Мобильная версия | RSS
Счастливый Вы человек, Гость!
Вход | Регистрация
Меню сайта
Разделы
Разное [12]
Лекции по судебной медицине [10]
Записи в дневниках
Народный опрос
Опасно ли детям учиться в одном классе с ВИЧ-инфицированным ребенком?
Всего ответов: 4442
Форма входа
Неофициальный сайт студентов
НМУ имени А. А. Богомольца
Главная » Файлы » Судебная медицина » Лекции по судебной медицине

ТЕМА 10: СУДОВО-МЕДИЧНА ЕКСПЕРТИЗА ПОТЕРПІЛИХ, ОБВИНУВАЧЕНИХ ТА ІНШИХ ОСІБ (лекция, )

[ Скачать с сайта (27.1Kb) ] 08.01.2009, 00:21
План лекції

1. Підстави, організація, методика проведення і документація експертизи потерпілих, 
  обвинувачених та інших осіб..
2. Експертиза ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.
3. Експертиза стану здоров'я, штучних хвороб та самоушкоджень.
4. Експертиза статевих станів.
5. Експертиза при статевих злочинах.
1. Підстави, організація, методика проведення і документація експертизи потерпілих, обвинувачувачених та інших осіб

  Судово-медична експертиза живих осіб - найбільш ранній і частий вид експертизи, який становить понад 80 % усієї роботи експерта. Ст.76 КПК України передбачає обов'язкове проведення експертизи живих осіб у випадках: встановлення характеру і тяжкості тілесних ушкоджень; установлення статевої зрілості; визначення віку. 
  Однак практика показує, що підстав для експертизи живих осіб значно більше, ніж їх передбачає закон. 
  Це такі підстави: Підстави для експертизи Для визначення
При хворобах та ушкодженнях: 1.Факту, характеру і тяжкості тілесних ушкоджень. 
2. % стійкої утрати працездатності.
3. Агравацій і дезагравацій при ушкодженнях і хворобах.
4. Симуляції і дисимуляції при ушкодженнях і хворобах.
5. Калічення членів і штучних хвороб.
6. Рубців.
7. Загального стану здоров'я.
8. Зараження венеричними хворобами.

Статеві стани: 1. Статевої зрілості.
2. Статевої недоторканості.
3. Репродуктивної здатності.
4. Вагітності.
5. Пологів і абортів (недавніх і давніх).
6. Спірного статевого стану (гермафродитизму).
7. Спірного батьківства, материнства, заміни дітей.

Статеві злочини: 1. Згвалтування (насильницького статевого акту).
2. Розпусних дій.
3. Мужолозтва.
4. Статевих зносин з особою, яка не досягла статевої зрілості.
5. Зараження венеричними хворобами.

З інших приводів: 1. Віку. 
2. Тотожності особи (ідентифікації).
3. Стану і ступеня сп'яніння.


  Обстеження живих осіб здійснюється, як правило, у відділах судово-медичної експертизи потерпілих, обвинувачених та інших осіб чи в кабінетах судово-медичної експертизи в поліклініках загального типу. У деяких випадках експертиза може бути проведена в лікарнях (якщо потерпілий перебуває на стаціонарному лікуванні), інколи - в кабінеті слідчого, приміщенні міліції, в місцях позбавлення волі, в залі судового засідання, тобто в тих випадках, коли немає потреби використовувати спеціальне обладнання. Рідко вона може проводитись вдома у підекспертного, якщо за станом здоров'я особа не може з'явитися для обстеження. Таку експертизу, щоб уникнути можливих звинувачень експерта в неправильних чи незаконних діях, доцільно проводити в присутності представника судово-слідчих органів. Взагалі при проведенні експертизи має право бути присутнім представник органу дізнання, слідства чи суду, за винятком випадків обстеження осіб іншої статі, пов'язаних з оголенням тіла. 
  Підставою для проведення обстеження є подання працівників ОВС, а для проведення експертизи - постанова слідчого чи ухвала суду. В цих документах повинні бути викладені попередні дані про обставини справи, а також поставлені конкретні питання, на які очікується відповідь експерта. 
  Проведення експертизи з ініціативи адміністрації закладів і підпри-ємств, юридичної консультації, громадських організацій і приватних осіб не допускається. Лише в особливих випадках, які вимагають термінового обстеження (наприклад, при згвалтуванні), якщо своєчасне отримання постанови про проведення експертизи неможливе, судово-медичне обстеження потерпілих може, як виняток, проводитись за заявою потерпілих, їх законних представників чи посадових осіб. 
  Перед проведенням експертизи необхідно обов'язково встановити особу за паспортом чи іншим документом з фотокарткою, який замінює паспорт. Це продиктовано тим, що на експертизу можуть приходити підставні особи. При відсутності документа особа посвідчується представником органу дізнання, слідства, про що робиться помітка у висновках експерта. У тих випадках, коли особа підекспертного не може бути встановлена, він повинен бути сфотографований, а фотознімки повинні бути наклеєні на експертний документ чи його дублікат. 
  Експертизу осіб, які не досягли 16 років, слід проводити в присутності батьків, дорослих, які їх замінюють, чи вчителів. 
  Методика проведення експертизи визначається приводом, з якого вона проводиться, метою і завданнями експертизи. Природно, що кожний вид експертизи має своєї особливості. Поряд з цим можна відзначити ряд спільних елементів у методиці проведення експертизи, а саме: 
  - ознайомлення з обставинами справи; 
  - вивчення медичних документів, які подаються у вигляді оригіналів; 
  - опитування підекспертного; 
  - обстеження підекспертного; 
  - проведення спеціальних досліджень; 
  - складання експертного документа - висновків експерта або акта судово-медичного обстеження. 
  Ці документи повинні повністю відбивати те, що було виявлено у підекспертного і давати науково обгрунтовані відповіді на поставлені питання. Бажано ілюструвати документи фотографіями, схемами, малюнками. Вони складаються у двох примірниках рідною мовою без вживання спеціальних медичних термінів, без помарок, виправлень і скорочення слів. Висилаються за запитом органів розслідування чи суду, а копія залишається у експерта. На руки особі документи не видаються.


