Мобильная версия | RSS
Счастливый Вы человек, Гость!
Можно зарегистрироваться.
Меню сайта
Реклама
Разделы
Разное [22]
Лекции по онкологии [11]
За редакцією професора О.Я. Яремчука. Київ, 2000
Форма входа
Логин:
Пароль:
Записи в дневниках
Народный опрос
Опасно ли детям учиться в одном классе с ВИЧ-инфицированным ребенком?
Всего ответов: 4292
Неофіційний сайт студентів
НМУ імені О.О. Богомольця, м. Київ
Главная » Файлы » Онкология » Разное

Організація онкологічної допомоги в Україні (реферат, архив, *.doc)

[ Скачать с сайта (25.1Kb) ] 02.07.2015, 10:59
ПЛАН
1.    Вступ
2.    Онкологічні диспансери
3.    Онкологічні кабінети
4.    Оглядові кабінети
5.    Диспансеризація
6.    Санітарно-просвітницька робота
7.    Питання працездатності онкологічних хворих
8.    Питання деонтології в онкологічній практиці.
9.    Література
1.    Вступ
В нашій країні створена струнка система онкологічної служби, що забезпечує як послідовність в лікуванні, так і єдність профілактичних та лікувальних заходів: 1) управління онкологічної служби при Міністерстві охорони здоров’я України; 2) науково-дослідні онкологічні інститути, 3) онкологічні диспансери; 4) онкологічні кабінети або районні поліклінічні онкологічні відділення.
В нинішній час вироблені єдині принципи протиракових заходів, що базуються на наступних основних положеннях:
1)    протиракова боротьба є загальнодержавним заходом і здійснюється під керівництвом Міністерства охорони здоров’я України і його органів на місцях,
2)    лікування онкологічних хворих і профілактичні огляди населення загальнодоступні, безкоштовні і здійснюються по заздалегідь розробленому плану з притягненням всіх лікувальних установ країни та суспільних організацій (будинки санітарної освіти, товариства Червоного Хреста та ін.),
3)    систематична підготовка лікарських кадрів і середнього медичного персоналу, підвищення кваліфікації лікарів-онкологів,
4)    систематичне проведення протиракової пропаганди та санітарно-просвітницької роботи всіма доступними засобами (преса, радіо, телебачення, публічні лекції, бесіди та ін.).
Організаційно онкологічна служба підпорядкована Міністерству охорони здоров`я України. В системі Міністерства охорони здоров`я України є науково-дослідні інститути онкології, що здійснюють науково-методичне керівництво онкологічними закладами, розробляють та впроваджують сучасні методи діагностики онкологічних захворювань та лікування онкологічних хворих, організації онкологічної допомоги населенню. Методичне керівництво онкологічною службою в Україні здійснює Інститут онкології АМН України.
Вагоме значення в організації протиракової боротьби грають кафедри та курси онкології медичних вузів України. Вони проводять роботу по первинній підготовці кадрів лікарів з онкології, підвищенню кваліфікації лікарів, а також проводять наукові дослідження з різних питань теоретичної та практичної онкології. Медичну допомогу онкологічним хворим та диспансеризацію хворих здійснюють онкологічні установи – онкологічні диспансери, а також діагностичні та диспансерні функції здійснюють оглядові кабінети, онкологічні відділення загально лікарняних закладів та онкологічні кабінети.

2.    Онкологічні диспансери
Онкологічний диспансер є спеціалізованою лікувально-профілактичною установою. Він підпорядкований Міністерству охорони здоров’я України і відповідним відділам охорони здоров’я. Керує онкологічним диспансером головний лікар. Основними завданнями онкологічного диспансеру є:
а)    спеціалізована кваліфікована консультативна поліклінічна і стаціонарна лікувальна онкологічна допомога населенню;
б)    організаційно-методичне керівництво онкологічними та лікувально-профілактичними установами загальної мережі в своїх регіонах;
в)    спеціалізація та підвищення кваліфікації медичних робітників з онкології;
г)    систематичний аналіз захворюваності та смертності в регіоні, з’ясування причин пізньої діагностики та розробка заходів по їх усуненню;
д)    диспансеризація груп ризику;
е)    профілактичні огляди для виявлення онкологічних хворих;
ж)    санітарно-просвітницька робота.
Диспансери за категорією розподіляють на республіканські, обласні, міські, районні та міжрайонні. Потужність диспансеру залежить від чисельності населення в районі його обслуговування. Склад лікарняних ліжок залежить від місцевих умов, особливостей захворюваності населення на злоякісні новоутворення. Відповідно цьому визначається структура, штати та фінансування онкологічного диспансеру.
Диспансер в своєму складі має:
1) поліклініку зі спеціалізованими відділеннями (хірургічним, гінекологічним, ендоскопічним та ін.) та кабінетами, перев’язочну, операційну для проведення біопсій і амбулаторних операцій;
2) стаціонар на 200-450 ліжок з лікувально-діагностичними відділеннями, операційними та перев’язочними;
3) клініко-діагностичну та патогістологічну лабораторію;
4) аптеки;
5) організаційно-методичний кабінет і реєстратуру;
6) пансіонат для хворих, що приїздять на консультації або амбулаторне лікування, а також тих, хто очікує госпіталізації;
7) адміністративно-господарську частину.
