Мобильная версия | RSS
Счастливый Вы человек, Гость!
Вход | Регистрация
Меню сайта
Разделы
Разное [25]
Лекции по онкологии [11]
За редакцією професора О.Я. Яремчука. Київ, 2000
Записи в дневниках
Народный опрос
Как у студента обстоят дела с подработкой?
Всего ответов: 4051
Форма входа
Неофициальный сайт студентов
НМУ имени А. А. Богомольца
Главная » Файлы » Онкология » Лекции по онкологии

1. Розвиток онкології, як науки. Злоякісні пухлини людини. Класифікація пухлин Епідеміологія раку. Статистика та облік онкохворих (лекция, архив, *.rtf)

[ Скачать с сайта (38.3Kb) ] 04.04.2010, 18:40


Розвиток онкології, як науки.
Онкологія (від грецького oncos - пухлина, 1оgos - наука) - наука, яка вивчає причини виникнення, механізм розвитку та клінічні проявлення пухлини, а також методи їх діагностики, лікування та профілактики.
Описання злоякісних пухлин можна зустріти в папірусах древнього Єгипту та в манускріптах Індії ще за 2000 років до нашого літочислення. Найбільш повно у ті далекі часи пухлини описані Гіпократом (460-377р. до н.е.), якому належить перша спроба провести класифікацію новотворів - він розрізняв рак скритий і рак з розпадом.
Винахід мікроскопу сприяв дальшому розвиткові науки про пухлини. Так в 1801 році М.Біша, а потім І.Мюллер (1838) відкрили клітинну будову пухлини та виділили в них строму та паренхіму. Вони вважали, що пухлинні клітини випадково з'являються в організмі серед здорових клітин. Скоро Ж.Крювельє (1791-1874) висловив думку про те, що для розвитку пухлин потрібен певний період, на протязі якого нормальні клітини повинні пройти стадію "канцерозної дегенерації". Таким чином вперше було висловлене припущення, що пухлини розвиваються поступово, стадійно.
Сильним поштовхом у розвитку експериментальної онкології явилася теорія подразнення Р.Вірхова (1853), згідно з якою пухлини виникають в наслідок травми (подразнення) зовнішніми факторами. Невдовзі учень Вірхова Тірш довів, що ракова пухлина походить із епітелію, а саркома із сполучної тканини. Д.Ганземан (1891), притримуючись вчення Вірхова підтвердив, що пухлинна клітина - це клітина організму, яка морфологічно відрізняється від здорової зниженням диференціації, а фізіологічно -незалежністю росту. Таким чином в основі росту та розвитку пухлини лежить анаплазія, яка виникає внаслідок асиметрії поділу клітини.
Учень Вірхова Конгейм висунув ембріональну теорію походження пухлин, згідно якої початком пухлини являються залишені при розвиткові органів острівці зародкових клітин. При ослабленні функцій організму ці острівці починають посилено розмножуватися, даючи початок розвитку пухлини.
Праці Кубасова (1889), Д.І.Івановського (1892), В.В.Підвисоцького (1908), І.І.Мечникова (1910) поклали початок вірусній теорії виникнення пухлин. Першими вірусами, здатними утворювати пухлини, були відкриті - вірус саркоми кур (Раус,1911), вірус кроликової папіломи (Шоуп,1932), вірус рака молочної залози (1936,Біттнер). Автором вірусно-генетичної теорії розвитку раку був Л.О.Зільбер, і в своїх монографіях він описав теорію злоякісної трансформації нормальних клітин через інтеграцію онкогенного віруса з геномом клітини. На сьогодні відомо понад 150 вірусів, які володіють онкогенними потенціями і питання вірусно-генетичної трансформації злоякісних клітин дуже детально вивчається.
В 1870 р. М.М.Руднєв вперше описав амебовидний рух пухлинних клітин, який допомогав їх проникненню в тканини організму. Таким чином пояснював механізм утворення та розвитку метастазів. А також це відкриття дозволило припустити, а скоро і довести можливість трансплантації пухлин. Одночасно він також довів, що для успішної трансплантації пухлин необхідно використовувати тварин одного виду, а матеріалом для цього повинен бути кусочок живої тканини пухлини. Ці наукові дані М.М.Руднєва ветеринарний лікар М.А.Новінський вперше перевірив на собаках: він прищепив саркому дорослих собак цуценятам. Його дисертація дуже вплинула на розвиток онкології у всьому світі. Дослідження Руднєва та Новінського дають повне право вважати їх родоначальниками експериментальної онкології. Зараз їх методи використовують у всіх лабораторіях світу, а трансплантацію пухлин проводять на всіх тваринах. Розвиткові експериментальної та клінічної онкології допомогли роботи М.М.Петрова, який уточнив уявлення про передрак, спільність природи доброякісних та злоякісних пухлин. Він також займався трансплантацією пухлин, що дало можливість вивчати їх поширення, автономію росту, а також розробляти питання експериментальної терапії пухлин. Крім того він займався питаннями експериментальної індукції пухлин різними агентами. Результати цих досліджень обгрунтували поліетіологічну концепцію виникнення пухлин.
