Мобильная версия | RSS
Счастливый Вы человек, Гость!
Можно зарегистрироваться.
Меню сайта
Реклама
Разделы
Тесты КРОК 2015 [67]
Разное [26]
Акушерство и гинекология [37]
Анатомия [15]
Биология [3]
Биофизика [7]
Биохимия [14]
Военка [30]
Гигиена [7]
Гистология [5]
Гуманитарные науки [11]
Дерматология и венерология [4]
Детские инфекции [33]
Детская хирургия [23]
Законодательство [20]
Иммунология и аллергология [2]
Инфекционные болезни [26]
Латинский язык [2]
Микробиология [6]
Нервные болезни [6]
Нормальная физиология [20]
Онкология [33]
Офтальмология [4]
Патологическая физиология [41]
Патологическая анатомия [47]
Педиатрия [20]
Психиатрия [3]
Радиология [13]
Социальная медицина [6]
Стоматология [51]
Судебная медицина [22]
Терапия [105]
Травматология и ортопедия [46]
Фармакология [68]
Хирургия [38]
Эндокринология [10]
Эпидемиология [19]
Мультимедиа [27]
Медицинские приложения на Android [0]
Подборка лутших медицинских приложений для Андроида. Студентам и врачам!
Форма входа
Логин:
Пароль:
Записи в дневниках
Народный опрос
Как у студента обстоят дела с подработкой?
Всего ответов: 3902
Неофіційний сайт студентів
НМУ імені О.О. Богомольця, м. Київ
Главная » Файлы » Гуманитарные науки

Економічна безпека України (реферат, архив, *.doc)

[ Скачать с сайта (29.0Kb) ] 11.02.2008, 19:06
План:
1. Вступ...............................................................................................................1
2. Національні економічні інтереси [1]...........................................................2
3. Загрози економічній безпеці України [1]....................................................3
4. Захист економічних інтересів України [2]..................................................4
5. Урбанізація та її негативні економічні наслідки для міст України [3]....6
6. Інтеграційні процеси в Європейському Союзі: стан, проблеми та перспективи [4].................................................................................................10
7. Висновок. (Український шлях в Європу) [4]............................................13
8. Використана інформація.............................................................................16

1. Вступ
Термін "економічна безпека" вперше з'явився у 70-і роки і швидко розповсюдився у розвинутих капіталістичних країнах. Саме в той час, реалістично оцінюючи тодішню міжнародну обстановку, представники перш за все країн Західної Європи виступили за використання економічних засобів забезпечення національної безпеки.

Сьогодні економічна безпека будь-якої країни – це загальнонаціональний комплекс заходів, спрямованих на сталий розвиток та удосконалення її економіки, який обов'язково включає в себе також механізм протидії зовнішнім і внутрішнім загрозам. 
Концепцією національної безпеки України в економічній сфері визначені наступні напрями державної політики:
1. недопущення незаконного використання бюджетних коштів і державних ресурсів та їх перетікання в "тіньову" економіку; 
2. контроль за експортно-імпортною діяльністю, спрямованою на підтримку важливих для України пріоритетів та захист вітчизняного виробника; 
3. боротьба з протиправною економічною діяльністю, протидія неконтрольованому відпливу національних матеріальних, фінансових, інтелектуальних, інформаційних та інших ресурсів. 

Останні два напрями відображають у загальних рисах суть проблеми забезпечення економічної безпеки України при залученні в її економіку іноземних інвестицій. На мою думку, є негайна потреба у розробці в Україні окремого документа з цього питання. В Росії відповідну державну стратегію економічної безпеки країни (основні положення) було розроблено і введено в дію ще у 1996 р.

Захист української економіки у зв’язку із залученням необхідних Україні іноземних інвестицій означає не обмеження їх припливу, а нейтралізацію негативних ефектів процесу їх вкладання, забезпечення інвестиційного механізму системою безпеки.
 
Економіка України потребує захисту лише від недобросовісних та псевдоінвесторів, проте визначити їх наміри заздалегідь неможливо. Тому при розробці комплексу захисних заходів необхідно передбачити захист від усіх можливих проявів недобросовісності. Основними засобами при цьому залишаються економічні та адміністративні.

2. Національні економічні інтереси  
 
Визначення національних економічних інтересів має першочергове значення при створенні системи економічної безпеки, яка є складовою цілісної системи національної безпеки України, оскільки від цього залежить вироблення ефективних засобів їх реалізації і захисту. 
Національні економічні інтереси (НЕІ) невіддільні від історії і традицій українського народу, системи господарювання, менталітету, культурних і духовних цінностей. 
В ролі виразника і гаранта захисту НЕІ повинна виступати держава. Однак в Україні досі відсутні чітко визначені НЕІ, не сформовано їх цілісну систему. 
Це дає змогу урядовцям різних рівнів виправдовувати будь-які свої дії, запевняючи, що вони повністю відповідають НЕІ. Така ситуація (скільки чиновників – стільки ж і трактувань НЕІ), таїть значну загрозу економічній безпеці України. 
Для проведення аналітичної та прогнозної діяльності відповідні державні органи повинні визначати НЕІ, досліджувати їх взаємодію, співвідношення пріоритетності тощо. 
Можна застосувати наступну класифікацію національних економічних інтересів: 
1. За ступенем важливості: життєво важливі; стратегічні; тактичні. 
2. За тривалістю дії: довготермінові; середньотермінові; короткотермінові. 
3. За характером зіткнення: паралельні; конфронтаційні; розбіжні; спільні. 
4. За місцем дії: внутрішні; зовнішні. 
5. За ступенем реалізації: не реалізовані; частково реалізовані; реалізовані. 
6. За сферами розповсюдження: виробничі; фінансові; експортно-імпортні; технологічні; інституційні; військово-економічні; соціально-економічні; демографо-економічні; еколого-економічні; інші. 