В роботі поліклінічних установ основними завданнями є надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги населенню, проведення лікувально-профілактичних заходів, підвищення якості діагностики та лікування, створення умов, що забезпечують проведення реабілітаційних заходів. До амбулаторно-поліклінічних установ, що забезпечують щоденний прийом хворих, відносяться і медично-санітарні частини. В цій системі одне з провідних місць займає хірургічна служба, включаючи надання травматологічної та онкологічної допомоги. При цьому успіхи можуть бути досягнуті тільки при раціональній взаємодії амбулаторно-поліклінічної та стаціонарної ланки. Дотримання наступності в роботі лікувальних установ забезпечує безперервність і послідовність медичної допомоги, що приховує обсяг необхідного обстеження і терміни лікування.
Є очевидним також точне дотримання зворотного зв’язку і після виписки хворого з стаціонару.
Зв’язковою ланкою між диспансером та іншими лікувальними установами є онкологічний кабінет поліклініки.

3.    Онкологічні кабінети
Онкологічний кабінет організовують в складі поліклінік (поліклінічних відділень) міських та центральних районних лікарень у відповідності з діючими штатними нормативами. Очолює його лікар-онколог, що підкоряється головному лікарю онкологічного диспансеру (міського, обласного, республіканського) і відповідає за організацію онкологічної допомоги населенню прикріпленого району.
В ряді випадків для ефективного використання сил і засобів онкологічної служби шляхом об’єднання окремих онкологічних кабінетів міських поліклінік можуть бути створені районні онкологічні відділення. При цьому на завідуючого онкологічним відділенням покладають функції районного онколога. Онкологічний кабінет працює за планом, погодженим з онкологічним диспансером і затвердженим керівником установи, в складі якого організований кабінет.
Норма навантаження лікаря-онколога на 1 годину роботи в поліклініці складає 5 хворих.
Посаду лікаря-онколога амбулаторного прийому встановлюють з розрахунку 0.2 посади на 10.000 чоловік прикріпленого міського населення (в містах з населенням понад 25.000 чоловік) і 0.15 посади на 10.000 чоловік прикріпленого міського населення (в містах з населенням менш 25.000 чоловік) і сільського населення.
В районах сільської місцевості, де чисельність населення не дозволяє виділити посаду лікаря-онколога, можуть бути організовані міжрайонні онкологічні відділення з забезпеченням їх необхідним медичним обладнанням.
Основними завданнями онкологічного кабінету є:
1)    облік онкологічних хворих та їх диспансеризація, патронаж вдома;
2)    амбулаторне обстеження та лікування хворих на пухлинні та передпухлинні захворювання;
3)    проведення консультацій для лікарів поліклініки з виявлення ранніх форм раку;
4)    організації профілактичних заходів в районі діяльності поліклініки;
5)    вивчення захворюваності на рак;
6)    проведення санітарно-просвітницької роботи.
Онкологічний кабінет здійснює зв’язок з установами загальної лікувальної мережі через лікарів, працюючих в цих же лікувальних установах і що відповідають за роботу з онкології на території діяльності онкологічного кабінету.
Всі хворі на злоякісні новоутворення та особи з передпухлинними захворюваннями протягом всього свого життя повинні знаходитися на диспансерному обліку і направлятися  на спеціалізоване лікування тільки  в онкологічні установи.

4.    Огладові кабінети
Оглядовий кабінет поліклініки призначений для профілактичних гінекологічних оглядів жінок, що звертаються в поліклініку з приводу різних захворювань. Це дозволяє виявляти передпухлинне захворювання та пухлини на ранніх стадіях.
Оглядові кабінети входять до складу відділень профілактики, а за відсутності останніх є самостійним структурним підрозділом поліклініки.
В оглядових кабінетах працюють спеціально підготовані акушерки. Щорічному обстеженню в оглядовому кабінеті підлягають всі жінки старші 18 років під час першого в поточному році звернення на амбулаторний прийом до лікаря будь-якої спеціальності.
В оглядовому кабінеті оглядають:
1) шкіру, нижню губу, зовнішні статеві органи;
2) проводять пальпацію молочних залоз і лімфатичних вузлів;
3) виконують бімануальне піхвове дослідження, а у жінок старших 30 років — додатково пальцьове дослідженням прямої кишки;
4) оглядають шийку матки в дзеркалах, беруть мазки, роблять відбитки на предметному склі та мікропрепарат відправляють в цитологічну лабораторію.
Жінок, у яких при обстеженні виявлено або запідозрене захворювання жіночих статевих органів, акушерка спрямовує на консультацію до гінеколога, осіб з патологією інших органів і тканин — до онколога або до хірурга.
Згідно наказу Міністерства охорони здоров’я України № 208 від 30 ХII 1992р. повинні бути організовані чоловічі оглядові кабінети в складі відділень профілактики, а за відсутності таких відділень, — як структурний підрозділ міської, центральної, районної поліклініки, дільничної лікарні, поліклінічного відділення лікарні.