Розвиток клінічної онкології спочатку йшов по шляху збирання фактів та описування окремих спостережень. Клініцисти, в основному хірурги, розробляли нові розділи з онкології молочної залози, стравоходу, шлунку, легень, товстої та прямої кишок.
Слід відмітити значний внесок вітчизняних хірургів в розвиток світової онкології. Багато з них були піонерами в розробці методів оперативних втручань, доступів до органів та об'єму операцій. Ю.К.Шимановський (1865) рекомендував одночасно з видаленням молочної залози проводити екстирпацію лімфатичних вузлів. В 1878р. М.І.Студинський, значно раніше Холстеда, розробив метод радикального видалення молочної залози та запропонував проводити операцію на стадіях, коли пухлина ще маленька і лімфатичні вузли не втянуті в процес. Він рекомендував при операції видаляти найбільше жирової основи та шкіри, з видаленням фасцій та м'язів, а також всіх лімфатичних вузлів, в тому числі надключичних, а при необхідності - виконувати резекцію підключичної вени.
Відносно раку стравоходу особливо багато зробив В.Д.Добромислов, який експериментально на собаках розробив новий черезплевральний засіб резекції стравоходу, що з 1910 р. покладено в основу хірургії стравоходу. Використавши метод В.Д. Добромислова, в 1913 р. Ф.Торек вперше з успіхом виконав резекцію стравоходу, але в описанні операції на Добромислова не зсилається. Як підкреслив А.А.Полянцев, цю операцію справедливо називати операцією Добромислова-Торека.
Велике значення для розвитку хірургії стравоходу та легенів мала розробка апаратів для зшивання органів вітчизняними вченими (ПКС-25 - для сшивання стравоходу з кишкою, УКЛ-40 та УКЛ-60 - для ушивання корня легенів, УКБ - для ушивання культі бронху та інш.). З метою абластики в практику хірургії впровадили ряд електрохірургічних методик та ккріохірургію при пухлинах молочної залози, прямої кишки, легенів, меланоми та інших.
Київським науково-дослідним Інститутом фармакології та токсикології запропоновані такі препарати, як бензотеф, дійодбензотеф, біфолар, які призначені для лікування раку легенів, яєчників, молочної залози, меланоми та інших пухлин.
Широкий розвиток отримало вчення про трансплантацію пухлин, про виведення штамів пухлин при допомозі впливу на тварин різними канцерогенами, або перевивка спонтанних пухлин. Так, уже в 1927 році А.М.Кричевський та З.І.Синельников описали морфологічну картину поліморфно-клітинної саркоми пацюків, отриманної при допомозі перевивки меланосаркоми людини. В 1934 році Н.А.Кроткина отримала штам перевивного плоскоклітинного зроговілого рака пацюків, а в 1946 році С.А.Бувайло з співавторами описав штам пухлини у мишей. Багато з цих штамових пухлин ввійшли в наші лабораторії з зарубіжних країн. Скоро після Великої Вітчизняної війни почалося вивчення впливу іонізуючого опромінення на пухлинні тканини та тканини. Найбільш цінні дослідження були проведені А.Д.Тимофієвським та А.А.Городецьким (1949-1960), які показали, що під впливом опромінення відбувається затримка розвитку пухлин, а різна чутливість пухлин до опромінення залежить від їх гістологічної структури.
Швидкими темпами іде вивчення особливостей неприродних радіонуклідів, їх використання в біології та медицині (В.І.Мілько з співавторами, 1980, В.В.Шишкіна, 1981).
Для розвитку онкологічної науки велику роль відіграв Інститут експериментальної біології та патології (організований у Києві в 1930р.), під керівництвом О.О.Богомольця, який розгорнув плідну науково-дослідну діяльність з питань експериментальної та клінічної онкології. О.О.Богомольцем була впроваджена теорія про роль сполучної тканини в процесі розвитку, профілактики та лікування онкологічних захворювань. Він створив школу експериментаторів, які успішно вивчали питання канцерогенеза (Р.Є.Кавецький, Є.О.Татаринов та ін.). Академік Р.Є.Кавецький, як послідовний учень, організував в 1966 р. Київський інститут експериментальної та клінічної онкології, який став провідним на Україні в галузі теоретичної онкологіїї. Сьогодні інститут має назву – Інститут експериментальної патології, онкології та радіобіології НАН України, ім. Р.Є.Кавецького, і його очолює д.м.н.,професор чл.кор АМН України В.Ф.Чехун.
