Мобильная версия | RSS
Счастливый Вы человек, Гость!
Можно зарегистрироваться.
Меню сайта
Реклама
Разделы
Тесты КРОК 2015 [67]
Разное [26]
Акушерство и гинекология [37]
Анатомия [15]
Биология [3]
Биофизика [7]
Биохимия [14]
Военка [30]
Гигиена [7]
Гистология [5]
Гуманитарные науки [11]
Дерматология и венерология [4]
Детские инфекции [33]
Детская хирургия [23]
Законодательство [20]
Иммунология и аллергология [2]
Инфекционные болезни [26]
Латинский язык [2]
Микробиология [6]
Нервные болезни [6]
Нормальная физиология [20]
Онкология [33]
Офтальмология [4]
Патологическая физиология [41]
Патологическая анатомия [47]
Педиатрия [20]
Психиатрия [3]
Радиология [13]
Социальная медицина [6]
Стоматология [51]
Судебная медицина [22]
Терапия [105]
Травматология и ортопедия [46]
Фармакология [68]
Хирургия [38]
Эндокринология [10]
Эпидемиология [19]
Мультимедиа [27]
Медицинские приложения на Android [0]
Подборка лутших медицинских приложений для Андроида. Студентам и врачам!
Форма входа
Логин:
Пароль:
Записи в дневниках
Народный опрос
Как у студента обстоят дела с подработкой?
Всего ответов: 3902
Неофіційний сайт студентів
НМУ імені О.О. Богомольця, м. Київ
Главная » Файлы » Гуманитарные науки

Структура суспільства і середній клас в Україні (реферат, архив, *.doc)

[ Скачать с сайта (29.3Kb) ] 11.02.2008, 19:03
План
1. Українське суспільство в післярадянський період – якісно новий етап..............................................................................................................2
2. Поняття соціальної структури суспільства.............................................4
3. Дослідження структури українського суспільства.................................6
4. Середній клас в Україні............................................................................7
5. Соціально-класова самоідентифікація українських громадян............11
6. Про підприємців і зайнятих у приватному секторі..............................14
7. Висновки...................................................................................................16
8. Використані web-ресурси.......................................................................17

1. Українське суспільство в післярадянський період – якісно новий етап розвитку

Чотирнадцять років, які ми прожили в умовах незалежності, докорінно змінили наше суспільство, уявлення про нього, зрештою, і нас самих. Шлях від «пізнього тоталітаризму» до молодої демократії, від адміністративно-планової економіки до ринкових відносин, від диктатури однієї партії до багатопартійності, від правового нігілізму до нової Конституції та парламентаризму, від панування однієї ідеології до плюралізму і духовної свободи був непростим, але більшу його частину ми вже пройшли. Ми маємо добре усвідомлювати: за 14 років в Україні склалися нові соціально-економічні, політичні та культурно-духовні реалії, відбулися настільки глибинні зміни, що їх сукупність можна розглядати як мирну революцію, головним підсумком якої є новий, по-своєму унікальний український соціум. 

Зрозуміло, щоб дати відповідь на запитання про характер і зміст цих змін, треба добре знати анатомію суспільства, в якому ми живемо, структуру влади, характер відносин держави і суспільства, розвиток суспільних настроїв. Вивчати наше суспільство непросто, оскільки воно і досі значною мірою перебуває у стані формування, в ньому переплелося старе і нове, власне і запозичене. Такий стан вчені найчастіше характеризують як перехідний. Втім, ця формула мало що прояснює, швидше навпаки — від частого повторення породжує нові запитання. Чому так довго ми живемо «в переході» і скільки нам доведеться у ньому ще залишатися? І головне: наскільки курс реформ, підпорядкований вимогам перехідного періоду, відповідає стратегічним завданням держави, розрахованим на перспективу? 

