Мобильная версия | RSS
Счастливый Вы человек, Гость!
Вход | Регистрация
Меню сайта
Разделы
Хирургическая стоматология [43]
Детская стоматология [1]
Ортопедическая стоматология [1]
Терапевтическая стоматология [6]
Записи в дневниках
Народный опрос
Опасно ли детям учиться в одном классе с ВИЧ-инфицированным ребенком?
Всего ответов: 4417
Блог автора
Форма входа
Неофіційний сайт студентів
НМУ імені О.О. Богомольця, м. Київ
Главная » Файлы » Стоматология » Хирургическая стоматология

Методи трансплантації кісткової, хрящової тканини. Принципи та методи імплантації штучних конструкцій (методичка, архив, *.doc)

[ Скачать с сайта (24.1Kb) ] 15.02.2008, 23:40
Методична розробка практичного заняття № 11 студентів 9 семестру 5 курсу стоматологічного факультету, 2005/2006 н.р.
Актуальність теми.
При кістково-пластичних операціях на лицевому черепі людини взагалі та, зокрема, на нижній щелепі, для усунення дефектів при порушенні її цілісності, а також при уроджених та набутих деформаціях часто використовують різноманітні трансплантати: фрагменти нижньої щелепи, ребро, клубкову кістку, півсуглоб з метатарзальної кістки, плюснефаланговий суглоб, лопатку та інші тканини перенесені різними методами, або консервовані тканини (хладокістка, брефокістка, ліофілізована кістка. Також здійснюють трансплантацію кістковомозкових клітин як самостійно, так і в комбінації з ксенотрансплантатами як у дорослих, так і у дітей.
Вперше A. Bardenheuer у 1892 р. виконав кістково-пластичну операцію на нижній щелепі, коли він відновив її цілісність після дефекту, утвореного під час резекції в наслідок саркоми, кістковим трансплантатом, отриманим з лобної ділянки черепу людини. На початку ХХ століття було доказано можливість використовувати вільні кісткові трансплантати. З розвитком науки в кістковопластичній хірургії одним з головних питань, які вирішуються при реконструктивно-відновних операціях – вибір трансплантату. Останні мають відповідати низці умов: бути необхідної форми, міцними, подібної структури та архітектоніки, доступними, не викликати імунного відторгнення та інше. В теперішній час у клініцистів є багатий вибір остеопластичного матеріалу: автогенні, алогенні, ксеногенні трансплантати та різноманітні алопластичні матеріали та їх комбінації.

Навчальні цілі заняття.
1. Знати види трансплантатів.
2. Знати біологічні та механічні характеристики кісткових та хрящових трансплантатів та штучних імплантатів.
3. Знати методи та принципи трансплантації кісткових та хрящових тканин.
4. Знати методи та принципи трансплантації штучних конструкцій.
5. Знати особливості перебудови різних трансплантатів.
6. Мати уявлення про внесок співробітників кафедри у вивчення та розробку різних методів трансплантації.
7. Розвивати здатність аналітичного мислення в процесі вибору трансплантатів для заміщення дефекту кістки.


Виховні цілі заняття.
1. Розвинення професійного підходу до вибору виду та методу відновлення цілісності кістки.
2. Виховання патріотичних почуттів до НМУ шляхом ознайомлення з досягненнями співробітників кафедри хірургічної стоматології.


Міжпредметна інтеграція. Вертикальна інтеграція.
Дисципліни Знати Вміти
1. Анатомія людини. Будову лицьового черепа, особливості іннервації та кровопостачання прилеглих анатомічних утворень.
2. Топографічна анатомія. Особливості будови щелепно-лицевої ділянки, топографію судинно-нервових утворень ЩЛД.
3. Загальна хірургія. Методи забору вільних кісткових та хрящових трансплантатів
4. Рентгенологія. Види укладок за для діагностики дефектів кісток щелепно-лицевої ділянки Вміти читати рентгенограми


Внутрішньопредметна інтеграція.
Дисципліни Знати Вміти
1. Хірургічна стоматологія. Особливості топографічної анатомії щелепно-лицевої ділянки, топографію судинно-нервових утворень ЩЛД. Підбирати необхідний трансплантат
2. Хірургічна стоматологія. Методи заміщення дефектів кістки Правильно обирати метод заміщення дефекту кістки

4.Зміст теми заняття.