В кабінеті повинен працювати фельдшер, спеціально підготований по онкології, урології та проктології. Керує та здійснює контроль за діяльністю кабінету та рівнем професійної підготовки фельдшера, що завідує відділенням профілактики, а при його відсутності — головний лікар поліклініки.
Загальне методичне керівництво роботою кабінету здійснює районний онколог і районний онкологічний диспансер.
Кабінет міститься в кімнаті з достатнім освітленням, споряджається відповідним обладнанням та інструментарієм.
Завдання кабінету: профілактичний огляд чоловіків (з їхньої згоди), що вперше протягом року звернулися до лікувально-профілактичної установи, незалежно від віку та хвороби, з метою раннього виявлення передпухлинних захворювань і новоутворень.
Профілактичний огляд передбачає:
-    цілеспрямоване опитування про діяльність шлунково-кишкового тракту, функції сечостатевої системи, огляд шкіри та видимих слизових оболонок, статевих органів, пальпацію периферійних лімфатичних вузлів, яєчок, пальцьове дослідження прямої кишки та передміхурової залози у чоловіків старших 30 років, а за наявності скарг - незалежно від віку;
-    направлення осіб з виявленої патологією до відповідних фахівців і встановлення зворотного зв’язку з ними;
-    санітарно-просвітницьку та роз’яснювальну робота серед чоловіків, що відвідують поліклініку;
-    облік та реєстрацію проведених профілактичних оглядів та їхні результати у відповідній медичній документації.
Проведення профілактичних онкологічних оглядів здорового населення направлене на виявлення ранніх форм раку та суворо обов’язкове для всіх медичних установ загально-лікувальної та онкологічній мережі.
В нинішній час існують наступні види профілактичних оглядів: 1) комплексні огляди, що проводяться найчастіше на великих промислових підприємствах і в колективних господарствах; 2) цільові, під час яких оглядають певну групу населення; 3) індивідуальні профілактичні огляди, коли огляд з метою виявлення раку та передпухлинних захворювань проводиться лікарем в поліклініці чи лікарні, куди хворий звертається з приводу того або іншого захворювання. Останні огляди мають особливо важливе значення, бо охоплюють так зване неорганізоване населення. Профілактичні огляди проводять лікарі загальної лікувальної мережі. Онкологічні установи організовують ці огляди, проводять підготовчу роботу з лікарями, контролюють якість оглядів та їхні результати, а головне — проводять лікування виявлених хворих.
В усіх областях при поліклініках в амбулаторіях відкриті оглядові кабінети, де працюють досвідчені спеціально підготовані акушерки. Вони проводять бімануальне дослідження та огляд за допомогою дзеркал всіх жінок, які звернулися в поліклініку з будь-якого приводу, а при виявленні патології спрямовують жінку до гінеколога, що ставить остаточний діагноз.
Проводять профілактичні огляди не рідше одного разу на рік. Огляду підлягають передусім всі жінки старші 18 років, і чоловіки старші 30 років, а також особи з виявленими хронічними захворюваннями. Контроль та керівництво онкологічними профілактичними оглядами покладається на головних лікарів онкологічних диспансерів. В порядку онкологічної настороги повинні проводитися онкологічні профілактичні огляди всіх хворих, що звертаються до лікарів в поліклініках, амбулаторіях і стаціонарах. Все організоване населення повинно підлягати онкологічному профілактичному огляду два рази на рік. Для профілактичних оглядів “неорганізованого” населення (не працюючих в установах) та сільських жителів використовується індивідуальне або так зване паралельне обстеження під час амбулаторного прийому, здійснюване в оглядовому кабінеті, організація оглядів за участю фельдшерів та акушерок (так званий двоетапний огляд), організація спеціальних подвірних обходів, при яких особи, що підлягають огляду, запрошуються на прийом в медичну установу.
Онкологічні профілактичні огляди проводяться за заздалегідь складеному плану, в якому вказується список підприємств, що обстежуються, список осіб, що підлягають огляду, терміни оглядів, де і в яких установах повинні бути проведені огляди, забезпечення лікарськими кабінетами, рентгенодіагностичними установками та іншою діагностичною апаратурою. При цьому необхідно, по можливості, широко використовувати флюорографію, мамографію, цитологічну діагностику, ендоскопічні методи дослідження, в тому числі ректороманоскопію, цервікоскопію, а також пальцьове дослідження прямої кишки.
Проведення профілактичних оглядів серед населення дозволяє виявити злоякісні новоутворення у 0,08-0,1% всіх оглянутих, головним чином на ранніх стадіях, а у 0,7-0,9% – передпухлинні захворювання.
В нинішній час розроблені нові форми оглядів. Вони дозволяють відібрати для поглибленого клініко-лабораторного дослідження обмежений контингент населення, серед якого ймовірність виникнення пухлин найбільш висока (формування груп підвищеного ризику).

5.    Диспансеризація
Найважливішим методом роботи лікарів поліклінік, диспансерів, амбулаторій, медично-санітарних частин підприємств є диспансеризація. Диспансеризація — один з ведучих засобів в діяльності онколога поліклініки. В основу диспансеризації покладене: 1) активне виявлення хворих, особливо на ранніх стадіях захворювання; 2) взяття на облік окремих груп хворих з передпухлинними захворюваннями та динамічне спостереження за ними; 3) вчасне та планомірне застосування лікувальних та профілактичних заходів для попередження захворювань і більш швидкого відновлення здоров’я та працездатності; 4) з’ясування чинників зовнішнього середовища, які впливають на стан здоров’я населення, шляхом аналізу захворюваності; проведення заходів з поліпшення умов праці та побуту (з працевлаштуванням та реабілітацією).