Для створення цілісної системи НЕІ та її ефективного функціонування насамперед необхідно: 
створити відповідну нормативну базу; 
проводити моніторинг НЕІ та їх моделювання; 
створити банк даних щодо НЕІ; 
забезпечити баланс НЕІ та їх гармонійне поєднання. 
Найбільш пріоритетними економічними інтересами є: 
створення надійної системи економічної безпеки України; 
створення самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально спрямованої економіки; 
забезпечення альтернативних джерел надходження нафти і газу; 
створення потужного воєнно-промислового комплексу; 
збереження та розвиток інтелектуального й науково-технічного потенціалів України; 
вирішення державою соціальних проблем; 
побудова економічних відносин з іншими країнами на засадах рівноправності та взаємовигідності тощо. 

3. Загрози економічній безпеці України

Загрозами економічній безпеці України слід вважати явні чи потенційні дії, що ускладнюють або унеможливлюють реалізацію національних економічних інтересів і створюють небезпеку для соціально-економічної та політичної систем, національних цінностей, життєзабезпечення нації та окремої особи. 

Можна застосувати класифікацію загроз економічній безпеці за такими параметрами: 
1. За місцем виникнення: внутрішні; зовнішні. 
2. За ступенем небезпеки: особливо небезпечні; небезпечні. 
3. За можливістю здійснення: реальні; потенційні. 
4. За масштабами здійснення: загальнонаціональні; локальні; індивідуальні. 
5. За тривалістю дії: тимчасові; постійні. 
6. За сферою спрямування: виробничі; фінансові; експортно-імпортні; технологічні; інституційні; воєнно-економічні; соціально-економічні; демографо-економічні; еколого-економічні; інші. 
7. За ставленням до них: об'єктивні; суб'єктивні. 
8. За характером спрямування: прямі; непрямі. 

4. Захист економічних інтересів України

 Сьогодні економічна безпека України забезпечується без жодних офіційних документів її регламентації. Від того існують певна хаотичність дій та суттєві прогалини у цій сфері. Проект Стратегії забезпечення економічної безпеки України до 2005 року, переданий на розгляд Кабінету Міністрів ще у січні 2002 року, десь "заблукав". Хоча він розглядався на засіданні Кабміну під головуванням Першого віце-прем'єр-міністра Ю. Єханурова, ані рішення, ані зауважень розробники досі не отримали. 

За опублікованими матеріалами, сутність яких була схвально сприйнята фахівцями апарату РНБОУ, захист економічної безпеки України складається з трьох оболонок: чутливості, вразливості і розпаду. Така побудова після перетину певним показником визначеної межі дає час для відповідного реагування. Система має вади, які пов'язані з фактором часу, адже життя іноді вимагає негайної реакції. Несвоєчасність реагування частково або цілком знецінює протидію і завдає державі шкоду. 

Забезпечення безпеки України сьогодні побудоване на реагуванні на відхилення від безпечних рівнів. Тобто, лише утворення аномалії спонукає до дій тих, хто займається забезпеченням безпеки. Такий метод призводить до втрати можливості своєчасного реагування, держава існує лише завдяки значній інерції. Це – пасивне забезпечення безпеки. Очевидно, така система є занадто небезпечною передусім для її основного, але найслабшого елемента – громадянина. Адже суспільство страждає у значно слабшій формі через те, що постраждала лише деяка його частина. Держава як виконавчий механізм суспільства також страждає від негараздів окремої людини менше за цю людину. Країна – поєднання території з населенням, сприймає зазначене погіршення ще з меншою чутливістю. Меншою навіть, ніж регіон, який за певних умов є відокремленою частиною країни – адже населення регіону менше населення країни за кількістю, тому негаразди окремої людини для регіону більш болючі. 