У результаті різних хірургічних втручань на кістковій тканині ми часто зіштовхуємося з постопераційними дефектами кісткової тканини, а також із проблемою її регенерації. Для відновлення цілісності кістки ми можемо використати:
1. Трансплантат - будь-який орган, тканина або частина тіла, що використовуються для пересадження з метою заміни ушкодженої частини тіла людини. Терміном «трансплантат» можна називати тільки біологічну тканину.
 аутогенний трансплантат - донором такого трансплантата є сам реципієнт;
 алло/гомогенний - донор належить до того ж виду, що й реципієнт;
 ксено/гетерогенний - донором є представник одного виду, а реципієнтів - іншого.
2. Імплантат - а) лікарська речовина (підшкірний гормональний імплантат), протез (штучний кульшовий суглоб, імплантат грудей) або джерело радіоактивної речовини (радіоактивна голка), які вводяться в тіло; б) дентальний імплантат - тверда структура, що кріпиться до кістки, у кістку або під окістя замість зубів для фіксації коронки, мосту або протеза.
3. Комбіновані трансплантати - пластику дефектів біологічними тканинами в комбінації з небіологічними субстратами.
4. Брефокістка - використання кісток людського плоду.

Основні механізми впливу на процеси регенерації кістки:
1. Остеобластичний остеогенез - виникає в результаті активації детермінованих остеогенних клітин-попередників у результаті трансплантації (пересадження аутогенної губчатої кістки).
2. Остеоіндуктивний остеогенез - виникає в результаті активації індуцибельних остеогенних клітин-попередників у відповідь на дію гуморальних факторів (наприклад, морфогенетичного білка).
3. Остеокондуктивний остеогенез - виникає в місці пересадки алогенного кісткового трансплантата або синтетичних замінників кістки, які виконують роль кістяка для проростання кровоносних судин, а ріст остеогенних клітин відбувається за рахунок активації власних детермінованих клітин кісткового ложа. У результаті алогенний трансплантат резорбується й поступово заміщається новою кісткою.
4. Стимульований остеогенез (остеостимуляція) - виникає в результаті дії тих або інших факторів, які сприяють посиленню вже, що протікають процесів, остеогенеза, іншими словами - стимулюють його (наприклад, фактор росту).
Індукована кістка поводиться як несамопідтримуюча тканинна система - вона зберігається доти, поки не припиняється дія індуктора (декальцинованого кісткового матриксу). Індукційна активність декальцинованого кісткового матриксу пов'язана головним чином зі структурою поверхні кісткового колагену. Упакування колагенових волокон мають істотне значення для нагромадження в області індукції компетентних клітин і їхньої трансформації в остеогенні клітини.



Остеоіндуктивні матеріали.
Остеоіндукція - здатність матеріалу викликати остеогенез, цементогенез, ріст пародонтальної зв'язки.
I. Аутотрансплантати.
1. Позаротовий - клубова кістка, ребро, плюснефаланговий суглоб.
 свіжий;
 заморожений.
2. Внутрішньоротовий.
 бугри;
 зони екстракції;
 ділянка підборіддя;
 ретромолярна область;
 тіло й гілка нижньої щелепи.
II. Аллотрансплантати.
1. Аллотрансплантат демінералізованої ліофілізованої кістки (АДЛК). Ліофілізація - сублімація води з попередньо замороженої тканини в умови вакууму. Зневоднювання тканини здійснюється за рахунок підтримки рівноваги концентрації водяних парів у тканинах і навколишньому просторі. При такому висушуванні в тканині не відбувається денатурація білків. У процесі демінералізації й знежирення кістки відбувається вивільнення колагенової матриці й індуктивних протеїнів (кістковий морфогенетичний білок), які індукують остеогенез
2. Аллотрансплантат ліофілізованої кістки (АЛК).

