Мобильная версия | RSS
Счастливый Вы человек, Гость!
Вход | Регистрация
Меню сайта
Разделы
Тесты КРОК 2015 [67]
Разное [27]
Акушерство и гинекология [37]
Анатомия [15]
Биология [3]
Биофизика [7]
Биохимия [14]
Военка [30]
Гигиена [7]
Гистология [5]
Гуманитарные науки [11]
Дерматология и венерология [4]
Детские инфекции [33]
Детская хирургия [23]
Законодательство [21]
Иммунология и аллергология [2]
Инфекционные болезни [26]
Латинский язык [2]
Микробиология [6]
Нервные болезни [6]
Нормальная физиология [20]
Онкология [37]
Офтальмология [4]
Патологическая физиология [41]
Патологическая анатомия [47]
Педиатрия [20]
Психиатрия [3]
Радиология [14]
Социальная медицина [6]
Стоматология [51]
Судебная медицина [22]
Терапия [107]
Травматология и ортопедия [47]
Фармакология [68]
Хирургия [39]
Эндокринология [10]
Эпидемиология [19]
Мультимедиа [27]
Записи в дневниках
Народный опрос
Опасно ли детям учиться в одном классе с ВИЧ-инфицированным ребенком?
Всего ответов: 4463
Форма входа
Неофициальный сайт студентов
НМУ имени А. А. Богомольца
Главная » Файлы » Травматология и ортопедия

УШКОДЖЕННЯ ЛОПАТКИ, КЛЮЧИЦІ, ПЛЕЧОВОГО СУГЛОБА ТА ПРОКСИМАЛЬНОГО ЕПІМЕТАФІЗУ ПЛЕЧА. ВИВИХИ ПЛЕЧА. (механізм травми, класифікація,..) (методичка, )

[ Скачать с сайта (31.5Kb) ] 09.03.2008, 12:28


Актуальність теми:
Ушкодження складових елементів поясу верхньої кінцівки відносяться до важких травм, які не тільки призводять до порушення функції верхньої кінцівки, але й до інвалідності пацієнтів. Вони зустрічаються як при моно- так і політравмі.
Переломи проксимального відділу плечової кістки 7-10% усіх переломів кісток скелета. та становлять 75% переломів всієї плечової кістки. Ця проблема особлива актуальна у осіб похилого віку.
Переломи ключиці трапляються досить часто, як правило у дітей та людей молодого віку. У дорослих вони становлять 3-16%
Вивихи плеча за частотою займають 1місце. Бувають ускладнені переломи та вивихи, які потребують негайного оперативного лікування. Потребуть оперативного лікування і застарілі та звичні вивихи.
Зростання травматизму, особливо – дорожньо-транспортних пригод, в останні роки призвів до збільшення частоти цих пошкоджень, особливо їх ускладнених форм, як то, пошкодження підключичного судинно-нервового пучка, легенів, плечового сплетіння, асептичного некрозу і т.п.. Поєднана травма чимраз частіше трапляється під час падіння з висоти (кататравма). Ушкодження можуть поєднуватись з травмами грудної клітини:множинними переломами ребер, ушкодженням легенів.
Таким чином, частота пошкоджень, важкість клінічного перебігу, труднощі діагностики, складність лікування, значний відсоток різноманітних ускладнень визначають актуальність даної патології у підготовці лікаря.


Анатомо –топографічні та функціональні особливості плечового поясу.
Кісткову основу складають: ключиця, лопатка, верхній відділ плечової кістки.
Лопатка з’єднана з грудною клітиною системою м’язів, які забезпечують її фіксацію та рухливість. До цієї групи відносяться: mm. romboidei, levator scapulae, trapezius, pectoralis minor, serratus anterior.
Повний об’єм рухів верхньої кінцівки можливий завдяки синхронної роботи всіх суглобів плечового поясу: плечового (плечо-лопаткового), акроміально-ключичного,




грудинно-ключичного плечового поясу та руху лопатки по стінці грудної клітини. Лопатка є основою (платформою) передачі м’язової сили верхньої кінцівки відносно тулуба. Це можливо завдяки одночасної робити груп м’язів агоністів та антагоністів. Плавне відведення руки до 300 відбувається за рахунок плечового суглоба, потім в процес відведення включається обертання лопатки. Це співвідношення до 600 відведення руки дорівнює 4:1, потім обертання лопатки збільшується 5:4.
Такий об’єднаний механізм роботи плечового поясу в відведенні руки називається плечо-лопатковим ритмом. При пошкодженні анатомічних структур відбувається порушення цього ритму.
Враховуючи анатомо-функціональну єдиність плечового поясу, методика клінічного обстеження має проводитись з позицій детального аналізу можливого травматичного пошкодження, як кісткових так і м’якотканинних структур цієї системи.