  2. Експертиза ступеня тяжкості тілесних ушкоджень

  Будь-який замах на життя і здоров'я громадян підлягає покаранню. 
  Експертиза ступеня тяжкості тілесних ушкоджень є одним з поширених видів експертизи живих осіб. Питома вага її серед експертиз живих осіб сягає 90 %. Вона призначається в кожному випадку, якщо необхідно визначити ступінь вини і міру покарання винного за нанесення тілесних ушкоджень. 
  Визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень проводиться згідно з Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Відповідно до цих правил несмертельні тілесні ушкодження діляться на: тяжкі, середнього ступеня тяжкості, легкі з короткочасним розладом здоров'я чи незначною стійкою втратою працездатності і легкі, які не потягнули за собою короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності. Відповідно до КК України це ст. 101 (тяжкі), ст. 102 (середньої тяжкості) і ст. 106 (легкі тілесні ушкодження). 
  Визначаючи ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, експерт не має права зазначати у висновках свого акту статтю КК, яка передбачає тяжкість покарання, оскільки юридична кваліфікація дії, передбаченої законом, проводиться органами розслідування чи суду з урахуванням інших об'єктивних і суб'єктивних факторів. 
  Тяжкі тілесні ушкодження. Виходячи із положень ст. 101 КК України, ознаками тяжкого тілесного ушкодження є: 
  - небезпека для життя; 
  - втрата якого-небудь органа або втрата органом його функцій; 
  - розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину; 
  - душевна хвороба; 
  - переривання вагітності; 
  - невиправне знівічення обличчя.

