Мобильная версия | RSS
Счастливый Вы человек, Гость!
Можно зарегистрироваться.
Меню сайта
Реклама
Разделы
Тесты КРОК 2015 [67]
Разное [26]
Акушерство и гинекология [37]
Анатомия [15]
Биология [3]
Биофизика [7]
Биохимия [14]
Военка [30]
Гигиена [7]
Гистология [5]
Гуманитарные науки [11]
Дерматология и венерология [4]
Детские инфекции [33]
Детская хирургия [23]
Законодательство [20]
Иммунология и аллергология [2]
Инфекционные болезни [26]
Латинский язык [2]
Микробиология [6]
Нервные болезни [6]
Нормальная физиология [20]
Онкология [33]
Офтальмология [4]
Патологическая физиология [41]
Патологическая анатомия [47]
Педиатрия [20]
Психиатрия [3]
Радиология [13]
Социальная медицина [6]
Стоматология [51]
Судебная медицина [22]
Терапия [105]
Травматология и ортопедия [46]
Фармакология [68]
Хирургия [38]
Эндокринология [10]
Эпидемиология [19]
Мультимедиа [27]
Медицинские приложения на Android [0]
Подборка лутших медицинских приложений для Андроида. Студентам и врачам!
Форма входа
Логин:
Пароль:
Записи в дневниках
Народный опрос
Как у студента обстоят дела с подработкой?
Всего ответов: 3902
Неофіційний сайт студентів
НМУ імені О.О. Богомольця, м. Київ
Главная » Файлы » Гуманитарные науки

Периферійні пристрої ЕОМ (реферат, архив, *.doc)

[ Скачать с сайта (48.2Kb) ] 11.02.2008, 19:08
План
1. Вступ……………………………………………………………2
2. Клавіатурні пристрої введення інформації..............................4
3. Сканери........................................................................................5
4. Пристрої відображення інформації...........................................7
5. Пристрої реєстрації інформації.................................................9
6. Пристрої передачі даних............................................................6
7. Модеми........................................................................................7
8. Принтери...................................................................................16
9. Інтерфейси периферійних пристроїв......................................20
10. Використана література………………………………...23

1. Вступ

Комп'ютер можна загально представити у виглядi системи електронних блокiв, якi забезпечують виконання розрахункiв за допомогою програмного забезпечення. Таким чином, комп'ютер складається з наступних елементiв: центральний процесор, пристрiй пiдготовки iнформацiї (даних), пристрiй введення iнформацiї, пристрiй виведення iнформацiї i запам'ятовуючий пристрiй. Головним у цiй сукупностi є центральний процесор i оперативна пам‘ять. Саме процесор виконує обчислення за програмою, яка зберiгається в оперативнiй пям'ятi та кeрує роботою iнших модульних блокiв (пристроями пiдготовки iнформацiї, введення i виведення).

Призначення пристроїв введення – безпосередньо постачати комп'ютеру програмне забезпечення i данi. З їх допомогою, автоматично чи ручним управлiнням можна вводити рiзнi цифровi данi, такi як тексти з алфавітно-цифровими символами, візуальні зображення, звукозаписи і т.п. Пристроями введення можуть слугувати клавiатури, пристрої перетворення iвведення вiзуальної  (цифровi фото- i вiдеокамери, сканери), звуковоiї нформацiї, пристрої введення зi спецiальних носiїв (Floppy, CD/DVD-ROM, Flash та iншi). Основним завданням пристроїв введення є перетворення первинної фiзичної iнформацiї в цифровий код, який розумiється комп'ютерoм.

Зворотне перетворення інформації з двiйкового коду у вигляд, придатний для розумiння людиною виконують пристрої виведення, в ролi яких виступають монiтори, принтери, плотери...

Якщо електронна обчислювальна машина (ЕОМ) є складовою частиною системи управління технологічними процесами, чи використовуються в складі інших спеціальних систем, то роль пристроїв введення та виведення виконують спеціальні підсистеми введення і виведення – аналого-цифрові інтерфейси. Основними вузлами таких підсистем є різноманітні перетворювачі типу напруга – код, струм – код, частота – код, і т. д. Крім перетворювачів в склад таких підсистем можуть входити датчики – перетворювачі фізичних величин, вузли узгодження параметрів, мультиплексори і т.і.

Швидкiсть роботи сучасних комп'ютерiв, складнicть оброблюваної iнформацiї, постійний розвиток програмного забезпечення вимагають зберігання в пам‘яті ЕОМ, чи системи значних об‘ємів інформації >1Гб. В той же час ємність оперативної пам‘яті, як правило, не перевищує 256 Мб. Тому ефективна робота ЕОМ вимагає організації ієрархічної пам‘яті з двох – трьох рівнів. Це досягається використанням на другому – третьому рівнях пам‘яті зовнішніх накопичувачів у вигляді жорстких дисків, накопичувачів на оптичних дисках, стримерів, накопичувачів на магнітних стрічках, накопичувачів на ZIP-дискетах, чи магнітооптичних дисках.

Крiм вищеназваних засобiв введення/виведенння інформації можна забезпечувати за допомогою кінцевих пристроїв каналів передачі даних до яких відносяться модеми, факс-модеми, радіо модеми. 

Отже, майже всі пристрої, які виконують функції введення і виведення інформації можна віднести до зовнішніх, периферійних пристроїв ЕОМ. (Хоча модем може бути вбудованим, тобто конструктивно виконаний як плата розширення, і тоді немає підстав відносити його до периферійних пристроїв). Периферійні або зовнішні пристрої - це пристрої, розміщені поза системним блоком і задіяні на певному етапі обробки інформації. 

Спiльною ознакою периферійних пристроїв є їх здатність до процесу перетворення інформації з однієї форми в іншу. Основними характеристиками при цьому є швидкість перетворення інформації.

Oкремі функцiональнi вузли периферiйних пристроїв побудовані на різних фізичних принципах, на відміну від основних пристроїв комп'ютера, які мають однорідну електричну та механічну структуру.

Розрізняють електронні, електромеханічні, електромагнітні, фотоелектронні, оптичні, пневматичні та інші вузли. Все це, як правило, призводить до підвищених вимог до конструкцій ПП, з точки зору вібрацій, виділення теплоти, появи паразитних електричних та механічних полів. 

Дуже важливим параметром периферійних пристроїв є надійність їх експлуатації. Надійність, як правило, оцінюється безвідмовністю роботи пристрою через характеристики ймовірності безвідмовної роботи та напрацювання на відмову. Ймовірність безвідмовної роботи характеризує середню кількість відмов протягом заданого інтервалу часу, а напрацювання на відмову характеризує середній час, який напрацьовують пристрої до першої відмови.