Особливості клінічного обстеження .
Обстеження розпочинається з аналізу скарг, обставин, механізму травмування та інше.
При огляді області надпліччя хворий обовязково повинний бути оголен до поясу. При огляді порівнюються обидва надпліччя, виявляють їх симетричність, наявність деформацій, дефігурації, положення кінцівки, віссі кінцівок, однаковість довжини, зміни загальних контурів, стан м’яких тканин місця ушкодження, визначається порушення плечо-лопаткового ритму.
Далі обстеження плечового поясу проводиться посегментно- від центральних структур до периферичних.

Ушкодження мяких тканин області плеча:
До ушкодження мяких тканин даної ділянки відносять ушкодження зв’язок суглобів, забої, гематоми, сухожилків РМП, сухожилку довгої голівки двоголового м’язу плеча, ушкодження нервового сплетення.
Ушкодження зв’язок, як правило, виникають внаслідок непрямої травми- під час різкого надмірного руху, що виходить за межі фізіологічного обсягу, властивого для кожного окремого суглоба.
Пошкодження сухожилків м’язів, РМП супроводжуються порушенням їх функції.
Симптоматика задавнених пошкоджень складається з клінічних ознак ушкодження даної структури та обмеження рухів в наслідок привідної больової контрактури плеча.

В межах пахвової області із плечового сплетення виникають нерви верхньої кінцівки. В верхньому відділі цієї області на рівні малого грудного м’язу сплетення представлене 3 пучками(стовбурами)- медіальним, латеральним, заднім. В нижньому відділі медіальний пучок розгалуджується на n ulnaris, n cutaneus brahii та antebrachii, внутрішню порцію medialis , латеральний пучок –на зовнішню частину n. n medianus, musculocutaneus, задній пучок - n radialis, nerve axillary.


Переломи лопатки.
Дані пошкодження складають до 1,5% всіх пошкоджень кісток скелету. Внаслідок того, що лопатка лежить під значним м’язовим каркасом, від грудної клітини відділена підлопатковим м’язом переломи тіла лопатки трапляються рідко.
Лінія зламу може проходити через різні анатомічні утвори. В зв’язку з цим, виділяють переломи тіла, ості та її кутів. Вбільшості випадків вони виникають при прямому механізмі пошкодження: удар в область лопатки або падіння на неї. При непрямому механізмі (падіння на відведену кінцівку), частіше виникають інші пошкодження: переломи суглобової впадини, шийки лопатки, акроміального та клювовидного відростків.
Характер клінічної картини залежить від локалізації пошкодження лопатки. Так переломи першого типу супроводжуються біллю, припухлістю, але функція страждає помірно. Легше клінічно діагностуються пошкодження кута, ості відростків лопатки.
Порушення функції верхньої кінцівки більш значне при пошкодженні суглобової впадини та шийки.визначається деформація в вигляді відвисання надпліччя донизу. При цьому під акроміоном виявляється незначне заглиблення.
В арсеналі лікування переломів лопатки використовують як консервативні, так і оперативні способи лікування.
Внутрішньосуглобові переломи, переломи зі зміщення підлягають оперативному лікуванню.
Класифікація пошкоджень ключиці.