Національна безпека складається з трьох елементів – військової, економічної та політичної безпеки, хоча, природно, між ними немає чіткої межі. Війни точаться за досягнення економічних, політичних або військових інтересів. Відповідно війни розподіляють за застосованим знаряддям на економічні, торговельні, політичні тощо. Остання з них, Третя світова війна, була, за цією ознакою, економічною. У цій війні отримала поразку жорстка планова економічна система соціалізму. Від того відбувся перерозподіл ринків збуту, пріоритетів у світовій економіці, географічних кордонів та меж. 
Для більшої визначеності слід дати тлумачення поняття "війна" з точки зору використання ресурсів. Відомо, що рівень стабільності визначається через інтенсивність використання ресурсів. Таких рівнів три: неповної нестабільності, повної нестабільності й динамічної стабільності. 
Інтенсивність використання ресурсів розподіляють на помірну, надмірну та використання з метою розвитку. Надмірне використання – це використання більшої кількості ресурсів, ніж їх надходить (оновлюється). Війна – надмірне, надто інтенсивне використання усіх груп ресурсів – матеріальних, фінансових, трудових і часових. Це час найбільшого напруження економіки країни та усіх ресурсів суспільства. Війна завжди призводить до виснаження економіки. Закінчення війни несе або докорінні зміни (розпад держави, відокремлення від неї певних частин, сплачування великих репарацій переможцю, зміна державного устрою або ладу тощо), або поступове оновлення і підйом економіки. 

На цей час найбільш ефективними є економічні важелі управління державою. Але, накопичуючи ресурси, держава наближається до межі, за якою використання цього виду управління стає гальмом розвитку. Тоді застосовується так зване "політичне" управління, головною ознакою якого є перевага інтересів людини-громадянина над інтересами держави. Закінчення цієї стадії виводить державу на наступний етап - і весь цикл повторюється на більш високому рівні. За таким алгоритмом відбувається рух держави до досконалості. 

Механізм, побудований на визначенні оболонок захисту та на системі критичних обмежень, на цей час є доволі розробленим. Проте, він не здатний дотримуватися високої динаміки змін, що відбивається в запізнілій реакції органів управління і тягне за собою збитки. Цей механізм і є "тактикою нічного сторожа". 

Активний захист грунтується на випередженні дій, що містять у собі загрозу для економічної безпеки держави. Та чи здатні ми сьогодні здійснювати активний захист? Теоретично, так. Розроблена система діаграм безпеки дозволяє через використання "компасу безпеки" заздалегідь визначати противників (тих, що несуть негаразди) та те, які саме загрози можуть від них надійти з часом. Система дає можливість визначити, з якою з країн в найближчі часи немає сенсу мати економічні стосунки , а з якою – є. Проте це - лише теоретичні розробки. А будь-яка теорія має визнання та значення, якщо здатна принести практичні результати. Створивши згадану теоретичну розробку, ми не застосовуємо її через відсутність механізму реалізації, організаційно-нормативної та правової основи використання. 
Склалась доволі чудна ситуація: є Президент, що воліє забезпечити Україну найнадійнішою системою забезпечення безпеки, є Верховна Рада, більшість якої теж прагне досягти цього, є Кабінет Міністрів України, що зобов'язаний реалізувати розробки. Та не вдається затвердити навіть проект Стратегії, документ, що має суто декларативний характер. 
Вочевидь, певні сили дуже не бажають, щоб Україна регламентувала забезпечення економічної безпеки. Адже тоді не можна буде задешево купувати її стратегічні об'єкти, не можна буде змусити її купувати енергоносії за цінами, що вдвічі перевищують світові. Є сили, що не бажають розлучатися з комісійними від згаданих оборудок, і слід наполегливо, постійно працювати над докорінними змінами, які позбавлять економічних противників нашої країни їхніх козирів. 

5. Урбанізація та її негативні економічні наслідки для міст України

Сьогодні кожен другий мешканець планети – міщанин (міське населення в найбільш розвинутих промислових країнах - Великобританії, ФРН, Нідерландах, США складає 75-80%), у великих містах зосереджена чверть жителів, а кількість міст-мільйонерів перевищує вже 300 (у 1900р. їх було 12, 1940 - 43, у 1960р. - 88). Міське населення останнім часом зростає вдвічі більш високими темпами, ніж населення Землі в цілому. 

 Міста сьогодні та в майбутньому залишатимуться глобальними фінансовими, промисловими і комунікаційними центрами, де зосереджений і динамічно розвивається величезний виробничий, інноваційний, політичний та культурний потенціал. Але водночас містам стали притаманні такі явища, як скупчення злиднів і насильства, перевантаженість комунікаціями та постійно деградуюче навколишнє середовище. Для щільно населених міст характерні хитливі структури споживання, інтенсивна економічна діяльність, велика концентрація транспортних засобів і неефективна система видалення та переробки відходів. Усе вищезазначене свідчить про те, що в майбутньому людство перейматиметься розв'язанням саме проблем міст – екологічної, сировинної, продовольчої, енергетичної, демографічної. 

 Економічна безпека міста – це комплекс заходів, спрямованих на сталий збалансований розвиток і вдосконалення економічного та соціального комплексів міста, запобігання виникненню умов, які призводять до обмеження його економічних інтересів та деградації соціальної сфери, що обов'язково передбачає наявність механізму протидії зовнішнім і внутрішнім загрозам. 

Головна стратегічна мета забезпечення економічної безпеки українських міст на нинішньому етапі полягає у відновленні економічного зростання їх промислового виробництва і сфери послуг, відродженні науково-технічного потенціалу, що має сприяти збільшенню доходів міських та державного бюджетів, зниженню безробіття, створенню сприятливих умов для життя і розвитку особистості, підвищенню соціальної захищеності. 

