Мобильная версия | RSS
Счастливый Вы человек, Гость!
Можно зарегистрироваться.
Меню сайта
Реклама
Разделы
Разное [22]
Лекции по онкологии [11]
За редакцією професора О.Я. Яремчука. Київ, 2000
Форма входа
Логин:
Пароль:
Записи в дневниках
Народный опрос
Опасно ли детям учиться в одном классе с ВИЧ-инфицированным ребенком?
Всего ответов: 4291
Неофіційний сайт студентів
НМУ імені О.О. Богомольця, м. Київ
Главная » Файлы » Онкология » Разное

Особливості обстеження онкологічного хворого, передпухлинні стани і принципи класифікації пухлин (конспект, архив, *.doc)

[ Скачать с сайта (26.3Kb) ] 02.07.2015, 11:25
Конспект по загальній онкології
  • Особливості обстеження хворих
  • Передракові стани
  • Принципи класифікації пухлин

Особливості обстеження онкологічного хворого
Основними завданнями передопераційного обстеження хворих на рак є оцінка загального стану для вибору адекватного методу лікування, виявленні хворих з підвищеним ризиком післяопераційних ускладнень та латентними інтеркурентними захворюваннями, що можуть впливати на вихід лікування.
Найбільш складним та відповідальним завданням є прийняття рішення про можливість радикального хірургічного втручання, тому що тільки воно дає єдиний шанс на одужання хворого. Абсолютними протипоказами до радикального хірургічного втручання на першому етапі є: наявність канцероматозу черевної порожнини та асциту, множинні віддалені метастази в різні анатомічні ділянки, наявність некомпенсованих захворювань, що не піддаються корекції при лікуванні у стаціонарних умовах, окрім ургентних випадків.
Похилий та старечий вік, ожиріння,  анемія, що не піддається корекції, захворювання внутрішніх органів та системні захворювання в стадії компенсації є значимими факторами ризику, що ставлять під сумнів успіх оперативного втручання, але не є приводом для його відміни. Наявність одиничних віддалених метастазів чи вростання пухлини в суміжні органи також не є проти показами, що було доказано у багатьох публікаціях про доцільність застосування комбінованих та паліативних операцій.
До найбільш серйозних факторів ризику відноситься: інфаркт міокарду протягом попередніх 6 місяців, зовнішні чи внутрішні кровотечі, пороки серця, хвороби щитовидної залози, недостатність функції наднирників, гіпертонічна хвороба, цукровий діабет, зловживання алкоголем та наркоманія, паління, значне схуднення протягом останніх 6 місяців, легенева та печінкова недостатність.
Не менш важливим завданням є виявлення факторів ризику та супутніх захворювань, що можуть вплинути на перебіг післяопераційного періоду. Старанно зібрані анамнестичні дані та дані об`єктивного обстеження дозволяють у 75-90% випадків дістати всю необхідну інформацію про хворого. За своєю діагностичною цінністю дані анамнезу в три рази перебільшують дані об’єктивного обстеження та в 11 разів більш інформативні, ніж результати рутинних передопераційних аналізів (Hampton, 1975). Інформативність показників лабораторних досліджень у передопераційний термін невисока, але підтверджує правильність висновків, що зроблені на основі даних анамнезу та об’єктивного обстеження. У випадку розходження цих даних чи при виявленні додаткової інформації необхідно провести більш детальне лабораторне обстеження.
Схема передопераційного обстеження, що повинно проводитися в декілька етапів:
-    амбулаторні лабораторні дослідження та вияснення можливості проведення оперативного втручання,
-    оцінка ступеня важкості відхилень та ідентифікація порушень, що потребують корекції,
-    оцінка результатів корекції та визначення готовності до операції та ступеня її ризику для хворого.
Перший етап лабораторного дослідження повинен, по можливості, здійснюватися до госпіталізації та включати визначення групи крові та резус-фактору, загальний аналіз крові та сечі, визначення рівнів глюкози та електролітів крові, згортання крові, виконання ЕКГ, ультрасонографічного дослідження черевної порожнини та рентгенологічного дослідження легень. Ця схема може бути розширена при наявності важких супутніх захворювань в анамнезі для вирішення питання про необхідність корекції стану.
 В подальшому можна рекомендувати хірургічне лікування чи стаціонарне лікування супутніх захворювань з наступним прийняттям рішення про можливість проведення операції, чи призначення симптоматичного або паліативного лікування.
Від правильності передопераційного обстеження та адекватності підготовки до операції залежить подальша доля хворого. Передопераційне обстеження не повинно тривати більше 1 тижня та повинно забезпечити отримання повної інформації про стан хворого. Передопераційна підготовка повинна бути адекватною та інтенсивною. Від безцільного призначення медикаментів результати лікування хворого поліпшити неможливо, але реально значно погіршити його стан. Психологічна підготовка, дружні та довірливі відношення з хворим є важливою частиною підготовки хворого до операції.
