Мобильная версия | RSS
Счастливый Вы человек, Гость!
Можно зарегистрироваться.
Меню сайта
Реклама
Разделы
Тесты КРОК 2015 [67]
Разное [26]
Акушерство и гинекология [37]
Анатомия [15]
Биология [3]
Биофизика [7]
Биохимия [14]
Военка [30]
Гигиена [7]
Гистология [5]
Гуманитарные науки [11]
Дерматология и венерология [4]
Детские инфекции [33]
Детская хирургия [23]
Законодательство [20]
Иммунология и аллергология [2]
Инфекционные болезни [26]
Латинский язык [2]
Микробиология [6]
Нервные болезни [6]
Нормальная физиология [20]
Онкология [33]
Офтальмология [4]
Патологическая физиология [41]
Патологическая анатомия [47]
Педиатрия [20]
Психиатрия [3]
Радиология [13]
Социальная медицина [6]
Стоматология [51]
Судебная медицина [22]
Терапия [105]
Травматология и ортопедия [46]
Фармакология [68]
Хирургия [38]
Эндокринология [10]
Эпидемиология [19]
Мультимедиа [27]
Медицинские приложения на Android [0]
Подборка лутших медицинских приложений для Андроида. Студентам и врачам!
Форма входа
Логин:
Пароль:
Записи в дневниках
Народный опрос
Опасно ли детям учиться в одном классе с ВИЧ-инфицированным ребенком?
Всего ответов: 4295
Неофіційний сайт студентів
НМУ імені О.О. Богомольця, м. Київ
Главная » Файлы » Разное

Темперамент у структурі особистості (реферат, архив, *.doc)

[ Скачать с сайта (25.6Kb) ] 18.09.2013, 09:56
План
1. Загальне поняття про темперамент
2. Основні компоненти темпераменту
3. З історії вчень про типи темпераменту
4. Класифікація темпераментів
           І) Темпераменти почуття
                А. Сангвінічний темперамент людини веселої вдачі
                В. Меланхолійний темперамент людини похмурої вдачі
          II) Темпераменти діяльності
                С. Холеричний темперамент людини запального характеру
                D. Флегматичний темперамент холоднокровного характеру
5. Конституційні типи
6. Вчення Павлова про темперамент
7. Типи темпераментів і їхня психологічна характеристика
8. Темперамент і трудова діяльність
9.  Темперамент і характер
10.  Використана література

1.Загальне поняття про темперамент

Темперамент (лат. Temperamentum – належне співвідношення рис від tempero - змішую в належному стані) – характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, що складають цю діяльність психічних процесів і станів.

Темперамент – якість особистості, що сформувалося в особистому досвіді людини на основі генетичної обумовленості його типу нервової системи і значною мірою визначальний стиль його діяльності. Темперамент відноситься до біологічно обумовлених підструктур особистості. Розрізняють чотири основних типи темпераменту: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік.

Коли говорять про темперамент, то мають на увазі багато психічних розходжень між людьми – розходження по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, емоційної вразливості, темпу, енергійності дій і інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поводження і діяльності. Проте темперамент і сьогодні залишається багато в чому спірною і невирішеною проблемою. Однак при всім різноманітті підходів до проблеми, вчені і практики визнають, що темперамент – біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота.

Темперамент відбиває динамічні аспекти поводження, переважно уродженого характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічним особливостями людини. Найбільш специфічна особливість темпераменту полягає в тім, що різні властивості темпераменту даної людини не випадково сполучаться один з одним, а закономірно зв'язані між собою, утворити визначену організацію, структуру, що характеризує 3 темпераменти.

Отже, під темпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, що однаково виявляючись у різноманітній діяльності незалежно від її змісту. цілей, мотивів, залишаються постійними в зрілому віці і у взаємозв'язку характеризують тип темпераменту.

До властивостей темпераменту відносяться індивідуальні особливості, що

регулюють динаміку психічної діяльності в цілому;

характеризують особливості динаміки окремих психічних процесів;

мають стійкий і постійний характер і зберігаються в розвитку протягом тривалого відрізка часу;

знаходяться в строго закономірному співвідношенні, що характеризує тип темпераменту;

однозначно обумовлені загальним типом нервової системи.