На всі ці запитання обґрунтовані відповіді мають давати соціогуманітарні науки. Не можна не бачити того, що за роки незалежності вони значно просунулися вперед в осмисленні status quo. Чотирнадцять років тому у нас не було власної політичної науки, в зародковому стані перебувала соціологія, про теорію управління ми взагалі мали досить приблизне уявлення. Зараз феномен українського суспільства та його еволюція прояснені в десятках монографій і сотнях статей. На стиках наук з'явилися нові наукові напрями: етнополітологія, етнодержавознавство, політична психологія, політична етика тощо. Особливий інтерес науковців викликають проблеми громадянського суспільства, формування політичної нації; активно ведеться пошук об'єднувальних концепцій, здатних згуртувати суспільство навколо нових ідей і спільних цілей. 

Разом з тим гостро відчувається потреба в широких соціальних теоретичних розробках і узагальненнях, які були б адекватними реальному стану сучасного етапу суспільних відносин. Адже ситуація справді нестандартна, бо маємо справу з унікальним явищем, коли, на перший погляд, суспільство нібито повертається до попередніх форм, притому значною мірою на їх початковому етапі. І це тоді, коли розвинені країни перебувають на стадії переходу від постіндустріального до інформаційного суспільства. 

Здійснювані в Україні реформи покликані якраз забезпечити умови для того, щоб вийти на завершальний, а не початковий виток розвитку постіндустріального суспільства. 

Значне коло питань стосується соціальної структури українського громадянського суспільства. Навколо його проблем у нас тривають досить гострі дискусії. І це не дивно: бо в Конституції України відсутня навіть згадка про громадянське суспільство. Відомо, що радянська орієнтація на суспільство соціальної однорідності, яка супроводжувалася ігноруванням як групових інтересів, так і різних форм самоорганізації, себе не виправдала. Зараз ми спостерігаємо досить нестандартну ситуацію, коли усталені соціальні верстви активно розмиваються, складається багатобарвна соціальна палітра, стрімко зростає багатство на одному полюсі і бідність — на іншому. У серйозну проблему виростає сегментованість суспільства і різноспрямованість суспільних настроїв, формування «груп інтересів» за клановими і навіть кримінальними ознаками. 

Очевидно, потребує коригування ще один стереотип — уявлення про середній клас як соціальну основу демократичного суспільства, носія добробуту і стабільності. 

Для країн з давньою капіталістичною економікою це цілком справедливо. У нас створилася дещо інша ситуація. З одного боку, формуються нові соціальні групи — дрібних, середніх і великих приватних власників, тобто середній клас. З другого — прошарок, який нині займається дрібним і середнім бізнесом, а отже, формально має ознаки середнього класу. Це в основному торгівці і посередники. Вони власного продукту не створюють, а тому й не можуть повною мірою стати базою економічної стабільності. Відомо, скільки посередників навколо шахт. 600 посередницьких фірм виявлено лише на Південно-Західній залізниці. Спекулятивний елемент ніде не виступав основою стабільності. Мабуть, у наших умовах, що об'єктивно склалися, економічну й соціальну основу стабільності могли б утворити кооперативи (промислові, сільськогосподарські, у сфері справжніх послуг), змішані державно-приватні підприємства, індивідуальні виробники, великі корпорації та державні підприємства. 

Для соціології важливо з'ясувати реальну соціальну структуру нашого сьогоднішнього суспільства, зрозуміти, яку роль у ньому відіграють різні структурні елементи, а також визначитися, хто може бути носієм соціальної стабільності та економічного зростання. На основі реальної картини зримими стануть об'єктивно стабілізуючі елементи. І тому треба уточнити концепцію формування партнерства між ними і державою, узгодження інтересів приватного і державного секторів.

2. Поняття соціальної структури суспільства

Опорним при дослідженні соціальної структури є поняття соціальної групи. Одним з перших визначив його Т.Гоббс. У своїй основній праці «Левіафан» він писав, що соціальна група – це сукупність певного числа людей, об'єднаних спільним інтересом чи спільною справою. В соціумі Гоббс виділив такі соціальні групи, як упорядковані та неупорядковані, політичні й приватні тощо.