1. Переломи ключиці:
- грудинного кінця;
- середньої третини;
- акроміального кінця.
2. Вивихи ключиці:
- акроміального кінця;
- грудинного кінця.
Механізм пошкодження переважно непрямий – падіння на відведену руку, ліктьовий або плечовий суглоб. Але можливий і прямий механізм – удар в область ключиці яким-небудь предметом або при падінні.
Клініка та діагностика переломів ключиці не викликає затруднень, так як ключиця розташована під шкірою і доступна дослідженню на всьому протязі.
Зміщення уламків зумовлене силою, яка діє під час травми, тягою м’язів прикріплених до ключиці та масою кінцівки. Тому типове положення: центральний відламок зміщується догори та дозаду- тягою грудинно-ключично-сосковим м’язом, а периферичний-вниз та дозаду-утримується підключичним м’язом та зв’язками, що ідуть від дзьобоподібного відростку та масою кінцівки. Як правило зміщення буде по довжені - ключиця втрачає функцію розпорки.
Однак при переломі акроміального кінця ключиці латеральніше місця прікріплення дзьоключичної зв’язки чи при її розриві малий бічний уламок зміщується догори під дією трапецієвидного м’язу.
Ознаками перелому є різка біль в місті перелому, голова повернута та похилена в сторону пошкодження. Потерпілий підтримує та прижимає кінцівку до тулуба. Надпліччя укорочене. В ділянці ключиці визначається кутоподібна деформація. Пальпаторно виявляється порушення непреривності ключиці, патологічна рухливість.
Рентгенографічне дослідження дозволяє уточнити діагноз і проводиться в двох проекціях.
Лікування переломів в ключиці полягає в використанні консервативних та оперативних методів. У дітей – консервативне.
Незалежно від способу лікування при консервативному методі обов’язковими елементами має бути:
1. Знеболення;
2. Розведення та підняття надпліччя;
3. Імобілізація в досягнутому положенні.
Імобілізація забезпечується: кільцями Дельта, восьмиподібною пов’язкою, пов’язкою Вайнштейна В.Г., шиною Кузьминського С.І. і т.п.
В переважній більшості переломи середньої/3 ключиці відбуваються зі зміщенням, досить часто скалкові-це може призвести до перфорації шкіри, травмування судинно-нервового пучка
Оперативне лікування ключиці виконується при:
- відкритих переломах;
- ускладнені переломи з пошкодженням судинно-нервового пучка або плеври;
- багатоуламкові переломи з загрозою пошкодження судинно-нервового пучка або перфорації шкіри.
В своєму об’ємі оперативне лікування включає:
- відкриту репозицію відламків;
- фіксація їх інтра- або екстрамедулярними фіксаторами, апаратами зовнішньої фіксації;
- зовнішню імобілізацію (в залежності від міцності фіксації відламків).
Післяоперативний період проводиться в загальновизнаному хірургічному плані.
Вивих акроміального кінця ключиці.
Займають третє місце за частотою виникнення після вивихів плеча та передпліччя.
В залежності від ступеня та кількості пошкоджених зв’язок, які стабілізують акроміально-ключичний суглоб, пошкодження діляться на I, П та Ш ступні.
Характерний механізм пошкодження: падіння на предпліччя або відведену руку, коли відбувається різке здавлення надпліччя в фронтальній площині.
Пацієнти скаржаться на болі в ділянці акроміально-ключичного суглоба, обмеження рухів в плечовому суглобі в зв’язку з посиленням болю. Її інтенсивність, як і порушення функції залежать від ступеня пошкодження сумково-зв’язочного апарата суглоба. Від цього залежить і ступінь деформації – виступання акроміального кінця ключиці, тобто його зміщення.
Для встановлення діагнозу допомагає пальпація. Окрім того, що ми чітко можемо виявити посилення болю в ділянці суглоба, нетипове положення акроміально кінця ключиці, характерним симптомом є симптом “клавіши” – при надавленні на ключицю вона легко вправляється, але варто відмітити, що вона також легко вивихується.
Рентгенологічне дослідження повинно бути проведене в вертикальному положенні пацієнта, а при неможливості – з обов’язковою тягою по осі верхньої кінцівки. Цей прийом повинен бути використаний при любому затрудненні під час діагностики.
При вивченні рентгенограм слід звернути увагу на положення верхнього краю ключиці, ширину суглобової щілини, а обов’язково на положення нижнього краю ключиці відносно акроміального відростку.
Розрізняють консервативні і оперативні способи лікування.
Вправлення вивихнутого кінця ключиці настільки легке, важко втримати його в правильному положенні. Консервативне лікування доцільне при I, рідше П ступеня пошкодження.
Воно полягає в знеболенні, вправленнні ключиці, з одночасним підніманням у протележному напрямку (догори) плеча, укладання валіка над ключицею та фіксацією за допомогою різноманітних специфічних пов’язок: Б.К.Бабіча, Волковича, Кужукеєва, Шимбарецького та ін.
В важких ступенях пошкодження сумково-зв’язочного апарата акроміально-ключичного суглоба використовується оперативне лікування.
Із різноманітних способів оперативне лікування (їх більше 200) найбільш доцільними є способи, які включають відновлення чи аутопластику пошкоджених зв’язок та черезсуглобовою фіксацію акроміального кінця ключиці металевими фіксаторами до акроміона на період зрощення зв’язок, перебудови аутотрансплантату.
Вивих грудного кінця ключиці.
Вивих грудного кінця ключиці виникає в результаті непрямого механізму пошкодження: чрезмірне відхилення плеча та предпліччя дозаду або до переду.
В залежності від зміщення внутрішнього кінця ключиці розрізняють: предгрудинний, підгрудинний та заднє-грудинний вивих. Останніх два зустрічається досить рідко.
Пацієнти скаржаться на біль в області грудинно-ключичного суглоба. В верхній частині грудини визначається деформація за рахунок витягування грудинного кінця ключиці, набряку та гаматоми. Функція верхньої кінцівки обмежена, пальпація болюча. Надпліччя на стороні пошкодження вкорочене.
Обов’язкова рентгенографія обох грудинно-ключичних суглобів в строго симетричній укладці.
Найкращі анатомічні та функціональні результати дають оперативне лікування, яке полягає в відкритій репозиції та фіксації грудинного кінця ключиці до грудини: трансосольні шви, різноманітні металеві конструкції.

