Мобильная версия | RSS
Счастливый Вы человек, Гость!
Вход | Регистрация
Меню сайта
Разделы
Разное [26]
Лекции по онкологии [11]
За редакцією професора О.Я. Яремчука. Київ, 2000
Записи в дневниках
Народный опрос
Как у студента обстоят дела с подработкой?
Всего ответов: 4063
Форма входа
Неофициальный сайт студентов
НМУ имени А. А. Богомольца
Главная » Файлы » Онкология » Разное

Методи діагностики в онкології (реферат, архив)

[ Скачать с сайта (21.6Kb) ] 26.11.2017, 12:08
План 
  • Рентгенологічне дослідження
  • ​​​​​​Комп’ютерна томографія 
  • Магнітно-ядерний резонанс 
  • Ендоскопічні методи дослідження
  • Ультразвукова діагностика (ехоскопія)  
  • Радіоізотопна діагностика 
  • Імунологічні тести
  • Діагностична лапароскопія
  • Паранеопластичні синдроми 
  • АПУД-синдроми
  • Література 

Вступ
Основними завданнями діагностики злоякісних новоутворень на сучасному етапі є: виявлення пухлини на ранній стадії; виявлення пухлини на стадії, коли можливе радикальне її видалення; точне визначення ступеня розповсюдженості пухлини з метою вибору адекватного та ефективного методу її лікування.
Виявити онкологічні захворювання на ранніх стадіях складно та можливо лише при проведенні скринінгових досліджень всього населення чи груп з високим ступенем ризику захворюваності. Скринінг - система організаційних заходів з метою формування "груп ризику" серед великих контингентів населення для виявлення передраку та ранньої діагностики раку. Під скринінгом розуміють обстеження (тестування - testing) людей, які не проявляють жодних симптомів, з метою виявлення хвороби в "прихованій" або "доклінічній" фазі. Якщо діагноз раку та його лікування розпочате в стадії, коли людина не висуває жодних скарг, то результати такого лікування будуть значно кращими, ніж тоді, коли рак виявляється при виражених клінічних ознаках. Передумовою для проведення скринінгу є добре знання фаз доклінічного розвитку раку. Оптимальним для скринінгу є виявлення раку в той період, поки він не дав ще метастазів.
Спеціальні методи обстеження мають вирішальне значення в діагностиці онкологічних захворювань. В більшості випадків вони переслідують мету побачити пухлину чи отримати її тіньове зображення, одержати матеріал для морфологічного дослідження.

Рентгенологічне дослідження
Загальні рентгенологічні ознаки характеризують форму, розміри, положення, контури, функціональний стан органу. За рахунок рентгенологічного дослідження можна побачити тіньове зображення пухлини чи змін органів. 
Рентгенологічні методи досліджень розподіляються на обов’язкові та додаткові. До обов’язкових відносять рентгенографію та рентгеноскопію. Рентгенографія дозволяє виявити анатомічні зміни та зафіксувати фази функціональних змін, що виявляються на рентгеноскопії. До додаткових відносять томографію, ангіографію, лімфографію, бронхографію, пневмоперитонеум, ретропневмоперитонеум, пневмомедіастінум. Для виявлення новоутворень в порожнинних та трубчастих органах потрібно застосовувати контрастні методи дослідження. Використовуються „рентгенпозитивні” (йодовмісні, барієві) та „рентгеннегативні” (повітря, кисень, вуглекислий газ, закис азоту) контрастні речовини. За рахунок введення контрасту в порожнину органу, в тканини, в порожнину, що оточує досліджуваний орган, в кровоносні та лімфатичні судини можливо отримати рентгенівське зображення цього утвору, визначити його форму, розміри, внутрішні чи зовнішні контури, обриси на фоні введеної речовини, дослідити паренхіматозні органи, визначити наявність метастазів в лімфатичних вузлах.