Згодом поняття соціальної групи набуло дещо іншої інтерпретації. Наприклад, Л. Гумплович однозначно пов'язував його з біологічними (расовими) ознаками людей. Ч.Кулі наголошував на важливості так званих первинних груп - сім'я, сусіди, товариські об'єднання. 

К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін підкреслювали історичний характер соціальної структури суспільства та вирішальну роль у ній таких соціальних об'єднань, як класи. 

У сучасній соціальній філософії поняття «соціальна група» є опорним. Слід розрізняти малі, середні й великі соціальні групи.

Такі соціальні групи, як соціально-класові спільноти (класи, верстви, соціальні прошарки): соціально-демографічні спільноти (мужчини, жінки, діти, батьки і т.д.); етносоціальні спільноти (нації, народності, племена, національності і етнографічні групи): соціально-територіальні спільноти (місто, село, регіон): соціально-професійні; спільноти (інженери, вчителі, металурги) та інші і формують соціальну структуру суспільства.

Малі соціальні групи – це групи, що об'єднують до декількох десятків чоловік: сім'я, первинні виробничі об'єднання (бригади), сусідські спільності, компанії, шкільні класи тощо. Специфічною ознакою цих груп є безпосередній контакт їх членів. Люди живуть у групі, так би мовити, під взаємним контролем, у безпосередньому спілкуванні. Існують формальні й неформальні малі групи. Перші складаються відповідно до наперед сформованих (як правило, офіційно зафіксованих) цілей, тверджень, інструкцій чи статутів. Другі формуються на основі особистих симпатій та антипатій, любові, товариського потягу тощо. Малі групи – предмет безпосереднього вивчення соціальної психології.

Середні соціальні групи – цим терміном позначають жителів одного села чи міста, працівників одного заводу чи фабрики, викладачів та студентів одного навчального закладу. Ці групи також мають різні основи формування. Наприклад, склад односельців усталюється, як правило, стихійно. Виробничі об'єднання створюються для досягнення певної мети, вирішення конкретних соціальних завдань. 

Великі соціальні групи – класи, етнічні спільності (нація, народність, плем'я), вікові групи (молодь, пенсіонери), статеві об'єднання (чоловіки, жінки) - це численні об'єднання людей (до декількох десятків і сот мільйонів). Безпосереднього контакту між ними, звичайно, немає. Об'єднує їх інше – фундаментальний інтерес, що формується на основі усвідомлення людьми об'єктивних обставин свого буття. Щоправда, певні представники цих груп можуть і не усвідомлювати своїх корінних інтересів. Вони входять до цих груп спонтанно. З розвитком самосвідомості спонтанність поступається місцем організованим (економічним, політичним, соціальним) об'єднанням.

Утворення соціальних груп зумовлене певними об'єктивними обставинами, а належність до певної групи пов'язана з об'єктивним становищем людей у системі соціальних зв'язків, виконанням певних соціальних ролей.

Кожна людина займає одночасно декілька позицій в суспільстві. Наприклад, чоловік може бути художником, інженером, чоловіком, батьком. Соціальна позиція, яка пов'язана із певними правами і обов'язками, називається статусом.

Американський соціолог Н. Смелзер виділяє статуси, приписані і досягнуті. Приписані статуси - це такі статуси, які інколи вже визначені від народження. Наприклад, расова приналежність, стать, етнічне походження, місце народження, прізвище родини. Досягнутий (набутий) статус визначається тим, що людина здійснила в своєму житті. Статус композитора досягається внаслідок створення нових музичних творів, статус студента - після вступу у вищий чи середній спеціальний навчальній заклад.

Роллю можна називати ту очікувану поведінку, яка обумовлена статусом певної людини. Кожний статус включає ряд ролей. Наприклад, людина, яка має статус викладача по-різному веде себе із студентами, іншими викладачами, з представниками міністерства чи ректором. Сукупність ролей, щ відповідають даному статусу, називається рольовим набором.

В суспільстві існує величезна кількість формальних ролей. Кожна людина може грати різні ролі: студента, спортсмена, члена профспілки, виборця і т.д.