Вивихи плеча.
Травмтичні вивихи діляться на:
- ускладнені: відкриті, з пошкодженням судинно-нервового пучка, розривом сухожилків, переломо-вивихи.
- не ускладнені.
За часом з моменту вивиху:
• свіжі –до 3 днів;
• несвіжі -2-3тижні
• застарілі –більше 3 тижнів

В залежності від локалізації голівки після вивиху:
1.Передні (75%)
- передньо-нижній –піддзьобовидний
- передньо-верхній-підключичний;
2.нижні (23%) –аксилярний
3.задній
Травматичні вивихи плеча досягають до 60% всіх вивихів –займають 1місце серед усіх вивихів. Це пояснюється анатомо-фізіологічними особливостями суглоба: шароподібна голівка плечової кістки та плоска суглобова впадина лопатки, відсутність співвідношення в їх розмірах, велика порожнина суглоба, слабкість капсулярного апарата, особливо в його передніх відділах, різнонаправленість та амплітуда рухів, дія м’язів і т.п.
Механізм пошкодження, в основному непрямий: падіння на відведену руку в положенні передньої або задньої девіації, чрезмірна ротація плеча в тому ж положенні.
Потерпілі скаржаться на біль в області плечового суглоба.
При передньому вивиху постраждалий утримує пошкоджену кінцівку, намагаючись зафіксувати її в положенні відведення і деякого відхилення назад. Плечовий суглоб деформований: згладження підключичної ямки, акроміон виступає під шкірою, під ним - западіння. Все це придає суглобу характерний зовнішній вигляд, який називається симптомом еполета.
При нижніх вивихах хворий тримає передпліччя та кисть в піднятому положенні чи над головою.
Пальпаторно вдається виявити порушення зовнішніх орієнтирів проксимального відділу плеча: головка пальпується в незвичному для неї місці, яке залежить від типу вивиху. Активні рухи неможливі, а спроба виконання пасивних рухів виявляє позитивний симптом “пружинячого опору.” Пальпація та спроба виявити ті чи інші рухи призводять до різкого посилення болю.
Рухи в дистальних відділах кінцівки збережені в повному об’ємі. Рухи, як і чутливість, лікар повинен перевірити обов’язково, оскільки вивихи можуть супроводжуватися пошкодження нервових структур: плечового сплетіння, підмишкового нерву і т.д. Не виключається пошкодження і магістральних судин, тому слід перевірити і пульсацію на дистальних сегментах.
Ведучим допоміжним методом дослідження при вивихах плеча являється рентгенографія. Без її проведення не слід ставити заключний діагноз, а спробу усунути вивих слід віднести до лікарських помилок. Без рентгенографії можливо не розпізнати супутнє пошкодження проксимального відділу плечової кістки або лопатки і при маніпуляції нанести шкоду хворому.
Вивихнутий сегмент повинен бути вправлений зразу після встановлення діагнозу. Знеболення може бути місцевим та загальним. Перевагу віддають останньому.
Вправлення вивиху без знеболення слід вважати грубою помилкою.
На сьогоднішній день існує більш 100 способів вправлення.
При передніх вивихах плеча найбільш розповсюдженим являється спосіб Кохера, Джоналідзе, Мотта.
Слід також вказати на те, що– спосіб Гіпократа в зв’язку з великою травматизацією м’яких тканин і неможливими переломами проксимального відділу плеча на сьогоднішній день практично не використовується.
Спосіб Кохера полягає в послідовному проведенні чотирьох етапів:
- витяжіння по осі кінцівки та приведення плеча до тулуба;
- продовжуючи цей рух, проводять ротацію плеча назовні разом з відхиленням передпліччя в тому ж напрямку;
- не змінюючи досягнутого положення та тракції, зміщують ліктьовий суглоб вперед та до середини, зближуючи його з середньою лінією тіла;
- проводять внутрішню ротацію плеча за передпліччя, переміщують “запрокидують” кисть та здорове надпліччя.