У внутрішній структурі економічної безпеки міста можна виділити три найважливіших блоки. 

І. Економічна незалежність, що має відносний характер, оскільки економічно та політично міста залежать від центра і взаємопов'язані з економіками багатьох інших міст України. У цих умовах економічна незалежність швидше означає можливість контролю з боку міської влади за місцевими ресурсами (у рамках наданих центром повноважень); досягнення такого рівня виробництва, ефективності та якості продукції, який забезпечує її конкурентоздатність і дозволяє на рівноправній основі брати участь у міжрегіональній та міжнародній торгівлі, коопераційних зв'язках і обміні науково-технічними досягненнями. 

ІI. Стабільність і сталість міської економіки, що передбачають захист усіх форм власності; створення надійних умов і гарантій для підприємницької активності; стримування факторів, здатних дестабілізувати ситуацію (боротьба з кримінальними структурами в економіці, недопущення серйозних розривів у розподілі доходів, що погрожують викликати соціальні потрясіння, тощо). 

ІII. Здатність до саморозвитку і прогресу – створення сприятливого клімату для інвестицій та інновацій, постійна модернізація виробництва, підвищення професійного, освітнього і культурного рівня працівників тощо. 

Внаслідок виникнення зовнішніх або внутрішніх загроз міста у процесі свого розвитку можуть зазнати кризи, тобто ситуації переломного характеру. Тому розробка програми економічної безпеки міста має спиратися на чітке усвідомлення сучасних загроз, що бувають досить різноманітними і різного ступеня гостроти. Серед найбільш серйозних з них можна виділити такі: наростаючий спад виробництва; руйнування науково-технічного потенціалу; деіндустріалізація економіки; небезпека втратити продовольчу незалежність; зростання безробіття й ослаблення трудової мотивації; збільшення зовнішнього та внутрішнього боргу; криміналізація економіки; посилення майнової диференціації населення і підвищення рівня бідності; зростання дефіциту міського бюджету. 

У комплексі заходів, що формують систему економічної безпеки міста, вирішальне значення належить запобіганню загроз, що зароджуються. 

З позицій економічної безпеки важливо оцінювати і прогнозувати вплив усіх очікуваних загроз, а також економічних та неекономічних впливів на їх перебіг, а головне – виявляти можливість різкого катастрофічного спаду і критичного порога. Одночасно з прогнозно-аналітичним виникає й зворотне завдання, що полягає в розробці та реалізації системи заходів, спрямованих на недопущення настання кризи і подолання критичного порога. 

Проблема економічної безпеки міста лежить на перетині з іншими сферами безпеки – суспільною, екологічною, інформаційною, тому її необхідно розглядати в комплексі з ними. Особливо чітко цей перетин проглядається в умовах надзвичайних ситуацій. Вони, хоч і різноманітні, але мають якісно схожі економічні наслідки, що можуть бути описані такими поняттями, як "вибуття ресурсів", "дезорганізація виробництва", "зміна цілей і завдань управління економічними процесами", "прямі збитки", "недоотримання прибутку", тощо. 

Надзвичайні ситуації в економічній системі часто викликаються і суто економічними або політичними факторами, наприклад рішеннями органів державного управління. Своєрідність ситуації полягає в тому, що, здавалося б, порівняно незначний їх вплив здатний ініціювати ланцюг глибоких змін в економічній системі і часто-густо з непередбачуваними, а іноді й катастрофічними наслідками. Це вимагає експертизи прийнятих рішень на предмет їх економічної безпеки. 

Аналізуючи проблематику економічної безпеки міста в тісному зв'язку з функціонуванням економіки в умовах надзвичайних ситуацій, можна виділити таку категорію, як "компенсаційний потенціал". 

Компенсаційний потенціал характеризує загальну здатність економіки міста запобігати критичним ситуаціям, долати їх, відновлювати стабільність і сталість процесів соціального та економічного розвитку в разі їх порушення в тому або іншому секторі господарства чи районі міста. 

Компенсаційний потенціал містить матеріальні запаси і резерви виробничого та невиробничого характеру, спеціальні запаси і резерви, що мають відповідне територіальне розміщення, адекватні додаткові транспортні можливості для доставки матеріальних ресурсів у місця локалізації критичних ситуацій, резервні потужності, особливо в енергетичних галузях, технічні засоби для проведення великих відбудовних робіт, резервні можливості для надання соціальної допомоги й адаптації населення, фінансові (у т. ч. валютні) резерви, системи страхування, механізми міжрегіональної, державної і міжнародної підтримки, благодійні фонди, мобільні системи охорони здоров'я з компенсаційними функціями, можливість швидкої перепідготовки кадрів. 