В 1923 р. була організована перша онкологічна клініка при Харківському рентгено -радіологічному та онкологічному інституті, якою керував професор О.В.Мельников. Він був організатором і першим головою Української спілки онкологів в 1936р. Із досвіду роботи клініки О.В.Мельниковим та М.І.Ліфшицом було видано перший в Україні посібник для лікарів "Клініка злоякісних пухлин”.
В 1934 р. при Київському рентгено-радіологічному та онкологічному інституті була відкрита клініка на 50 ліжок для онкологічних хворих. В цій клініці вже в повоєнні роки було 150 ліжок, і свою науково-практичну діяльність здійснювали д.м.н.,професори І.Т.Шевченко, І.Я.Слонім, І.П.Дедков, С.М.Слінчак – яскраві представники київської школи онкологів. Інститут онкології АМН України в різні роки очолювали – І.Т.Шевченко, д.м.н.,професор, чл.кор. АМН України В.Л.Ганул, і сьогодні ним керує д.м.н., професор С.О.Шалімов, який ще очолює посаду головного онколога МОЗ України.
В 40-х роках організовуються кафедри онкології при Київському, Харківському та Одеському інститутах удосконалення лікарів. В перші післявоєнні роки при Львівському медінституті організована перша в Україні кафедра онкології, з ініціативи д.м.н.,професора А.І.Гнатишака. А.І.Гнатишак створив львівську школу онкологів (Білинський Б.Т.,Стернюк Ю.М.,Савран В.Р.), які вносять значний вклад в підготовці спеціалістів-онкологів, та виданні посібників і підручників з онкології. Сьогодні кафедру онкології Львівського державного медінституту очолює відомий онколог, вчений з світовим іменем – д.м.н.,професор Б.Т.Білинський.
Провідною кафедрою онкології в Україні з 80-х років є кафедра Донецького медичного університету – завідуючий кафедрою д.м.н.,професор, заслужений діяч науки і техніки, чл.кор.АМН України Г.В.Бондарь. Він є керівником Донецького протипухлинного центру, видатним організатором, творцем донецької школи онкологів (Яковець Ю.В.,Фефелов А.І.,Седаков І.Ф.,Думанський Ю.В.,Попович А.М.). Кафедра розробляє навчальні програми для студентів, лікарів, інтернів, магістрів та аспірантів.
Плідно працюють кафедри онкології в Україні для підготовки молодих спеціалістів: Дніпропетровського медичного університету (д.м.н.,професор В.А.Коссе), Кримського медичного університету (д.м.н.,професор В.М.Єфетов), Тернопільської медичної академії (д.м.н.,професор В.І.Дрижак), Буковинської медичної академії (д.м.н.,професор Р.В. Сенютович), Івано-Франківського медичного інституту (д.м.н.,професор І.А.Голотюк), Одеського державного медичного університету (В.В.Степула).
Вітчизняні вчені внесли великий вклад в визначення ролі вищої нервової діяльності організму на виникнення та розвиток в ньому злоякісних пухлин. В зв'язку з цим, говорить Р.Є.Кавецький (1977) "настав час в комплексну терапію онкологічного хворого включити дії, направлені на нормалізацію стану нервової системи та гормонального балансу, ослаблення ендогенної інтоксикації".
В 1974 році була організована кафедра онкології Національного медичного університету. Першим завідувачем її був д.м.н., професор Слінчак Сергій Михайлович, учень професора І.Т.Шевченка та академіка Р.Е.Кавецького. С.М.Слінчак народився в селі Верховня, Житомирської області 19 жовтня 1918 року. В 1937 році закінчив середню школу й поступив до Київського медичного інституту. В 1941 році після закінчення 4 курсу був мобілізований до Червоної Армії на фронт. Спочатку був лікарем 10 авіо десантної бригади і після поранення та лікування, направлений командиром санітарної роти 308 дивізії. В званні гвардії підполковника медичної служби після закінчення війни був демобілізований і в 1946 році відновив навчання в медичному інституті. Одночасно з навчанням працює фельдшером в хірургічному відділенні Київського рентген-радіологічного онкологічного інституту. Після закінчення навчання в медичному інституті працює ординатором хірургічного відділення вище названого інституту. З 1949 по 1953рр -науковий працівник інституту і після захисту кандидатської дисертації обраний старшим науковим працівником і працює ним до 1955 року. З 1955 року - доцент кафедри онкології Київського інституту удосконалення лікарів. В 1966 році захистив дисертацію доктора медичних наук на тему "Розвиток множинних злоякісних пухлин (клінічно-експериментальне дослідження)" і в 1968 році йому присвоєно звання професора. З 1971 року призначений керівником відділення пухлин голови та шиї КНДРРОІ і з липня 1974 року запрошений завідувати кафедрою онкології Київського медичного інституту ім акад. О.О.Богомольця. За роки завідування кафедрою ним створений колектив фахівців і під його керівництвом підготовлено 2 доктори медичних наук і 8 кандидатів медичних наук. Автор 153 наукових праць, з них 5 монографій і підручник "Онкологія", який витримав декілька перевидань.
