючими признаками амілоідозу внутрішніх органів;
-повторні, або реампутації – як результат невдало виконаних ампутацій, при вадах культі, після ускладнень при первинних ампутаціях.
Ампутацію краще проводити під загальним знеболенням, хоча це не виключає і різноманітні способи місцевого знеболення, враховуючи локалізацію.
Основними моментами ампутації являються: розсічення м’яких тканин, розпил кістки, обробка рани, перев'язка судин, нервів, ушивання рани.
В залежності від розсічення м’яких тканин ампутації бувають:
-гільйотинними - коли м’які тканини пересікаються перпендикулярно до довгої вісі кінцівки на одному рівні.
-двохмоментні – коли шкіра після циркулярного пересічення зміщується проксимальніше, а потім пересікають всі інші м’які тканини.
-трьохмоментні – проводять циркулярний разріз шкірі, потім м’язів, а потім кістки, тобто відносно вище згаданих тканин зтворюється три рівні розтину.
На сьогоднишний день, в зв'язку з багатьма ускладненнями ці способи використовуються рідко. Найбільш доцільним, а тому і розповсюдженим являється лоскутний спосіб ампутації. Лоскути утворюються зі шкіри і підшкірной жирової клітковини в співвідношенні 2/3: 1/3. Це дозволяє відвести майбутній рубець з під навантаження, що являеться профілактикою келоїдного переродження, утворенню виразок, екскоріацій.
Якщо в лоскут включається і фасція, то ампутація називається фасціопластичною, якщо і м’язи – фасціоміопластичною, а коли кістковий опил перекривається окістям - фасціальноперіостальнопластичною. Опил кісток може перекриватися також кістковою пластиною. В залежності від обробки кістки: 1)субперіостальна; 2)періостальна; 3)кістково-пластична. Такі ампутації називаються кістково-пластичними. Відокремлену групу кукс складають такі, які дають можливість навантаження на її торець. Це перш за все кукса по Пирогову (ампутацію проводять на рівні дистального метафізу кісток гомілки і після резекції частини пяткової кістки її горб підводиться під кінець цих кісток) ампутація стегна по Грітті-Шимоновському (ампутацію проводять на рівні дистального метафізу і після обробки надколінника він підводиться під цю ділянку).
Міопластичні ампутації - коли після викраювання шкіряних лоскутів м'язи пересікаються циркулярно проксимальніше, а потім над кістковим опилом сшивають спочатку внутрішню і зовнішню групу, а потім передню та задню. Така ампутація створює пересіченим м'язам точки фіксації, що значно покращує функціональні можливості кукс, покращує кровообіг.
Звичайно, що вищезгаданні способи пластичних ампутацій можливо комбінувати.
Важливим при ампутаціях являється обробка нервів. Це зв'язано з тим, що таке тяжке ускладнення як фантомні болі виникає в післяопераційному періоді є наслідком неправильної обробки нервів. Нерв повинен бути пересічений гострим лезом після спиртновокаінової блокади після препаровки його в проксимальному напрямку на 5-6 см без його витягування. Недопустима перерізка нерва ножицями.
Для позитивного результату після ампутації і послідуючого протезування важливе значення має обробка кісткового опилу. Перепилювання кістки повинно проводитися без пошкодження окістя. Края кістки обробляють рашпилем, а по відношенню до великогомілкової кістки - проводять обов’язкове зрубування її гребня.
Значення гемостазу при проведенні ампутації безспірне і підлягає загальним хірургічним принципам. Слід тільки акцентувати увагу, що вени і артерії повинні бути перв'язані окремо, що являється профілактикою артеріо-венозних шунтів. Не зайвим буде нагадати загальновідомий закон хірургічної техніки про бережливе ставлення до всіх тканин під час проведення ампутацій. Після ампутації обовязковим є проведення імобілізації, яка має за мету профілактику невигідних контрактур у суглобах.
Законом для лікаря є те положення - що ампутація повинна закінчуватись протезуванням. Протезування - компенсація відсутньої кінцівки, або лікування спеціальними апаратами порушеної функції апарата руху та опори за допомогою механічних пристроїв. Для цієї мети використовуються: протези, ортезні апарати, корсети, ортопедичне взуття.
Протези діляться на:
1. косметичні
2. активно-косметичні
3. робочі
Відосібно стоять так звані біоелектричні протези верхньої кінцівки. Робота протезу забеспечується біоелектричними потенціалами з кукси. Однак, маючи великі позитивні переваги, такі конструкції не знайшли широкого розповсюдження в звязку з тим, що протез реагує і на зовнішні електричні поля, що призводить до його неадекватної функції.
Для того, щоб реалізувати принципи протезування в максимально короткі терміни після операції, було розроблене експреспротезування - протезування на операційному столі. На ряду з позитивними сторонами спосіб має і суттєві недоліки: здавлення кукси гільзою протезу при її набряку, ускладнення перебігу раньового процесу, які являються перепоною для широкого впровадження в практику.
Слід вказати на ускладнення збоку кукси:
1.Ускладнення пов'язані з запальними та гнійними процесами в період загоювання рани.
2.Порушення з боку рубця: втягнуті рубці, келоїдне переродження, виразки, екскоріації.
3 Фантомні болі - болі у відсутній ділянці кінцівки.
4 Конічна кукса.
5 Булавовидна кукса.