  Небезпечними для життя є ушкодження, які самі по собі в момент нанесення загрожують життю потерпілого чи при звичайному їх протіканні закінчуються чи можуть закінчиться смертю. Запобігання смертельному наслідку, що зумовлене наданням медичної допомоги, не повинно братись до уваги при визначенні небезпечності для життя ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним у причинно-наслідковому зв'язку. 
  Відповідно до Правил небезпечними для життя є: 
  1. Проникаючі поранення черепа, у тому числі й без ушкоджень мозку. 
  2. Відкриті та закриті переломи кісток склепіння й основи черепа, за винятком переломів кісток скелета обличчя та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа. 
  3. Забій головного мозку тяжкого ступеня, як зі здавленням, так і без здавлення його; забій головного мозку середньої тяжкості за наявності симптомів ураження стовбурної ділянки. 
  4. Епідуральний, субдуральний і субарахноїдальний внутрішньочерепні крововиливи за наявності загрозливих для життя явищ - коли для ліквідації крововиливу необхідне і проводиться хірургічне втручання чи масивне терапевтичне лікування. 
  5. Проникаючі поранення хребта, в тому числі й без ушкодження спинного мозку та його оболонок. 
  6. Переломо-вивихи і переломи тіл чи обох дужок шийних хребців, а також односторонні переломи дужок І і ІІ шийних хребців, а також переломи зубовидного відростка ІІ шийного хребця, в тому числі без порушення функцій спинного мозку. 
  7. Вивихи шийних хребців і їх підвивихи за наявності загрозливих для життя явищ. 
  8. Закриті ушкодження спинного мозку в шийному відділі. 
  9. Перелом чи переломо-вивих одного або кількох грудних чи поперекових хребців із порушенням функції спинного мозку або з наявністю клінічно встановленого шоку тяжкого ступеня. 
  10. Закриті ушкодження грудних, поперекових і крижових сегментів спинного мозку, які супроводжуються тяжким спінальним шоком чи порушенням функції тазових органів. 
  11. Проникаючі поранення глотки, гортані, трахеї, головних бронхів, стравоходу. 
  12. Закриті переломи хрящів гортані і трахеї з розривом слизової оболонки, які супроводжуються шоком тяжкого ступеня або розладом дихання чи іншими загрозливими для життя явищами. 
  13. Поранення грудної клітки, які проникають у плевральну порожнину, порожнину перикарду чи клітковину середостіння, в тому числі й без ушкодження внутрішніх органів. 
  14. Поранення живота, які проникають у черевну порожнину, в тому числі й без ушкодження внутрішніх органів; відкриті поранення органів заочеревного простору (нирок, наднирників, підшлункової залози та ін.), проникаючі поранення сечового міхура, верхнього і середнього відділів прямої кишки, матки, яєчників, передміхурової залози, перетинкової частини уретри. 
  15. Закриті ушкодження органів грудної і черевної порожнини, порожнини тазу, а також органів заочеревного простору при наявності загрозливих для життя явищ. 
  16. Відкриті переломи діафізів довгих трубчастих кісток - плечової, стегнової, великогомілкової. Ступінь тяжкості відкритих переломів променевої, ліктьової, малогомілкової кісток, закритих переломів названих кісток, відкритих і закритих ушкоджень крупних суглобів встановлюється залежно від викликаної ними небезпеки для життя або за ознакою стійкої втрати працездатності чи тривалого розладу здоров'я. 
  17. Переломи кісток таза, які супроводжуються шоком тяжкого ступеня чи масивною крововтратою або розривом перетинчастої частини уретри. 
  18. Ушкодження великих кровоносних судин: аорти, сонної, підключичної, пахової, плечової, підклубової, стегнової, підколінної артерій чи супроводжуючих їх вен. Ушкодження інших периферічних судин (голови, обличчя, шиї, передпліччя, кисті, гомілки, стопи) кваліфікуються залежно від викликаної ними конкретної небезпеки для життя (масивної крововтрати, шоку та ін.). 
  19. Ушкодження, які потягли за собою шок тяжкого ступеня, масивну крововтрату, кому, гостру ниркову чи печінкову недостатність, клінічно викликану жирову чи газову емболію. 
  20. Термічні опіки ІІІ-ІV ступеня з площею ураження понад 15 % поверхні тіла, ІІІ ступеня - понад 20 %, ІІ ступеня - понад 30 %; а також опіки меншої площі, які супроводжуються шоком тяжкого ступеня; опіки дихальних шляхів, тепловий і сонячний удари за наявності загрозливих для життя явищ. 
  21. Отруєння речовинами будь-якого походження з переважанням як місцевої, так і загальної дії за наявності загрозливих для життя явищ. 
  22. Усі види механічної асфіксії, які супроводжуються вираженим комплексом загрожуючих життю явищ (розладом функції ЦНС, серцево-судинної і дихальної систем), якщо це встановлено об'єктивними даними. 
  23. Ушкодження від дії низької температури, променеві ушкодження та такі, що були отримані в умовах баротравми - все за наявності загрозливих для життя явищ. 
  Втрата якого-небудь органа чи втрата органом його функції. 
  Утрата зору - повна стійка сліпота на обидва ока чи такий стан, коли є зниження зору до підрахунку пальців на відстані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче). 
  Втрата зору на одне око тягне стійку втрату працездатності більш як на 1/3 (на 35 %) і за цією ознакою відноситься до тяжких тілесних ушкоджень. 
  Ушкодження сліпого ока, яке призвело до його вилучення, оцінюється залежно від тривалості розладу здоров'я. 