Монографії:
1. Гастроскопия в желудочной патологии. К.УССР.1956.
2. Множественньїе злокачественньїе опухоли. Изд. "Здоров'я",! 972.
3. Рак желудка. "Здоров'я".К.1972.
4. Пути развития современной онкологии. Изд. "Здоров'я",К. 1970. В співавторстві з М.М.Блохіним та Р.Є.Кавецьким.
5. Рак желудка. "Здоров'я"К,1985.
Ним підготовлено 5 методичних листів та винахід "Пристрій для ранньої діагностики злоякісних новотворів". С.М.Слінчак обгрунтував високодозну хіміотерапію на фоні гемосорбції, неспецифічну імунотерапію злоякісних пухлин (БЦЖ, пірогенал). За роки завідування С.М.Слінчаком кафедра онкологій на базі міського онкологічного диспансеру стала центром наукової думки і фахового удосконалення спеціалістів в галузі онкології. На протязі багатьох років С.М.Слінчак був головою міського товариства онкологів. Плідно працюють члени колективу доцент І.П.Лобода, асистенти кандидати медичних наук С.І.Миронюк, М.І. Приходько, В.Д.Безверхий та Г.О.Вакуленко.
Доцент Іван Порфірієвич Лобода під керівництвом професора І.Т. Шевченко в Київському рентген-радіологічному онкологічному інституті успішно захистів кандидатську дисертацію "Комбінований спосіб лікування раку прямої кишки" і працював науковим працівником, а потім старшим науковим працівником інститута. З часу організації кафедри онкології в 1974 році по 1996 рік працював доцентом кафедри. Працював над розробленням схеми специфічної та неспецифічної імунотерапії меланоми шкіри, удосконаленням схеми комбінованого лікування раку прямої кишки.
З 1989 року обов'язки завідуючого кафедрою виконує досвітчений клініцист та педагог професор Олександр Йосипович Міляновський. Автор 196 наукових праць із них 7 монографій.підручника, посібника, 9 авторських свідотств та 3 медалей ВДНГ СРСР та УРСР. Підготував 7 кандидатів медичних наук. Обгрунтував методику ендолімфальної хіміотерапії і гормонотерапії, лазерної і кріотерапії передракових захворювань, і раку геніталій.
В 1991 році кафедру онкології очолив доктор медичних наук, професор, дійсний член Нью-Йоркської академії наук, учень професора Матяшина Ігната Михайловича - Яремчук Олександр Якович. В 1961 році закінчив Чернівецький Державний медичний інститут. Після закінчення інституту розподілений був на роботу в Єнакієвський район Донбасу, де працював хірургом шахтних лікарень медико-санітарних частин протягом 6 років (1961р. по вересень 1967р.) В 1961-1964рр. лікар хірург Углегорської міської лікарні; 1964-1965 - головний лікар медико-санітарної частини м. Ольховатка та лікар-хірург; 1965-1967рр -головний лікар, завідуючий хірургічним відділенням медико-санітарної частини Юнокомунарської міської лікарні (м."Юнком")
Велика увага до наукової роботи привела його в вересні 1967р до вступу на навчання в клінічну ординатуру кафедри загальної хірургії №1 Донецького медінституту (зав.кафедрою д.м.н., професор Матяшин І.М.) м. Донецьк, а з 1968-1969рр клінічний ординатор кафедри факультетської хірургії (зав.кафедрою д.м.н., професор Матяшин І.М.) Київського медичного інституту. Після закінчення ординатури в 1969 році за конкурсом був зачислений в двохрічну аспірантуру при кафедрі факультетської хірургії Київського медичного інституту. Після закінчення аспірантури в 1970 році О.Я.Яремчук був обраний асистентом тієї ж кафедри.
Яремчук Олександр Якович працює в Київському медичному інституті з грудня 1968 року по теперішній час, з 1970 по 1979 рр асистентом і з 1979 р на посаді доцента кафедри факультетської хірургії. В січні 1991 року обраний за конкурсом на посаду завідуючого кафедрою онкології Національного медичного університету ім.акад.О.О.Богомольця, а в 1996р. Вченою Радою університету переобраний на новий термін роботи.