В основу ранньої діагностики злоякісних новоутворень повинен бути покладений принцип онкологічної настороги, а сама діагностика онкологічних захворювань повинна бути комплексною.
В поліклініці застосовуються всі основні методи обстеження: збирання анамнезу, огляд хворого, пальпація, перкусія, аускультація, а також спеціальні діагностичні методи, основані на сучасних досягненнях науки та техніки. Проводять лабораторні дослідження (аналіз крові, сечі, патологічних виділень та ін.), застосовують бактеріологічні та серологічні дослідження. Для уточнення патологічних змін широко використовують рентгенографію, томографію, радіоізотопне сканування, ендоскопію, фіброендоскопію, а також біопсію, цитологічне дослідження зшкребків, пунктату, промивних вод, що дозволяють з високим ступенем вірогідності виявляти ранні стадії розповсюдження злоякісних новоутворень.
При об’єктивному обстеженні хворих з метою ранньої діагностики раку виділяють ряд синдромів: 1) синдром „плюс-тканини”, під яким розуміють зміни, які визначаються за допомогою оптичних приладів при пальпації або рентгенологічно; 2) синдром патологічних виділень; 3) синдром порушення функції, зумовлений анатомічними або функціональними особливостями пухлини; 4) синдром ущільнення або деструкції тканин, що визначається при поверхневому розташуванні пухлини за допомогою пальпації, а при глибокому — рентгенологічно або ендоскопічно.
При збиранні анамнезу необхідно встановити початок захворювання, появу перших ознак, тривалість, наявність професійних або побутових забруднень (робота на підприємствах хімічної промисловості, пов’язана з опроміненням, паління, жування тютюну та ін.), хронічних захворювань, природжених пухлин (ангіоми, пігментні плями), патологічні виділення — крові, слизу, гною. Необхідні також відомості про раніше проведене лікування та його ефективність. Анамнез необхідно збирати в певній послідовності по органам та системам. Велике значення для діагностики раку внутрішніх органів мають такі симптоми, як втрата апетиту, схуднення хворого, немотивована загальна слабкість, апатія, зниження працездатності, підвищена втомлюваність, порушення сну. На ранніх стадіях захворювання хворі практично ніколи не скаржаться на біль, але відзначають підвищену втомлюваність, сонливість, зниження інтересу до навколишнього. Подібні скарги є підставою для виникнення у лікаря підозри на онкологічне захворювання. Онкологічна насторога зумовлюється наступними чинниками:
1)    знанням симптомів злоякісних пухлин на ранніх стадіях;
2)    знанням передпухлинних захворювань та їхнього лікування; 
3)    швидким направленням хворого з виявленою  пухлиною, або що підозрюється, в онкологічну лікувальну установу;
4)    ретельним обстеженням хворого, який звернувся до лікаря будь-якої спеціальності, з метою виявлення можливого онкологічного захворювання.
Зважуючи на біль, слід не тільки уточнювати його локалізацію, але й з’ясовувати час його появи (нічний біль, натще, під час або після їжі, при переміні положення хворого). Особливу увагу необхідно звертати на зміну характеру болю, його сезонність, тривалість. При раку зовнішніх локалізацій (рак шкіри, губи, молочної залози) схуднення та втрата апетиту спостерігаються в занедбаних випадках, як наслідок місцевого розповсюдження процесу та метастазів у віддалені органи на тлі наростаючої інтоксикації.
Підвищення температури тіла досить часто зустрічається при пухлинах внутрішніх локалізацій (рак легень, печінки, нирок та ін.). При цьому лихоманка не носить постійного характеру, а залежить в основному від супутньої інфекції: приєднання бронхіту або пневмонії при раку легень, лімфангоїту, парапроктиту — при раку прямої кишки та ін. При системних захворюваннях (таких як, наприклад, лімфогранулематоз, лейкоз) температура, нерідко висока, що є одним з основних симптомів захворювання.
Загальний огляд хворого для встановлення правильного діагнозу має дуже важливе значення. Передусім він дасть можливість оцінити загальний стан хворого. При цьому зважують на стан шкіри та слизових оболонок. Блідість та анемічність хворого, землисто-сірий колір шкіри, адинамічність та млявість вказують на інтоксикацію або тривалу внутрішню крововтрату. При раку легень, пухлинах середостіння можна виявити одутловатість обличчя, набухання шийних вен, синюшне забарвлення обличчя та шиї, розширення підшкірних вен грудей та живота, що вказує на здавлення судин середостіння. В деяких випадках, особливо у худих хворих, можна побачити конгломерат збільшених периферійних лімфатичних вузлів, визначити на око пухлину в певній частині живота в вигляді вип`ячування передньої черевної стінки. Тому при огляді хворого обов’язкова наявність гарного освітлення та можливості порівняння враженої сторони тіла зі здоровою.