Основним принципом, який лежить в основі конструювання ПП ЕОМ, є принцип модульності. Цей принцип полягає в компонуванні ПП у вигляді конструктивно завершених монтажних одиниць. Використання принципу модульності значно скорочує терміни проектування та виготовлення пристроїв, забезпечує  вибір гнучкої структури пристроїв i можливість постійної модернізації складових частин.

2. Клавіатурні пристрої введення інформації

Одним з поширених пристроїв введення інформації є клавіатура, яка призначена для ручного введення алфавітно-цифрових символів з метою їх подальшого перетворення в електричні сигнали. Клавішні пристрої можуть виконуватись як автономні, конструктивно завершені одиниці, так і у вигляді вбудованих блоків. В загальному вигляді клавішний пристрій має одну або декілька клавіатур, шифратори, мультиплексори, інтерфейсні регістри, пристрої пам‘яті, схему керeвання, індикатори контролю за станом клавіатури та ряд інших вузлів.  
За розміщенням клавіш настільні клавіатури поділяються на два основних, функціонально майже рівноцінних види. В клавіатурах першого виду функціональні клавіші розміщуються в двох вертикальних рядках і не мають окремої групи управління курсором. Всього в такій клавіатурі 84 клавіші. Цей вид використовувався в персональних комп’ютерах типу ІВМ РС, ХТ і АТ до кінця 80-их років.
Другий вид клавіатури, яку заведено вважати модернізованою, має 101, 102, 104, 108 чи 112 клавіш. Клавіатурою такого виду оснащені всі сучасні персональні комп‘ютери. Кількість функціональних клавіш у такій клавіатурі 12, проти 10 у першого виду. Логічно виділено групу клавіш для роботи з текстами, продубльовані деякі спеціальні клавіші для обох рук.
Розміщення буквених клавіш на комп‘ютерних клавіатурах визначено стандартами. Сьогодні широко використовується стандарт QWERTY, названий за першими шести буквами клавіш верхнього ряду. Йому відповідає вітчизняний стандарт ЙЦУКЕН. Причому, розміщення клавіш кириличного алфавіту практично аналогічне розміщенню на друкуючій машині, відрізняються тільки знаки розділу. 
Стандартизація розмірів та розміщення клавіш необхідна для того, щоб користувач міг працювати на будь-якій клавіатурі сліпим методом. Відповідність кожному символу клавіатури певного байта інформації забезпечується застосуванням таблиці кодів ASCII (American Standart Codе for information interchange). Цей американський стандарт кодів для обміну інформацією застосовується на більшості сучасних комп‘ютерів.
Таблиця ASCII передбачає різні кодові слова навіть для клавіш, що мають однакові буквені позначення. Це дозволяє модифікувати функції цих клавіш при написанні спеціальних програм, що визначають реакцію процесора на натискання певної клавіші. Для обробки послідовності натискувань в клавіатурі передбачена спеціальна пам‘ять  натиснутих клавіш, яка може зберігати інформацію до 20 натискувань. Це необхідно для того, щоб дати процесору час на обробку реакцій на натискування клавіш – переривань. Окрім фіксації факту (коду) натискання певної клавіші клавіатура забезпечує також і фіксацію відпускань, посилаючи процессору свій сигнал переривання з відповідним кодом.

3. Сканери 

Сканер – це пристрій, який дає змогу вводити в комп'ютер чорно-біле або кольорове зображення, прочитувати графічну та текстову інформацію. Сканер використовують у випадкові, коли виникає потреба ввести в комп'ютер із наявного оригіналу текст і/або графічне зображення для його подальшого оброблення (редагування і т.д.). Введення такої інформації за допомогою стандартних пристроїв введення потребує багато часу і праці. Сканована інформація потім обробляється за допомогою спеціального програмного забезпечення (наприклад, програмою FineReader) і зберігається у вигляді текстового або графічного файлу. 
Принцип дії. Основним елементом сканера є CCD-матриця (Charge Coupled Device - пристрій із зарядовим зв'язком) або PMT (PhotoMultiplier Tube - фотомножник). Колби-фотомножники використовуються лише у складних і дорогих барабанних професійних сканерах, тому доцільніше розглядати принцип дії сканерів із CCD-матрицею. CCD-матриця - це набір діодів, що реагують на світло при дії зовнішньої напруги. Від якості матриці залежить якість розпізнавання зображення. 
Дешеві моделі розпізнають наявність/відсутність кольору, складні моделі - відтінки сірого кольору, ще складніші - всі кольори. Аркуш, що сканується, освітлюється ксеноновою лампою або набором світлодіодів. Відбитий промінь за допомогою системи дзеркал або лінз проектується на CCD-матрицю. Під дією світла та зовнішньої напруги, матриця генерує аналоговий сигнал, що змінюється при переміщенні відносно неї аркуша та інтенсивності відображення різних елементарних фрагментів. Сигнал подається на аналогово-цифровий перетворювач, де він оцифровується (представляється у вигляді набору нулів та одиниць) і передається у пам'ять комп'ютера. Існує два способи сканування: переміщення аркуша відносно нерухомої CCD-матриці або переміщення світлочутливого елемента при нерухомому аркуші. 
Класифікація сканерів. Існує чимало моделей сканерів, що різняться методом сканування, допустимим розміром оригіналу та якістю оптичної системи. За способом організації переміщення зчитуючого вузла відносно оригіналу сканери поділяються на планшетні, барабанні та ручні. У планшетних сканерах оригінал кладуть на скло, під яким рухається оптико-електронний зчитуючий пристрій. У барабанних сканерах оригінал через вхідну щілину втягується барабаном у транспортний тракт і пропускається повз нерухомий зчитуючий пристрій. Барабанні сканери не дають змоги сканувати книги, переплетені брошури тощо. Ручний сканер необхідно плавно переміщувати вручну по поверхні оригіналу, що не дуже зручно. При систематичному використанні краще мати, хоча і дорожчий, настільний планшетний сканер. 
Основні технічні характеристики сканерів: 
Роздільна здатність. Сканер розглядає любий об'єкт як набір окремих точок (пікселів). Щільність пікселів (кількість на одиницю площі) називається роздільною здатністю сканера і вимірюється у dpi (dots per inch - точок на дюйм). Пікселі розташовуються рядами, утворюючи зображення. Процес сканування відбувається по рядках, весь рядок сканується одночасно. Звичайна роздільна здатність сканера становить 200-720 dpi. Більше значення (понад 1000) відображає інтерполяційну роздільну здатність, досягнуту програмним шляхом із використанням математичної обробки параметрів розташованих поруч точок зображення. Якість відсканованого матеріалу залежить також від оптичної роздільної здатності (визначається кількістю світлочуттєвих діодів CCD-матриці на дюйм) та механічної роздільної здатності (визначається дискретністю руху світлочуттєвого елементу або системи дзеркал відносно аркуша). Вибір роздільної здатності визначається застосуванням результатів сканування: для художніх зображень, які потрібно друкувати на фотонабірних машинах роздільна здатність повинна складати 1000-1200 dpi, для друкування зображення на лазерному або струменевому принтері - 300-600 dpi, для перегляду зображення на екрані монітора - 100-200 dpi, для розпізнавання тексту - 200-400 dpi. 
Глибина представлення кольорів. При перетворенні оригіналу у цифрову форму, зберігаються дані про кожний піксел зображення. Прості сканери визначають наявність або відсутність кольору, результуюче зображення буде чорно-білим. Для представлення пікселів достатньо одного розряду (0 або 1). Для передачі відтінків сірого між чорним та білим кольором необхідно як мінімум 4 розряди (16 відтінків) і 8 розрядів (256 відтінків). Чим більше розрядів, тим якісніше передаються кольори. Більшість сучасних кольорових сканерів підтримує глибину кольору 24 розряди. Відповідно сканер дозволяє розпізнавати біля 16 млн. кольорів і можна якісно сканувати фотографії. На ринку сканерів є моделі, що мають глибину представлення кольору 30 та 34 розряди. 
Динамічний діапазон. Діапазон оптичної щільності, визначає спектр напівтонів. Оптична щільність визначається як відношення падаючого світла до відображеного і коливається у діапазоні від 0,0 (абсолютне біле тіло) до 4,0 (абсолютно чорне тіло). Значення діапазону доповнюється літерою D і визначає ступінь його чутливості. Більшість планшетних сканерів мають стандартний діапазон 2,4 D, важко розрізняють близькі відтінки одного кольору, але цього достатньо для непрофесійного користувача. 
Метод сканування. Якість сканованого кольорового зображення залежить від методу накопичення даних сканером. Розрізняють два основних методи, що відрізняються кількістю проходів CCD-матриці над оригіналом. Перші сканери використовували 3-прохідне сканування. При кожному проході сканувався один із кольорів палітри RGB. Сучасні сканери використовують однопрохідну методику, яка розділяє світловий промінь на складові за допомогою призми. 
Область сканування. Максимальний розмір зображення, що сканується. Ручні сканери - до 105 мм, барабанні, планшетні сканери - від формату А4 до Full Legar (8.5'x14'). 
Швидкість сканування. Немає стандартної методики, що визначає продуктивність сканера. Виробники вказують кількість мілісекунд сканування одного рядка. Але потрібно враховувати також спосіб під'єднання до комп'ютера, драйвер, схему передачі кольорів, роздільну здатність. Тому швидкість сканування визначається експериментальним шляхом. 