Користуючись визначеними ознаками, можна з достатньою визначеністю відрізнити властивості темпераменту від всіх інших психічних властивостей особистості.

2. Основні компоненти темпераменту

Аналіз внутрішньої структури темпераменту має значні труднощі, обумовлені відсутністю в темпераменті (у його звичайних психологічних характеристиках) єдиного змісту і єдиної системи зовнішніх проявів. Спроби такого аналізу приводять до виділення трьох головних, ведучих, компонентів темпераменту, що відносяться до сфер загальної активності індивіда, його моторики і його емоційності. Кожний з цих компонентів, у свою чергу, має досить складну багатомірну будівлю і різні форми психологічних проявів.

Особливе значення в структурі темпераменту має той його компонент, що позначається як загальна психічна активність індивіда. Сутність психічної активності полягає в прагнення особистості до самовираження, ефективному освоєнню і перетворенню зовнішньої дійсності; звичайно при цьому напрямок, якість і рівень реалізації цих тенденцій визначається іншими особливостями особистості: її інтелектуальними і характерологічними особливостями, комплексом її відносин і мотивів. Ступінь активності поширюється від млявості, інертності і пасивного споглядання на одному полюсі до вищого ступеня енергії, могутньої стрімкості дій і постійного підйому – на іншому.

До групи якостей, що складають перший компонент темпераменту, примикає група якостей, що складають другий – руховий, або моторний компонент, роль у якому грають якості, зв'язані з функцією рухового (і спеціального мовного апарату). Серед динамічних якостей рухового компонента варто виділити такі, як швидкість, сила, різкість, ритм, амплітуда і ряд інших ознак м'язового руху. Сукупність особливостей м'язової і мовної моторики складає ту грань темпераменту, що легше інших піддається спостереженню й оцінці і тому часто є основою для судження про темперамент їхнього носія.

Третім основним компонентом темпераменту є "емоційність", що представляє собою великий комплекс властивостей і якостей, що характеризують особливості виникнення, протікання і припинення різноманітних почуттів, афектів і настроїв. У порівнянні з іншими складовими частинами темпераменту цей компонент найбільш складний і володіє розгалуженою власною структурою. Як основні характеристики "емоційності” виділяють вразливість. Імпульсивність і емоційну лабільність. Вразливість виражає афективну сприйнятливість суб'єкта, чуйність його до емоційних впливів, здатність його знайти ґрунт для емоційної реакції там, де для інших такого ґрунту не існує. Терміном "імпульсивність” позначається швидкість, з яким емоція стає спонукальною силою вчинків і дій без їхнього попереднього обмірковування і свідомого рішення виконати їх. Під емоційною лабільністю звичайно приймається швидкість, з яким припиняється даний емоційний стан або відбувається зміна одного переживання іншим.

Основні компоненти темпераменту утворюють в актах людського поводження ту своєрідну єдність спонукання, дії і переживання, що дозволяє говорити про цілісність проявів темпераменту і дає можливість відносно чітко обмежити темперамент від інших психічних утворень особистості – її спрямованості, характеру. здібностей і ін.

3. З історії вчень про типи темпераменту

Творцем навчання про темпераменти вважається давньогрецький лікар Гіппократ (V ст. до н.е.). Він стверджував, що люди розрізняються співвідношенням 4 основних "соків” життя, - крові, флегми, жовтої жовчі і чорної жовчі, - які  входять до її складу. Виходячи з його вчення, самий знаменитий після Гіппократа лікар античності Клавдій Гален (II в. до н.е.) розробив першу типологію темпераментів, що він виклав у відомому трактаті "De temperamentum”. Відповідно до його навчання тип темпераменту залежить від переваги в організмі одного із соків. Їм були виділені темпераменти, що у наш час користуються широкою популярністю : сангвініка (від лат. sanguis - "кров”), флегматика (від гречок. - phlegma - "флегма”), холерика (від греч. chole - ”жовч”), і меланхоліка (від греч. melas chole - "чорна жовч”). Ця фантастична концепція мала величезний вплив на вчених протягом багатьох сторіч.