Спосіб Джапелідзе основний на розслабленні м’язів витяжінням за рахунок ваги пошкодженої кінцівки. Хворого розташовують на сталі на боку з розрахунком, щоб вивихнута кінцівка звисала через край столу, а під голову ставлять високий столик або тумбочку. Після 20-30 хвилин наступає розслаблення м’язів, що призводить до так званого самовправлення, або значно допомагає під час маніпуляції ортопедом.
Нижні вивихи плеча доцільно вправляти за Моттом в положенні лежачи на спині.
Після вправлення виконується контрольна рентгенографія.
Не залежно від способу вправлення обов’язковим являється чітке дотримання імобілізації пошкодженої кінцівки на протязі не менше чим 4 тижнів в нейтральному відведеному положенні до 600 та незначній зовнішній ротації-для фізіологічної адаптації країв розірваної капсули та попередження привідної контрактури плеча.
Застарілі вивихи плеча вважаються такі, які не уснунуті на протязі 3 неділь і більше.
В такому випадку капсула суглоба стає щільною, втрачає еластичність, утворюються рубці в порожнині суглоба в наслідок організації гематом. В м’язах, які оточують суглоб, відбуваються атрофічні та дистрофічні зміни. Все це призводить до утворення патологічного конгломерату.
Тому вправлення доцільно проводити під загальним наркозом, обережно здійснюючи кожний етап, без насильних маніпуляцій. В разі неефективності проводиться відкрите вправлення плеча.

Звичні вивихи плеча.
Вони витікають без значного зусилля, досить відвести та ротувати плече назовні (при одяганні одежі, закладанні рук за голову, під час сну і т.п.).
Діагноз встановлюється на підставі анамнезу-наявності повторних вивихувань.
Частота звичного вивиху після травматичного складає в середньому 22,4%. Розвитку звичного вивиху плеча можуть сприяти пошкодження суглобової губи, переломи суглобової впадини лопатки, травматичний дефект капсули, рубцевання капсули в розтягнутому положенні, атонії м’язів в наслідок пошкодження пахвинного нерва, нервового сплетення.
Найбільш часто звичний вивих являється наслідком травматичного вивиху в результаті цілого ряду помилок:
виключення знеболення під час вправлення або його неповноцінність, грубі маніпуляції, недостатня імобілізація або її відсутність, ранні неадекватні фізичні навантаження.
В анамнезі у таких пацієнтів – травматичний вивих і, як правило помилки в лікуванні.
Вивихи повторюються і по мірі наростання їх частоти пацієнти самостійно або за допомогою сторонніх проводять їх вправлення.
При огляді виявляється атрофія м’язів дельтовидної та лопаточної області, обмежена функція плечового суглоба. Хворі виявляють захисну рефлекторну реакцію під час можливого вивихування (маніпуляції лікаря –зовнішньої ротації та відведення).
Хворих зі звичним вивихом плеча потрібно оперувати, так як консервативні способи лікування ефекту не дають.
Існує біля 300 способів ефективного лікування цієї патології, які можна розділити на 5 основних груп. Великий вклад в розробку методик хірургічного лікування внесли співробітники кафедри (В.Я. Дроботун, Є.Т.Скляренко, І.Г.Дахновський).
Операції виконуються на капсулі плечового суглоба. При цьому проводиться ушивання дефекту капсули з послідуючим утворенням дублікатури. Додатково проводиться пластика переднього відділу суглоба білясуглобовими тканинами за Дроботуном, Вайнштейном, Бойчевим.