Однією з найгостріших проблем українських міст є тіньова економіка, яка, за оцінками спеціалістів, сягає близько 50% ВВП країни. Відповідно до документів ООН, тіньова економіка складається з прихованого та офіційно незареєстрованого виробництва. Її можна поділити на три великі блоки: 
Неофіційна економіка. Сюди входять всі легально дозволені види економічної діяльності, в рамках яких здійснюється не враховуване офіційною статистикою виробництво послуг, товарів, що приховується від оподаткування. 
Фіктивна економіка. Це приписки, розкрадання, спекулятивні угоди, хабарництво і всілякі шахрайства, пов'язані з незаконним одержанням і подальшим рухом грошей. 
Підпільна економіка. Під нею розуміють заборонені законом види економічної діяльності.
Тіньова економіка породжує ряд наслідків, що негативно позначаються на економічній безпеці як міста, так і держави в цілому, а саме: 
скорочення податкової бази, що призводить до зростання податкового преса на легальний сектор економіки; 
зниження конкурентоздатності легальної економіки, що, своєю чергою, підштовхує й інші економічні структури до відходу в тінь; 
посилення ресурсного забезпечення корупції, що веде до зростання її масштабів;
можливість впливу великих неконтрольованих фінансових ресурсів на політику міста, міські ЗМІ і виборчі кампанії, що також сприяє розвиткові корупції;
перерозподіл міського доходу на користь елітної групи, обумовлений корупцією і контролем кримінальних груп над тіньовою економікою, що спричинює значне майнове розшарування та зростання конфронтації в суспільстві; 
відтік капіталів за кордон; 
розширення неконтрольованої торгівлі товарами, що мають низьку якість або небезпечні для споживача. 

В Україні має місце демографічна криза. Сьогодні в країні проживає 48,4 млн. населення, з яких 68% - у міських поселеннях, інші 32% - у сільській місцевості. З огляду на це економічна безпека міст практично рівнозначна національній економічній безпеці України. 

На нинішньому етапі в містах склалася дуже складна ситуація й у сфері формування та функціонування ринку праці. Недостатнє врахування специфіки міст під час проведення економічних реформ загострило соціально-трудові відносини в них, призвело до безробіття в значних масштабах. Виконання соціально-економічних і культурних програм розвитку територіальних громад міст не забезпечено фінансовими механізмами. Водночас, завдяки підвищенню ролі органів місцевого самоврядування, яке відбулося з передачею містам, згідно з Конституцією України і Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", багатьох функцій і повноважень з управління соціально-економічним розвитком, зростає важливість визначення економічних механізмів перспективного розвитку міст. Вони є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, носіями місцевого самоврядування, суб'єктами економічної і фінансової діяльності. 

Таким чином, узагальнюючи все наведене вище, можна сказати, що міста України, які відіграють важливу роль гаранта стабільності держави і суспільства в цілому, сьогодні є досить вразливими з погляду економічної безпеки. Проведення заходів із її забезпечення, якщо і передбачається в деяких українських містах, але загалом є неефективними. Для вирішення цього питання необхідно розробити відповідну науково і практично обґрунтовану стратегію, яка б спиралася на зарубіжний досвід і враховувала українську специфіку. 

До участі в підготовці стратегії забезпечення економічної безпеки міст України доцільно залучити інститути держави і громадянського суспільства, максимально використати науковий і практичний потенціал, політичні, ділові й громадські ініціативи. Розробка цієї стратегії стане важливим позитивним фактором прискорення процесів сталого розвитку України та інтеграції її до світового співтовариства.