Кант (1724 – 1804) говорив що з фізіологічної точки зору, коли мова йде про темперамент, мають на увазі фізичну конституцію (слабка або сильна статура) і комплекцію.  

4. Класифікація темпераментів

Головний постулат вчення про темпераменти такий: темпераменти почуття і темпераменти дії поділяються на два види, що в сукупності дає чотири темпераменти.

До темпераментів почуттів Кант відніс: А) сангвінічний і В) його протилежність – меланхолійний. Перший має особливість, що на відчуття виявляється швидкий і сильний вплив, але відчуття проникає не глибоко (не буває тривалим); у другому ж темпераменті відчуття буває менш яскравим, зате пускає глибокі корені. У цьому варто вбачати розходження темпераментів почуттів, а в не схильності до веселощів або суму.

І) Темпераменти почуття

А. Сангвінічний темперамент людини веселої вдачі

Характерність сангвініка можна дізнатись по наступних проявах. Це людина безтурботна, повна надій; кожній речі вона на мить надає великого значення. А через хвилину вже перестає про неї думати. Вона чесно обіцяє, але не тримає свого слова, тому що вона до цього недостатньо глибоко обміркувала, чи може вона його стримати. Вона досить добродушна, щоб допомогти іншому, але вона поганий боржник, і завжди вимагає відстрочки. Вона гарний співрозмовник, жартує, весела, готова нічому у світі не додавати великого значення і всі люди йому друзі. Звичайно вона не зла людина, але грішник, що не легко піддається виправленню. Правда, вона сильно кається. Але незабаром забуває своє каяття (яке ніколи не перетворюється для неї в скорботу). Робота її незабаром стомлює, але вона без утоми займається тим, що в сутності є тільки гра. Тому що гра завжди зв'язана зі змінами, а витримка – це не її.

В. Меланхолійний темперамент людини похмурої вдачі

Людина схильна до меланхолії (не меланхолік, тому що це означає вже стан, а не просте розташування до стану), додає усьому, що її стосується, великого значення, скрізь знаходить підстави для побоювань і звертає увагу насамперед на труднощі. Вона із важкістю дасть обіцянку, тому що не може її не виконати, але сумнівається, чи може її виконати. І все це в неї спричиняється не моральними причинами (тому що тут мова йде про почуттєві мотиви), а тим, що протилежне є для неї неприємним, і саме тому вона стає заклопотаною, недовірливою, повною сумнівів, а через це і несприйнятливим до веселощів.  

II) Темпераменти діяльності

С. Холеричний темперамент людини запального характеру

Про нього говорять, що він гарячий, спалахує швидко, як солома, але при поступливості інших незабаром остигає. У його гніві немає ненависті, і він любить іншого тим сильніше, ніж скоріше той йому уступає. Його діяльність швидка, але нетривала. Він діяльний, але неохоче бере на себе справи саме тому, що в нього немає витримки; от чому він охоче робиться начальником, що керує справами, але сам вести їх не хоче. Тому його пануюча пристрасть – честолюбство; він охоче береться за суспільні справи і бажає, щоб його хвалили. Він любить блиск і помпезність церемоній, охоче бере під свій захист інших і на вид великодушний, не з любові, однак, а з гордості, тому що себе самого він любить більше. Він стежить за порядком і здається тому розумнішим, ніж він є. Пихатий в спілкуванні і охоче має при собі якого-небудь підлесника, який служить мішенню для його дотепності, і більше переживає, коли його горді домагання зустрічають відсіч.   Одним словом, холеричний темперамент - самий нещасливий із усіх темпераментів, тому що більше інших викликає спротив інших.

D. Флегматичний темперамент холоднокровного характеру

Флегма означає відсутність афекту, а не інертність (безжиттєвість), і тому  людину, у якої немає флегми, не можна назвати флегматиком і під цією кличкою зараховувати в розряд ледарів.

Флегма як слабість – це схильність до бездіяльності, небажання братися за діло, навіть якщо спонукання до цього дуже сильні.  