Необхідно також зважувати на ходу і позу хворого, що може вказати на ураження кісток тазу, хребта, кінцівок. Подальше дослідження хворого полягає в пальпаторному та фізикальному обстеженні, що має основне значення для встановлення діагнозу більшості локалізацій пухлин.
Форма і консистенція пухлини мають велике значення дня визначення її злоякісності або доброякісності. Щільна консистенція, горбиста нерівна поверхня, спаяність з навколишніми тканинами, шкірою характерні для злоякісних пухлин. Доброякісні пухлини частіше округлої форми, рухомі, не спаяні з навколишніми тканинами.
Консистенція в значній мірі зумовлена характером пухлини. М’яку еластичну консистенцію найчастіше мають доброякісні пухлини. Щільна еластична консистенція характерна для пухлин, наповнених рідиною та інкапсульованих. Дерев’яниста консистенція з відсутністю чітких меж типова для ракової пухлини. Пальпація пухлини повинна проводитися ніжно, без зайвого тиску. Пальпуючи пухлину або ділянку її розташування, можна одержати цінні відомості про її межі, консистенцію, взаємовідношення з навколишніми тканинами та органами, виявити флюктуацію або болісність. Біль не характерний для пухлини, але якщо вона проростає в глиб, окістя, розташовується близько до нервів, то виникає інтенсивний біль. Пальпацією можна також встановити, з якого органу виходить пухлина. Пальпація місцевого осередку повинна завжди поєднуватися з пальпацією регіонарних та віддалених лімфатичних вузлів в залежності від локалізації первинної пухлини. Пальпація периферійних регіонарних лімфовузлів повинна стати обов’язковим правилом при обстеженні кожного хворого. Так, при раку губи, слизової оболонки порожнини роту повинні бути оглянуті підщелепні та шийні лімфатичні вузли; при раку молочної залози — лімфатичні вузли пахвової, підключичної та надключичної ділянок; при раку шлунку та легені — шийні та надключичні лімфатичні вузли; при раку шкіри стопи, гомілки, стегна, прямої кишки — лімфатичні вузли пахвинної та здухвинної ділянок та ін. Незмінний вузол звичайно невеликих розмірів, овальний, м’який, безболісний, рухомий. Лімфатичний вузол, вражений метастазами, відрізняється від навколишніх здорових вузлів. Він збільшений, щільний, інколи бугристий, спаяний з іншими лімфатичними вузлами та навколишніми тканинами, але безболісний.
Рухомість пухлини також має важливе значення. Самостійно пухлина може переміщуватися, якщо вона виходить з рухомого органу черевної порожнини, при переміні положення тіла хворого, при ковтанні (зоб), при скороченні м’язів (міоми). Особливу увагу звертають на рухомість пухлини по відношенню до шкіри, м’язів. При проростанні в навколишні тканини пухлина звичайно нерухома, змістити її не вдається, що свідчить про злоякісний ріст.
Виразкові пухлини шкіри, губи, прямої кишки, рак молочної залози та ін. характеризуються наявністю навколо виразки більш-менш широкого, що підноситься над поверхнею шкіри щільного інфільтрату. В центрі інфільтрату є виразка з щільними горбистими краями і брудним нерівним та блискучим дном. Дно виразки легко кровоточить. Інфільтрат нерухливий по відношенню до навколишніх тканин та нерідко болючий через приєднання вторинної інфекції.
Для визначення розповсюдженості пухлини та вибору лікування має велике значення дослідження сусідніх та віддалених органів. Особливу увагу слід приділити пальпації печінки, що за наявності метастазів — збільшена, щільна, горбиста, нерідко болюча. При раку шлунку необхідно пальцьове дослідження прямої кишки та гінекологічне дослідження з метою виявлення метастазів Шніцлера та Крукенберга (у жінок). Перкусія та аускультація також повинні широко застосовуватися, особливо, при діагностиці раку легені, пухлин шлунково-кишкового тракту, нирок. При притупленні звука над будь-якою ділянкою легень, визначення (аускультативно) послабленого дихання і хрипів часто вказує на наявність ателектазу легень, ексудативного плевриту та ін. 
Таким чином, ретельно зібраний анамнез, огляд, пальпація, перкусія і аускультація дають багато цінних відомостей для оцінки загального стану хворого, встановлення діагнозу, визначення розповсюдження процесу та повинні проводитися в широких межах з дослідженням місцевого осередку, лімфатичного апарату, сусідніх та віддалених органів.
Успіх лікування залежить від ранньої діагностики злоякісних новоутворень. Онкологічна настороженість необхідна не тільки хірургу, онкологу, але і лікарю будь-якої спеціальності, бо онкологічний хворий вперше звертається в поліклініку найчастіше до свого дільничного лікаря-терапевта, гінеколога або лікарів інших спеціальностей. При вирішенні питання про лікування хворого зі злоякісним захворюванням важливим є визначення розповсюдженості процесу, встановлення стадії захворювання, чому сприяє клінічна класифікація злоякісних новоутворень.