Диспансеризацією повинні займатися лікарі поліклінік, онкологічних кабінетів, онкологічних диспансерів, міських онкологічних центрів. Диспансеризація заснована на активному виявленні передпухлинних захворювань та ранніх форм раку, організації радикального лікування хворих і систематичного спостереження за ними.
Диспансерному спостереженню підлягають хворі на хронічну пневмонію, бронхоектазії, виразкову хворобу шлунку, гіперпластичний та атрофічний гастрит, виразковий та поліпозний коліт, поліпи прямої кишки, фіброаденоматоз молочних залоз, хронічний хейліт, дискератоз нижньої губи, лейкоплакію, лейкокератоз, папіломатоз, пігментну ксеродерму та хворобу Боуена (згідно наказу №192 від 07.04.86р. „Инструкция по формированию и диспансерному наблюдению групп повышенного риска заболевания злокачественными новообразованиями и больных предшествующими /предопухолевыми/ заболеваниями”).
Хворі, у яких виявлений поліпоз, ригідний антралъний гастрит, хвороба Педжета, шкіряний ріг, фіброаденома, кісти молочної залози, повинні підлягати диспансерному спостереженню тільки після заздалегідь проведеного радикального лікування.
Облік хворих зі злоякісними новоутворами ведеться за клінічними групами:
Група Iа — хворі з підозрою на злоякісне новоутворення;
Група Iб — хворі з передпухлинними захворюваннями;
Група II — хворі на злоякісні пухлини, що підлягають спеціальному лікуванню;
Група IIа — хворі на злоякісні пухлини, що підлягають радикальному лікуванню;
Група III — практично здорові люди, що вилікувані від раку;
Група IV — хворі на злоякісні пухлини на пізніх стадіях захворювання, що підлягають симптоматичному лікуванню.
Хворі групи Iа по мірі встановлення остаточного діагнозу або зовсім знімаються з обліку, або переходять в інші групи.
В складі II клінічної групи виділяється підгрупа IIа — це хворі, у яких за умови вчасного застосування радикального лікування (хірургічного, променевого,  комбінованого) є надія на повне одужання. До групи III (практично здорові) відносяться ті хворі, яким проведене радикальне спеціальне лікування та у яких немає рецидивів і метастазів. Хворі цієї групи у випадку появи рецидивів або метастазів переходять або в групу II, якщо можливе спеціальне лікування, або в групу IV, якщо спеціальне лікування (хірургічне або променеве) неможливе. Таким чином, лікування виявлених хворих дасть можливість переходу їх з однієї клінічної групи в іншу.
На всіх хворих з вперше в житті встановленим діагнозом раку або іншого злоякісного новоутворення заповнюється “Повідомлення” (ф. 090/о). Повідомлення заповнюється всіма лікарями (загальної та спеціальної мережі), які виявили злоякісне новоутворення у осіб, що раніше не хворіли на ці захворювання.
Головні лікарі міських і сільських лікарсько-профілактичних установ в триденний термін спрямовують повідомлення в онкологічні установи (онкологічний диспансер, відділення, кабінет), обслуговуючі дану територію.
На підставі картотеки контрольних карт щорічно складається звіт онкологічного диспансеру, онкологічного відділення (кабінету), в яких поряд з даними про роботу онкологічної установи подаються відомості про розподіл хворих за клінічними групами. Окремо надаються дані про число взятих на облік хворих з вперше встановленим діагнозом (по клінічним групам), число померлих в даному році і число яких стоїть на обліку на кінець звітного року. Виділяється група хворих, які стоять на обліку понад 3-х років (III-я клінічна група), для обліку віддалених результатів лікування.
Обласні, республіканські онкологічні диспансери складають дані звітів окремих онкологічних установ і спрямовують зведені матеріали через відповідні органи охорони здоров’я в Міністерство охорони здоров’я України.
В онкологічних установах на кожного онкологічного хворого, а також на хворих з передпухлинними захворюваннями заповнюється “Контрольна карта диспансерного спостереження” (Ф 030-6/о ), в якій вказується повний діагноз, стадія захворювання і клінічна група. В карті відзначається також проведене лікування, доза опромінення або хіміотерапії, ведеться запис про зміну діагнозу, про диспансерне спостереження за хворим.
Всі лікувально-профілактичні заклади повинні направляти у десятиденний термін у диспансер „Виписку з медичної карти стаціонарного хворого злоякісним новоутворенням (складається всіма стаціонарами, надсилається до онкологічного закладу за місцем проживання хворого)” (ф. № 027-1/о).