Виконання певних соціальних ролей і передбачає належність індивідів до тих чи інших соціальних груп чи спільнот.

Найважливішими соціальними спільнотами вважають соціально-етнічні утворення, які виникають на ґрунті історико-географічного походження, культури, і демографічне пов'язані з соціально-біологічною природою людини. З часом з'являються спільноти, пов'язані з розподілом трудової діяльності, зі специфікою соціально-економічного стану, розвитком поселенських утворень. Тому на суспільній арені з'являються такі соціальні зрізи, або соціальні підструктури суспільства: національно-етнічна, соціально-демографічна соціально-професійна, соціально-класова, населенська та інші.

Становлення соціальної групи – це тривалий і складний процес, пов'язаний із усвідомленням свого стану, спільності інтересів, цінностей, формуванням групової свідомості і норм поведінки.

3. Дослідження структури українського суспільства 

Протягом 1994-2003 років проведено 9 загальнонаціональних опитувань, яким зафіксовано динаміку соціального розвитку України, здійснено моніторингове вивчення суспільної свідомості, соціального самопочуття на рівні життя громадян України. Впродовж 2002-2003 рр. моніторингові дослідження стану українського суспільства було суттєво доповнено здійсненням на державне замовлення загальнонаціонального моніторингу громадської думки з актуальних питань суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку (чл.-кор. НАН України В.М.Ворона, д.е.н. Ю.І.Саєнко, д.соц.н. С.О.Макеєєв, к.соц.н. Ю.О.Привалов). Дослідницькі результати реалізації проекту відображені у фундаментальній праці "Українське суспільство на порозі третього тисячоліття" (1999), інформаційно-аналітичних матеріалах "Українське суспільство: моніторинг соціальних змін (1994-1999 рр.)", "Українське суспільство — 2000 рік", "Українське суспільство: десять років незалежності" (2001), "Україна — 2002. Моніторинг соціальних змін" (2002), монографії д.філос.н. Є.І.Головахи та д.соц.н. Н.В.Паніної "Тенденції розвитку українського суспільства (1994-1998). Соціологічні показники", книзі Є.І.Головахи "Суспільство, що трансформується. Досвід соціологічного моніторингу в Україні". 

Протягом ряду років здійснювалися систематичні соціологічні дослідження в Києві. Їх результати узагальнено в монографії "Київ і кияни: соціологічні хроніки незалежності" (чл.-кор. НАН України В.М.Ворона, д.філос.н. В.П.Чорноволенко). 

На основі первинних даних масштабних соціологічних опитувань Інституті соціології НАН України формується банк даних наукової соціологічної інформації загальнодержавного значення. 

Протягом вищеаказаного періоду вивчено комплекс проблеми соціальної диференціації і стратифікації, соціальної мобільності, соціодіагностики, соціальної експертизи, соціальних наслідків економічного реформування, формування нових мотивацій, ціннісних орієнтацій різних верств населення України, зумовлених перехідним, амбівалентним станом суспільства. Виконані дослідженя дали змогу говорити про формування основ теорії суспільства, що трансформується, нового наукового напряму соціології перехідного періоду (д.філос.н. Є.І.Головаха, д.соц.н. Н.В.Паніна, д.соц.н. Є.І.Суїменко, д.філос. н. В.К.Врублевський). 

Опубліковано збірник найважливіших праць останніх років "Sociology in Ukraine. Selected Works Published During 90th." 

Розкрито витоки соціологічної думки в Україні. Соціологічній науці повернуто імена вітчизняних її фундаторів М.Драгоманова, М.Грушевського, Б.Кістяківського, В.Липинського. 

Суттєві здобутки одержано у розробці проблеми соціальної мобільності та динаміки соціальної структури українського суспільства. Доведено, що трансформація економічної та соціальної сфер, яка відбувається під впливом різноманітних за походженням чинників, створює умови для значних змін у напрямках і кількісних показниках соціальної мобільності. Зафіксовані напрямки та інтенсивність соціальної мобільності є ознаками як меж нерівності в суспільстві, так і міри доступності для представників різних верст населення привабливих позицій у соціальній структурі (д.соц.н. С.О.Макеєв). 