Комп’ютерна томографія
Велике значення в діагностиці пухлин має комп’ютерна томографія. Завдяки високої роздільної здатності та чутливості комп’ютерна томографія дозволяє отримати зображення внутрішніх органів без застосування контрасту та виявити зміни органів на ранніх стадіях. 
Комп’ютерна томографія застосовується при дослідженні головного мозку, органів грудної та черевної порожнини, середостіння, заочеревинного простору, тазу. При цьому дослідженні можливо встановити точний об’єм пухлини, її локалізацію, розповсюдження, відношення до оточуючих структур, наявність регіонарних та віддалених метастазів, що важливо при виборі тактики подальшого лікування.
Комп’ютерна томографія дозволяє вирішити багато диференційно-діагностичних питань, проте у значної кількості хворих виявлені вогнищеві зміни можуть бути зумовлені хронічними, запальними чи доброякісними процесами. Тому цей метод не може бути основним у зв’язку з його дороговизною та відносною інформативністю.

Магнітно-ядерний резонанс
Метод заснований на реєстрації електромагнітних хвиль ядер клітин. Магнітно-ядерний резонанс доповнює інші методи дослідження. Має високу ефективність при виявленні пухлин хребта, кісток, легень, середостіння, м’яких тканин, черевної порожнини, малого тазу, внутрішньочерепних новоутворень.

Ендоскопічні методи дослідження
Застосування оптико-волоконної техніки дозволяє візуалізувати внутрішню поверхню порожнинних органів та зовнішню поверхню органів, при розташуванні в порожнинах та клітковинних просторах.  За рахунок цих методів також можливо провести морфологічне дослідження пухлини. При взятті біопсії обов’язково потрібно проводити як гістологічне, так і цитологічне дослідження. 
В залежності від дослідження органів застосовується гастроскопія, дуоденоскопія, езофагоскопія, бронхоскопія, колоноскопія, ректороманоскопія, лапароскопія, медіастіноскопія. Ендоскопічне дослідження дозволяє побачити екзофітну пухлину або інфільтрацію стінки, звуження просвіту та деформацію органу. Огляд доповнюється біопсією пухлини, одержанням мазків та промивних вод. Але не завжди вдається морфологічно підтвердити діагноз, особливо при інфільтративних пухлинах.

Ультразвукова діагностика (ехоскопія)
Ультразвуковий метод дослідження заснований на здатності відображення ультразвукових хвиль на межі середовищ з різними акустичними опорами.  При дослідженні отримують площинне двохвимірне зображення органу чи тканини, що дає можливість візуалізувати новоутворення в кожній площині та розраховувати об’єм, розміри, структуру, відношення до оточуючих структур. Але не завжди вдається їх виявити, якщо акустична щільність утворів не відрізняється від сусідніх тканин.
Ультразвукова діагностика широко застосовується для дослідження печінки, жовчного міхура, підшлункової залози, селезінки, нирок, сечового міхура, передміхурової залози, матки, придатків, маткових труб, щитовидної та молочних залоз, м’яких тканин, стравоходу, шлунку, кишківника, серця та судин. Технічна простота та безпека дослідження дають можливість широко використовувати ехоскопію для скринінга багатьох злоякісних новоутворень (щитовидної залози, печінки, жовчовивідних шляхів, нирок, селезінки, сечового міхура, передміхурової залози).
Завдяки використанню внутрішньопорожнинних датчиків, можливе проведення ендоскопічної, інтраопераційної, трансректальної, інтравагінальної,  внутрішньосудинної ехоскопії, що дозволяє більш детально вивчити стан всіх шарів органу, розмір, консистенцію, глибину інвазії, ступінь розповсюдження пухлини. 
Діагностична цінність ендоскопічних методів збільшується при одночасному використанні тонкоголкової аспіраційної пункційної біопсії, що дозволяє встановити у більшості випадків морфологічний діагноз.
У зв’язку з формуванням атипової судинної системи в пухлинах метод доплерографії, що вивчає потоки крові чи інших рідин в судинах, оцінює їх направлення та швидкість, характер та ступінь пухлинних уражень судин, ангіоархітектоніку органу, тканини чи пухлини.