Остеокондуктивні матеріали
Остеокондукція - здатність матеріалу відігравати роль пасивного матриксу для нової кістки.
I. Алогенні матеріали.
1. Органічний матрикс (АДЛК, АЛК)
2. Неорганічний матрикс (пористий гідроксиапатит - Остеомін)
II. Алопластичні матеріали.
1. Пористий гідроксиапатит (Остеограф/LD, Алгіпор).
2. Непористий гідросиапатит (Остеограф/D, Пермарідж, Інтерпор).
3. Біологічно активне скло (Періоглас, Біогран).
4. HTR-полімер.
5. Сульфат кальцію (Капсет).
III. Ксеноімпланті.
1. Пористий гідроксиапатит (Остеограф/N, Біо-Осс).

Остеонейтральні матеріали
Абсолютно інертні імплантати, які використовуються тільки для заповнення простору.
Алопластичні матеріали.
1. Що розсмоктуються - бета-трикальцій фосфат.
2. Що не розсмоктуються - дурапатит, непористий гідроксиапатит (Остеограф/D, Пермарідж, Інтерпор), HTR-полімер (тільки їхня поверхня має остеокондуктивні властивості, а самі вони більшою мірою служать для заповнення простору).
3. Металеві - дентальні імплантати, що фіксують гвинти й пластини, застосовувані в ЧЛХ.

Спрямована тканьова регенерація
Контактне подавлення - здатність матеріалу запобігати апікальній проліферації епітелію.
I. Що не розсмоктуються (Текс, Тефген).
II. Що розсмоктуються.
1. Природні.
 колагенові (Біо-Гайд, Біо-Менд)
 ламінована ДЛК (Ламбон)
2. Синтетичні.
 сульфат кальцію (Капсет)
 полімерні (Атрісорб, Эпі-Гайд, Резолют, Вікрилова сітка)

Гідроксиапатити
1. Природні (тваринного походження), які розсмоктуються шляхом клітинної резорбції (коли заміщаються власною кісткою пацієнта).
Одержують із кісток великої рогатої худоби. Неорганічний кістковий матрикс одержують двома шляхами:
а) за допомогою високих температур і води (Остеограф/N). Дозволяє видалити 100% білків;
б) за допомогою низьких температур і хімічних розчинників (Біо-Осс). Наявність резидуальних білків у матеріалі являє собою субстрат для алергічних реакцій, а також перешкоджає прикріпленню остеогенних клітин до поверхні кристалів.
2. Синтетичні, що розсмоктуються - розсмоктуються в тканьовій рідині не залежно від ступеня заповнення дефектів власною кісткою пацієнта (Коллапан, кергап, гідроксиапол, колапол ).
3. Синтетичні, що не розсмоктуються (Остеограф/D, Пермарідж, Інтерпор).

Проведення реконструктивно-відновних операцій за для усунення дефекту кістки проводять з метою:
1) відновлення форми, об’єму та функції кісткової тканини, а саме: жувальної, підтримки м’яких тканин та інше;
2) досягнення стабільності у з’єднанні донорської та реципієнтної кістки для досягнення швидкого та оптимального зрощення кістки, що сприяє ранньому відновленню;
3) наявність дефіциту м’яких тканин (язик, м’які тканини рота, щоки, губ) повинно бути компенсовано для досягнення оптимальної естетики;
4) усунення болю, усунення моторних та сенсорних неврологічних порушень;
5) створення умов для зубних протезів для відновлення жувальної функції;
6) запобігання подальшим захворюванням та вторинної реконструкції.
7) скорочення періоду лікування та зниження ціни лікування.
Нині часто використовують комплекс кістка – хрящ, особливо у дітей. Використання таких комплексів отримало розповсюдження, однак головний недолік цього методу є непередбачуваність росту, особливо у дітей.