Передпухлинні захворювання
Виникненню злоякісних новоутворень майже завжди передують місцеві патологічні стани (захворювання), що виникають на основі загальних змін організму. Тривала дія канцерогенних агентів приводить до посиленої проліферації клітинних елементів, появі множинних незапальних розростань клітин незрілої епітеліальної чи іншої тканини зі схильністю до інфільтративного росту. Ці процеси отримали назву передпухлинних, та при тривалому існуванні можуть перейти в рак. Процеси, при яких спостерігаються мікроскопічна патологічна проліферація та структурна атипія клітин, називають дисплазіями. Розрізняють три ступеня дисплазій. Найбільш виражені зміни при третьому ступені, в тканинах виявляють ізольовані клітини злоякісної пухлини чи їх скупчення, що не проростають базальної мембрани (рак in situ). Цей стан може спостерігатися тривалий час. За деяких умов він перетворюється в інвазійну злоякісну пухлину.
Передпухлинні зміни гістологічно проявляються гіперплазією епітелію, його метаплазією, атипією росту клітин, більшою, ніж в нормі, кількістю мітозів. Найбільш характерною ознакою передпухлинної проліферації є зниження диференціації клітин, що дає підставу віднести до передраку вогнищеве розростання епітелію, що відрізняються однорідністю, незрілістю, деякою атиповістю клітин та здатністю до інфільтративного росту. 
Від появи перших морфологічних ознак злоякісності до її клінічних проявів минає значний проміжок часу, що обчислюється інколи роками.
Одним з найбільш вагомих доказів на користь загальних порушень організму при розвитку раку є розвиток первинно-множинних пухлин. Дослідження, проведені в цьому напрямку, допомагають ближче підійти до вирішення питань етіології та патогенезу пухлин, детально вивчити взаємозв’язок між пухлиною і організмом, глибше проникнути в сутність пухлинного процесу.
Синхронне (одночасне) чи метахронне (послідовне) виникнення багатьох множинних пухлин дозволяє припустити наявність однієї загальної причини, що сприяє їхньому виникненню.
В нинішній час доведено, що канцерогени, ендогенного або екзогенного походження (хімічні канцерогени, іонізуюче випромінювання, гормони) виявляють не тільки місцевий, але і загальний вплив на організм, викликаючи ряд функціональних і морфологічних змін в різних органах і тканинах, та сприяють розвитку як одиночних, так і множинних пухлин.
Клітина стає злоякісною в процесі порушення певних механізмів її природної загибелі – апоптозу. Таке перетворення клітини на злоякісну вірогідніше відбувається на тлі хронічних запальних процесів, прямої дії канцерогенних хімічних речовин, або пошкоджуючій дії вірусів.
Тривало існуючі передракові захворювання можуть маскувати прояви злоякісної пухлини, особливо на ранніх стадіях, що обумовлює діагностичні помилки. В залежності від ймовірності перетворення на рак передракові захворювання розподіляють на облігатні та факультативні. Захворювання, з яких завжди розвиваються злоякісні новоутворення, називаються облігатними, а захворювання, що не завжди, але більш-менш часто перетворюються на рак, називаються факультативними передраками. Всі облігатні та факультативні передпухлинні стани поділяються також на деструктивні та проліферативні. З перших звичайно розвиваються виразкові та ендофітні карциноми, а з других — екзофітні.
Диспансеризацію та лікування хворих з облігатними передраками проводять онкологи, а з факультативними – лікарі відповідних спеціальностей. Радикальне лікування хворих з виявленими передпухлинними станами є ефективним засобом профілактики раку.