4. Пристрої відображення інформації
  
Пристрої відображення інформації (ПВІ) широко використовуються для виведення алфавітно-цифрової та графічної інформації, відображення довідкових даних по об‘єктах контролю та управління технологічними процесами. Пристрої відображення інформації дозволяють надавати людині інформацію у найсприятливішому вигляді типу текстів, таблиць, рисунків, діаграм. Висока швидкодія більшості пристроїв відображення дозволяє використовувати їх у реальному масштабі часу.
Пристрої відображення можна класифікувати:
а) за методом використання;
б) за часом поновлення інформації;
в) за використанням символів;
г) за технічною реалізацією.
Так, за методом використання ПВІ поділяються на групові та індивідуальні. Групові ПВІ є пристроями колективного використання, вони мають великий розмір екрана, розвинуте математичне забезпечення функціональних можливостей. Такі пристрої встановлюють в диспетчерських пунктах або залах керування польотами і дозволяють взаємодіяти з інформацією значній кількості операторів. Пристрої індивідуального використання відрізняються малими габаритами, вони призначені для взаємодії з одним або двома операторами.
В залежності від характеру задач можливі два режими поновлення інформації. Перший режим дозволяє відслідковувати відображення безперервно в режимі реального часу, а другий дозволяє дискретне відображення через певні проміжки часу. Робота ПВІ в реальному масштабі часу має на увазі наявність такого спостереження оператором візуальної інформації, коли забезпечується її повне сприйняття. В другому випадку інформація надається оператору з затримкою. Припустимість затримки визначається швидкістю протікання процесів в інформаційній системі. 
За використанням символів поділ проводиться на алфавітно-цифрові, графічні та мнемонічні. За конкретною технічною реалізацією поділ ПВІ ведеться на пристрої на основі: електронно-променевих трубок безпосереднього відображення; електронно-променевих трубок з проектуванням на екран; газорозрядних, електролюмінісцентних, квантових та інших пристроїв індикації.
До основних характеристик пристроїв відображення інформації відносяться: 
•                           Швидкодія;
•                           Об‘єм інформації, що відображається;
•                           Спосіб відображення інформації;
•                           Параметри зображення;
•                           Метод зв‘язку з ЕОМ.
Швидкодія ПВІ характеризується швидкістю поновлення інформації на екрані ПВ, періодичністю зміни цієї інформації, часом накопичення даних для відображення кадру та максимальною частотою надходження запитів на відображення.
Об‘єм інформації, що відображається, оцінюється загальним об‘ємом даних, що одночасно відображаються, числом окремих пристроїв відображення та кількістю операторів, які одночасно працюють з ПВІ.
Спосіб відображення інформації характеризується методом кодування інформації, символікою, що використовується, та форматами даних.
До параметрів зображення відносять яскравість, контрастність, роздільну здатність.
Метод зв’язку з ЕОМ визначається інтерфейсом.
  
До засобів відображення інформації відносять електронно-променеві трубки, електролюмінісцентні панелі, газорозрядні індикатори та панелі, рідкокристалічні, сегнетокерамічні та електрохромні індикатори, проекційні пристрої.