  Втрата слуху - повна стійка глухота на обидва вуха чи такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані 3-5 см від вушної раковини. 
  Утрата слуху на одне вухо тягне за собою стійку втрату працездатності менше ніж на 1/3 (на 15 %) і за цією ознакою відноситься до ушкоджень середнього ступеня тяжкості. 
  Втрата язика (мовлення) - втрата здатності висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих. Вона може наступити в результаті контузії, яка потягла за собою повну німоту і т. ін. Заїкання не слід розуміти як втрату мовлення. 
  Втрата руки чи ноги - це анатомічна втрата руки чи ноги або втрата ними функцій (параліч або інший стан, який виключає їхню діяльність). 
  Під анатомічною втратою руки чи ноги слід розуміти як відокремлення від тулуба всієї руки чи ноги, так і їхню ампутацію на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів. Усі інші випадки повинні розглядатися як втрата частини кінцівки і оцінюватися за ознакою стійкої втрати працездатності. 
  Втрата репродуктивної здатності - втрата здатності до злягання, запліднення, зачаття і народження дітей. Втрата репродуктивної здатності прирівнюється до втрати органа. 
  При ушкодженні якого-небудь органа чи його частини, функція якого була втрачена раніше (до травми), ступінь тяжкості ушкодження встановлюється за ознакою фактично викликаної тривалості розладу здоров'я. 
  Розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину (не менше 33 %). 
  Необхідність визначення процента втрати працездатності виникає, як правило, в цивільному процесі при визначенні розмірів цивільного позову, який з'являється у зв'язку з заподіяним каліцтвом. 
  Каліцтво і, як наслідок, інвалідність, можуть виникнути у зв'язку з травмою, отриманою в результаті нещасного випадку на виробництві чи в іншому місці під час виконання службових обов'язків. У таких випадках і виникає необхідність у встановленні втрати працездатності, яка визначається МСЕК (медико-соціальними експертними комісіями). Але при визначенні розмірів позову суд інколи вимагає встановлення не тільки групи інвалідності, а, головним чином, процента втрати працездатності, як загальної, так і професійної, що визначається судово-медичною експертизою (комісійна). 
  Загальна працездатність - здатність до некваліфікованої праці та самообслуговування. Некваліфікована праця - суспільнокорисна праця, яка не потребує спеціального навчання. Самообслуговування - задоволення людиною своїх побутових потреб (одягання, умивання, приготування їжі і т. ін.). 
  Розмір стійкої втрати працездатності при ушкодженнях встановлюються після визначеного наслідку на підставі об'єктивних даних з урахуванням документів, якими керуються у своїй роботі МСЕК. 
  У дітей стійка втрата загальної працездатності визначається, виходячи із загальних положень, тобто за тими ж самими правилами, що і в дорослих. 
  У інвалідів стійка втрата працездатності встановлюється як у практично здорових людей, незалежно від інвалідності та її групи. 
  Душевна хвороба. Під душевною хворобою належить розуміти психічне захворювання. Сюди не відносяться пов'язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози). Ушкодження кваліфікується як тяжке тоді, коли воно потягло за собою психічне захворювання незалежно від часу його протікання і ступеня виліковності. Ступінь тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалості розладу здоров'я. 
  Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв'язок між ушкодженням і психічним захворюванням, що розвинулось, встановлюється судово-психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного ушкодження визначається судово-медичним експертом з урахуванням висновків цієї експертизи. 
  Переривання вагітності. Ушкодження кваліфікується як тяжке незалежно від строку вагітності, якщо переривання її є наслідком заподіяних ушкоджень. Експертиза проводиться комісійно, з участю спеціаліста акушера-гінеколога. Комісія повинна встановити: а) наявність і характер травми; б) факт переривання вагітності; в) прямий причинний зв'язок між травмою і перериванням вагітності (необхідно виключити можливість викидня в результаті індивідуальних особливостей і хворобливого стану організму, вживання будь-яких лікарських речовин, втручання в порожнину матки). 
  Для встановлення зв'язку переривання вагітності з травмою судово-медичний експерт повинен зібрати анамнез зі слів жінки, оглянути її, а потім надіслати вимогу на оригінали медичних документів із жіночої консультації, лікувальних і пологових закладів, куди вона зверталась до нинішньої вагітності та під час вагітності, до і після травми. 
  Причиною мимовільного переривання вагітності може бути недорозвиток матки, запалювальні захворювання матки і придатків, звичний викидень (як наслідок попередніх багаторазових абортів, перенесених у період вагітності інфекційних, ендокринних захворювань, резус-конфлікту, токсикоплазмозу). 