Флегма як сила – це здатність починати рухатися і не легко і не швидко, але зате надовго. Той, у кого в крові добра доза флегми, нагрівається повільно, але довго зберігає тепло. Він не легко приходить у гнів, а спочатку коливається, чи належить йому сердитись. Його вдалий темперамент заміняє йому мудрість, і навіть у повсякденному житті його часто називають філософом. Своїм темпераментом він перевершує інших, не зачіпаючи їхнього марнославства. Його часто називають також пронозою, тому що всі спрямовані на нього  снаряди випущені з катапульт відскакують від нього як від мішка з ватою. Це уживчивий чоловік, що вміє брати владу над дружиною і родичами, хоча на вид він покірний волі усіх. Володіючи непохитною, але розсудливою волею, він уміє пристосувати їхню волю до своєї, подібно тому як тіла з найбільшою масою і великою швидкістю руху, наносячи удар, пробивають перешкоди, що зустрічаються їм, наскрізь, а при меншій швидкості, але при великому розмірі, захоплюють за собою ці перешкоди, не руйнуючи їх.

Якщо один темперамент, як звичайно думають, з'єднується з іншим, то вони або протидіють один одному, або нейтралізуються. Перше буває, коли думають, начебто в тому самому суб'єкті поєднаний сангвінічний темперамент із меланхолійним або холеричний із флегматичним, тому що вони (А і В, так само як С и D) суперечать один одному. Друге, а саме нейтралізація, відбувається ніби-то при (немов хімічному) змішанні сангвінічного темпераменту з холеричним і меланхолійного з флегматичним. Але якщо один з цих двох станів у тому самому суб'єкті змішується з іншим, то виходять тільки примхи і капризи, а не визначений темперамент.

5. Конституційні типи

З найдавніших часів дослідники, спостерігаючи значну розмаїтість поводження, що збігається з розходженнями в статурі і фізіологічних функціях, намагалися їх упорядковувати, якимось способом їх групувати. Так виникли різні типології темпераментів. Найбільший інтерес являють ті з них, у яких властивості темпераменту, що розуміються як спадкові або вроджені, пов'язувалися з індивідуальними розходженнями в особливостях статури. Ці типології одержали назву конституційних типологій. Так найбільше поширення одержала типологія, запропонована Э.Кречмером, що у 1921 р. опублікував свою знамениту роботу "Будова тіла і характер”. Головна його ідея полягала в тому, що люди з визначеним типом мають визначені психічні особливості. Їми була проведена безліч вимірів частин тіла, що дозволило виділити 4 конституціональних типи:

Лептосоматик – характеризується тендітною статурою високим ростом, плоскою грудною кліткою. Плечі вузькі, нижні кінцівки – довгі і худі.

Пікнік – людина з вираженою жировою тканиною, надмірно гладкий. Характеризується малим або середнім ростом, з великим животом і круглою головою на короткій шиї.

Атлетик – людина з розвинутою мускулатурою, міцною статурою, характерний високий або середній ріст, широкі плечі, вузькі стегна.

Диспластик – люди з безформною, неправильною будовою. Індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями статури (наприклад, надмірний ріст, непропорційна статура).

З названими типами будови тіла Кречмер співвідносить 3 виділених типи темпераменту, які він називає: шизотимік, іксотимік і циклотимік. Шизотимік має астенічну статуру, він замкнутий, схильний до перепадів емоцій, упертий, малоподатливий до зміни установок і поглядів, із працею пристосовується до оточення. На відміну від нього іксотимік має атлетичну статуру. Це спокійна людина зі стриманими жестами і мімікою, з невисокою гнучкістю мислення, часто дріб'язкова. Пікнічну статуру має циклотимік, його емоції коливаються між радістю і сумом, він легко контактує з людьми і реалістичний у поглядах.

Теорія Кречмера була дуже поширена в Європі, а в США придбала популярність концепція темпераменту У.Шелдона, сформульована в 40-х роках нашого сторіччя. В основі поглядів Шелдона також лежить припущення про те, що тіло і темперамент – це 2 параметри людини, зв'язаних між собою. Структура тіла визначає темперамент, що є його функцією. У.Шелдон виходив з гіпотези про існування основних типів статури, описуючи які він запозичав терміни з ембріології. Їм виділені 3 типи :

Ендоморфний(з ендодерми утворюються переважно внутрішні органи);

Мезоморфний (з мезодерми утворюється м'язова тканина);

Ектоморфний (з ектодерми розвивається шкіра і нервова тканина).