Радіоізотопна діагностика
Радіонуклідна діагностика заснована на вибірковому накопиченні міченої речовини в тій чи іншій тканині організму. Радіоізотопні дослідження отримали широке розповсюдження в клінічній практиці. В радіоізотопній діагностиці застосовуються наступні елементи: йод (I131, I125, I123), фосфор (Р32), технецій (Тс99м), хром (Cr51), стронцій (Sr85), золото (Au198), ртуть (Hg197), галій (Ga67), селеній (Se67), ксенон (Хе138), іттербій (Ib168), індій (In111). З’ясування просторового розподілу радіоактивного ізотопу в органі отримало назву сцинтіграфії, або сканування. Дослідження проводять за допомогою спеціальних апаратів-сканерів або гамма-камер, що вловлюють радіоактивне випромінювання на поверхні тіла.
Розрізняють позитивне та негативне сканування. Для позитивного сканування використовують туморотропні радіофармпрепарати. Вони накопичуються здебільшого вибірково в пухлині, контури якої видні на сцинтіграмі (сканограмі). Використовуються: Р32 – при різних локалізаціях пухлин, Ga67 – при саркомах та лімфомах,  Тс99м – при первинних та метастатичних пухлинах кісток.
При негативному скануванні радіоактивний ізотоп накопичується нормальними клітинами, але не захоплюється пухлиною. Відповідно патологічно зміненій ділянці пухлини на сканограмі видно дефект накопичення ізотопу. Негативне сканування застосовують для розпізнання новоутворень печінки, щитовидної та підшлункової залоз, нирок та інших органів. 
Але відсутність або наявність накопичення радіоактивної речовини в органі може спостерігатися при запальних, некротичних, доброякісних процесах, рубцевих змінах, що приводить до помилково негативних та помилково позитивних результатів. 
Найсучаснішим апаратом радіоізотопної діагностики є комп’ютерний томограф, в якому записується до 130 сцинтіграм в різних проекціях тіла, що обробляються автоматично і дають тривимірне зображення об’єкта. Для отримання одного зрізу достатньо — 5-7 сек., а для повної інформації про стан декількох органів вимагається до 20 хвилин.
Введення мічених I125 моноклональних та поліклональних антитіл дозволяє за допомогою гама-камер та комп’ютерної емісійної томографії виявити первинний осередок або метастаз пухлини менше 1 см в діаметрі. Перспективи радіоімунологічної діагностики необмежені. Цей метод діагностики допомагає розпізнавати рак на його ранніх стадіях та виявляти його метастази в доклінічній стадії розвитку.

Імунологічні тести
Ряд речовин (продукти життєдіяльності пухлинної тканини або речовини, що продукуються нормальними тканинами у відповідь на інвазію раковими клітинами) з’являються в пухлині або в рідких середовищах організму (кров, лімфа, плевральна, асцитична рідина, сеча) в кількості, яка в десятки та сотні разів перевищує їхню концентрацію в нормі або при інших захворюваннях. Ці речовини називають маркерами пухлини. 
За походженням вони поділяються на:
1)    Онкофетальні антигени: 
-    раково-ембріональний антиген (РЕА)
-    альфа-фето-протеін (АФП)
-    хоріонічний гонадотропін людини (ХГЛ)
-    специфічний бета-протеін вагітності 
-    С А – 125
-    С А - 15-3
-    СА - 19-9
-    СА – 50
-    СА - 72-4
2)    Ферменти:
-    фукозілтрансфераза
-    кисла фосфатаза проста
-    лактатдегідрогеназа
-    нейтрон специфічна енолаза (НСЕ)
-    тімідінкіназа (ТК)
-    тіміділатсинтетаза
-    специфічний антиген простати (s PSA)
3)    Гормони:
-    адренокортикотропний гормон
-    антидіуретичний гормон
-    плацентарний лактоген
-    кальцитонін
-    паратгормон
-    пролактін
4)    Рецептори:
-    прогестеронові
-    естрогенові
5)    Інші сполуки:
-    Феррітин
-    бета-2-мікроглобулін (бета2М)
-    імуноглобуліни
-    тканинний поліпептидний специфічний антиген 
-    ЦИФРА-21-1
-    тканинний поліпептидний антиген 
-    муциноподібний раково-асоцийований антиген (МСА) 