6. Інтеграційні процеси в Європейському Союзі: стан, проблеми та перспективи 

П'ятдесят років розвитку економічної системи післявоєнної Західної Європи доводить, що Спільний ринок вибудувався не зверху. Організація експортерів сталі виникла на етапі, коли пов'язані спільними комерційними інтересами приватні компанії демократичних країн Європи зрозуміли, що отримувати збитки від мита, податків, акцизів, інших трансакцій пов'язаних з перетином кордонів зовсім необов'язково. Керівники цих компаній зуміли пролобіювати відповідні рішення національних урядів про спрощену процедуру зовнішньоекономічної діяльності в межах Західної Європи, що і стало основою для подальшого поглиблення такої "спорідненості”. Таким чином комерційний інтерес національних компаній, які є платниками податків до держбюджету, за великим рахунком і стали каталізатором нинішнього квазідержавного об'єднання 15 європейських країн. 
Участь держави полягала у спрощенні економічних стосунків, гармонізації законодавства, послаблення внутрішньоєвропейської конкуренції з метою підвищення конкурентоспроможності на світовому ринку. Слід зауважити, що структура спільного європейського ринку складалась з галузей, що виробляє продукцію кінцевого призначення насамперед для власне європейського споживача. Такі галузі загальнонаціонального значення як енергетика, транспорт, оборонно-промисловий комплекс, зв'язок переважною більшістю знаходяться у державній власності й не підлягають приватизації. 
Інтеграційні процес в межах ЄС відбувається на фоні кризи більшості міжнародних ринків товарів і послуг. За даними журналу The Economist, 06.06.02, темпи експортної діяльності за 2001 рік знизились у порінянння з попереднім роком на 4% і досягли найнижчої з 1982 року цифри у 6 трлн, доларів. Кількість взаємних антидемпінгових звинувачень між членами ВОТ збільшився ще на 15%. При чому США і ЄС є лідерами в цьому процесі. За найоптимістичнішими прогнозами позитивна динаміка експорту у порівнянні зі світовим ВВП у 2002 році досягне лише 1 %. 
Таким чином, з розширенням ЄС зростає кількість економічних проблем всередині Євросоюзу, відповідно зростає кількість "євро-скептиків”. Після фактичної ліквідації внутрішньо економічних бар'єрів, впровадження єдиної валюти, збільшення повноважень виконавчого органу влади – Європейської комісії перед архітекторами єдиної Європи постало закономірне питання: "А що далі?”. Логічним продовженням цього питання на наш погляд є наступне: "А для кого далі?” Існує суттєве протиріччя між європейським чиновниками, для яких інтеграційний прогрес означає насамперед збереження і збільшення власної значущості і повноважень, та європейськими промисловцями, фермерами, платниками податку на загал. 
Чиновники-євро-оптимісти переконані, що зростання ЄС за рахунок країн Центральної та Східної Європи,- закономірний, історично обумовлений процес. Та на думку відповідального чиновника Євро комісії Г.Верхогена можливостей для розширення стає все менше. 
По-перше, незрозумілою залишається доля багатомільярдних щорічних кредитів фермерам з Великої Європи. Неофіти зі Східної Європи фізично не в змозі знайти кошти для цих витрат. По-друге, зростають анти-імміграційні настрої у європейському суспільстві. 
Процес вирівнювання економічних можливостей країн всередині ЄС є найбільш болючою проблемою. За підрахунками експертів, субсидіювання фермерів країн Східної та Західної Європи може стати рівними лише через 10 років після розширення Євросоюзу. Та навіть у 2011 році фермери з Польщі не будуть здатні витримати цінову конкуренцію з французькими чи німецькими колегами. 
Крім суто економічних проблем, останнім часом все більш загострюється проблема визначення  потенційних членів Євросоюзу. Перемоги ультра-правих сил в Італії, Нідерландах, Австрії, провал лівих на президентських та парламентських виборах у Франції, свідчить про зростання популістських, ксенофобських настроїв у Західній Європі. Врай проблематичною є питання переміщення робочої сили на європейському континенті. Все більш популярними стають заклики "закрити” Європу від трудової імміграції з Півдня та Сходу. 
В 2001 році у світовій економіці різко зросли протекціоністські тенденції. У доповіді відомої міжнародної аудиторської компанії "Mayer, Brown, Rowe & Maw", в минулому році було розпочато 348 антидемпінгових розслідувань, тоді як у 200 році їх було лише 251. Найбільше до цього протекціоністського заходу вдавались США та Індія. Головним об'єктом таких розслідувань стали Китай, Республіка Корея та Тайвань. Однак, якщо порахувати разом всі випадки таких розслідувань, здійснених проти ЄС та країн, що входять до цієї організації, то Європейський Союз є другим у світі об'єктом за кількістю протекціоністських заходів, які використовуються в національних економічних комплексах єврозони. 