В 1972 році достроково захистив кандидатську дисертацію на тему:
"Клініко-морфологічна характеристика запальних'пухлин" передньої черевної стінки та шлунково-кишкового тракту, які симулюють злоякісні новотвори". Відповідно до теми в 1984 році написав монографію про запальні "пухлини" черевної стінки та шлунково-кишкового тракту. В 1990 році достроково захистив докторську дисертацію на тему "Хірургічне лікування хронічних колостазів". Активно проводить науково дослідну роботу, автор 250 наукових праць, з них 5 монографій, 2 посібників, 26 винаходів та 4 патентів пов'язаних з напрямком науково-дослідної роботи університету та кафедри, медалі ВДНГ УРСР.
Монографії (автор і співавтор):
1. Осложнения аппендзктомии. К., "Здоров'я",1974, 215с.
2. Воспалительньїе псевдоопухоли пищеварительного тракта передней брюшной стенки. К.,"3доров'я",1980, 128с.
3. Острьіе воспалительньїе заболевания клетчатки забрюшинного пространства. К.,"Здоров'я", 1985, 130с.
4. Восстановительньїе операции после обширньїх резекций толстой кишки. К,"3доров'я"1988. 18с.
5. Неотложная хирургия брюшной полости. К.,"Здоров'я",! 989,272с.
6. Посібник з онкології для студентів медичних вузів. К., "Моріон", 1999, 93с.
7. Пухлини м'яких тканин. Посібник для студентів та інтернів.-К, АТ "Випол” .2000.-30с. Протягом багатьох років О.Я.Яремчук розробляє нові види відновлюючих операцій при резекціях ілеоцекального відділу кишківника та ободової кишки з метою зменшення числа післяопераційних ускладнень та післяопераційної летальності. Ним розроблені та при безпосередній участі впроваджені в хірургічну практику охорони здоров'я лікувальних установ нові способи операцій, оперативні прийоми, які знижують ризик операцій на органах травного тракту, запропоновані методики нових способів відновлюючих операцій при хірургічному лікуванні хронічних колостазів, які захищені авторськими свідотствами.
О.Я.Яремчук - висококваліфікований фахівець, хірург вищої категорії, володіє широким діапазоном онкологічних операцій на органах черевної порожнини, м'яких тканинах та шкірі, молочній залозі. Працює в складній галузі онкології - пухлин ободової та прямої кишки. Цьому розділу він присвятив 20 років своєї трудової діяльності. За період роботи на кафедрі поновив колектив, даючи дорогу молоді. Підготовив трьох кандидатів медичних наук і готова до захисту докторська дисертація. В даний час є керівником двох кандидатських дисертацій та консультантом однієї докторської дисертації.
О.Я.Яремчук завжди приймав активну участь в суспільному житті. В 1965 та 1967 рр обраний депутатом Єнакієвської та Ольховської Ради народних депутатів двох скликань.
В теперішній час член Великої Вченої Ради Національного медичного університету. Вченої Ради 2 медичного факультету, наукової спілки онкологів та хірургів, апробаційної Ради хірургічних дисциплін, член редакційної ради журналу "Клінічна хірургія",збірника "Актуальні проблеми біології та медицини". Нагороджений медаллю "На пам'ять 1500річчя Києва","Ветеран праці", нагрудним знаком Мінвищосвіти СРСР","За відмінні успіхи в роботі", "Відмінник охорони здоров'я."
З 1996 року доцентом кафедри онкології обрано Чешука Валерія Євгеновича, який з 1993 року працює на кафедрі онкології. Кандидатську дисертацію захистив у цьому ж році на кафедрі оперативної хірургії та топографічної анатомії (учень акад. К.І.Кульчицького) на тему "Структурні зміни черевного та печінкового сплетень в умовах експериментальної портальної гіпертензії та її хірургічної корекції". В 1999р Вченою радою університету присвоєно звання доцента. Автор 60 наукових праць 4 патентів 7 раціоналізаторських пропозицій двох посібників.
Сьогодні кафедра успішно співпрацює з УНДІОР та інститутом проблем онкології. Працівники кафедри вивчають дію різних сорбентів при дезінтоксикації онкологічних хворих на фоні хіміопроменевої терапії, співпрацюючи з інститутом Хімії поверхні НАН України. Кафедра вивчає методи імунології та радіоімунології, зокрема застосування специфічних вакцин з пухлини в лікуванні' злоякісних новотворів. Широко вивчаються питання реабілітації та лікування онкологічних хворих. Розробляють показання для органозберігаючого лікування раку молочної залози, та одномоментної пластики. Розроблені питання гіпертермії пухлин, магнітотермія, термохіміо- та терморадіотерапія за допомогою вітчизняних апаратів "Ундатерм" та "Магнітерм"(дисертації к.м.н., О.В.Кравченко та Л.В.Гривкової). Проводиться дальше вивчення результатів застосування ендолімфатичного введення цитостатиків при колоректальному раці, та внутрішньопухлинного введення цитостатиків при саркомах м'яких тканин та РМЗ. З метою профілактики гострих шлунково-кишкових виразкових стресових кровотеч в процесі комплексного лікування злоякісних пухлин різних локалізацій розроблені схеми профілактики (дис.,к.м.н.,асистента О.С.Зотова). Вивчені та обгрунтовані показання для органозберігаючого лікування раку шийки матки ранніх стадій (дис.,д.м.н., Г.О.Вакуленко). Розвиваються напрямки дезінтоксикації онкологічних хворих під час хіміопроменевої терапії та симптоматичного лікування. Кафедра продовжує вивчати ефективність інтратуморального та ендолімфатичного введення цитостатиків при лікуванні сарком м'яких тканий, меланоми та колоректального раку.