Для обліку онкологічних хворих із занедбаними стадіями раку складаються протоколи на всі випадки занедбаного онкологічного захворювання, у випадку первинного виявлення III стадії візуальних та IV стадії всіх локалізацій злоякісних новоутворень (Ф  027-2/о). Візуальними є пухлини губи, порожнини рота, шкіри, молочної залози, зовнішніх жіночих статевих органів та шийки матки, чоловічих статевих органів та передміхурової залози, заднього проходу та нижньоампулярного відділу прямої кишки, щитовидної залози, ока. Протоколи складаються при первинному зверненні хворих і в подальшому розбираються на лікарських конференціях, засіданнях протиракових комісій. Таким чином, вивчаються причини занедбаності, а саме: 1) недостатня онкологічна грамотність лікаря; 2) тривале обстеження хворого; 3) нераціональне лікування; 4) помилковий діагноз; 5) прихований перебіг захворювання; 6) небажання хворого лікуватися; 7) неосвідомленість хворого про рак.
Істотну роль в поліпшенні якості диспансеризації грає встановлена періодичність патронажних обстежень і оглядів практично вилікуваних хворих (III-я клінічна група). Вона передбачає огляди у онколога один раз в квартал протягом першого року після лікування, один раз в півріччя протягом 2-го та 3-го року, а в наступному — не рідше одного разу на рік. Хворі з передпухлинними захворюваннями після радикального лікування підлягають диспансерному спостереженню протягом 2-х років у хірурга, після чого за відсутності рецидиву захворювання їх знімають з диспансерного обліку.

6.    Санітарно-просвітницька робота
Санітарно-просвітницька робота, протиракова пропаганда, гігієнічне виховання людей складають важливу сторону організаційно-профілактичної діяльності онколога поліклініки. Проведення її певно сприяє підвищенню знань населення про ранні ознаки раку і передпухлинних станів, про методи діагностики та лікування. Ці знання сприяють ранньому звертанню населення до лікаря-фахівця.
Особливу увагу в санітарно-просвітницькій роботі необхідно приділяти антиалкогольній пропаганді, роз’яснюючи згубний вплив алкоголю та інших токсичних і наркотичних речовин, а також паління на організм людини. В бесідах і лекціях слід розказати про шкоду алкоголю та нікотину в розвитку раку шлунку і легені, раку і цирозу печінки, облітеруючих захворювань судин, хронічного панкреатиту та ін. Більше половини злоякісних пухлин виникають у людей, що зловживають палінням, вживанням алкоголю і не дотримуються правильного режиму харчування. У чоловіків паління спричинює 70-90% рак легені та гортані, 50-76% — рак стравоходу, 20-44% — підшлункової залози, 29-56% — сечового міхура (Н. Н. Трапезніков, А. А. Шайн, 1992). Слід широко роз’яснювати згубний вплив паління та алкоголізму на генетичний апарат та нащадків, особливо серед молоді.
Паління небезпечно і для навколишніх. Зокрема, ризик раку легені підвищений у дружин курців. Нюхання тютюну підвищує ймовірність раку порожнини носа та синусів верхньої щелепи, жування наса — раку порожнини роту, язика, глотки. В цілому  тютюн, що не палиться призводить до розвитку раку глотки і порожнини роту у 100.000 чоловіків і 50.000 жінок в рік.
Вплив алкоголю як хронічного подразника тканин, сприяє виникненню або  прискорює розвиток раку, певно, до того ж як розчинник жиру він полегшує контакт канцерогенів з клітинами. Алкоголь підвищує ризик раку порожнини роту, глотки, гортані, стравоходу, шлунку, печінки, прямої кишки. Токсична дія його значно зростає при поєднанні з палінням.
Існують різноманітні форми проведення протиракової пропаганди. З цією метою використовуються: періодична література (брошури, газети, журнали); лекції по радіо і телебаченню; виступи лікарів та вчених на підприємствах, в будинках відпочинку, парках; бесіда лікарів з хворими та їхніми родичами на амбулаторних прийомах, в стаціонарах та т.і.; показ кінофільмів, що розповідають про причини виникнення пухлин, методи діагностики та лікування хворих з передпухлинними станами та злоякісними новоутвореннями.
Дослідження Американського інституту по дослідженню раку, видані у 1997 р., свідчать про те, що більше 40% всіх випадків раку, що зареєстровані в різних країнах світу, могли би бути попереджені за умови дотримання розумної дієти, ведення активного стилю життя, що включає регулярні заняття спортом, а також збереження нормальної маси тіла. Ці три фактори суттєво впливають на частоту виникнення більш, ніж 20 різних видів злоякісних новоутворень. Рекомендації Американського інституту по дослідженню раку, в яких узагальнено більш ніж 5000 наукових досліджень про взаємозв’язок виникнення раку з особливостями харчування та поведінки людини, що полягає в наступному:
-    кожного дня потрібно вживати не менше п’яти різних фруктів та овочів, рослинна їжа повинна на 45-60% перекривати потреби людського організму в енергії,
-    вживання червоного м`яса повинно бути обмеженим, жири та масла в цілому повинні забезпечувати не більше ніж 30% необхідної людині енергії,
-    м’ясо та рибу потрібно готувати при невисокій температурі, а вживання жарених страв повинно бути обмеженим,
-    не можна допускати як перевищення, так і пониження маси тіла, в середньому віці вона не повинна перевищувати таку в молоді роки більш ніж на 5-6 кг,
-    регулярні одногодинні прогулянки кожного дня або одногодинні інтенсивні заняття спортом кожної неділі сприяють значному зменшенню ризику захворювання на рак, особливо рак товстої кишки.