5. Пристрої реєстрації інформації

Пристрої реєстрації інформації являють собою часто спільний модульний блок з  носієм дани. За принципом дії пристрої зовнішньої пам’яті розділяються на:
а) електронні, в яких у якості запам’ятовувальних елементів використовуються напівпровідникові елементи;
б) магнітні, з нерухомими магнітними запам’ятовувальними елементами;
в) електромеханічні, з рухомими магнітними носіями інформації;
г) електромеханічні, з оптичними носіями інформації.
Найбільш поширені у якості пристроїв зовнішньої пам’яті електромеханічні запам’ятовувальні пристрої з магнітними носіями інформації, які в свою чергу поділяються на:
- запам’ятовувальні пристрої на магнітній стрічці;
- запам’ятовувальні пристрої на магнітних дисках.
Пристрої зовнішньої пам’яті великої ємності визначаються сукупністю таких характеристик:
1.             Загальний об’єм інформації, що записується на одну конструктивну одиницю носія, в КБайтах, МБайтах, ГБайтах;
2.             Максимальний або середній час доступу до інформації. Цей час визначається максимальним часом пошуку інформації і може знаходитись в межах від декількох десятків мілісекунд (для ЗП прямого доступу) до декількох хвилин (для ЗП послідовного доступу).
3.             Частота та швидкість передачі даних, яка визначається числом двійкових знаків, що записуються на носій або читається з нього за одну секунду по одному каналу. Швидкість передачі визначається як частота надходження імпульсів запису  по одному каналу помножена на кількість каналів.
4.             Надійність ЗП, яка визначається достовірністю процесу читання, безвідмовністю та ремонтоздатністю. Достовірність оцінюється кількістю біт, що правильно читаються, на одну помилку читання. Безвідмовність характеризується середнім часом безвідмовної роботи, а ремонтоздатність – середнім часом усунення однієї несправності.
5.             Питома вартість ЗП, що визначається відношенням вартості ЗП до його ємності.
6.             Термін служби ЗП, який визначається як час роботи пристрою після закінчення якого потрібна заміна складових.
Сучасні ЗП на магнітних носіях мають досить складні електронні системи запису та читання.  В ряді випадків виявляється економічно та технічно виправданим компенсувати недоліки  конструкції та технології виготовлення ЗП за рахунок ускладнення схемотехніки трактів запису та читання.
Електромеханічні ЗП можуть записувати інформацію за допомогою однієї або декількох  головок відповідно на одну або декілька доріжок запису. При цьому кожен канал запису складається  з головки запису, підсилювачів запису читання, елементів формування сигналу та синхронізації запису, вузлів комутації головок. 
В тракті запису цифрової інформації проводиться вибір магнітних головок та підсилювача запису, відбувається формування струму запису, відключення підсилювача запису в процесі читання. Тому тракт запису, як правило, складається з логічної схеми, підсилювача потужності сигналу, запису та магнітної головки. Окрім того в схему можуть входити елементи комутації. Такі властивості в повній мірі повинен мати тракт запису на магнітних дисках. В ЗП на магнітних дисках з роздільними головками немає необхідності комутувати магнітні головки, також пониженими є вимоги до АЧХ тракту запису. В той же час існує необхідність контролю інформації, що записується на носій шляхом її читання в процесі запису, а це в свою чергу призводить до необхідності підвищення перешкодозахищеності тракту.
Тракт читання призначений для лінійного підсилення сигналу з головки читання, автоматичного регулювання підсилення, пікового детектування, формування та корекції форми вихідного сигналу, комутації магнітної головки. Тракт читання повинен мати високу першкодостійкість та мінімальний час становлення фронтів сигналів.
Особливу роль ЗП на магнітних дисках відіграє пристрій управління (ПУ), який забезпечує розгін та заторможення дисків і обертання їх з постійною швидкістю. Час розгону та заторможення дисків не відіграє великої ролі, проте дуже важливо з великою точністю підтримувати середню і миттєву швидкість обертання, щоб зменшити до мінімуму кутові коливання пакета дисків. Пристрій управління, окрім видачі інформації про адресу комутації головок, також управляє необхідними переміщеннями блока головок, пошуком інформації на носіях, копіюванням інформації, формує інформацію про стан ЗП і таке інше.
Стандартизація оптичних дисків. Відомо цілий ряд стандартів, які описують процес та форми запису цифрової інформації на оптичні носії. До них відносять так звані кольорові книги:
1.             Стандарт Red Book – CD-DA (digital audio, серпень 95);
2.             Стандарт Green Book – CD-I (interactiv, травень 94);
3.             Стандарт Yellow Book – CD-ROM (read only memory, листопад 91, 98);
4.             Стандарт White Book – Video CD (відеодиски 93, 95, 98);
5.             Стандарт Orange Book – CD-RW (багатократний запис);
6.             Стандарт Blue Book – CD-Extra (мультимедіа диск: музика + дані).
Найбільш поширеним є стандарт CD-ROM. Оптичний диск типу CD-ROM виготовляється методом штампування. В скляній матриці виготовляють пластикову основу диска на яку наносять прошарок алюмінію, який в свою чергу покривають шаром світлопроникного лаку. На алюмінієвий прошарок методом штампування з матриці наноситься рельєфний рисунок. Цей рисунок  являє собою концентричні доріжки з заглибленнями. Наявність заглиблення або його відсутність вказує на наявність запису нуля чи одиниці. Причому заглиблення – це нуль, а гладенька поверхня -  одиниці.
Для зчитування інформації з рельєфної поверхні дзеркального оптичного пластикового диска використовується лазерний промінь. Цей промінь, відбиваючись від поверхні диску, проходить через систему лінз та дзеркал на фотоприймач, перетворюючись в низькочастотний відеосигнал з шириною смуги спектра частот від fH=0,3 до fB=20 кГц. На диску записана одна спіралеподібна доріжка. Реальне положення інформації та позиціювання головки читання здійснюється контролером при декодуванні службової інформації, що також записується на доріжці на її початку. 
Зчитування інформації з оптичного диска відбувається за допомогою лазерного променя. Сервопривід за командою мікропроцесорного блока управління (контролера) певним чином переміщує відбивальне дзеркало. Це дозволяє точно позиціонувати лазерний промінь на конкретну доріжку. Такий промінь попадаючи на поверхню диску відбивається від неї і через розщеплювальну та відхиляючу лінзу потрапляє  на фотодетектор. Якщо промінь лазера потрапляє в западину він розсіюється і поглинається – фотодетектор фіксує двійкову одиницю (цифрова інформація записується чергуванням заглибин, плям, що не відбивають світла і острівців, що відбивають світло).
Для підвищення продуктивності дисководів CD-ROM, їх постачають буферною пам’яттю (стандартні обсяги пам’яті: 64, 128, 256, 512, 1024 Кбайт). Буфер дисковода являє собою пам’ять для короткочасного збереження даних, після зчитування їх із CD-ROM, але до пересилання в плату контролера, а потім в ЦПр. Така буферизація дає можливість дисковому пристрою передавати дані в процесор невеличкими порціями, а не займати його час повільним пересиланням постійного потоку даних. Наприклад, відповідно до вимог стандарту, накопичувач CD-ROM повинен займати не більш 60% ресурсів ЦП.
Практично кожний дисковод CD-ROM має вмонтований цифро-аналоговий перетворювач (ЦАП). На зовнішній панелі дисководи CD-ROM, крім того, мають роз’єм, для головних телефонів (навушників). Якщо на компакт-диску знаходиться аудіоінформація, ЦАП перетворить її в аналогову форму і подає сигнал на роз’єм, призначений для головних телефонів, а також паралельно на вихідні аудіо-роз’єми дисковода, із яких у свою чергу, сигнал надходить на підсилювач і акустичну систему безпосередньо або через звукову карту. Перевага активного виходу полягає в тому, що аудіосигнал із CD-ROM додатково опрацьовується звуковою картою.