  Переривання вагітності в першу її половину у здорової жінки від травми практично неможливе (особливо до 10-тижневого строку, коли матка міститься в порожнині таза і надійно захищена від зовнішніх механічних впливів). Більш імовірна можливість переривання вагітності від значної травми у другій половині вагітності, коли від здавлення живота, сильного удару в живіт чи в ділянку статевих органів, від різкого падіння на сідниці можливий розрив навколоплідного міхура чи відшарування плаценти з наступним достроковим перериванням вагітності. Якщо розрив навколоплідного міхура чи відшарування плаценти з відходженням навколоплідних вод чи з маточною кровотечею виникли одразу ж чи незадовго після травми у жінки з необтяженим акушерським анамнезом (здорової жінки), експерт має підстави для встановлення прямого зв'язку між травмою і перериванням вагітності. 
  Але слід мати на увазі, що переривання вагітності частіше відбувається не в результаті травми, а в результаті перенесених захворювань чи індивідуальних особливостей організму вагітної. До індивідуальних особливостей організму, які можуть сприяти перериванню вагітності, слід віднести: недорозвиток матки, багаторазові аборти в минулому, запалювальні захворювання матки і придатків, резус-несумісність крові матері і плода, неправильне положення матки, токсикози вагітності. 
  До захворювань, які можуть призвести до переривання вагітності, відносяться перш за все гострі і хронічні інфекційні захворювання жінки (грип, тиф, скарлатина, бруцельоз), токсоплазмоз, малярія, сифіліс, хвороба Боткіна, туберкульоз, хронічний неврит та ін.). 
  До переривання вагітності можуть призводити хронічні інтоксикації, захворювання ендокринної системи (зоб, діабет), серцево-судинні захворювання (гіпертонічна хвороба, органічні захворювання серця), захворювання крові (лейкози), пухлини матки і придатків, кісти. 
  Невиправне знівечення обличчя. Для кваліфікації ушкодження як тяжкого за даною ознакою необхідно встановити три моменти: 1) ушкодження повинно розміщуватися на обличчі чи у верхніх відділах передньо-бокових поверхонь шиї; 2) бути невиправним; 3) знівечувати обличчя. 
  Перші два питання вирішуються судово-медичним експертом, третє - судово-слідчими органами (судом, інколи - слідчим). 
  При проведенні експертизи експерт повинен не тільки встановити характер і ступінь тяжкості самого ушкодження за загальними критеріями (розлад здоров'я, стійка втрата працездатності), але і вказати на виправність чи невиправність його. 
  Під виправністю розуміється значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформацій, порушень міміки тощо) з часом чи під дією нехірургічних засобів (впливом терапевтичних процедур). При необхідності застосування операційного втручання (проведення косметичної операції) для ліквідації наслідків ушкоджень обличчя ушкодження вважається невиправним. 
  Якщо залишкові явища травми обличчя є невиправними, і слідчим чи судом вони визнані як такі, що знівечують обличчя, то ушкодження оцінюється експертом як тяжке. 
  Способи заподіяння тяжкого тілесного ушкодження. Мучення (муки) - це навмисне заподіяння страждань шляхом тривалого позбавлення людини їжі, пиття чи тепла або поміщення чи залишення жертви у шкідливих для здоров'я умовах та інші подібні дії. 
  Катування (мордування) - це навмисні дії, що пов'язані із заподіянням багаторазового, тривалого й особливого болю: щипання, шмагання, нанесення великої кількості ушкоджень тупими і гострими предметами, припалювання тіла розпеченими предметами чи обварювання гарячою рідиною, введення в піднігтьові ложа гострих предметів і т. ін. 
  Судово-медичний експерт не вирішує питання про виникнення ушкодження в результаті мучень чи катувань, тому що це не входить до його компетенції, але він повинен встановити: а) наявність, характер, локалізацію, кількість ушкоджень; б) різницю в давності нанесення ушкоджень (одно-часність чи різночасність); в) знаряддя, якими заподіяні ушкодження, механізм їх дії, а також ступінь тяжкості ушкоджень. При наявності даних необхідно зазначити, що нанесення конкретних ушкоджень пов'язане із заподіянням багаторазового, тривалого чи особливого болю. 
  Середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження. Це ушкодження, які не є небезпечними для життя і не заподіяли наслідків, передбачених ст. 101 КК України, але які викликали тривалий розлад здоров'я чи стійку втрату працездатності менше ніж на одну третину. 
  Під розладом здоров'я слід розуміти хворобливий стан організму, тривалість якого визначається строком повного загоювання ушкоджень, тобто відновленням анатомічної цілісності і ліквідацією функціональних порушень. Тривалим вважається розлад здоров'я на строк понад три тижні (більше як 21 день). 
  Під стійкою втратою загальної працездатності належить розуміти такунеоборотну втрату функцій, котра повністю не відновлюється. 
  Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину слід розуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33 %. 
  Легкі тілесні ушкодження. До легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров'я чи незначну стійку втрату працездатності, відносяться ушкодження, які викликали короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад шість днів, але не більше як три тижні (21 день), чи незначну стійку втрату загальної працездатності до 10 %. 
  До легких тілесних ушкоджень, які не спричинили короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності, відносяться ушкодження з незначними швидкоминущими наслідками, які продовжувалися не більш як шість днів.