При цьому людям з ендоморфним типом властива відносно слабка статура з надлишком жирової тканини; мезаморфному типу властиво мати струнке і міцне тіло, велику фізичну стійкість і силу; а ектоморфному – тендітний організм, плоску грудну клітку, довгі тонкі кінцівки зі слабкою мускулатурою.

За У.Шелдоном, цим типам статур відповідають визначені типи темпераментів, названі їм у залежності від функцій визначених органів тіла: вісцетронія (лат. viscera- "нутрощі”), соматонія (грец. soma - "тіло”) і церебротонія (лат. cerebrum - "мозок”).

У психологічній науці більшість конституційних концепцій стали об'єктами гострої критики. Основний недолік подібних теорій полягає в тому, що в них недооцінюється, а іноді просто відкрито ігнорується роль середовища і соціальних умов у формуванні психічних властивостей індивіда.

Властивості темпераменту, наприклад, соціалізація, харчові потреби, любов до компаній і дружнього спілкування, терпимість і відсутність жалю, не можна вважати спадкоємними властивостями того ж порядку, що і статура. Відомо, що такі властивості, виникаючи на основі визначених анатомофізіологічних особливостей індивіда, формуються під впливом виховання і суспільного середовища.

Насправді, давно відома залежність протікання психічних процесів і поводження людини від функціонування нервової системи, що виконує домінуючу і керуючу роль в організмі. Теорія зв'язку деяких загальних властивостей нервових процесів з типами темпераменту була запропонована Павловим і одержала розвиток і експериментальне підтвердження в роботах його послідовників.

6. Вчення Павлова про темперамент

Павлов, вивчаючи особливості вироблення умовних рефлексів у собак, звернув увагу на індивідуальні розходження в їхньому поводженні й у протіканні умовнорефлекторної діяльності. Ці розходження виявлялися насамперед у таких аспектах поводження, як швидкість і точність утворення умовних рефлексів, а також в особливостях їхнього згасання. Ця обставина дала можливість Павлову висунути гіпотезу про те, що вони не можуть бути пояснені тільки розмаїтістю експериментальних ситуацій і що в їхній основі лежать деякі фундаментальні властивості нервових процесів - збудження і гальмування. До цих властивостей відносяться сила збудження і гальмування, їхня урівноваженість і рухливість.

Павлов, розрізняв силу збудження і силу гальмування, вважаючи їх двома незалежними властивостями нервової системи.

Сила збудження відбиває працездатність нервової клітки. Вона виявляється у функціональній витривалості, тобто в здатності витримувати тривале або короткочасне, але сильне збудження, не переходячи при цьому в протилежний стан гальмування.

Сила гальмування розуміється як функціональна працездатність нервової системи при реалізації гальмування і виявляється в здатності до утворення різних гальмувальних умовних реакцій, таких, як згасання і дифференціювання.

Урівноваженість – рівновага процесів збудження і гальмування. Відношення сили обох процесів вирішує, чи є даний індивід урівноваженим або неврівноваженим, коли сила одного процесу перевершує силу іншого.

Рухливість нервових процесів – виявляється у швидкості переходу одного нервового процесу в іншій. Рухливість нервових процесів виявляється в здатності до зміни поводження відповідно до мінливих умов життя. Мірою цієї властивості нервової системи є швидкість переходу від однієї дії до іншого, від пасивного стану до активного, і навпаки.

Інертність – протилежність рухливості. Нервова система тим більше інертна, чим більше часу або зусиль потрібно, щоб перейти від одного процесу до іншого.

Виділені Павловим властивості нервових процесів утворюють визначені системи, комбінації, що на його думку, складають певний тип нервової системи, або тип вищої нервової діяльності. Він складається з характерної для окремих індивідів сукупності основних властивостей нервової системи – сили, урівноваженості і рухливості процесів, розрізняючи сильні і слабкі типи. Подальшою підставою розподілу служить урівноваженість нервових процесів, але тільки для сильних типів, що поділяються на урівноважених і неврівноважених, при цьому неврівноважений тип характеризується перевагою збудження над гальмуванням. Сильні урівноважені типи поділяються на рухливі й інертні, коли підставою розподілу є рухливість нервових процесів.