4. Середній клас в Україні

Можливо, більшість наши громадян до пуття не знають, що таке середній клас. Але всі згодні з тим, що саме середній клас — передумова й чинник як соціально-політичної та економічної стабільності суспільства, так і його громадянської, соціально-політичної активності.

Тому немає в країні партії, яка не вважає своєю соціальною базою середній клас. Немає жодної більш-менш знаної державної особи, котра не засвідчила б публічно свою відданість ідеалам середнього класу та курсу на його підтримку.

Не розпещені особливою увагою у міжвиборні роки, тож чуйні та вдячні, ми реагуємо майже масовим зарахуванням себе до середнього класу.

Проте при ближчому розгляді виявляється, що ні ми, ідентифікуючи себе як передумову й чинник, ні держава в особі знаних державних осіб, не відповідаємо, (як сказав би Георг Вільгельм Фрідріх Гегель), своєму поняттю. А простіше кажучи — ми не те, що намагаємося з себе удавати.

Якщо не заглиблюватись у теоретичні дискусії, а охарактеризувати поширений, можливо, дещо ідеалізований погляд на середній клас, то одержимо наступне.

З економічної точки зору — це основний платник податків, отже — внутрішній інвестор, який визначає параметри внутрішнього ринку, включаючи виробництво. З політичної — середній клас визначає електоральні переваги, моральні стандарти й ціннісні орієнтації суспільства. З соціальної — визначає стандарти його, суспільства, життя.

Визначаючи все це, середній клас є основою громадянського суспільства, гарантом дотримання демократичних прав і свобод громадян і базою так званої «вертикальної мобілізації суспільства», простіше кажучи — долучення до вищого класу, як через входження до структур вищої державної влади, так і через зростання доходів.

Розбудовуючи «безкласове суспільство», СРСР залишив у спадщину абсолютно не структуровану масу населення: середньопересічного достатку, невиразної соціокультурної ідентичності, нерозвинутими, баналізованими потребами, ситуативними колективними реакціями. Попри всю його видиму маніпульованість, такий людський конгломерат надто важко інтегрується. Адже неможливо визначити його ціннісні орієнтації, спільні інтереси, колективні цілі та ін. Консолідація тут може виникати лише в екстремальних ситуаціях і при безпосередніх загрозах.

 У 90-ті роки в Україні про середній клас заговорили дружно й багатослівно. Потребу в ньому раптово відчули і не забарилися висловити як представники соціальних наук, так і політики й журналісти. Причому не тільки у спеціальній літературі, а й у публіцистиці розмова від самого початку повелася так, начебто середній клас — це щось саме собою зрозуміле й усі уявляють про що, власне, йдеться. Не меншою ілюзією прозорості — і самого поняття, і реальних соціальних станів, які воно відбиває, — виявилися захоплені ба й навіть заворожені соціологи. Зрештою, на сьогоднішній день ми не маємо жодної праці, що детально аналізує теоретичні й методологічні підходи до розроблення поняття. Найчастіше відтворюються і тиражуються анахронічні й мінливі уявлення про середній клас.

Варто зазначити також, що в західній соціологічній науці останнім десятиліттям здійнялася й тримається хвиля непідробного інтересу до проблематики середнього класу. Викликана вона радикальними зрушеннями, які відбулися в країнах Західної Європи і Північної Америки. Сутність їх полягає в тому, що структура соціальних позицій і взаємозв’язку між ними здебільшого визначаються вже не нормами класичного індустріального капіталізму. Сегмент соціального простору, зайнятий виробниками матеріальних і соціальних благ, помітно зменшився, тоді як сегмент виробників символічних благ і тих, хто ці блага розподіляє, кількаразово збільшився, а престиж їхніх позицій зріс. Проте прискорені темпи технічного прогресу призводять до того, що кваліфікація учасників цього динамічного ринку швидко знецінюється й утриматися в межах "нового середнього класу” стає дедалі важче.