Враховуючи, що біля 40% випадків злоякісних новоутворень потенційно може бути попереджено за рахунок дотримання наукових рекомендацій, поліпшення соціально-економічних, гігієнічних та екологічних умов життя населення та створення національних програм по профілактиці раку дозволяє суттєво збільшити тривалість життя людей та значно знизити витрати держави на лікування злоякісних новоутворень.
Завданнями протиракової пропаганди є: 1) підвищення онкологічної настороги населення; 2) ознайомлення населення з першими ознаками виникнення пухлин; 3) пропаганда успіхів протиракової боротьби та нових засобів лікування; 4) викриття невірних уявлень про “невиліковність раку”; 5) ознайомлення з можливостями профілактики злоякісних пухлин. Санітарно-просвітницька робота повинна проводитися кваліфіковано, давати ясну уяву про небезпеку онкологічних захворювань і в той же час не залякувати ними населення.

7.    Питання працездатності онкологічних хворих
Визначення працездатності та інвалідності у хворих на злоякісні новоутворення, що отримали те або інше радикальне лікування, є нерідко дуже складним, бо буде відсутнє певне поняття про одужання онкологічного хворого. Прийнято вважати, що вилікуваним від злоякісної пухлини є хворій,  що не має метастазів і рецидивів протягом 5 років після радикального лікування. Цим звичайно й керується МСЕК при визначенні групи інвалідності у таких хворих. Однак, не менше важливим моментом в оцінці працездатності хворого є також стадія розвитку пухлини, локалізація та характер її росту, дані гістологічного дослідження, характер лікування, ускладнення, безпосередні та віддалені результати лікування, вік хворого, загальний стан, характер місцевих змін, професія, умови праці, а також настрій хворого на певну працю. Все це є підставою для індивідуального підходу до кожного онкологічного хворого при визначенні ступеня його працездатності та встановленні групи інвалідності після лікування. Разом з тим оцінка стану здоров’я онкологічних хворих після лікування має прямий зв’язок з терміном, який пройшов після лікування. Чим більше цей термін, тим більша впевненість в одужанні хворого, хоча нерідко рецидиви або метастази виникають і в терміни понад 5 років після проведеного лікування. При визначенні групи інвалідності онкологічних хворих необхідно враховувати не тільки вражений пухлиною орган, але і локалізацію пухлини. Наприклад, локалізація пухлини в кардіальному відділі шлунка, як правило, вимагає більш складної операції, ніж пухлина, розташована в нижній третині, що, природно, призводить до більш важких наслідків. Темпи росту пухлини і прогноз залежать від ступеня диференціювання клітинних елементів пухлини, чим менш зріла пухлина, менш диференційовані її клітини, тим швидше її перебіг і тим гірший прогноз захворювання. Перебіг захворювання та прогноз залежать від гістологічної форми пухлини. Так, наприклад, синовіоми протікають більш доброякісно і порівняно пізно метастазують, меланоми же, як правило, клінічно перебігають більш злоякісно і рано метастазують.
Ступінь працездатності хворого залежить від обсягу хірургічного втручання. Видалення органу (екстирпація) переноситься важче, ніж його резекція. Загальний стан хворих після гастректомії гірше, ніж після субтотальної резекції шлунка. Те ж саме можна віднести до операції екстирпації прямої кишки з накладенням протиприродного заднього проходу або до екстирпації гортані та ін. Ці операції можуть назавжди позбавити хворого раку, однак, складності пристосування хворого до життя настільки великі, що це повинно бути основним моментом у вирішенні питання про надання групи інвалідності.
При порожнинних операціях частим ускладненням є спайковий процес, що може призвести до виникнення больового синдрому, непрохідності кишківника та іншим важким симптомам, та який сам по собі може бути підставою для призначення відповідної групи інвалідності.
Після радикальних мастектомій та операцій на кінцівках, що супроводжуються видаленням регіонарних лімфатичних вузлів, нерідко розвивається лімфостаз і контрактури на стороні операції, що з часом можуть минути, але в оцінці працездатності хворого (особливо в перші роки після операцій) мають велике значення. При визначенні групи інвалідності повинна також враховуватися тимчасова побічна дія променевої та хіміотерапії на кровотворення, що виявляється в лейкопенії та тромбоцитопенії, загальній слабкості, підвищеній втомлюваності. Інколи наслідками променевого лікування можуть бути такі ускладнення, як опіки шкіри та слизових, що тривало не загоюються, виразки шкіри, остеонекроз, пневмосклероз, виразковий цистит або ректит, нориці сечового міхура та ін. Такі ускладнення (навіть при вилікуванні основного захворювання) можуть призводити до важкої інвалідності на тривалий час. Слід зважати  також на необхідність застосування повторних курсів променевого, хіміотерапевтичного та гормонального лікування при багатьох злоякісних новоутвореннях (рак молочної залози, яєчників, ретикулосаркома, семінома, рак передміхурової залози, лімфогранулематоз та ін.).