Виділені Павловим типи нервової системи не тільки по кількості, але і по основних характеристиках відповідають 4 класичним типам темпераменту:

сильний, урівноважений, рухливий – сангвінік;

сильний, урівноважений, інертний – флегматик;

сильний, неврівноважений тип з перевагою збудження – холерик;

слабкий тип – меланхолік.

Павлов розумів тип нервової системи як вроджений, відносно слабко підданий змінам під впливом оточення і виховання. На думку Павлова, властивості нервової системи утворюють фізіологічну основу темпераменту, що є психічним проявом типу нервової системи. Типи нервової системи, встановлені в дослідженнях на тварин Павлов запропонував поширити і на людей.

В даний час у науці накопичена безліч фактів про властивості нервової системи і в міру їхнього нагромадження дослідники надають усе меншого значення типам нервової системи, тим більше магічному числу (4), що фігурує майже у всіх роботах Павлова про темперамент. Насамперед підкреслюється значення досліджень окремих фундаментальних властивостей нервової системи, у той час як проблема поділу на типи відступає на другий план. Оскільки типи утворюються з комбінацій зазначених властивостей, лише більш глибоке пізнання останніх може забезпечити розуміння і здійснення типологізації.

Однак безсумніву, що кожна людина має цілком визначений тип нервової системи, прояви якої, тобто особливості темпераменту, складають важливу сторону індивідуально психологічних відмінностей.

7. Типи темпераментів і їхня психологічна характеристика

Під темпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, що однаково виявляються в різноманітній діяльності незалежно від її змісту, цілей, мотивів, залишаються постійними в зрілому віці й у своєму взаємному зв'язку характеризують тип темпераменту. Конкретні прояви типу темпераменту різноманітні. Вони не тільки помітні в зовнішній манері поводження, але немов пронизують усі сторони психіки, істотно виявляючись у пізнавальній діяльності, сфері почуттів, спонукання і діях людини, а також у характері розумової роботи, особливостях мови і т.п.

В даний час наука має у своєму розпорядженні достатню кількість фактів, щоб дати повну психологічну характеристику всіх типів темпераменту по визначеній стрункій програмі. Однак для складання психологічної характеристик традиційних 4 типів звичайно виділяють наступні основні властивості темпераменту:

Сензитивність визначається тим, яка найменша сила зовнішніх впливів, необхідна для виникнення якої-небудь психічної реакції людини, і яка швидкість виникнення цієї реакції.

Реактивність характеризується ступенем мимовільності реакцій на зовнішні або внутрішні впливів однакової сили (критичне зауваження, образливе слово, різкий тон – навіть звук).

Активність свідчить про те, наскільки інтенсивно (енергійно людина впливає на зовнішній світ і переборює перешкоди в досягненні цілей (наполегливість, цілеспрямованість, зосередження уваги).

Співвідношення реактивності й активності визначає, від чого в більшому ступені залежить діяльність людини: від випадкових зовнішніх або внутрішніх обставин, настрої, випадкові події) або від цілей, намірів, переконань.

Пластичність і ригідність свідчать, наскільки легко і гнучко пристосовується людина до зовнішніх впливів (пластичність).

Екстраверсія і інтраверсія визначають, від чого переважно залежать реакції і діяльність людини – від зовнішніх вражень, що виникають у даний момент (екстраверт), або від образів, уявлень і думок, зв'язаних з минулим і майбутнім (інтраверт).