  3. Експертиза стану здоров'я, штучних хвороб та самоушкоджень

  Визначення стану здоров'я в судово-медичній практиці, як правило, проводиться у таких випадках: 
  1. При неявці особи за викликом слідчого чи суду, чи при відмові давати показання через хворобу або пред'явлення у зв'язку з цим медичного документа про захворювання, який викликає сумнів у його достовірності. 
  2. В ув'язненого, який відмовляється працювати, при наявності скарг на стан здоров'я. 
  3. При відстрочці виконання вироку про засудження особи до позбавлення волі, виправно-трудових робіт чи інших мір покарання з приводу важкої хвороби до її вилікування, а також при вагітності і після пологів. 
  4. При ухиленні від чергового призову на дійсну військову службу і при ухиленні військовослужбовців від служби. 
  5. При визначенні потреби в санаторно-курортному лікуванні, посиленому харчуванні при порушенні позовів у цивільному процесі. 
  У зв'язку з особиливою складністю експертиза стану здоров'я дуже часто проводиться комісійно, з залученням висококваліфікованих лікарів-клініцистів відповідних спеціальностей, а при необхідності клінічного обстеження особу поміщають у стаціонар. 
  При проведенні експертизи експерт чи лікарська комісія можуть зіткнутися з різними видами обману з боку особи, яку оглядають щодо стану її здоров'я. Розрізняють такі види обману: симуляція хвороби, агравація, дисимуляція, штучні хвороби і калічення членів. 
  Симуляція хвороб. Симуляція - це показ, видання неіснуючої хвороби. Симулянти - це здорові люди, які без шкоди для організму різними способами і прийомами прагнуть відтворити хворобу, її суб'єктивні і об'єктивні симптоми чи частину і тих, і інших. 
  Природно, що навіть найдосвідченіший симулянт не може відтворити хворобу в цілому. Найчастіше симулюються: 
  1. Підвищення температури - непомітне постукування нігтем пальця по кінчику термометра, натирання пахви перцем, сіллю, часником, бодягою. 
  2. Відтворення блювоти прийомом блювотних речовин чи подразненням м'якого піднебіння, інколи напругою психіки. 
  3. Кровотеча - до виділень додають свою кров з попередньо нанесених малопомітних ушкоджень чи кров тварини, іноді який-небудь фарбник. 
  4. Патологічні властивості сечі - додають у сечу кров, цукор, курячий білок, інколи замість своєї сечі на аналіз здають сечу хворого. 
  5. Жовтуха - прийомом акрихіну. 
  6. Захворювання серця - для підвищення артеріального тиску, викликання прискореного серцебиття п'ють міцний чай, каву, приймають кофеїн, ефедрин, випалюють 2-3 пачки цигарок за день. 
  7. Захворювання легенів - туберкульоз (додають у мокроту кров із десни, замінюють мокроту мокротою туберкульозного хворого); гостре запалення легенів - вдихають речовини, які подразнюють дихальні шляхи. 
  Ознаки викриття симулянтів: 
  1. Нестабільний анамнез захворювання - при повторних бесідах лікаря з пацієнтом останній вказує різний час появи ознак хвороби, різні причини її розвитку; скарги його часто стереотипні чи невизначені. 
  2. При лікарському обстеженні - відсутність важливих, важко відтворюваних ознак хвороби, суперечності між скаргами і об'єктивними ознаками, "неправильне протікання хвороби". 
  3. Симулянт прагне здаватися більш тяжкохворим, ніж це буває при дійсній, відтворюваній ним хворобі. У цій ситуації дуже доречна приказка: "Симулянт гірше бачить, ніж сліпий, гірше чує, ніж глухий, кульгає сильніше, ніж кривий". 
  4. Тактика симулянта - наполегливість, настирність, прагнення отримати звільнення від роботи. 
  5. Скарги на неефективність лікування, вимагання до себе підвищеної уваги. 
  6. Раптове виздоровлення - якщо втратив надію на успішне завершення обману. 
  Агравація - перебільшення проявів хвороби чи травми, яка є в дійсності. Агравант завжди хворий чоловік, але переслідує конкретні корисливі цілі. 