Таким чином, на відміну від українського, ринок товарів та послуг ЄС є майже повністю самодостатнім. Принаймні ключові галузі народногосподарського комплексу Євросоюзу діють так би мовити за "замкненим циклом” й за темпами зростання у сфері виробництва більшості високотехнологічних продуктів передбачених для кінцевого споживання на середину 90-х років обігнали США. При цьому 62% зовнішньої торгівлі є внутрішньо європейською. Європейські країни забезпечили оптимальний розподіл товарних потоків, що забезпечує незалежність від стану фінансово-економічної кон'юнктури в США, Латинській Америці, Південно-Східній Азії та Японії. Європейський ринок послідовно "закривається”. Так, якщо загальний обсяг зовнішньої торгівлі США з 1991 по 1999 рік виріс на 84,8%, в той час як дефіцит торгового балансу збільшився в 4,5 рази й досяг 49,8% загального обсягу експорту. Лише за 2000 рік цей дефіцит виріс на 40% і склав 370 млрд. доларів. За цей же час країни ЄС досягли профіцит бюджету на суму 50,5 млрд. євро.
Рішення Барселонського (15-16 березня 2003 року) самміту Європейського Союзу ще раз ствердили переконання провідних європейських країн максимально дистанціюватися від ризиків, пов'язаних з несприятливою економічною кон'юнктурою у торгівлі зі США та дисбалансом в енергозабезпеченні. Цей Самміт вперше пройшов за розширеним форматом, тобто за участі 13 країн-кандидатів на вступ. Члени Союзу домовились про об'єднання енергосистем до 2005 року на рівні 10 % усіх потужностей. Це дозволить вирівняти можливості таких країн, як Іспанія, Португалія, Греція. При цьому механізм перерозподілу енергоносіїв є максимально ринковими. Участь державних структур країн ЄС суттєво обмежується. Лібералізація енергоринку дозволить промисловим компаніям самостійно вибирати собі постачальників електроенергії та газу. Тобто близько 60% господарського комплексу країн, що входять до ЄС, діють в умовах відкритого ринку, обмеженого при цьому кордонами Євросоюзу. 
Крім того (і найголовніше) на Барселонському самміті ще раз було підтверджено попереднє рішення Лісабонського самміту про забезпечення повної зайнятості населення на період до 2010 року. За підрахунками експертів для цього необхідно створити 20 млн. робочих місць. Була також представлена єдина європейська картка медичного страхування, за допомогою якої кожному громадянину країни-члена ЄС гарантовано медичне забезпечення на всій території Євросоюзу. 
Рішення Барселонського Самміту засвідчили рішучість європейців адже в найближчі 10 років завершити об'єднання 25 країн континенту в єдину державу з уніфікованими для всіх її громадян правами та обов'язками на основі консенсусного рішення всіх економічних завдань. Готовність європейських "важковаговиків” Франції та Німеччини виступити "донорами" цього процесу на користь менш розвинених країн-неофітів свідчить про його велику геополітичну вагу. Давня мрія континентальної Європи про дистанціонування від США і Російської Федерації та про створення "Сполучених Штатів Європи” до 2010 року повинна стати реальністю. 
Між тим, самі європейці як найменше прагнуть додати до купи своїх невідкладних інтеграційних проблем проблемну українську економіку. Як показали результати грудневого 2001 року самміту ЄС у Лакені (Бельгія) серед 15 «старих» членів Союзу дотепер не склалася єдина точка зору про майбутню архітектуру об'єднаної Європи,- про те як безболісно «переварити» 10 нових сегментів єдиного ринку товарів і послуг. Суттєвою пересторогою на цьому шляху є досвід 10-річчя функціонування економічної системи об'єднаної Німеччини, який не призвів до повного вирівнювання рівня життя між Сходом і Заходом німецької держави. У Декларації "Про майбутнє Європейського Союзу” визнано:"...глибокий рів відокремлює керівні інститути ЄС від рядових громадян, те, що повноваження цих інституцій невпинно розширюються, багато хто сприймає як погрозу їхній національній самобутності, громадяни незадоволені бюрократичними методами роботи органів ЄС.”  
Безумовно, кількість суперечностей на шляху до повної євроінтеграції є дуже великою. Це стосується й особливої позиції Великобританії , "турецького питання”, російського фактора у забезпеченні енергетичної безпеки ЄС, міжнародного тероризму та взаємодії НАТО- ЄС . Готовність чи неготовність США змиритися з кристалізацією надпотужного геоекономічного конкурента, на наш погляд, є ключовим фактором, що обумовить успішність ЄС. Всі ці чинники потребують окремого аналізу. Роль України в цьому процесі є вкрай мізерною. Виключно воєнно-політичні чинники для загальноєвропейського ринку не є вагомими. Майже всі країни ЄС входять одночасно й в НАТО. Цілком можливо, що рішення Празького (листопаду 2002 року) самміту Північноатлантичного альянсу що до списку країн-кандидатів на вступ до Блоку буде ідентичним рішенням Самміту ЄС в Ніцці. Таким чином, в найближчі 10 років Україна навряд чи зможе реально впливати на європейську економічну, безпекову, будь-яку іншу політику. 