Застосування гормональних препаратів може викликати не тільки зміну зовнішнього вигляду хворого, але й ускладнення з боку серцево-судинної системи та ендокринних органів. В таких випадках ці моменти повинні бути основоположними в призначенні групи інвалідності або в працевлаштуванні хворого.
При визначенні прогнозу, групи інвалідності, працездатності, терміну переосвідчення необхідно також враховувати те, що злоякісні новоутворення в молодому віці протікають більш тяжко і швидко, раніше дадуть рецидиви і метастази, ніж у людей літнього віку.
Важливим є вимір ступеня втрати працездатності з професією хворого, його кваліфікацією, з умовами праці, побуту, особистим настроєм хворого на працю, пам’ятаючи при цьому про сприятливий вплив на хворого праці, спілкування в колективі. Природно, особам фізичної праці, які перенесли радикальні операції з приводу раку легені, стравоходу, шлунку та інших внутрішніх органів слід рекомендувати залишити таку роботу, яка вимагає фізичних зусиль. Категорично необхідно рекомендувати змінити професію хворим, у яких розвився рак на професійному ґрунті (рак легені у осіб, працюючих в умовах запиленого повітря, рак шкіри у рентгенолога та т.д.). Хворі, які пройшли радикальне лікування з приводу раку, що не має рецидивів та метастазів, а також серйозних функціональних порушень з боку внутрішніх органів, можуть направлятися на курорти, в санаторії (а інколи, і в дома відпочинку), бажано в тій місцевості, де вони постійно проживають.
Слід уникати направлення вилікуваних від пухлин хворих на південні курорти в весняно-літній час, передусім через надлишкову сонячну радіацію та неминучу акліматизацію, що в таких випадках шкідлива. Хворі на злоякісні пухлини в задавнених стадіях не підлягають направленню на курорти, в санаторії і в дома відпочинку.
Основна маса онкологічних хворих, яким проведене радикальне лікування, визнаються інвалідами 2-й групи протягом першого року після лікування; в наступні роки ступінь працездатності визначається з урахуванням низки суб’єктивних та об’єктивних чинників в кожному конкретному випадку (з урахуванням всіх індивідуальних особливостей та стану здоров’я хворого). При задавнених формах новоутворення хворі визнаються інвалідами II або I групи.
Зменшення інвалідизації може бути досягнене за рахунок більш поширеного впровадження у практику  органозберігаючих втручань, зокрема сфінктерозберігаючих операцій при раку прямої кишки,  одномоментних відновлюючих резекцій на товстій кишці та використанням цілого ряду пристроїв у хворих, які мають зовнішні нориці, або коригуючих втручань з приводу внутрішніх нориць: які з’являються як ускладнення попереднього лікування. 
В Україні створена спеціалізована онкологічна МСЕК. В основному питання експертизи працездатності вирішуються спільно МСЕК та ЛКК міських та районних лікарняно-поліклінічних об’єднань за обов’язковою участю онколога.

8.    Питання деонтології в онкологічній практиці.
Деонтологія (наука про належне) розглядається в медицині як вчення про професійну поведінку медичного робітника.
Кожний медичний робітник несе велику відповідальність перед хворою людиною та суспільством. Він повинен бути на рівні сучасних медичних знань, уміти встановлювати психологічно контакт з хворими та їхніми родичами. Хто працював на прийомі хворих в поліклініці, той знає, що вже одне повідомлення про направлення в онкологічну установу пригнічує психіку хворого, а обстеження хворого в кабінеті онколога, різноманітні діагностичні процедури, біопсія та інші види досліджень дуже його хвилюють. Встановлено, що психологічна реакція на госпіталізацію в онкологічну установу супроводжується почуттям страху та депресії майже у 50% хворих. При всій своїй витримці онкологічний хворий стурбований; зворушення його пов’язане з думками про майбутнє, про родину, про роботу. Тому весь колектив медичних робітників зобов’язаний створювати хворому  умови, щоб зводити до мінімуму нанесену йому психічну травму. Лікар-онколог, середній та молодший медичний персонал повинні направити всі свої зусилля на те, щоб вселити хворому оптимізм, впевненість у можливості його одужання. Підхід до хворого в поліклініці повинен бути суворо індивідуальним, бо хворий, що спрямований в онкологічну установу, очікує “вироку” лікаря, тобто підтвердження або відхилення діагнозу. При спілкуванні з хворим його слід спочатку уважно вислухати, а після цього вже задавати необхідні питання. Грубим порушенням правил деонтології є неувага до скарг хворого, поспішність, недовіра, що висловлюється до хворого та невиконання лікарем даної хворому обіцянки.
Лікар зобов’язаний, згідно існуючому законодавству, суворо зберігати лікарську таємницю, якщо вона не представляє загрози суспільству. Якщо вилікування хворого можливе тільки шляхом операції, то треба наполягати на ній, роз’яснюючи хворому можливість несприятливого наслідку в випадку відмови від оперативного втручання. Коли хворий категорично відмовляється від лікування, необхідно повідомити його про характер захворювання в доступній та м’якій формі, а також про можливі фатальні наслідки хвороби. На вимогу, для консультацій в інших провідних спеціалізованих установах і навіть за кордоном, хворим дають повністю інформацію про дані обстеження та виписку про лікування та патогістологічний висновок препаратів. В окремих випадках видають для консультації в інших лабораторіях препарати видаленої пухлини.