Загальні ознаки злоякісних пухлин, класифікація.
Пухлина, новотвора, неоплазма (від грецького neos - новий, plasma - дещо сформоване), бластома (від грецького - Ь1аstos - росток) синоніми, які не дають уявлення про належність пухлини до якоїсь тканини. Тому, враховуючи велику кількість різних пухлин та характер їх походження, існує єдина термінологія.
РАК (сагсіnomа , епітеліома злоякісна) - злоякісна пухлина, яка походить із епітеліальної тканини, тобто виникає із екто- та ендодерми.
Саркома (від грецького sагх - м'ясо, плоть та оmа - пухлина) - злоякісна пухлина, що походить із тої чи іншої різновидності сполучної тканини, що виникає із середнього зародкового листка - мезодерми. Сполучна тканина входить до складу сухожилків, фасцій, м'язів, кісток, виконує в організмі трофічну, пластичну, захисну та механічну (опорну) функції. Пухлини, які походять із епітеліальної та сполучної тканини одночасно прийнято називати карциносаркомами, або саркокарциномами. Окремо виділяють пухлини гемопоетичної тканини, їх ще називають гемобластозами. Основними представниками названих новотворів є лейкози та злоякісні лімфоми. Слід відзначити також розвиток злоякісних пухлин із нейроендокринних клітин, (АРUD системи) так називаємих апудом. Сюди відносять карциноїди, парагангліоми, дрібноклітинний рак легенів, медулярний рак щитовидної залози, тімоми та навіть меланому за Б.Є.Петерсоном. Характерною особливістю апудом є розвиток паранеопластичного синдрому визваного секрецією пухлиною гормонів та біологічноактивних речовин.
Пухлинний процес не можливо розглядати як місцевий тому, що він перебігає при перебудові організму, його обміну речовин, зміні та порушенні функції ендокринних органів, сполучної тканини та центральної нервової системи. Тому пухлинний процес, не може бути чимось випадковим, навязаним організму ззовні. Навпаки, здатність до пухлинного росту притаманна організму. Значить, як стверджує Р.Е. Кавецький, треба говорити не про рак, пухлину, а про ракову хворобу, що відповідає сучасній уяві.
До основних рис злоякісних пухлин відносять –
1. анаплазію або стійку дедиференціацію клітин,
2. інфільтративний або інвазивний ріст пухлини, та
3. метастазування. При наявності хоч би однієї із вказаних ознак в пухлині її відносять до злоякісної. Але присутність всіх трьох ознак притамана більшості пухлин і для новотворів в яких відсутні всі ознаки характерний менш злоякісний перебіг (базаліома, десмоїд, карциноїд - рідко та пізно метастазує)
Виникненню злоякісних пухлин сприяють зовнішні та внутрішні фактори. Експериментальними дослідженнями встановлено вплив хімічних канцерогенів, іонізуючої радіації, окремих паразитів та вірусів на розвиток злоякісних новотворів. При вивчені канцерогенезу виділяють слідуючі стадії:ініціації, промоції та прогресії. Для пухлинної прогресії характерна присутність більшості ознак злоякісних новотворів. Розвиток пухлини, ініціація та промоція на етапах канцерогенезу відбувається і під впливом внутрішніх факторів: генетичні аномалії, гормональний дизбаланс, спадкова схильність, імунодепресивні стани та інше. Але остаточно причин виникнення злоякісних пухлин не встановлено тому зараз дотримуються поліетіологічної теорії.
КЛАСИФІКАЦІЯ ЗА СИСТЕМОЮ ТNМ
Для покращення взєморозуміння онкологів різних країн в визначенні стадій та обліку онокозахворювань,оцінки ефективності лікування з приводу злоякісних новотворів Міжнародний протираковий союз запропонував класифікацію новотворів за системою ТММ. До 1968 р. по цій системі було класифіковано 22 пухлини. В багатьох країнах світу система ТNМ прийнята повністю, у нас - частково, що пояснюється лишньою деталізацією, яка робить ЇЇ дуже громіздкою. Сьогодні ми користуємось останньою (5 видання) класифікацією 1997 року.