З огляду на всі перераховані властивості, Я.Стреляу дає наступні психологічні характеристики основних класичних типів темпераменту:

Сангвінік – людина з підвищеною реактивністю, але при цьому активність і реактивність у нього урівноважені. Він жваво, збуджено відгукується на усе, що привертає його увагу, має живу міміку і виразні рухи. З незначної причини він регоче, а несуттєвий факт може його розсердити. По його міміці легко угадати його настрій, відношення до предмета або людини. У нього високий поріг чутливості, тому він не зауважує дуже слабких звуків і світлових подразників. Володіючи підвищеною активністю і будучи дуже енергійним і працездатним, він активно приймається за нову справу і може довго працювати не стомлюючись. Здатний швидко зосередиться, дисциплінований, при бажанні може стримувати прояв своїх почуттів і мимовільні реакції. Йому властиві швидкі рухи, гнучкість розуму, спритність, швидкий темп мови, швидке включення в нову роботу. Висока пластичність виявляється в мінливості почуттів, настроїв, інтересів і прагнень. Сангвінік легко сходиться з новими людьми, швидко звикає до нових вимог і обставин. Без зусиль не тільки переключається з однієї роботи на іншу, але і переучується, опановуючи нові навички. Як правило він більшою мірою відгукується на зовнішні враження, ніж на суб'єктивні образи і уявлення про минуле і майбутнє, екстраверт.

У сангвініка почуття легко виникають, легко змінюються. Легкість з якою у сангвініка утворюються і перетворрються нові тимчасові зв'язки, велика рухливість стереотипу, відбивається також у розумовій рухливості сангвініків, виявляють деяку схильність до нестійкості.

Холерик – як і сангвінік вирізняється малою чутливістю, високою реактивністю й активністю. Але в холерика реактивність явно переважає над активністю, тому він неприборканий, нестриманий, нетерплячий, запальний. Він менш пластичний і більш інертний. Чим сангвінік. Звідси – велика стійкість прагнень і інтересів, велика наполегливість, можливі утруднення в переключенні уваги, він швидше екстраверт.

Флегматик має високу активність, що значно переважає над малою реактивністю, малою чутливістю й емоційністю. Його важко розсмішити і засмутити – коли навколо голосно сміються, він може залишатися незворушним. При великих неприємностях залишається спокійним. Звичайно в нього бідна міміка, рухи невиразні й уповільнені, так само, як мова. Він неметкий, важко переключає увагу і пристосовується до нової обстановки, повільно перебудовує навички і звички. При цьому він енергійний і працездатний. Відрізняється терплячістю, витримкою, самовладанням. Як правило, він важко сходиться з новими людьми, слабко відгукується на зовнішні враження, інтроверт.

Недоліком флегматика є його інертність, малорухомість. Інертність позначається і на відсталості його стереотипів, труднощів його перебудови. Однак ця якість, інертність, має і позитивне значення, сприяє обґрунтованості, сталості особистості.

Меланхолік людина з високою чутливістю і малою реактивністю. Підвищена чутливість при великій інертності приводить до того, що незначний привід може викликати в нього сльози, він надмірно уразливий, болісно чуттєвий. Міміка і рухи його невиразні, голос тихий, рухи бідні. Звичайно він невпевнений у собі, боязкий, найменші труднощі змушують його опускати руки. Меланхолік неенергійний, ненаполегливий, легко стомлюється і мало працездатний. Йому властиве відволікання мала увага й уповільнений темп усіх психічних процесів. Більшість меланхоліків – інтроверти.

Меланхолік соромливий, нерішучий, боязкий. Однак у спокійній звичній обстановці меланхолік може успішно справлятися з життєвими задачами.

Можна вважати уже твердо установленим, що тип темпераменту в людини уроджений, а від яких саме властивостей його уродженої організації він залежить, ще до кінця не з'ясовано.

8. Темперамент і трудова діяльність

Динамічні риси особистості людини виступають не тільки в зовнішній манері поводження, не тільки в рухах – вони виявляються й у розумовій сфері, у сфері спонукання, у загальній працездатності. Особливості темпераменту проявляються в навчальних заняттях і в трудовій діяльності. Але головне полягає в тім, що розходження за темпераментом – це розходження не за рівнем можливості психіки, а через своєрідність її проявів.

Установлено відсутність залежності між рівнем досягнень, тобто кінцевим результатом дій, і особливостями темпераменту, якщо діяльність протікає в умовах, які можна визначити як нормальні. Таким чином, незалежно від ступеня рухливості або реактивності індивіда в нормальній, нестресовій ситуації результати діяльності в принципі будуть однаковими, оскільки рівень досягнень буде залежати головним чином від інших факторів, особливо від рівня мотивації і здібностей. Разом з тим дослідження, що встановлюють цю закономірність, показують, що в залежності від темпераменту змінюється спосіб здійснення самої діяльності.