6. Пристрої передачі даних 

Будь-яка система цифрової передачі даних (цифрова система зв’язку) може бути змодельована за допомогою трьох основних компонентів. Такими компонентами є: передавальний пристрій, канал передачі даних (канал зв’язку), приймальний пристрій. Додатково в таку структуру можуть входити джерело інформації та одержувач інформації. В реальних системах зв’язку основні компоненти розбиваються на складові частини, тому в в загальному випадку структура цифрової системи зв’язку може мати вигляд (рис.21):
 
Рис.21 Структура цифрової системи зв’язку
КТП – кінцевий термінальний пристрій, що може бути джерелом інформації або її споживачем (одержувачем), або тим і іншим одночасно. КТП може являти собою персональний комп’ютер, супер ЕОМ, термінал, пристрій (систему) збирання даних (АЦІ), касовий апарат, навігаційний приймач або будь-яку апаратуру, що може приймати, зберігати, обробляти та передавати дані. Часто для визначення КТП застосовують міжнародний термін DTE (date terminal equipment).
Безпосередня передача даних відбувається за допомогою АПД – апаратури передачі даних, за міжнародним позначенням DCE (date communications equipment). Функція DCE полягає в тому щоб забезпечити можливість обміну інформацією між двома (або більше) DTE по каналу певного типу, наприклад, телефонному каналу загального користування (ТКЗК). DCE може являти собою аналоговий модем, якщо використовується аналоговий канал зв’язку або бути пристроєм обслуговування цифрового каналу типу Е1/Т1, або ISDN. У більшості випадків модем – це пристрій, який виконує функції модулятора-демодулятора, кодера-декодера та інші при обміні інформацією між персональними комп’ютерами як безпосередньо, так і в складі інформаційно-обчислювальних мереж (BBS, FIDONET, Internet, Novell і т.д.). Для такого пристрою вхідний сигнал, це, як правило, цифрова послідовність даних, що надходить від DTE, а вихідний сигнал – це аналоговий сигнал, що подається в аналоговий телефонний канал. Однак це вірно для випадку, коли модем працює як модулятор. Якщо ж він працює як демодулятор, то все навпаки: вхідний сигнал має аналогову форму, а вихідний сигнал – це потік цифрових даних.
Важливу роль для взаємодії DTE i DCE відіграє їх інтерфейс, що складається з вхідних/вихідних кіл DTE, DCE, рознімачів та з’єднувальних кабелів (СТКДК).
Як відомо з теорії інформації, передача в каналах зв’язку відбувається за допомогою сигналів, що можуть мати як безперервну (аналогову) форму, так і дискретну (цифрову). В залежності від характеру сигналу відповідно розрізняють аналогові та цифрові канали зв’язку.
Аналогові канали зв’язку є, в силу історичних причин, більш розвинутими, особливо на рівні телефонних мереж зв’язку. Прикладом аналогового каналу може бути ТКЗК, що складається з багаточисельних комутаційних пристроїв, пристроїв розподілення сигналів, групових модуляторів та демодуляторів. При передачі дискретних сигналів даних по аналоговому каналу на його вході та  виході повинен знаходитись спеціальний пристрій, типу DCE, що перетворює цифрові дані від DTE в аналоговий сигнал з відповідним спектром (для ТКЗК від 300Гц до 3,4кГц) і передає його в канал, а сигнал з каналу перетворює з аналогової форми в цифрову. Ці функції, як правило, виконує аналоговий модем, інколи факсмодем.
Цифрові канали зв’язку мають ряд переваг перед аналоговими, але можуть використовуватись лише спеціалізовані лінії або системи зв’язку, наприклад, типу IKM, ISDN (integrated services digital network), канали типу Т1/Е1 та інші. При цьому передача інформації в конкретний канал супроводжується узгодженням параметрів DСE з параметрами конкретного каналу. Для цього використовують спеціальні пристрої, що інколи називають адаптерами ISDN, адаптерами каналів Е1/Т1, лінійними драйверами і таке інше.
Як аналогові, так і цифрові канали зв’язку можуть бути виділеними або комутованими. Виділені канали комутуються один раз при укладанні договору оренди з підприємством зв’язку, або в момент прокладки індивідуальної лінії. Вони більш надійні, аніж комутовані, оскільки не включають комутаційної апаратури, але й більш дорогі. Комутовані канали виділяються за запитом DTE тільки на момент проведення сеансу зв’зку, а тому значно дешевші.
Як правило, канали зв’язку мають двопровідний або чотирипровідний стик з DCE (стик типу С2). Чотирипровідні канали мають два проводи для передачі сигналів і два проводи для приймання. Двопровідні канали дозволяють економити на вартості кабелів зв’язку, однак вимагають вирішення задачі розподілу сигналів за рахунок ускладнення апаратури шляхом введення диференційних систем в канали передачі/приймання. Однак такі диференційні системи приводять до спотворень амплітудно-частотних та фазочастотних характеристик каналу та до виникнення ехо-сигналу.
Передача даних здійснюється такими методами: комутацією каналів, комутацією повідомлень та комутацією пакетів. Використання того чи іншого методу залежить від характеру даних, що передаються та пропускної спроможності каналу.