В основу класифікації за системою ТNМ покладений принцип описування вперше виявлених пухлин, а розповсюдження їх визначається рентгенологічним та ендоскопічним дослідженнями та іншими інструментальними методами.
ПРИНЦИПИ.
Поділ пухлин на групи за стадіями онкологічного процесу грунтується на тому, що при локалізованих пухлинах відсоток виживаємості значно вищий, ніж при місцево-поширених та поширених пухлинах. Відносно умовно ці стадії поділяють на ранні та пізні'. Насправді стадія захворювання в момент постановки діагнозу не може відображати не тільки темп росту та розповсюдження пухлини, але і її тип та взаємозв'язок з організмом. Тим більше не можемо ми ще сьогодні встановити чітко наявність субклінічних метастазів.
Основним мотивом міжнародної класифікації новотворів та розповсюдження процесів являється розробка методики уніфікованого уявлення клінічних даних.
Всі ознаки класифікації: з локалізації пухлини, клінічній та анатомічній розповсюдженості процесу, який визначається із даних клінічного дослідження, продовженості симптомів або ознак, із статі та віку хворих, гістологічної будови, ступеня злоякісності та інше, в повній мірі впливають на прогноз захворювання.
Визначення прогнозу захворювання та планування найбільш ефективного курсу лікування - найважливіша задача клініциста. Основні принципи класифікації повинні застосовуватися до всіх локалізацій пухлин не залежно від запланованого лікування. Стадія процесу більш інформативна коли вивчені дані гістологічного дослідження після біопсії чи хірургічного втручання.
ПРАВИЛА.
Система ТNМ, яка прийнята для описування анатомічного поширення пухлини, грунтується на трьох компонентах: Т - tumor - розповсюдження первинної пухлини; N - nodulus - стан регіонарних, а при деяких локалізаціях і юкстарегіонарних лімфатичних вузлів; М – metastasis -наявність чи відсутність віддалених метастазів. До цих компонентів додаються цифри, які показують розвиток злоякісного процесу: ТО, ТІ, Т2, ТЗ, Т4; NО, NІ, N2, NЗ, N4; МО, МІ. Другі доповнюючі символи використовуються для особливих цілей.
Загальними правилами системи ТNМ є слідуючі:
1. У всіх випадках повинно бути гістологічне підтвердження діанозу (як що його немає, такі випадки повинні описуватися окремо).
2. Для кожної локалізації пухлини необхідно застосовувати дві класифікації: а) клінічну, яка грунтується на даних клінічного, рентгенологічного, ендоскопічного та інших методів дослідження, які проводились до лікування; б) післяхірургічну патогістологічну (рТNМ), яка грунтується на даних хірургічного втручання, а також гістологічного дослідження видаленого препарата.
3. До лікування необхідно визначити всі три компоненти анатомічного розповсюдження пухлинного процесу.
4. Оскільки система ТNМ є подвійною системою класифікації (клінічною до лікування та хірургічною з патогістологічним дослідження після хірургічного втручання), треба пам'ятати, що найбільш важливе значення для оцінки розповсюдження злоякісного процесу представляє гістологічна класифікація ТNМ.
5. Якщо є сумніви стосовно вірності визначення компонентів системи, потрібно вибирати менше значення Т, N. М, в бік меншого поширення процесу.
КЛІНІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ТNМ.
Т - первинна пухлина визначається до лікування; Тіs - передінвазивна карцінома (сагсіnoma іn situ); ТО - первинна пухлина не визначається; ТІ, Т2, ТЗ, Т4 - збільшення (розростання) первинної пухлини; Тх - розміри та місцеве розповсюдження пухлини не можна визначити.
N - регіонарні лімфатичні вузли: N - ознаки метастатичного враження лімфатичних вузлів відсутні; NІ, N2, NЗ - ступені враження лімфатичних вузлів; N4 - метастази в юкстарегіонарних лімфатичних вузлах; Nх - стан лімфатичних вузлів не визначений.
М - віддалені метастази: МО - ознак віддалених метастазів немає; МІ - є віддалені метастази. Показник МІ може бути доповнений в залежності від локалізації метастазів слідуючими символами: легені - рulm; кістки - оss; печінка - hep; головний мозок - Ьга; лімфовузли - Іym; кістковий мозок -mаг; плевра - рle; шкіра - ski; метастази в інших органах - оth; Мх - відсутні дані про віддалені метастази.
ПАТОГІСТОЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ рТNМ.