Необхідно відмітити, що найбільш важливим показником є динаміка змін, а не абсолютні показники концентрації маркерів. Через низьку діагностичну чутливість та специфічність, обмеженість прогностичних можливостей більшість циркулюючих в крові пухлинних маркерів непридатні для скринінгового обстеження пацієнтів, у яких відсутні симптоми захворювання.
Діагностику раку за допомогою моноклональних антитіл, направлених на відкриття маркерів злоякісних новоутворень, — раково-ембріональних антигенів (РЕА), альфа-фето-протеїну, хоріонального гонадотропіну, феррітину, — можна підвищити до 90% для раку товстого кишківника, до 85% — для раку яєчника, до 80% — для раку легені та для раку шлунку, до 60% — для раку підшлункової залози, до 90% — для меланоми.
Радіоімунологічні, імуноферментні, методи пригнічення пасивної гемаглютинації з успіхом застосовують для виявлення пухлинних маркерів.

Діагностична лапароскопія
Комп’ютерна томографія, ультразвукове дослідження, магнітно-ядерний резонанс поступово витіснили лапароскопію з арсеналу діагностичних засобів. Проте, в останні роки, у зв’язку зі збільшенням роздільної здатності лапароскопів, до неї проявляється цікавість як до методу, що дозволяє отримати додаткову інформацію, яку неможливо отримати при використанні інших діагностичних методик та що може суттєво вплинути на вибір методу лікування хворого на рак. Лапароскопія з біопсією дозволяє правильно визначити та підтвердити гістологічно діагноз та уникнути пробної лапаротомії.

Діагностична лапаротомія та торакотомія є заключними етапами клінічного обстеження в тих випадках, коли вичерпані всі можливості діагностики менш небезпечними методами.
Часто діагностичні операції закінчуються як лікувальні. Крім того, діагностичні операції дадуть можливість взяти матеріал для гістологічного дослідження шляхом біопсії лімфатичного вузла або пухлини, визначити розповсюдження процесу локально і на сусідні органи та тканини, а також встановити наявність віддалених метастазів. Впровадження в онкологічну практику ендоскопічної хірургії дозволяє значно зменшити кількість пробних та діагностичних травматичних операцій. 

Термографія (теплобачення) являє собою метод реєстрації теплового (інфрачервоного випромінювання від органів та тканин за допомогою спеціальних апаратів (тепловізорів), що знаходяться на відстані від досліджуваного об’єкту. Через велику інтенсивність метаболічних процесів злоякісні пухлини характеризуються місцевою гіпертермією. На термограмі цьому відповідає дільниця більш інтенсивного затемнення. Найбільше застосування термографія має при розпізнаванні меланоми, раку молочної залози та інших поверхнево розташованих новоутворень.