Класифікація злоякісних пухлин
Назва доброякісної пухлини в більшості випадків утворюється шляхом сполучення латинського чи грецького найменування тканини з закінченням -oma. Наприклад, фіброма, папілома, лейоміома, аденома. Назва злоякісних пухлин з епітеліальної тканини формується шляхом сполучення латинської чи грецької назви тканини слова карцинома (канцер, або рак). Наприклад, аденокарцинома, плоскоклітинний рак. Для злоякісних неепітеліальних пухлин другим слово утворюючим елементом є термін саркома або бластома. Наприклад, ліпосаркома, гангліонейробластома. 
За клінічним перебігом всі пухлини розподіляються на доброякісні та злоякісні. Доброякісні пухлини – зрілі, вони ростуть експансивно, не інфільтрують оточуючу тканину, формують псевдокапсулу із здавленої нормальної тканини та колагену, в них переважає тканинний атипізм, не метастазують. Злоякісні пухлини – незрілі, ростуть інфільтративно, переважає клітинний атипізм, метастазують. 
Злоякісні пухлини класифікують на основі приналежності пухлини до тканини, з якої вони походять (гістогенетична класифікація):
1)    рак (carcinoma, епітеліома злоякісна) – походить з епітеліальної тканини (має ектодермальне чи ендодермальне походження),
2)    саркома (від грецького sarx – м’ясо, та oma - пухлина) – походить з сполучної тканини, що виникає з середнього листка – мезодерми,
3)    карциносаркоми – походять з епітеліальної та сполучної тканини одночасно,
4)    гемобластози (лейкози, злоякісні лімфоми) – пухлини гемопоетичної тканини,
5)    апудоми (карциноїди, парагангліоми, дрібноклітинний рак легені, медулярний рак щитовидної залози, тімоми, феохромоцитоми, хемодектоми) – походять з нейроендокринних клітин (APUD системи),
6)    пухлини ендотелію та мезотелію – новоутворення з кровоносних та лімфатичних судин, синовіальних та серозних оболонок,
7)    пухлини з нервової системи,
8)    пухлини з ембріональних залишків,
9)    трофобластичні пухлини,
10)    змішані пухлини.
Онконозологічна класифікація – згідно Міжнародній класифікації хвороб (10-й перегляд). 
За характером росту виділяють: експансивний, інфільтративний та аппозиційний.
При експансивному рості пухлина росте, відштовхуючи оточуючі тканини, що атрофуються, заміщуються сполучною тканиною та пухлина обмежується псевдокапсулою. Експансивний ріст пухлини часто повільний, характерний для зрілих доброякісних пухлин. Проте деякі злоякісні пухлини, наприклад фібросаркома, рак нирки, можуть рости експансивно. 
При інфільтративному рості клітини пухлини вростають в оточуючі тканини та руйнують їх. Межі пухлини при інфільтративному рості чітко не визначаються. Інфільтративний ріст пухлини часто швидкий та характерний для незрілих, злоякісних пухлин. Злоякісні новоутворення проникають в нормальну тканину та формують вирости з неопластичних клетин, що розповсюджуються в усі боки. Злоякісні новоутворення частіше не формують капсули. Раки та саркоми маютт подібний характер інвазії, не дивлячись на різницю в їх гістогенезі. Проростання базальної мембрани відрізняє інвазивний рак від внутрішньоепітеліального (чи in situ) рака. Після проникнення через базальну мембрану злоякісні клетини можуть проростати лімфатичні та кровоносні судини, що є першим кроком до системного розповсюдження. Інфільтруючі неопластичні клітини мають тенденцію до розповсюдження за шляхом найменшого опору; що призводить до руйнування тканини. Механізми, що приймають участь в інвазії, ще недостатньо вивчені. До них відносять синтез протеаз, втрату контактного інгібування та зменшення адгезивних здатностей клетин. 