7. Висновок. (Український шлях в Європу) 

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що стан забезпечення економічної безпеки України за збереження реалій вітчизняного правового й суспільно-політичного дискурсу не зазнає суттєвих змін завдяки проголошеному курсу на інтеграцію держави до Європейського Союзу. Процес поглиблення інтеграції національних економік є надзвичайно непростим для економік країн ЄС. Вступ 10 країн Східної Європи призвів до погіршення рівня життя громадян "старої Європи”. Потужна економіка ФРН і Франції (донорів інтеграційного процесу) не здатна винести на собі всі затрати на інкорпорації "нових європейців”. Досвід об'єднання Східної і Західної частини єдиної Німеччини доводить, що трансформація інституцій планової економіки ( на рівні окремих галузей промисловості) доводить, що не існує прийнятних для постсоціалістичних економік механізмів виживання підприємств. Функціонування Загального ринку в розширеному до 25 членів форматі ЄС призвело до закриття і ліквідації як окремих підприємств, так і цілих галузей визначально неконкурентноспроможних економік цих держав. Досвід "першої хвилі розширення” НАТО показав, що підприємства ОПК Польщі, Чехії та Угорщини не буликонкурентноспроможні за технічними стандартами Альянсу і були закриті. 
На період до 2011 року інтеграційні процеси в межах ЄС призведуть до цілковитого об'єднання промислової, сільськогосподарської, енергетичної, продовольчої, соціального забезпечення та інших складових економічної системи єдиної європейської держави. Спроби пошуку механізмів співробітництва відсталої на сьогодні й складно-прогнозованої на найближчу та середню перспективу економічної системи України з потужним загальноєвропейським господарським комплексом не виглядає реальним. Всі країни-кандидати на вступ до ЄС мають дуже високий показник відкритості національної економіки. Основним торговим партнером Польщі, Чехії, Угорщини, Словаччини, Словенії є країни Амстердамської зони. Лише країни Балтії орієнтовані на торгівлю з Росією. Переважно, використовуючи транзитний потенціал портів на Балтійському морі. Щорічний торговий обіг України та ЄС має мізерний характер. По-суті, якщо не враховувати експорт (реекспорт ) електроенергії та транзитні функції вітчизняних трубопроводів, до деякої міри знецінених впровадженням "Голубого потоку”, торгових відносин між Україною та Європейським Союзом не має. 
Площина для співпраці в економічній сфері є скоріше гіпотетичною. Виключно засобами державного втручання неможливо докорінно змінити ситуацію в економіці. Всім пам'ятна відміна від золотого стандарту, імпортний тариф Смута-Хоулі у США призвели до Великої депресії, яка у свою чергу суттєво наблизила Другу світову війну. Бюджетні витрати йдуть за рахунок перерозподілу тих коштів, що вже були забрані у платника податків. Державний протекціонізм призводить до підвищення ціни імпортних товарі, а будь-яке підвищення цін робить споживача ще біднішим. Посилення контроль за економічною діяльністю неодмінно призводить до зростання бюрократичного апарату, беззастережного лобізму, клановості, корупції. Національна економіка все більше стає "тіньовою” оскільки не витримує подвійного тягаря впливу як з боку конкурентів, так (що ше гірше) аж надто приспікливої державної уваги. Кредитна експансія за рахунок "дешевих” грошей перетворює інвестиційний процес на танок мильних бульок. 
Український господарський комплекс, потенційно нагадує ЄС в мініатюрі. Більшість виробництв можливо зосередити на внутрішній ринок. Експортний потенціал національної економіки зорієнтовано в основному на ринки країн СНД та держав "Третього світу”. Роль ЄС у процесі забезпеченні економічної безпеки України, на мій погляд, реально розглядати в якості своєрідного лакмусового папірця, що повинен продемонструвати рівень розвитку національної економіки. Принаймні рівень економічних проблем об'єднаної Європи за будь-якого розвитку внутрішньополітичної ситуації в Україні є насамперед справою потужних ТНК, які в жодному випадку не зацікавлені у зміцнені економічного суверенітету нашої держави. 
Між тим Україна має всі підстави для реалізації нової економічної парадигми з огляду на наявність потужного внутрішнього технологічного потенціалу. 
Один з батьків теорії постіндустріального суспільства Даніель Белл виділяє технологічні "сходи”, по яким піднімаються країни у своєму економічному розвитку. По Беллу, ці «сходи» складається з таких щаблів: 
1.Ресурсна база (сільське господарство і гірничодобувна промисловість) ; 
2.Легка промисловість (текстильна, взуттєва й ін);
3.Важка промисловість (металургія, суднобудування, автомобілебудування, машинобудування); 
4.Високі технології (вимірювальні прилади, оптика, мікроелектроніка, комп'ютери, телекомунікації) 
5.Галузі, що базуються на наукових досягненнях майбутнього – біотехнології, матеріалознавстві, космічних дослідженнях».  
Навіть з урахуванням загально відомих чинників зовнішнього впливу та недосконалих спроб внутрішньої трансформації, в Україні все ж зберігся єдиний господарський комплекс, який включає в себе усі вищенаведені "складники Белла”. Що само по собі – велике економічне диво. 
Україні є, кому і чому протегувати. Мінеральна сировина, що добувається в Україні, оцінюється в 2,9-3,8 % світових запасів і в більш $15млрд.Навіть у теперішньому стані вітчизняна промисловість виробляє 5% світової мінеральної сировини і продукції її переробки. "Серійне освоєння принципово нових моделей літаків АН-70, АН-140, АН-38, які вважають найперспективнішими моделями XXI століття, реалізація унікального міжнародного проекту – програми ракетно-космічного комплексу "морський старт” і "Глобал стар”, де застосовується вітчизняні ракетоносії "Зеніт” і "Циклон”. З 22 базових технологій ракетно-космічної галузі Україна володіє 17. В промисловому комплексі функціонують 500 конструкторсько-технологічних та наукових організацій, у яких працює понад 65 тис., наукових працівників, 7,7 кандидатів та докторів наук.  
Унікальність вітчизняного науково-технічного потенціалу, успадкованого від надпотужного радянського народногосподарського комплексу не приваблює європейців. Тому нам потрібно не задавати питання про своє майбутнє політикам (навіть поважним європейським), ангажованим тим чи іншим лобі, а з позицій свого потенціалу створювати матеріальні цінності. Державний протекціонізм у цьому контексті,- основа основ, найбільш актуальний зараз тренд.
 
8. Використана інформація:

1. http://www.niss.gov.ua/book/rozdil/rozd02.htm
2. http://redhat9.niss.gov.ua/Table/Jalilo10/obolon.htm
3. http://soskin.info/ea.php?pokazold=20030610&n=6&y=2003
4. http://ieac.org.ua/index.php?id=4&ch_id=31&ar_id=936&as=0

Насколько материал оказался Вам полезным?
Текущий рейтинг: 5.0/2 голосов

Добавил(а): Asterix | 11.02.2008 | Просмотров: 7459 | Загрузок: 1058
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Объявления на сайте
Новости на сайте
Продажа литературы на сайте
Медицинские выставки 2015
Статистика
Rambler's Top100 Союз образовательных сайтов
Яндекс.Метрика


Онлайн всего: 2
Гостей: 2
Пользователей: 0

Пользователи on-line:

География посетителей сайта
Copyright cтуденты НМУ © 2016