Переломи проксимального відділу плечової кістки.
Дані переломи поділяться на:
1. Внутрішньосуглобові:
- голівки плечової кістки;
- анатомічної шийки.
2. Позасуглобові:
- ізольовані переломи малого та великого горбиків;
- черезгорбикові;
- переломи хірургічної шийки.
Внутрішньосуглобові пошкодження проксимального кінця плечової кістки зустрічаються рідко. У дітей – епіфізіолізи, остеоепіфізіолізи.
За механізмом пошкоджень вони можуть бути як результатом прямої та непрямої дії. Головка плеча частіше розколюється на декілька частин. Інколи пошкодження поширюється на весь проксимальний епіметафіз.
Пацієнтів турбує біль і значне порушення функції в плечовому суглобі, який збільшений в розмірах за рахунок набряку та гемартрозу. Контури його згладжені. Активні рухи обмежені. Пасивні – можливі, але болючі. Пальпація в області голівки плечової кістки різко болісна.
Позитивний симптом осьового навантаження.
Діагноз уточнює рентгенологічне дослідження плечового суглоба, яке виконується в двох проекціях: передньо-задній та аксіальній.
При переломах без зміщення проводять пункцію суглоба, видаляють кров та вводять розчин анестетику. Кінцівці надають положення відведення до кута 45-500 та передньої девіації на 300. Таке положення можна зафіксувати за допомогою відвідних шин різноманітних конструкцій.
При переломах зі зміщенням відламків методом вибору є лікування скелетним витяжінням за ліктьовий відросток ліктьової кістки.
Хірургічне лікування при внутрішньосуглобових переломах показано в випадках: оскольчатих переломо-вивихах, з пошкодженням судинно-нервового пучка, інтерпозиції м’яких тканин між відламками (найбільш часто інтерпонується сухожилок довгої голівки біцепса) при багатоуламкових переломах, коли закрита репозиція була безуспішною.



Переломи хірургічної шийки.
Найпоширеніший вид ушкодження проксимального відділу плечової кістки, особливо у людей похилого віку. Ламається кістка у критичній зоні- між зафіксованими м’язами частинами плечової кістки, також обумовлено наявністю опори зверху коракоакроміальної дуги та наявністю шийково-діафізарного кута, де утворюється ричаг протидій сил.
Переважно непрямий механізм пошкодження-падіння на лікоть чи витягнуту руку.
В залежності від механогенезу травми, зміщення відламків розрізняють:
• переломи без зміщення (збитий).
• зі зміщенням (аддукційні та абдукційні переломи).

Аддукційні переломи.
Являються результатом падіння на приведену та зігнуту руку.
Центральний відламок відведений, ротований назовні. Периферичний відламок в області перелому відхиляється назовні і зміщується доверху. Між ними утворюється кут, відкритий досередини та дещо назад.
Абдукційні переломи.
Виникають при падінні на відведену руку. Периферичний відламок приведен та ротован досередини, а периферичний в області перелому приведен, зміщен допереду та доверху. В результаті зміщення відламків утворюється кут, який відкритий назовні та дещо назад.
Якщо при падінні на лікоть діюча сила співпадає з віссю плечової кістки, то виникає збитий перелом хірургічної шийки
У постраждалого скарги на біль і порушення функції в плечовому суглобі. Потерпілий підтримує пошкоджену кінцівку. Крововилив на передньо-внутрішній поверхні плеча. При абдукційних переломах зі зміщенням відламків утворюється западіння на місці кутової деформації, яке нагадує вивих плеча, рука дещо відведена. Пальпаторно визначається біль, патологічна рухомість та крепітація.
Активні рухи в плечовому суглобі вкрай обмежені, можливі пасивні, але різко болючі. Відмічається позитивний симптом осьового навантаження. Особливо є патогномонічним при збитий перелом хірургічної шийки.
Для уточнення діагнозу проводиться рентгенографія в прямій та аксіальній проекціях.
Переломи без зміщення або вколочені переломи лікуються імобілізацією шляхом використання задньої гіпсової лангети по Турнеру (від здорового надпліччя до голівок плюсних кісток пошкодженої кінцівки) та фіксують руку на клиновидну подушку, гіпсовою пов’язкою Дезо.
Лікування переломів хірургічної шийки зі зміщенням відламків проводять в умовах стаціонару або під наглядом травматолога поліклініки. Воно полягає в знеболенні та репозиції відламків.
В залежності від виду перелому верхня кінцівка буде фіксуватись в протилежному відносно виду положенні відведення або приведення. При безуспішності консервативного лікування проводять оперативне втручання, яке полягає в відкритій репозиції та металоостеосинтезі відламків.
Переломовивихи проксимального відділу плечової кістки найскладніше пошкодження цієї ділянки. Спроби вправлення вивиху та репозиції відламків, які проводять під місцевою анестезією чи наркозом у більшості випадків не вдаються, тому є показом до оперативного лікування. Інколи використовують систему скілітного витяжіння. Великий вклад в розробку проблеми лікування переломовивихів плеча внесли співробітники кафедри: Клімов К.М., Є.Т.Скляренко, І.Г.Дахновський.