  Дисимуляція - приховування наявної хвороби. Здійснюється з корисливою метою: при вступі до навчального закладу, при влаштуванні на роботу з підвищеними вимогами. 
  Штучні хвороби - різного роду самоушкодження (фізичні і хімічні), які заподіюються з метою отримання яких-небудь вигод і привілеїв чи відхилення від несення цивільної чи військової служби. Нерідко вони набувають тяжкого, тривалого характеру і вимагають лікування. 
  Найчастіше викликають такі штучні хвороби: 
  1. Дерматити - можуть бути механічного походження (розчісування, тертя шкіри), хімічного (примочки розчинів кислот, лугів, гасу, соку дурману, махорки), термічного (опіки сонячними променями чи штучними джерелами тепла). 
  2. Виразки - прибинтовування до шкіри вареної картоплі, мокрого пічного попелу, обливання шкіри кислотою і лугами, втирання отруйних рослин - лютику, тютюну. 
  3. Абсцеси і флегмони - уведення під шкіру інфекції (прошивання тканин ниткою, яка промочена слиною, зубним нальотом, калом) або хімічних речовин (солі, мила, гасу, скипидару, кислот, лугів). 
  4. Набряки - перетягування кінцівок бинтом чи тривале постукування тупим предметом. 
  5. Пухлини - уведення під шкіру відносно нешкідливих речовин, але які практично не розсмоктуються (парафін, стеарин, вазелін). 
  6. Випадання прямої кишки - шляхом уведення в неї мішечка з сухим горохом, який набухає і мішечок за тасьму із силою висмикують, витягуючи за собою слизову оболонку. 
  7. Грижі - пальцевим розширенням пахового кільця з наступним сильним натужуванням, кашлем, підняттям важкого тягаря. 
  8. Хвороби очей (кон'юнктивіти, кератити, панофтальміти) - викликаються механічними (натирання очей рукою, тканиною, уведення в щілину ока пилу, піску, дрібно наструганого волосся), хімічними (уведеннями солі, кислот, лугів), променевими (довгий час дивитися на сонце, полум'я вольтової дуги), токсично-алергічними (уведенням в щілину ока квіткового пилку тощо) засобами. 
  9. Хвороби органу слуху - уведення в зовнішній слуховий отвір посторонніх тіл (дріт, цвях, голка) чи проколюванням барабанної перетинки. 
  10. Терапевтичні захворювання - тяжкий розлитий бронхіт (вдихання цукрової пудри), гостра діарея (прийом послабляючих речовин чи мила). 
  11. Венеричні захворювання - виразка статевого члена (припікання статевого члена цигаркою, яка горить, розжареною монетою), що видається за первинний сифіліс; гонорейний уретрит (уведення в сечовидільний канал кусочків мила). 
  Калічення членів - навмисне заподіювання самому собі чи за домовленістю з іншою особою якого-небудь ушкодження з корисливою метою (інсценування пограбування, при симуляціях замаху на убивство чи самогубство, симуляція квартирних і сімейних сварок, у застрахованих осіб - для отримання допомоги, у засуджених і військовозобов'язаних). 
  При каліченні членів найчастіше страждають верхні і нижні кінцівки від дії гострої, тупої чи вогнестрільної зброї, низької чи високої температури. 
  Особливостями судово-медичної експертизи штучних хвороб і калічення членів є: 
  1. Опитування особи - виясняють коли, де, чим і за яких обставин було отримане ушкодження, хто це бачив, чув, де утримується знаряддя (зброя), що робив потерпілий після отримання ушкодження, як швидко і куди звертався за допомогою. 
  2. Огляд потерпілого - детальний опис усіх ознак хвороби, виявлених ушкоджень і змін. 
  3. Дослідження речових доказів - огляд, опис, фотографування одягу і взуття зі слідами ушкоджень, знарядь, відрубаних пальців, вирізаних країв ран, різних прокладок при вогнестрільних пораненнях. 
  4. Огляд місця події. 
  5. Проведення слідчого експерименту з фотографуванням основних його етапів. Інколи проводиться кінозйомка.