7. Модеми 

Серед пристроїв передачі даних варто окремо розглянути модеми, як найбільш поширений їх різновид. Модем – це пристрій призначений для під'єднання комп'ютера до звичайної телефонної лінії. Назва походить від скорочення двох слів - МОдуляція та ДЕМодуляція. 
Існує ряд класифікаційних ознак за якими можна класифікувати модеми: за областю використання, за методом передачі, за інтелектуальними можливостями, за конструкцією, за підтримкою протоколів модуляцій, за корекцією помилок, за стисканням інформації, за взаємодією. За областю використання сучасні модеми можна розподілити на такі групи:
•        Модеми для комутованих телефонних каналів;
•   Модеми для виділених телефонних каналів і фізичних з’єднувальних ліній;
•   Модеми для цифрових систем передачі;
•   Модеми для стільникових систем зв’язку;
•   Модеми для пакетних радіомереж;
•   Модеми для локальних радіомереж.
Комп'ютер виробляє дискретні електричні сигнали (послідовності двійкових нулів та одиниць), а по телефонних лініях інформація передається в аналоговій формі (тобто у вигляді сигналу, рівень якого змінюється безперервно, а не дискретно). Модеми виконують цифрово-аналогове й обернене перетворення. При передачі даних модеми накладають цифрові сигнали комп'ютера на безперервну носійну частоту телефонної лінії (модулюють її), а при їх прийманні демодулюють інформацію і передають її в цифровій формі в комп'ютер. Модеми передають дані по звичайних, тобто комутованих, телефонних каналах зі швидкістю від 300 до 56 000 біт за секунду, а по орендованих (виділених) каналах ця швидкість може бути і вищою. Окрім того, сучасні модеми здійснюють стиснення даних перед відправленням, і відповідно, реальна швидкість може перевищувати максимальну швидкість модему. 
За конструктивним виконанням модеми бувають вбудованими (вставляються в системний блок комп'ютера в один із слотів розширення) і зовнішніми (підключаються через один із комунікаційних портів, маючи окремий корпус і власний блок живлення). Однак без відповідного комунікаційного програмного забезпечення, найважливішою складовою якого є протокол, модеми не можуть працювати. Найбільш поширеними протоколами модемів є v.32 bis, v.34, v.42 bis та інші. 
Сучасні модеми для широкого кола користувачів мають вбудовані можливості відправлення і отримання факсимільних повідомлень. Такі пристрої називаються факс-модемами. Також є можливість підтримки мовних функцій, за допомогою звукового адаптеру. 
На вибір типу модему впливають наступні фактори: 
ціна: зовнішні модеми коштують дорожче, оскільки в ціну входить вартість корпусу та джерела живлення; 
наявність вільних портів/слотів: зовнішній модем під'єднується до послідовного порта. Внутрішній модем до слота на материнський платі. Якщо порти або слоти зайняті, потрібно вибрати один з пристроїв; 
зручність користування: на корпусі зовнішнього модему є індикатори, що відображають його стан, а також вимикач джерела живлення. Для встановлення зовнішнього модему не потрібно розбирати корпус комп'ютера. 

 8. Принтери 

Принтери призначені для виведення інформації на тверді носії, здебільшого на папір. Існує велика кількість різноманітних моделей принтерів, що різняться принципом дії, інтерфейсом, продуктивністю та функціональними можливостями. За принципом дії розрізняють: матричні, струменеві та лазерні принтери. 
Матричні принтери
До недавнього часу були найпоширенішими пристроями виведення інформації, оскільки лазерні були дорогими, а струменеві мало надійними. Основною перевагою є низька ціна та універсальність, тобто спроможність друкувати на папері любої якості. 
Принцип дії. Друкування відбувається за допомогою вбудованої у друкуючий вузол матриці, що складається з декількох голок. Папір втягується у принтер за допомогою валу. Між папером та друкуючим вузлом розташовується фарбуюча стрічка. При ударі голки по стрічці, на папері з'являються точки. Голки, що розташовані у друкуючому вузлі керуються електромагнітом. Сам друкуючий вузол пересувається по горизонталі і керується кроковим двигуном. Під час просування друкуючого вузла по рядку, на папері з'являються відбитки символів, складених із точок. В пам'яті принтера містяться коди окремих літер, знаків тощо. Ці коди визначають, які голки і в який момент слід активізувати для друкування певного символу. Матриця може мати 9, 18 або 24 голки. Якість друкування 9-голковими принтерами невисока. Для підвищення якості, можливе друкування 2-х та 4-х кратним проходженням по рядку. Матриця з 24 голками є стандартом для сучасних матричних принтерів. Голки розташовані у два ряди по 12 у кожному. Якість друкування значно вище. Матричні принтери дозволяють друкувати відразу декілька копій документа. Для цього аркуші перекладають копіювальною калькою. Матричні принтери не вимогливі і можуть друкувати на поверхні любого паперу - картках з картону, рулонному папері тощо. 
Характеристики матричних принтерів: 
Швидкість друку. Вимірюється кількістю знаків, що друкуватимуться за секунду. Одиниця виміру cps (character per second - символів у секунду). Виробники вказують максимальну швидкість друкування у чорновому режимі (однопрохідне друкування). Однак, при виборі принтера слід врахувати, що для режиму підвищеної якості, а також при виводі графічних зображень, ця величина значно менша. 
Об'єм пам'яті. Матричні принтери обладнані внутрішньою пам'яттю (буфером), що приймає дані від комп'ютера. У дешевих моделях об'єм буфера складає 4-6 Кбайт. У дорожчих сягає 175 Кбайт. Чим більше пам'яті, тим менше принтер звертається до комп'ютера за певною порцією даних, що дозволяє центральному процесору виконувати інші задачі. Друкування може відбуватись у фоновому режимі. 
Роздільна здатність. Вимірюється кількістю точок, що друкуються на одному дюймі. Одиниця виміру dpi (dot per inch - точок на дюйм). Цей показник важливий для друкування графічних зображень. 
Колірність друку. Існує декілька моделей кольорових матричних принтерів. Але, якість друкування 24-голчатим принтером із застосуванням різноколірної стрічки набагато гірше ніж якість друкування на струменевому принтері. 
Шрифти. В пам'ять багатьох принтерів вбудовано широкий набір шрифтів. Але друкування може відбуватись любим шрифтом True Type, розроблених для операційної системи Windows. 