Переваги використання автотрансплантатів при реконструктивно-відновних операціях:
 найбільш повноцінні в біологічному відношенні тому, що виключається можливість виникнення імунологічних реакцій, відторгнення та високий ризик розсмоктування або патологічної перебудови трансплантату;
 мають високу життєздатністю та можливість перебудови в самих несприятливих умовах;
 здатні до процесів регенерації;
 здатні до подальшого координованого розвитку, що має велике значення для збереження симетричності щелепи у віддалені строки післяоперативного втручання (особливо у дітей);
 практично універсальні для хазяїна;
 виключено ризик інфікування;
 рання адаптація і васкулярізація.
Недолік використання автотрансплантатів:
 додаткове оперативне втручання;
 деякий час наявність дефекту, якій утворюється після цього втручання (часто після забору ребра – воно відновлюється, особливо у дітей та юнаків);
 додаткова крововтрата;
 дискомфорт у ділянці забору трансплантатів.
Враховуючи наявність в автологічних трансплантатах всіх живих клітин кісткової тканини, автологічні трансплантати використовують для заміщення дефектів кісткової тканини, бо вони сприяють перебудові кістки за допомогою процесів феноменів і остеоіндукції, і остеокондукції і прямого остеоґенезу.

Переваги використання алотрансплантатів:
 здатні до остеоіндукції;
 нема потреби в донорському місці, що зменшує період оперативного втручання;
 є можливість повного відтворення анатомічної форми;
 дозволяє одразу ж використовувати фізіотерапевтичні методи лікування;
Недоліки використання алотрансплантатів:
 низькі остеоґенні властивості;
 імунна реакція (відторгнення) на трансплантат;
 є інертними та не мають ні якого потенціалу для росту;
 можливість інфікування;
 у зростаючому організмі не здатні до подальшого росту, при цьому пацієнт потребує вторинного оперативного втручання;
 при використанні частково демінералізованого кісткового матриксу постає необхідність його стерилізації перед використанням для виключення мікробного інфікування
 неможливість використання ліофілізованих трансплантатів у інфікованих ложах реципієнта.
Можливі ускладнення після використання алотрансплантатів:
 розсмоктування трансплантату без послідуючого заміщення новою кісткою;
 нагноєння з видаленням трансплантату;
 утворення хибного суглобу;
 поверхневе нагноєння рани із зовнішньої сторони в ділянці шва.

Переваги використання штучних матеріалів:
 повного відтворення анатомічної форми;
 нема потреби в донорському місці, що зменшує період оперативного втручання;
 добра фіксація його в тканинах;
 скорочення строків загоєння;
 можливість індивідуального виготовлення імплантату
 біосумісність;
 можливість корекції не тільки кісткових дефектів, а й м’яких тканин обличчя;
 висока стабільність форми та об’єму в умовах in vivo.
Недоліки використання штучних матеріалів:
 можливість лише примусової адаптації до оточуючих тканин, особливо при пластиці СНЩС, – виникає послідуючого тертя, тиску, деформації, або розсмоктування оточуючих тканин. Іноді суглобовий відросток не пристосовується до гілки нижньої щелепи. Крім того є ризик перфорації ямки покрівлею протезу, коли не використовують протез суглобової ямки;
 має місце велике зношення матеріалу, елементи фіксації з часом слабшають, що потребує вторинного втручання;
 велика вартість.
Показання до використання штучних матеріалів:
 уроджені та піст травматичні деформації;
 деформації обличчя після запальних процесів та видалення пухлин;
 дефекти м’яких тканин при ліподістрофії та геміатрофії обличчя;
 неможливість відновити деформацію та досягти гарного естетичного результату при використанні кісткових, хрящових, фаціальних, жирових трансплантатів;
 рубцева деформація шкіри підшкірної клітковини.


Складання плану та організаційна структура заняття.