рТ - первинна пухлина: рТis - передінвазивна карцінома (сагсіnoma іn situ); рТО - при гістологічному дослідженні ознак пухлини не знайдено; рТІ, рТ2, рТЗ, рТ4 - розповсюдження пухлини, встановлено при хірургічному втручанні та гістологічному дослідженні препарату; рТх - ступінь інвазії пухлини не визначений під час операції та гістологічного дослідження.
Позначення допоміжних даних пухлин деяких локалізацій: G- ступені диференціації пухлинних клітин: G1 - високий; G2 - середній; G3 -низькодиференційовані та G4 недиференційовані пухлини; Gх - ступінь диференціації не встановлено.
L - інвазія лімфатичних судин: L0 - немає ознак інвазії; L1 - інвазія поверхневих лімфатичних судин; L2 - інвазія глибоких лімфатичних судин; Lх - інвазія лімфатичних судин не встановлена.
V - інвазія вен: VО - вени не мають пухлинних клітин; VI - знайдено пухлинні клітини в прозірі вен; Vх - інвазія вен не піддається оцінці.
рN - регіонарні лімфовузли: рN) - інвазія регіонарних лімфовузлів відсутня; рN1, рN2, рNЗ - ступені інвазії регіонарних лімфовузлів; рN4 -інвазія юкстарегіонарних лімфатичних вузлів; рNх - ступінь інвазії не встановлений.
рN - віддалені метастази: рNО - віддалені метастази відсутні; рNІ -віддалені метастази знайдено; рNх - віддалені метастази не визначені.
Символ "у". Якщо радиикальна терапія не була первинним етапом лікування, перед позначенням рТММ ставиться символ "у". Наприклад, урТ2. Такі випадки потрібно описувати окремо.
Символ "г". При класифікації рецедивів за системою ТNМ або рТNМ перед сказаним позначенням ставлять символ "г".
Фактор С. За системою ТNM може бути факультативне використана ще одна ознака - рівень надійності, або фактор С. Він характеризує ті методи дослідження на основі яких було встановлено діагноз: СІ - дані тільки клінічного дослідження; С2 - застосовували спеціальні методи дослідження; СЗ - дані тільки пробного хірургічного втручання; С4 - дані, отримані після радикальної операції та дослідження післяопераційного препарату; С5 - дані аутопсії.
Епідеміологія та статистика злоякісних пухлин.
Епідеміологія злоякісних пухлин вивчає відмінність частоти онкологічних захворювань залежно від впливу зовнішніх факторів (клімат, побутові звички, виробничі умови, та ін.) Детальний аналіз цих факторів дозволяє визначити можливі причини розвитку злоякісних пухлин. Тоді в широких масштабах епідеміологи розробляють профілактичні заходи, які можуть сприяти зниженню захворюваності на онкопатологію. Для достовірного збору та аналізу інформації в багатьох країнах світу створені Національні канцер-регістри де концентруються всі стандартизовані (з врахуванням вікової структури населення) показники захворюваності. Велике значення для достовірності даних має наявність верификації всіх випадків злоякісних новотворів.Основними статистичними показниками в онкології є захворюваність та смертність від злоякісних пухлин, які визначаються в абсолютній кількості хворих чи померлих в розрахунку на 100 тис. населення регіону.
Проблема онкологічних захворювань залишається пріоритетною для суспільства на сучасному етапі. За даними ВООЗ у світі в 80-х роках кожен рік на злоякісні пухлини захворювало близько 6 мільйнів чоловік (Миіг С., 1981), а в 2000 році вже потребують лікування близько 10 мільйонів хворих. Прогнози проведені на 2020 рік говорять що кількість онкологічних хворих зросте до 20 млн. нових випадків. При цьому, якщо в 2000 році щорічно помирало в світі 6 млн. онкохворих, то в 2020 кількість смертей зросте також в двічі до 12 млн., незважаючи на міри профілактики та успіхи діагностики та лікування. Результати досліджень за останні десятиріччя показали, що кількість загиблих від раку в промислове розвинених країнах світу виросла на 40%. Це число спостерігається в основному серед хворих чоловіків на рак легенів. Приблизно 20% приросту прийшлось на долю загиблих жінок від раку молочної залози.
В Україні в 1998 році було зареєстровано 159 036 випадків раку або 316.5 на 100 тис. населення. Найбільш високі рівні захворюваності зареєстровано при раку легені, молочної залози, шкіри, шлунка, тіла матки, передміхурової залози та шийки матки.
Насколько материал оказался Вам полезным?
Текущий рейтинг: 4.2/6 голосов

Добавил(а): nmu | 04.04.2010 | Просмотров: 5966 | Загрузок: 1080
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Объявления на сайте
Продажа литературы на сайте
Медицинские выставки 2017
Яндекс.Метрика
Главная страница Информация о сайте Гостевая книга Обратная связь