Паранеопластичні синдроми
Злоякісні пухлини, окрім місцевої симптоматики, зв’язаної з ураженням того або іншого органу, призводять до розвитку загальних симптомів. Основна та універсальна форма впливу пухлини на організм — це абсорбція пухлиною глюкози з крові та “мікрооточення” пухлини, повна утилізація глюкози, що в злоякісній пухлині не виявляється. Пухлина “захоплює” також амінокислоти, вітаміни, і може виявляти своєрідний вплив на організм, що отримала назву паранеоплазії (паранеопластичні синдроми).
Паранеопластичними захворюваннями (паранеопластичними синдромами, паранеоплазіями) називають надзвичайно різнорідну групу захворювань, що розвиваються під впливом злоякісного пухлинного процесу, але не внаслідок безпосередньої дії пухлини на тканини та органи (метастазування, проростання), а в результаті її можливого впливу на обмінні або інші реакції, що відбуваються в організмі.
Хоча паранеоплазії можуть розвиватися на будь-якій стадії пухлинного процесу і частіше в занедбаних стадіях, інколи вони являють собою маску доброякісних уражень, під якими переховуються ранні форми злоякісних пухлин. Більш того, в окремих випадках паранеопластичний синдром може бути першим клінічним проявом злоякісної пухлини. Звідси випливає їхня діагностична важливість при відповідній онкологічній настороженості лікаря.
Приводимо перелік основних захворювань і патологічних станів, що вважаються паранеопластичними:
Синдром ендокринного походження (гіперкортицизм, супутній рак легень, підшлункової залози або раку іншого органу черевної порожнини; гіпертиреоїдізм при раку органів травлення, здебільшого у чоловіків; гіпоглікемія, часто супроводжує пухлинний процес).
Паранеопластичні ураження кровотворної системи — анемії, рідко поліцитемія; множинні мігруючі тромбози вен, флеботромбози, місцеві та мігруючі тромбофлебіти та тромбоемболії зустрічаються вже на стадіях субклінічного розповсюдження пухлини. Дисеміноване внутрішньосудинне коагулювання крові може розвинутися при раку легень, шлунку, печінки, передміхурової залози та генітальних органів.
Паранеопластичні ураження нервової системи — нервово-м’язеві розлади, периферійні неврити частіше зустрічаються при раку легень у чоловіків.
Паранеопластичні ураження м’язової системи — міопатії, міастенії, міозити, що приводять до атрофії.
Паранеопластичні суглобові ураження — гіпертрофічна остеоартропатія з переважним враженням пальців рук. Ревматоїдний артрит зустрічається у онкологічних хворих вдвічі-втричі частіше, ніж у хворих на інші захворювання, носить аутоімунний характер і може передувати появі пухлини на декілька років. Остеоартропатії великих та дрібних суглобів з ураженням нігтьових фаланг пальців кисті (“барабанні палички”) зустрічається частіше у хворих на рак легені та можуть передувати йому. Серед відомих синдромів раку легені важливим є гіпертрофічна остеоартропатія та гінекомастія (синдром П`ера-Марі-Бамбергера). Гіпертрофічна остеоартропатія виявляється болями в суглобах, частіше колінних та гомілковостопних, і довгих трубчастих кістках, появою щільних набряків м’яких тканин у цих місцях. При рентгенографії відзначається потовщення періоста діафізів довгих трубчастих кісток; рентгенологічних змін суглобів немає. Нігтьові фаланги пальців верхніх та нижніх кінцівок потовщені (пальці у вигляді “барабанних паличок”, нігті набувають вигляду “годинникових скелець”). Клінічні прояви остеоартропатії нерідко виникають раніше раку легені. Видалення пухлини легені призводить до швидкого зворотнього розвитку симптомів остеоартропатії. Нормалізація наступає через 3-5 місяців після операції. Появу остеоартропатії при раку легені зв’язують із підвищенням рівня естрогенів. Іншим проявом високої продукції естрогенів при раку легені служить гінекомастія, що характеризується звичайно двостороннім збільшенням грудних залоз у чоловіків. Часто гінекомастія супроводжується гіпертрофічною остеоартропатією. Синдром П`єра-Марі-Бамбергера більш характерний для  плоскоклітинного раку легені. При периферійному раку верхівки легені може спостерігатися симптомокомплекс, описаний Панкостом (H. Pancoast) у 1924 році (біль в ділянці плечового суглобу та плеча, атрофія м’язів передпліччя, синдром Горнера). Рентгенологічними особливостями цієї форми варто вважати локалізацію пухлинного вузла в ділянці верхівки, порівняно швидке проростання плеври, деструкцію I-II ребер, а іноді й поперекових паростків хребців. У 3-5% хворих на рак легені клінічно виявляють артралгічний  ревматоїдний синдром, легеневу остеоартропатію, гінекомастію.
Паранеопластичні синдроми з ураженнями шкіри: acanthоsis nigricans зустрічається не менше ніж у 2/3 дорослих пацієнтів при раку шлунку та підшлункової залози, легені, рідше яєчника та молочної залози; дерматоміозит, еритематозні дерматози, вузлова еритема, порушення пігментації шкіри — вітіліго, гіперкератози та дискератози шкіри, везикуло-бульозні дерматози, ураження придатків шкіри та видимих слизових оболонок, неспецифічні еритродермії можуть зустрічатися у хворих на рак шлунково-кишкового тракту, статевих органів, при хронічних лейкозах та лімфогранулематозі.
Абактеріальний (тромботичний, фібринозний) ендокардит звичайно поражає мітральні клапани, часто поєднується з мікротромбозом різних органів при залозистих раках шлунку, легень, підшлункової залози на пізніх стадіях, тому цей синдром називають термінальним ендокардитом. Патогенез його не з’ясований.