  4. Експертиза статевих станів

  Експертизи статевих станів і при статевих злочинах належать до найскладніших і найвідповідальніших, вони нерідко проводяться комісійно, з участю гінекологів, урологів, ендокринологів та інших спеціалістів. Порядок і методика проведення експертизи повинні відповідати існуючим офіційним документам, які регламентують цей вид діяльності судового медика - Правилам судово-медичних експертиз з приводу статевих станів та іншим інструктивно-методичним документам. 

  Експертиза статевої зрілості. 
  Ст. 120 КК України говорить: "Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, караються позбавленням волі на строк до 8 років". Злочин полягає у добровільному статевому акті чоловіка чи жінки з особою протилежної статі, яка не досягла статевої зрілості. Такий статевий акт може мати місце і в результаті фактичного шлюбу. 
  Статева зрілість - це такий фізіологічний стан організму (такий ступінь розвитку), при якому статеве життя є фізіологічно нормальною функцією, не викликає розладу здоров'я і не наносить шкоди подальшому розвиткові організму. 
  У чоловіків настання статевої зрілості пов'язане зі здатністю до статевих зносин і до запліднення. 
  При визначенні досягнення (чи недосягнення) статевої зрілості у підлітків чоловічої статі відзначають достатність загального фізичного розвитку, стан зовнішніх статевих органів, наявність функціонування статевих залоз. Уточнюють анамнестичні дані: хвороби і травми ЦНС, статевих органів, органів внутрішньої секреції, виснажливих і інфекційних захворювань, час появи полюцій і їх характер, заняття онанізмом, початок і характер статевого життя, шкідливі звички (алкоголь, куріння). При об'єктивному обстеженні звертають увагу на оволосіння на обличчі, тембр голосу, оглядають зуби, міряють зріст, окружність грудної клітки, досліджують статевий член, мошонку, яєчки, передміхурову залозу, сім'яні міхурці. У ряді випадків необхідно використовувати додаткові дослідження. Про досягнення статевої зрілості у чоловіків можна судити на основі аналізу сукупності даних загального розвитку, вираженості вторинних статевих ознак, ступеня розвитку зовнішніх і внутрішніх статевих органів. 
  Статева зрілість жінок полягає в остаточному сформуванні їхнього організму до виконання функції материнства. Це здатність до статевих злягань, зачаття, виношування плода, нормального дітородіння, вигодовування. 
  Приводом для встановлення статевої зрілості є згвалтування, порушення статевої недоторканості осіб, які не досягли статевої зрілості, розпусні дії з малолітніми. 
  При експертизі з приводу статевої зрілості жінок необхідно враховувати сукупність таких ознак готовності організму до виконання функції материнства: загальний розвиток організму; здатність до статевого акту; здатність до зачаття; здатність до виношування плода; здатність до розродження; здатність до вигодовування. 
  Кожна з цих ознак окремо не є вирішальною, тільки сукупність їх дає можливість судово-медичному експерту правильно відповісти на питання про статеву зрілість. 
  У жінок здатність до статевого акту та зачаття може наступити і до досягнення статевої зрілості. 
  Особи до 14-річного віку вважаються такими, що не досягли статевої зрілості. Питання про досягнення чи недосягнення статевої зрілості визначається в межах 14-17 років. 
  Встановлення статевої зрілості є однією із складних судово-медичних експертиз. Трудність зумовлена тим, що процес статевого визрівання продовжується кілька (3-6) років. Одні ознаки статевої зрілості з'являються раніше, інші - пізніше. Інколи обстеження проводиться через значний час після початку статевого життя, що ускладнює експертизу. 
  Загальний розвиток організму визначається за такими антропометричними показниками: зріст стоячи - не менше як 150 см, сидячи - 80 см, окружність грудної клітини в спокійному стані - 78-80 см, при видиху - 73-76 см, окружність плеча в середній третині - 30-31 см, окружність гомілки - 40-41 см, окружність голови - 55 см, ширина плеч - 40-42 см, маса тіла - 45-50 кг. 
  Здатність до злягання можлива при правильному і достатньому розвиткові зовнішніх статевих органів і особливо піхви, яка допускає введення в неї статевого члена дорослого чоловіка. 
  Здатність до зачаття виникає після появи овуляції, а її пов'язують з настанням правильного циклу менструацій. Строки появи менструацій досить різноманітні і залежать від соціально-побутових умов, харчування, клімату, національних та індивідуальних особливостей. Як правило, менструації з'являються в період від 10 до 15 років. 
  Здатність до виношування плода залежить від розвитку внутрішніх статевих органів і зумовлена правильною будовою матки та її величиною. У нормі при досягненні статевої зрілості тіло матки становить 2/3 її загальної довжини, а шийка - 1/3, причому форма шийки матки циліндрична. 
  Здатність до дітородіння визначається розмірами матки і таза. Таз повинен бути містким і правильно сформованим. Мінімальні розміри таза: відстань між вертелами - 29 см, гребенями - 26 см, остями - 23 см, зовнішня кон'югата - 18 см. 


Насколько материал оказался Вам полезным?
Текущий рейтинг: 3.9/13 голосов

Добавил(а): nmu | 08.01.2009 | Просмотров: 7063 | Загрузок: 1046
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Объявления на сайте
Продажа литературы на сайте
Медицинские выставки 2017
Яндекс.Метрика
Главная страница Информация о сайте Гостевая книга Обратная связь