Струменеві принтери
Перші струменеві принтери випустила фірма Hewlett Packard. Принцип дії подібний до принципу дії матричних принтерів, але замість голок у друкуючому вузлі розташовані капілярні розпилювачі та резервуар із чорнилом. У середньому, число розпилювачів від 16 до 64, але існують моделі, де кількість розпилювачів сягає для чорних чорнил до 300, а для кольорових до 416. Резервуар із чорнилами може розташовуватися окремо і через капіляри з'єднуватись з друкуючим вузлом, а може бути вбудованим у друкуючий вузол і замінятись разом із ним. Кожна конструкція має свої недоліки та переваги. Вбудований у друкуючий вузол резервуар являє собою конструктивно окремий пристрій (картридж), який дуже легко замінити. Більшість сучасних струменевих принтерів дозволяють використовувати картриджі для чорно-білого та кольорового друку. 
Принцип дії. Існує два методи розпилення чорнила: п'єзоелектричний метод та метод газових пухирців. У кожному розпилювачі п'єзоелектричного вузла встановлено плоский п'єзоелемент, що зв'язаний з діафрагмою. При друці він стискує й розтискує діафрагму, викликаючи розпилення чорнил через розпилювач. При попаданні потоку аерозолю на носій, друкується точка (використовується в моделях принтерів фірм Epson, Brother). При методі газових пухирців, кожний розпилювач обладнано нагріваючим елементом. Якщо через цей елемент проходить мікросекундний імпульс току, чорнила нагріваються до температури кипіння, і утворюються пухирці, які витискують чорнила з розпилювача, що утворюють відбитки на носії (використовується в моделях принтерів фірм Hewlett Packard, Canon). 
Кольоровий друк виконується шляхом змішування різних кольорів у певних пропорціях. Переважно, у струменевих принтерах реалізується колірна модель CMYK (Cyan-Magenta-Yellow). Змішування не може надати чистий чорний колір і тому в складову входить чорний колір (Black). При кольоровому друкуванні картридж містить 3 або 4 резервуари з чорнилами. Друкуючий вузол проходить по одному місцю аркуша декілька разів, додаючи потрібну кількість чорнил різного кольору. Після змішування чорнил, на аркуші з'являється ділянка потрібного кольору. 
Характеристики струменевих принтерів: 
Швидкість друкування. Друкування у режимі нормальної якості складає 3-4 сторінки у хвилину. Кольоровий друк трохи довший. 
Якість друкування. Дорогі моделі струменевих принтерів із великою кількістю розпилювачів забезпечують високу якість зображення. Але велике значення має якість і товщина паперу. Щоб позбутися ефекту розтікання чорнил, деякі принтери застосовують підігрів паперу. 
Роздільна здатність. Для друкування графічних зображень роздільна здатність складає від 300 до 720 dpi. 
Вибір носія. Друк неможливий на рулонному папері. 
Основним недоліком є засихання чорнил у розпилювачах. Усунути це можна лише заміною картриджа. Щоб не допустити засихання принтери обладнані пристроями очищення розпилювачів. По ціні та якості струменеві принтери ідеально підходять для домашнього користування. Заправка чорнилом не є дорогою й банки чорнила вистачає на декілька років. 
Лазерні принтери
Сучасні лазерні принтери дозволяють досягнути найбільш високої якості друку. Якість наближена до фотографічної. Основний недолік лазерних принтерів є висока ціна, але ціни мають тенденцію до зниження. 
Принцип дії. У більшості лазерних принтерів використовується механізм друкування, як у копіювальних апаратах. Основним вузлом є рухомий барабан, що наносить зображення на папір. Барабан являє собою металічний циліндр, що покритий шаром напівпровідника. Поверхня барабана статично заряджається розрядом. Промінь лазера, що скерований на барабан, змінює електростатичний заряд у точці попадання і створює на поверхні барабана електростатичну копію зображення. Після цього, на барабан наноситься шар фарбуючого порошку (тонера). Частки тонера притягаються лише до електрично заряджених точок. Папір втягується з лотка і йому передається електричний заряд. При накладанні на барабан, аркуш притягає на себе частки тонера з барабана. Для фіксації тонера, папір знов заряджається й проходить між валами, нагрітими до 180 градусів. По закінченні, барабан розряджається, очищується від тонера і знов використовується. 
При кольоровому друці зображення формується змішуванням тонерів різного кольору за 4 проходження аркуша через механізм. За кожен прохід на папір наноситься певна кількість тонера одного кольору. Кольоровий лазерний принтер є складним електронним пристроєм з 4 резервуарами для тонера, оперативною пам'яттю, процесором та жорстким диском, що відповідно збільшує його габарити та ціну. 
Основні характеристики лазерних принтерів: 
Швидкість друкування. Визначається швидкістю механічного протягування аркуша та швидкістю обробки даних, що надходять із комп'ютера. Середня швидкість друку 4-16 сторінок за хвилину. 
Роздільна здатність. У сучасних лазерних принтерах сягає 2400 dpi. Стандартним вважається значення в 300 dpi. 
Пам'ять. Робота лазерного принтера пов'язана з величезними обчисленнями. Наприклад, при роздільній здатності 300 dpi, на сторінці формату А4 буде майже 9 млн. точок, і потрібно розрахувати координати кожної з них. Швидкість обробки інформації залежить від тактової частоти процесора та об'єму оперативної пам'яті принтера. Об'єм оперативної пам'яті чорно-білого лазерного принтера складає не менше 1 Мбайт, у кольорових лазерних принтерах значно більше. 
Папір. Використовується якісний папір формату А4. Існують моделі для формату А3. У деяких лазерних принтерах є можливість використання рулонного паперу. 
Термін роботи та якість роботи лазерного принтера залежить від барабана. Ресурс барабана дешевих моделей 40-60 тисяч сторінок. 
Під'єднання принтера. Після фізичного під'єднання до комп'ютера, принтер потрібно програмно встановити та налаштувати. У Windows процесом друкування керує не програма, а операційна система. Тому налаштування виконується за допомогою програми Control Panel, після чого принтер стає доступним для всіх програм. Керування принтером здійснюють драйвери. Вони поставляються разом із принтером, але драйвер популярних моделей містяться у комплекті Windows. При відсутності "рідного" драйвера, можна спробувати підібрати подібний з набору існуючих драйверів або знайти в Інтернеті на сайті фірми-виробника. 