Аппозиційний ріст пухлини перебігає за рахунок непластичної трансформації нормальних клітин в пухлинні, що спостерігається в пухлинному полі. Прикладом такого росту можуть служити десмоїди передньої черевної стінки. По відношенню до просвіту порожнинного органу розрізняють ендофітний та екзофітний ріст пухлини. Ендофітний ріст – це інфільтративний ріст пухлини вглиб стінки органу. Екзофітний ріст – це експансивний ріст пухлини в порожнину органу. 
Розрізняють види пухлини за зовнішнім виглядом пухлини: вузол, інфільтрат, виразка, кіста. Вузол представляє з себе компактне новоутворення з чіткими межами, може мати вигляд шляпки гриба на широкій ніжці, поліпа. Поверхня його може бути гладкою, горбистою, сосочковою, нагадувати кольорову капусту. Інфільтрат – це компактне новоутворення без чітких меж. Виразка – макроскопічний вид пухлини у вигляді дефекту тканини з валоподібними краями, горбистим дном та інфільтруючим ростом. Кіста – новоутворення з чіткими межами, що має порожнину. За зовнішнім виглядом пухлини не можна визначити її зрілість, але доброякісні пухлини частіше ростуть у вигляді вузла чи кісти, а злоякісні – у вигляді інфільтрату чи виразки, проте остаточної залежності не існує. 
Для покращення взаєморозуміння онкологів різних країн у визначенні стадій та обліку онкологічних захворювань, оцінки ефективності лікування з приводу злоякісних пухлин Міжнародний протираковий союз (UICC) запропонував класифікацію пухлин за системою ТNМ. Сьогодні ми користуємось останньою (6 видання) класифікацією 2002 року. Ця класифікація повністю узгоджена з відповідними системами найавторитетніших онкологічних організацій, таких як Американський об’єднаний комітет з онкології (AJCC) та Міжнародна федерація гінекологів та акушерів (FIGO).
В основу класифікації за системою ТNМ покладений принцип описування вперше виявлених   пухлин,   а   розповсюдження   їх визначається рентгенологічним та ендоскопічним дослідженнями та іншими інструментальними методами (МРТ, КТ). Мабуть, вже в наступному виданні ТNМ ми побачимо необхідність у застосуванні ще новіших діагностичних методів. За рахунок цього зростає вартість не лише лікування, але й діагностики. Європейське товариство медикаментозної онкології (ESMO) розробило мінімальні практичні рекомендації щодо лікування основних типів злоякісних пухлин, більшість з яких доступні до застосування і в країнах з обмеженими економічними можливостями. 
Основним   мотивом   міжнародної   класифікації   новотворів та розповсюдження процесів є розробка методики уніфікованого уявлення клінічних даних.
Всі ознаки класифікації: з локалізації пухлини, клінічній та анатомічній розповсюдженості процесу, що визначається згідно даних клінічного обстеження, подовженості симптомів або ознак, статі та віку хворих, гістологічної будови, ступеня злоякісності та інше, в повній мірі впливають на прогноз захворювання.
Визначення прогнозу захворювання та планування найбільш ефективного курсу лікування - найважливіше завдання клініциста. Основні принципи класифікації повинні застосовуватися до всіх локалізацій пухлин незалежно від запланованого лікування. Стадія процесу більш інформативна після видалення пухлини та гістологічного дослідження матеріалу.
Система ТNМ, ґрунтується на трьох компонентах: 
Т (tumor) - розповсюдження первинної пухлини; 
N (nodulus) -  стан регіонарних лімфатичних вузлів;
М (metastasis) - наявність  чи відсутність віддалених метастазів.
До цих компонентів додаються цифри, які показують поширеність злоякісного процесу: ТО, ТІ, Т2, ТЗ, Т4;  NО, NІ, N2, NЗ, N4; МО, МІ. Інші додаткові символи використовуються з особливою метою.
Клінічна класифікація ТNМ:
Т - первинна пухлина визначається до лікування; 
Тіs - передінвазивна карцінома (сагсіnoma іn situ); 
ТО - первинна пухлина не визначається; 
ТІ, Т2, ТЗ, Т4 - розміри первинної пухлини; 
Тх - не досить даних для оцінки первинної пухлини.