У залежності від особливостей темпераменту люди розрізняються не кінцевим результатом дій, а способом досягнення результатів. Були проведені дослідження з метою встановити залежність між способом виконання дій і особливостями темпераменту. У цих дослідженнях розглядався індивідуальний стиль діяльності як шлях до досягнення результатів або спосіб рішення визначеної задачі, обумовленої головним чином типом нервової системи. Результати досліджень переважної більшості авторів, незалежно від особливостей досліджуваних груп і експериментальних ситуацій, у яких вивчався типовий для даних індивідів спосіб виконання дій, показують, що саме тип нервових процесів, впливає на формування визначеного стилю діяльності.

Перед сангвініком варто безупинно ставити нові, по можливості цікаві задачі, що вимагають від нього зосередженості і напруги. Необхідно постійно включати його активну діяльність і систематично заохочувати його зусилля.

Флегматика потрібно втягнути в активну діяльність і зацікавити. Він вимагає до себе систематичної уваги. Його не можна переключати з однієї задачі на іншу. Стосовно меланхоліка неприпустимі не тільки різкість, брутальність, але і просто підвищений тон, іронія. Він вимагає особливої уваги, варто вчасно хвалити його за виявлені успіхи, рішучість. Негативну оцінку варто використовувати як омога обережніше, усіляко зм'якшуючи її негативну дію. Меланхолік – найчуттєвіший і вразливий тип. З ним треба бути гранично м'яким і доброзичливим.

Від темпераменту залежить, яким способом людин реалізує свої дії, але при цьому не залежить їхня змістовна сторона. Темперамент виявляється в особливостях протікання психічних процесів, впливаючи на швидкість згадування і якість запам'ятовування, швидкість розумових операцій, стійкість і зміну об`єктів уваги.

9. Темперамент і характер

Темперамент треба відрізняти від характеру. Темперамент жодною мірою не характеризує змістовну сторону особистості (світогляд, погляди, переконання інтереси і т.п.), не визначає цінність особистості або межу можливих для даної людини досягнень. Він має лише відношення до динамічної сторони діяльності.

Хоча темперамент, не може визначати відносин особистості, її прагнень, і інтересів, її ідеалів, тобто всього багатства змісту внутрішнього життя людини, та характеристика динамічної сторони має істотне значення для розуміння складного образу поводження людини, характеру людини. Те, наскільки людина виявляє урівноваженість у поводженні, гнучкість, динамічність і експансивність у реакціях, говорить про якісні особливості особистості і її можливостей. Таким чином, темперамент не є чимось зовнішнім у характері людини, а органічно входить у його структуру. Життєві враження, виховання і навчання на природному фундаменті темпераменту – типі вищої нервової діяльності – поступово плетуть візерунки.

Відношення особистості, її переконання, прагнення, усвідомлення необхідності і обов`язку дозволяють переборювати одні якості, тренувати інші, щоб організувати своє поводження відповідно до суспільних норм.

10. Використана література

1. Скрипченко О., Роменська Л., Огоднійчук З., Зелінська Т., Загальна психологія .- К.: АПН, 1999
2. Максименко С.Д., Соловієнко В.О. Загальна психологія .- К.: МАУП, 2000
3. http://edu.meta.ua/?q=%F1%F2%F0%F3%EA%F2%F3%F0=13481
4. http://www.socd.univ.kiev.ua/PUBLICAT/PSY/TKACHENKO/part8.htm

Насколько материал оказался Вам полезным?
Текущий рейтинг: 5.0/1 голосов

Добавил(а): nmu | 18.09.2013 | Просмотров: 2151 | Загрузок: 249
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Объявления на сайте
Новости на сайте
Продажа литературы на сайте
Медицинские выставки 2015
Статистика
Rambler's Top100 Союз образовательных сайтов
Яндекс.Метрика


Онлайн всего: 5
Гостей: 5
Пользователей: 0

Пользователи on-line:

География посетителей сайта
Copyright cтуденты НМУ © 2016