9. Інтерфейси периферійних пристроїв

Для реалізації зв’язку модема з персональним комп’ютером чи системою використовують послідовні та паралельні інтерфейси. Низькошвидкісні та середньошвидкісні модеми, що працюють за протоколами типу V21, V22, V32 використовують для зв’язку з ПК послідовні інтерфейси типу RS-232, RS-422, RS-449, X21, X21bis, V35, V36. В той же час у зв’язку з ростом швидкостей передачі сучасних модемів, що працюють за протоколами типу V34, необхідно використовувати зв’язок по паралельному інтерфейсу типу стандартного паралельного порта, порта ЕРР, ESP, IEEE, PC Card та інші. Найбільш поширеним є використання послідовного інтерфейсу RS-232 та стандартного паралельного порта.
Послідовний інтерфейс RS-232C. Інтерфейс RS-232C розроблено в 1969 році рядом корпорацій США для забезпечення з’єднання комп’ютерів та різноманітних периферійних пристроїв. Стандарт RS-232 в загальному випадку описує 4 інтерфейсні функції:
Ф1: визначення керувальних сигналів, що передаються через інтерфейс;
Ф2: визначення формату даних користувача, що передаються через інтерфейс;
Ф3: передачу тактових сигналів для синхронізації потоку даних;
Ф5: формування електричних характеристик інтерфейсу.
Інтерфейс RS-232 є послідовним асинхронним інтерфейсом, в якому перед бітами даних передається спеціальний стартовий біт, після бітів даних йде біт паритета та 1 чи 2 стопових біти. Така сукупність бітів носить назву старт-стопного символу. Кожний старт-стопний символ, як правило, у якості бітів даних містить один інформаційний символ, наприклад, символ стандартного коду для обміну інформацією, що задається таблицею ASCII. Символи ASCII відображаються семибітовими кодовими словами. Так, наприклад, латинська буква А має код 1000001. Її передача рівнями ТТЛ може мати графічний вигляд рис.7.1а, а рівнями сигналу в лініях інтерфейсу рис. 25. 
 Паралельні інтерфейси. Один із стандартних компонентів персональних комп’ютерів – це паралельний порт. Важко знайти ПК, який його не має, і більшість додаткових адаптерів, що прикладаються до наших комп’ютерів (включаючи монохромний адаптер), плати розширення пам’яті і майже кожна багатофункціональна плата мають паралельний порт. Для додаткових плат, що ми встановлюємо на наших комп’ютерах, наявність паралельного порту настільки типова, що багато ПК мають їх два або навіть три, хоча реально не можна використовувати більше ніж один.
Паралельний порт – це канал для виведення даних, призначений в більшості випадків для забезпечення зв'язку із принтером. Існує два шляхи приєднання принтера до комп'ютера: через паралельний або через послідовний порти. Фірма IBM називає паралельний порт паралельним адаптером принтера. Він називається паралельним через метод передачі даних. Ми можемо називати його адаптером або платою, або інтерфейсом, як нам подобається. Звичайно говорять порт, вкладаючи в це слово зміст - ''накопичувач даних".
В останній час в зв’язку з різким зростанням швидкостей передачі сучасних модемів для КТСОП, що використовують протоколи V.34, V.90, V.42bis, і не спроможні забезпечити надійний зв’язок по послідовному порту з такими швидкостями, ряд фірм-розробників модемів та програмного забезпечення для них розглядають паралельний інтерфейс як гідну альтернативу інтерфейсу RS-232. Підключення модема до паралельного порту забезпечує передачу інформації на швидкостях до кількох мегабіт за секунду без втрати даних.
Можна іноді зустріти згадування паралельного порту як інтерфейсу фірми Centronix, що встановила цей стандартний засіб зв'язку між комп'ютером і принтером. Цей інтерфейс вважається стандартним паралельним портом, тому що при передачі одного байта усі його вісім бітів передаються принтеру одночасно. Можливості такого інтерфейсу невеликі. У основному комп'ютер може послати тільки дані для друку і спеціальні керуючі сигнали, що можуть бути закодовані в самих даних. Більшість принтерів мають детально розроблений набір керуючих кодів, що передаються у процесі передачі даних. Але ці керуючі коди специфічні для кожного принтера, вони призначені винятково для форматування друкованих даних. У пристрої самого паралельного інтерфейсу є тільки один спеціальний сигнал, котрий комп'ютер може послати в принтер - сигнал ініціалізації.
Існують також і сигнали, що принтер може передати комп'ютеру. По-перше, просте підтвердження принтером того, що дані отримані правильно. По-друге, сигнал чекання, використовуваний принтером для передачі комп'ютеру повідомлення про затримку передачі доти, поки принтер не зможе почати опрацювання даних знову. По-третє, це єдиний дійсно особливий сигнал принтера (оскільки всі інші могли б підійти до будь-якої передачі даних), сигнал відсутності паперу. Всі стандартні комп'ютерні   принтери   мають сенсор, що визначає, коли в принтері кінчається папір. Паралельний інтерфейс принтера забезпечує передачу спеціального сигналу в комп'ютер. Цей сигнал відсутності паперу особливий для паралельного інтерфейсу принтера і він не придатний для принтерів, що використовують послідовний порт, який ми будемо розглядати далі.
Найпоширенішим паралельним інтерфейсом є Ceniromcs із 25-контактним стандартним D-розніманням, за допомогою якого ви можете підключити принтер. Це повільний односпрямований периферійний інтерфейс з швидкодією, теоретично 500 кбіт/с, практично вона не доходить до 200 кбіт/с.
Стандарт IBM визначає три порти введення-виведення з базовими адресами 03BCh, 0378h та 0278h. Вбудований паралельний порт адресу 03ВСh звичайно не використовує. Замість цього, как правило, використовується базова адреса 0378h. При необхідності базову адресу можна переназначити програмним способом або за допомогою DIP-перемикачів або перемичок.
В IBM PC-сумісних комп’ютерах за паралельними портами закріплені спеціальні логічні імена, що підтримуються системою: LPT1, LPT2, LPT3. Ім’я пристрою PRN є еквівалентним LPT1. Ці логічні імена необов’язково повинні збігатися з указаними вище адресами портів введення-виведення. При завантажені система аналізує наявність паралельних пор¬тів за кожною з трьох базових адрес. Пошук завжди виконується в такому порядку: 03BCh, 0378h, а потім 0278h. Першому знайденому паралельно¬му порту присвоюється ім’я LPT1, другому — LPT2, третьому — LPT3. В результаті реалізації такої схеми при призначенні імен можна бути впевненим в тому, що в системі завжди буде порт LPT1 (PRN) не залежно від присвоєної йому адреси порта введення-виведення, при умові, що комп’ютер має хоча б один адаптер паралельного порту.
Стандартний паралельний порт призначений тільки для односторонньої передачі інформації. А робота з каналами зв’язку передбачає реалізацію як передачі, так і прийому даних. В зв’язку з цим ряд розробників апарат¬ного забезпечення відійшов від початкової схеми IBM.
Для удосконалення паралельного інтерфейсу розроблено декілька технологій. Промисловим стандартом для подібних з'єднань є їхня підтримка у Windows 95 програмою Direct Cable Connection і спеціальним універсальним кабельним модулем (UСМ, universal cable module), що дозволяє організувати двоспрямований зв'язок із швидкостями до 300 кбайт/с. Паралельний порт може бути модернізований для двоспрямованого прискореного обміну даними за допомогою програми і кабеля LapLiok або інших подібних стандартів.
У багатьох випадках швидкість обміну залежить від виду паралельного інтерфейсу. Для восьмирозрядних інтерфейсів досяжна швидкість обміну даними біля 80 кбайт/с.

 10. Використана література

1. http://www.victoria.lviv.ua/html/oit/html/lesson7.htm 
2. http://www.walmar.vn.ua/peruferiyni_prustroi/tema_1.htm
3. http://www.crime-research.ru/library/Haha.htm
4. Лагутенко О. М., Модемы. Справочник пользователя. Издательство «Лань», 1997.

Насколько материал оказался Вам полезным?
Текущий рейтинг: 0.0/0 голосов

Добавил(а): Asterix | 11.02.2008 | Просмотров: 2633 | Загрузок: 458
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Объявления на сайте
Новости на сайте
Продажа литературы на сайте
Медицинские выставки 2015
Статистика
Rambler's Top100 Союз образовательных сайтов
Яндекс.Метрика


Онлайн всего: 5
Гостей: 5
Пользователей: 0

Пользователи on-line:

География посетителей сайта
Copyright cтуденты НМУ © 2016