Основні етапи заняття,
їх функції та зміст Навчальні цілі в рівнях засвоєння Методи контролю
та навчання Матеріали методичного забезпечення Розподіл часу
(у хв.)

І. Підготовчий етап
1. Організація заняття:
а) викладачам;

б) студентам.

а) академічний журнал;
б) відомість, реферат. 2 хв.
2. Визначення навчальних цілей та мотивації 3 хв.
3.Контроль вихідного рівня знань, навичок, умінь
45 хв.

Зміст теми, що винесена на контроль
1. Види трансплантатів α=2 1. Індивідуальне усне опитування.
1. Питання.
2. Схеми.

2. Методи трансплантації α=2 1. Індивідуальне усне опитування.
1. Питання.
2. Схеми.

3. Вклад співробітників кафедри у вивчення та розробку різних методів трансплантації. α=2 1. Індивідуальне усне опитування.

1. Питання.
2. Таблиця.

4. Методики пластичного відновлення цільності кістки. α=2 1.Індивідуальне усне опитування.
2.Тестовий кон-троль 2 рівня: рішення типо-вих ситуаційних задач. 1.Питання.


2.Текстові ситуа-ційні задачі 2 рівня.

5. Матеріали, які використовують для заміщення дефектів кістки. α=2 1. Індивідуальне усне опитування.
2. Тестовий кон-троль 2 рівня: рішення типо-вих ситуаційних задач. 1.Питання.


2.Текстові ситуа-ційні задачі 2 рівня.


ІІ. Основний етап.

Формування професійних навичок і вмінь
Практичні завдання
1. Обстежити хворого.
2. Обрати та обґрунтувати методи додаткового обстеження.

α=3 Метод формування вмінь


1.Професійний тренінг методики обстеження.
2. Обґрунтування обраної методи.

3. Професійний практичний тренінг у вирі-шенні клінічної ситуації. Алгоритми для формування прак-тичних навичок. Обладнання.
1.Інструкції. Орієнтовні карти.

2. Інструкції. Орієнтовні карти.

3. Інструкції.




















ІІІ. Заключний етап.

1.Контроль і корек-ція рівня професій-них навичок і вмінь.

2. Підведення підсумків заняття:
теоретичного,
практичного,
організаційного.

3. Домашнє завдан-ня: учбова література за темою (основна та додаткова), інди-відуальне завдання. α=3 Метод контролю навичок – індиві-дуальний конт-роль навичок та їх результатів.
Метод контролю вмінь – аналіз та оцінка результа-тів клінічної ро-боти; рішення не-типових ситуацій-них задач; тесто-вий контроль. 1,2.Використане обладнання. Ре-зультати клінічної роботи. Історії хво-роби. Задачі та тести ІІІ рівня.




3.Орієнтовна карта самостійної роботи з літературою





20 хв.


7. Матеріали методичного забезпечення заняття.

7.1. Матеріали контролю для підготовчого етапу заняття.

Теоретичні питання (α=2).

1. Дати визначення поняттям “трансплантат”, “імплантат”, “комбінований трансплантат”, брефокістка”.
2. Охарактеризувати основні види трансплантатів.
3. Які особливості реакції кісткової тканини на введення трансплантату.
4. Види перебудови трансплантатів.
5. Переваги та недоліки при використанні авто-, алло генних, комбінованих трансплантатів, брефокістки.
6. Переваги та недоліки при використанні штучних конструкцій.
7. Види штучних матеріалів, які використовують для заміщення кісткової тканини.
Тести (α=2).

1. «Трансплантат» – це: α=2
А. Тверда структура, яка кріпиться до кістки.
В. Протез.
С. Лікарська речовина.
D. Біологічна тканина.
Вірна відповідь: D


2. «Ліофілізація кістки» це α=2
А. Обробка кістки за допомогою високих температур та води.
В. Сублімація води із замороженої тканини в умовах вакууму.
С. Обробка кістки за допомогою високих температур та хімічних розчинників.
D. Заморожування кістки.
Е. Консервування кістки в 0,25% розчині формаліну.
Вірна відповідь: В.