Основні відомості про операцію та метод знеболення заздалегідь повідомляються хворому в доступній та розумній формі. Підтримка близьких людей (родичів та друзів) особливо важлива для пацієнта, якому буде виконана операція.
Всі довідки, що видаються хворим на руки, необхідно належно оформити, медичні документи краще пересилати в лікувальну установу, куди направлений хворий.
Хворий повинен звикнути до лікарів та медичного персоналу. Кожний хворий адаптується до лікарні по різному, один звикає більш швидко, інший — поволі. Велике значення має спілкування з одужуючими хворими та особисте спостереження за роботою клініки, поведінкою хворих та лікарів.
Спокійна та сприятлива атмосфера в лікарні вселяє хворому надію та віру в одужання. Як в поліклініці, так і в стаціонарі (в різноманітних діагностичних та терапевтичних кабінетах) медичний персонал повинен уникати вживання таких слів, як рак, саркома, бластома, метастази. Записи в історії хвороби слід вести при відсутності хворого. Знайомство хворого з історією хвороби або записами в амбулаторній карті категорично забороняється. Вся документація на хворого направляється до онколога поштою або безпосередньо в руки онкологічній медичній сестрі поліклініки. Раніше не було прийнято інформувати хворого про справжню природу його захворювання. Але часто дуже складно пояснити хворому необхідність виконання оперативного втручання, призначення променевої чи хіміотерапії без відкриття правди чи часткової правди про сутність захворювання. Серйозний настрій та оптимістичне відношення до своєї хвороби допомагає хворому мобілізувати свою волю для боротьби з нею. Проте повне інформування хворих на рак не є виправданим. Лікар повинен пам’ятати, що всякі довідки про стан здоров’я хворого можуть бути дані тільки при побаченні з близькими родичами хворого. Середній медичний персонал повинен бути проінформований про те, в яких межах можна розмовляти з хворим про його захворювання. На питання хворого про результати операції або будь-яких досліджень медична сестра повинна рекомендувати йому звернутися до лікаря, але в усіх випадках намагатися підняти настрій хворому і запевнити його про можливість видужання.
В перев’язочній для хворих завжди існує загроза фізичного болю як при перев’язках, так і при різноманітних маніпуляціях. Тому всі больові перев’язки, особливо,  що вимагають заміни тампонів та дренажів, повинні проводитися з попереднім введенням хворим знеболюючих засобів. Це береже психіку хворого та знімає напругу і страх перед черговою перев’язкою. Глибокі пункції необхідно проводити після попередньої анестезії тканин. Важливим психотерапевтичним методом є також бесіда лікаря з хворим. Тепле людське слово може виявитися досить ефективним в плані збереження  його психіки.
Робота в операційній є важливим показником правильного відношення до хворого в даній лікувальній установі. Доставляти хворого в операційну необхідно після премедикації та в той момент, коли для цього все вже приготоване. Хворий не повинен бачити скривавлену білизну та перев’язочний матеріал. При появі хворого в операційній всі розмови повинні бути припинені, фіксація до операційного столу проводиться після попередження хворого та без застосування сили. Всі присутні в операційній повинні дотримуватися тиші та поваги до місця, де щодня вирішується доля здоров’я та життя людей.
Під час операції необхідно також берегти і психіку хірурга, що оперує. Не можна відволікати його увагу та заважати роботі різноманітними питаннями. З боку хірурга під час операції неприпустимі прояви нервозності, подразнення, нетерпіння, різкі рухи, підвищення голосу та грубість. Почуте хворим необережно сказане і непродумане слово лікаря може стати для хворого джерелом ятрогенного захворювання. Це необхідно особливо пам’ятати при операціях під місцевою анестезією, бо хворий чує все сказане. 

9.    Література
•    Онкологія /За ред. Б.Т.Білинського, Ю.М.Стернюка, Я.В.Шпарика – Львів: Медицина світу, 1998. – 272 с.
•    2.     Вуд М., Банн П. Секреты гематологии и онкологии / Пер. с англ. – М.: "Издательство Бином", 1997. – 560 с.
•    Гнатышак А.И. Общая клиническая онкология. – Львов: Изд. при Львов. ун-те, 1988. – 240 с.
•    Клиническая онкология / Под ред. Н.Н. Блохина, Б.Е. Петерсона М.: Медицина, 1979. – Т. І. – 696 с.
•    Клиническая онкология / Под ред. Н.Н. Блохина, Б.Е. Петерсона М.: Медицина, 1979. – Т. ІІ. – 648 с.
Насколько материал оказался Вам полезным?
Текущий рейтинг: 0.0/0 голосов

Добавил(а): nmu | 02.07.2015 | Просмотров: 2589 | Загрузок: 129
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Объявления на сайте
Новости на сайте
Продажа литературы на сайте
Медицинские выставки 2015
Статистика
Rambler's Top100 Союз образовательных сайтов
Яндекс.Метрика


Онлайн всего: 8
Гостей: 8
Пользователей: 0

Пользователи on-line:

География посетителей сайта
Copyright cтуденты НМУ © 2016