N - регіонарні лімфатичні вузли; 
N0 – немає ознак ураження регіонарних лімфатичних вузлів; 
NІ, N2, NЗ - ступені ураження лімфатичних вузлів;  
Nх - не досить даних для оцінки стану регіонарних лімфатичних вузлів.

М - віддалені метастази; 
МО - ознак віддалених метастазів немає; 
МІ - наявні віддалені метастази; 
Мх – не досить даних про віддалені метастази.
Показник МІ може бути доповнений в залежності від локалізації метастазів наступними символами: легені - рulm; кістки - оss; печінка - hep; головний мозок - bга; лімфовузли - Іym; кістковий мозок -mаг; плевра - рle; шкіра - ski; метастази в інших органах – оth.

Патоморфологічна класифікація рТNМ:
Категорії рТ, рN, рМ відповідають категоріям Т, N та М.
Гістопатологічна градація:
Gх - ступінь диференціації пухлини не може бути визначений
G1 – високий ступінь диференціації
G2 – проміжний ступінь диференціації
G3 –низький ступінь диференціації
G4 - недиференційована пухлина
Додаткові символи:
L - інвазія лімфатичних судин:
L0 - немає ознак інвазії;  
L1 - інвазія поверхневих лімфатичних судин;  
L2 - інвазія глибоких лімфатичних судин; 
Lх - інвазія лімфатичних судин не встановлена.

V - інвазія вен:
VО - вени не мають пухлинних клітин; 
VI - знайдено пухлинні клітини в просторі вен; 
Vх - інвазія вен не піддається оцінці.

Символ   "у".   Якщо радикальна терапія не була первинним етапом лікування, перед позначенням рТNМ ставиться символ "у". Наприклад, урТ2. Такі випадки потрібно описувати окремо.

Символ "г". При класифікації рецедивів за системою ТNМ або рТNМ перед сказаним позначенням ставлять символ "г".

Фактор С. За системою ТNM може бути факультативно використана ще одна ознака - рівень надійності, або фактор С. Він характеризує ті методи дослідження, на основі яких було встановлено діагноз.
СІ - дані тільки клінічного дослідження; 
С2 - застосовували спеціальні методи дослідження; 
СЗ - дані тільки пробного хірургічного втручання; 
С4 - дані, отримані після радикальної операції та дослідження післяопераційного препарату; 
С5 - дані аутопсії.
Насколько материал оказался Вам полезным?
Текущий рейтинг: 0.0/0 голосов

Добавил(а): nmu | 02.07.2015 | Просмотров: 1380 | Загрузок: 41
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Объявления на сайте
Новости на сайте
Продажа литературы на сайте
Медицинские выставки 2015
Статистика
Rambler's Top100 Союз образовательных сайтов
Яндекс.Метрика


Онлайн всего: 6
Гостей: 6
Пользователей: 0

Пользователи on-line:

География посетителей сайта
Copyright cтуденты НМУ © 2016