1. Виділяємо гостру, підгостру та хронічну стадії патологічного процеса. Гостра стадія характеризується невідмежованим гнійним запаленням кісткового мозку та кістки в зоні ішемічного некрозу, що поширюється за межі рівня перелому. Спостерігається клінічна картина запалення з боку м’яких тканин ураженого сегмента та відповідна реакція всього організму на гнійно-некротичний процес.
В підгострій стадії починається, а в хронічній – завершується припинення поширення гнійного запалення за рахунок формування валу грануляційної тканини; відбуваються процеси секвестрації та відмежування некрозу м’яких тканин. Однією з основних умов початку переходу гострого процесу в підгострий та хронічний має бути вільний відплив гною із осередка.
В залежності від стадії захворювання в значній мірі вирішується і хірургічна тактика:
В гострій стадії остеомієліту (це перші дні або тижні після трвами) основним і невідкладним є створення умов для безперешкодного відпливу гною із осередка, видалення явно нежиттєздатних тканин, стабілізація уламків в зоні перелому, призначення адекватної антибактеріальної терапії та корекція порушень гомеостазу. Чим раніше проводяться згадані заходи, тим менш поширеним та тяжким буде подальший перебіг патологічного процесу.
В підгострій та особливо в хронічній стадії захворювання одночасно з радикальною некректомією вирішувати питання про реконструктивно-відновлювальні хірургічні заходи; антибактеріальна терапія має дещо менше значення, ніж в гострій стадії; порушення гомеостазу організма мають компенсований та субкомпенсований характер, тому медикаментозне лікування повинно бути менш агресивним, але довготривалим.
П. В хронічній стадії захворювання виділаємо три фази процесу:
Активну, загострення та ремісії. Під активною фазою остеомієліту розуміємо наявність гнійно-некротичного осередку з безперешкодним виходом гнійних виділень через нориці або рани. В таких випадках маємо справу з “істинним” остеомієлітом, що потребує виконання радикальної некректомії, а при необхідності (що буває досить часто) – реконструктивно-відновлювального хірургічного втручання.
Фаза загострення характеризується активізацією інфекції в зоні пошкодження кістки та одночасною наявністю перепони для виходу гною. В таких випадках на ранніх етапах загострення може бути ефективним протизапальне медикаментозне та фізіотерапевтичне лікування. Однак, при неефективності цієї терапії потрібно негайно розкрити гнійний осередок, видалити явно нежиттєздатні тканини та створити умови адекватного дренування; реконструктивно-відновлювальні хірургічні втручання в цей період, як правило, протипоказані.
Фаза ремісії – це період відсутності яких-небудь клініко-рентгено-лабораторних змін, характерних для активного або періоду загострення остеомієлітного процесу. В цей період захворювання найчастіше виконуються різноманітні реконструктивно-відновні хірургічні втручання як на кістках, так і м’яких тканин. Це фаза, максимальної тривалості якої повинен прагнути хірург при виконання некректомії, бо при хронічному остеомієліті досить часто не можна говорити про виліковування, а лише про досягнення більш-менш тривалої ремісії.
Хронічний остеомієліт – захворювання подібне вулкану або міні з несправним годинниковим механізмом, може проявити себе в любий момент при наявності навіть незамітного провокуючого фактора.

Насколько материал оказался Вам полезным?
Текущий рейтинг: 4.3/3 голосов

Добавил(а): Asterix | 31.08.2008 | Просмотров: 5130 | Загрузок: 1020
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Объявления на сайте
Новости на сайте
Продажа литературы на сайте
Медицинские выставки 2017
Статистика
Rambler's Top100 Союз образовательных сайтов
Яндекс.Метрика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Пользователи on-line:

География посетителей сайта
Copyright cтуденты НМУ © 2017