АПУД-синдроми.
В нинішній час відомо 4 основних синдроми, клінічні прояви яких зумовлені апудомами: карциноїдний синдром (при виникненні пухлин з Ес-клітин шлунково-кишкового тракту, ендокринних клітин органів дихання та ін.), синдром Золінгера-Еллісона (при гіперпродукції гастрина апудомами з Д-клітин підшлункової залози або з G-клітин шлунку), синдром Іценко-Кушинга (при аденомах гіпофізу) і синдром Вернера-Моррісона, інакше водяна діарея (при апудомах з I-клітин кишківника). Рідкі поєднання пухлин гіпофізу, островків підшлункової залози та С-клітинних аденом паращитовидних залоз виявляються в синдромі Вермера, а одночасне виникнення пухлин з С-клітин щитовидної залози, феохромоцитоми та парагангліоми зумовлює розвиток синдрому Сіппла.
Аналіз даних наукової літератори свідчить про прямий зв’язок ряду паранеопластичних синдромів зі зміною вмісту серотоніну, мелатоніну, катехоламінів та їх метаболітів, а також інших продуктів АПУД-системи в організмі онкологічних хворих. Порушенням у них обміну серотоніну, мелатоніну та їх аналогів в значному ступені можуть пояснювати неспецифічне підсилення обміну речовин, температурні реакції, зміни крові, порушення згортання крові, абактеріальний фібринозний ендокардит, карциноїдний синдром, гіперкортицизм, периферійні поліневрити, невропатії та міопатії, психічні порушення, зміни з боку шкіри та ін.
Немаловажне значення має участь АПУД-системи в ендогенних механізмах пухлинного росту. Серед речовин, що синтезуються апудоцитами, в онкологічному плані представляють інтерес серотонін, мелатонін, гістамін, адреналін, інсулін, глюкагон та гастрин - як речовини, що здатні впливати на рівень та швидкість проліферації клітин.

Література
1.    Легеза, Матвеев, Власенко, Сосюкин Клиническая радиология, 2008. 
2.    Приезжева, Илясова, Чехонацкая Лучевая диагностика, 2009. 
3.    Власов Лучевая диагностика заболеваний органов грудной полости, 2008. 
4.    Приходько А. Г. Лучевая диагностика в гастроэнтерологии, остеологии, урологии: лекции для студентов. Учебное пособие для ВУЗов. 2008. 
5.    Линденбратен Л. Д., Королюк И. П. Медицинская радиология, 2000 г.
6.    Гольдберг Б., Петтерсон С. Ультрасонографія. – Львів, “Здоров”я”, 1998, 778 с.
7.    Л. А. Митина, В. И. Казакевич, С. О. Степанов. Ультразвуковая онкоурология 2009. 
8.    Під ред. М. М. Ткаченка Радіологія, (підручник) Київ, Книга-плюс 2011, 718 ст.
9.    Під ред. А. П. Лазаря. Вибранні лекції з радіонуклідної діагностики та променевої терапії. Вінниця, «Нова книга», 2007, 196 ст.
10.    Під ред. Г. В. Бондара Вибрані лекції з клінічної онкології. Донецьк «Кальміус», 2009, 584 ст.
Ciao 

Насколько материал оказался Вам полезным?
Текущий рейтинг: 0.0/0 голосов

Добавил(а): nmu | 26.11.2017 | Просмотров: 59 | Загрузок: 2
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Объявления на сайте
Продажа литературы на сайте
Медицинские выставки 2017
Яндекс.Метрика
Главная страница Информация о сайте Гостевая книга Обратная связь