Задача (α=2).

Чоловіку 50 років 1 рік тому була зроблена резекція нижньої щелепи в межах 37 – 46 зубів з приводу саркоми. Пройшов 2 курси променевої терапії. За допомогою якого трансплантату необхідно відновити цілісність нижньої щелепи? Ендопротез Алогенний леофілізований трансплантат *Автогенний трансплантат з гребня клубової кістки. Формалізована кістка
* вірна відповідь

7.2. Матеріали забезпечення основного етапу заняття.

Орієнтовна карта для формування практичних навичок і вмінь.


Учбове завдання Послідовність виконання дій при оволодінні навичками
Вказівки, зауваження
Обрати матеріали для заміщення дефекту кістки.
Виконати у наступній послідовності:

Оформити паспортну частину історії хвороби.
Визначити скарги хворого.
Зібрати анамнез розвитку захворювання.
Зібрати анамнез життя.
Провести обстеження хворого.
Відзначити дані обстеження щелепно-лицевої ділянки в історії хвороби.
Визначити попередній діагноз.
Провести рентгенологічне дослідження.
Визначити остаточний діагноз.
Обрати необхідний матеріал та метод заміщення дефекту кістки.



7.3. Матеріали контролю для заключного етапу.

Задача (α=3).

Клінічно у хворого Р., 19 років , відмічається сплощення кісток носу, западання спинки носа, рубцева деформація та укорочення шкірних покровів носа, як наслідок перенесеного остеомієліту кісток носа. Який метод та матеріал можна застосувати за для пластичного відновлення носа? Ринопластика за Ф.М. Хітровим. Ринопластика за Конверсом. Використовуючи розріз за Рауером ввести в ділянку спінки носа скульптурно-модельовані імплантати із сілоксанової резини. *Ринопластика з використанням місцевих тканин та формування носа за допомогою сілоксанових імплантатів.
* вірна відповідь


7.4. Матеріали методичного забезпечення самопідготовки студентів.

Орієнтовна карта для організації самостійної роботи студентів
з навчальною літературою.

№ Учбове завдання Вказівки до завдання Примітка

І. Вивчити основні види трансплантатів. Дайте визначення терміну «трансплантація».
Основні види трансплантатів.
Переваги та недоліки при застосуванні основних видів трансплантатів.
Методи трансплантації кісткової та хрящової тканин.
Переваги та недоліки при застосуванні штучних матеріалів
ІІ. Вивчити тактику лікаря при виборі методу та виду трансплантату для заміщення дефекту кістки. Складіть план використання різних трансплантатів.




8. Література.
1. Навчальна:
а) основна:
- Бернадский Ю.И. Травматология и восстановительная хирургия
черепно-челюстно-лицевой области.- 3-е изд.,перераб.и доп.- М.: Медицинская литература, 1999.- С. 282-288.

а) додаткова:
- Руководство по хирургической стоматологии и челюстно-лицевой хирургии: в 2-х томах. Т.1 / Под ред. В.М. Безрукова, Т.Г.Робустовой. – М.: Медицина, 2000. – 776 с.
- Синельников Р.Д. Атлас анатомии человека. – М.: Медицина, 1973. – Т.1-3.



2. Наукова.
- Плотников Н.А. Костная пластика нижней челюсти. – М.: Медицина, 1979.


3. Методична.
 - Методичні розробки кафедри.

Насколько материал оказался Вам полезным?
Текущий рейтинг: 0.0/0 голосов

Добавил(а): Asterix | 15.02.2008 | Просмотров: 3813 | Загрузок: 764
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Объявления на сайте
Новости на сайте
Продажа литературы на сайте
Медицинские выставки 2017
Статистика
Rambler's Top100 Союз образовательных сайтов
Яндекс.Метрика


Онлайн всего: 2
Гостей: 2
Пользователей: 0

Пользователи on-line:

География посетителей сайта
Copyright cтуденты НМУ © 2017