Черезгорбикові переломи плечової кістки.
Належать до позасуглобових переломів і частіше трапляються вдитячому (епі- та остеоепіфізіолізи) та юнацькому віці.
Зі зміщенням частіше бувають при аддукційному механогенезі травми. Клінічна симптоматологія не відрізняється від такої, що властива переломам анатомічної шийки.
В переважній більшості це переломи без зміщення і тому лікуються консервативно. У тих випадках коли уламки мають тенденцію до зміщення виконують МОС.

Ізольовані переломи горбиків плечової кістки.
Найчастіше трапляються переломи великого горбика.
В більшості випадків вони виникають при непрямому механізмі пошкодження, частою різновидністю яких є відривні переломи. В 25-30% поєднуються з переднім вивихом плеча –т.з. переломовивих плеча. Дія скорочення сухожилків зовнішніх ротаторів плеча (РМП). Перелом завжди бувають зі зміщенням відламків.
В клініці переважають ознаки вивиху плеча.
Перелом малого горбика відбувається під дією підлопаткового м’язу, ізольованим буває рідко, часто – при скалковому переломі проксимального відділу плечової кістки.
Хворі скаржаться на болі в області плечового суглоба та обмеження рухів. Проксимальний відділ плеча набрякший, можливий крововилив. Пальпаторно виявляється різка болючість в області горбиків.
Хворий не може відвести кінцівку.Початковий етап відведення різко болючий.
Активні рухи обмежені, пасивно можливі, але теж визначається їх обмеження. Заключний діагноз виставляється після проведення рентгенографії.
Після усунення вивиху плеча, великий горбик не завжди стає на своє місце.
При переломах без зміщення проводять знеболення та імобілізацію в відведеному положенні кінцівки.
Відрив великого горбика зі зміщенням більше 0,5см та ротації є показанням до оперативного лікування. Після відкритої репозиції проводять фіксацію відламків металофіксатором. Кінцівка іммобілізується відвідною шиною.

Література:
1. Лекційний матеріал.
2. Бабич Б.К. Травматологические вывихи и переломы.-К.: Здоров’я, 1968.-458 с.
3. Літопис травматології та ортопедії –журнал № 1, 1999р.,№3-4, 2002
4. Мовшович И.А. Оперативная ортопедия. М., “Медицина”, 1994.-
a. 445 с.
5. Олекса А.П.Травматологія. Львів 1996, 408с.
6. Травматологія та ортопедія. Посібник для практичних занять, Київ, 1999, 119 с.
7. Терновой К.С., Сипило М.И. Ошибки и осложнения в клинике травматологии и ортопедии.-К, 1987.-287 с.
8. Трубніков В.Ф.Травматологія та ортопедія 1986, 591с.
9. Шумада И.В. и соавт. Лечение ложных суставов и дефектов диафизов трубчатых костей.- К.: Здоров’я, 1985.-152 с.
10. Ресурси інтернета.

Насколько материал оказался Вам полезным?
Текущий рейтинг: 4.6/5 голосов

Добавил(а): nmu | 09.03.2008 | Просмотров: 6405 | Загрузок: 937
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Объявления на сайте
Продажа литературы на сайте
Медицинские выставки 2017
Яндекс.Метрика
Главная страница Информация о сайте Гостевая книга Обратная связь