Отже, виник, затвердився і став предметом пильного спостереження західних учених новий, постіндустріальний середній клас. Унаочнилася й внутрішня неоднорідність середнього класу, наявність у ньому різних фракцій — старих, нових, тільки виникаючих. Відмітною ознакою сучасності стало й розмаїття джерел такої неоднорідності.

Резюмувати сутність сучасних уявлень про сучасний середній клас можна кількома положеннями.

"Середній клас”, по-перше, виникає і формується як альтернатива колишньому соціальному поділу на "знать” та "чернь” і позначає людей, які живуть за рахунок власної праці або ж за рахунок праці інших (власники, підприємці, представники вільних професій). І лише в сучасних постіндустріальних суспільствах, через два століття після перших згадувань про середній клас, він становить більшість населення (так зване суспільство "двох третин”). 

По-друге, сучасному середньому класові властиві кілька найважливіших ознак: а) високий рівень добробуту; б) розвинена здатність адаптуватися до динамічно мінливих економічних умов; в) готовність перекваліфікуватися або змінити професію, набувати нових знань; г) раціональна організація трудового, а також позатрудового життя, свідомий вибір на користь здорового способу життя; д) високий рівень прагнення самореалізації у професії; е) сповідування ліберальних політичних цінностей; є) усвідомлення своїх громадянських прав та вміння захищати їх.

По-третє, громадяни вміють відносити й себе, й інших до "середнього класу” (ідентифікувати себе з ним), що свідчить про здатність сприймати соціальну структуру в термінах "вищого”, "середнього” і "нижчого”, тобто громадяни є "класово свідомими”.

По-четверте, середній клас являє собою надиво неоднорідне утворення, до якого входять верстви, що помітно різняться за мірою виразності наведених вище найважливіших ознак.

По-п’яте, середній клас, який розуміють саме так, є кінцевим продуктом взаємодії економічних, політичних і соціальних інститутів постіндустріальних суспільств.

Не існує переконливих теоретичних концепцій формування середнього класу в перехідних – від соціалізму до капіталізму – суспільствах. Тим паче в суспільствах, які переживають тривале економічне падіння, у яких тенденції "декласування” переважають над тенденціями класотворення. Крім того, в таких суспільствах у тенденціях класотворення переважають механізми, що склалися в тіньовій та неофіційній економіці.

Проте усталилася думка, за якою процеси становлення середнього класу більш-менш повно вдається відстежувати, якщо: а) зростає частка недержавних підприємств, а отже, й частка власників та самозайнятих (середній клас у класичному розумінні) в різних секторах економіки; б) власний статус (матеріальний рівень життя, місце на уявлюваних соціальних щаблях) індивіди визначають як "середній”; в) індивіди впевнено зараховують себе саме до "середнього” класу і є носіями уявлень про середній клас.

Становлення середнього класу в українському суспільстві залежить від ряду умов та чинників, а саме:

глибинних соціально-економічних процесів, пов"язаних з ринковою трансформацією економіки, змінами в організації та функціонуванні ви-робництва, розвитком продуктивних сил;

соціально-політичних процесів, діяльності державних інститутів як одного з найважливіших механізмів збалансування, узгодження і гармо-нізації інтересів різних соціальних груп і верств, соціальної політики;

соціокультурних і соціально-психологічних процесів, традиицій, ціннісних орієнтацій та установок індивідів і соціальних груп, їхньої готовності до сприйняття змін та діяльності за нових умов.

5. Соціально-класова самоідентифікація українських громадян

Домінуюча тенденція 90-х років – помітне зменшення частки тих, хто за рівнем матеріальної забезпеченості відносив себе до категорії людей середнього добробуту (звісно, за українськими стандартами). Якщо 1994 року таких було 50.6%, то 1999-го – лише 30.7%. Мало місце, отже, розмивання середнього класу, вихід з його складу значних у кількісному відношенні професійних груп. Цю тенденцію вдалося подолати лише у 2000 році, коли почала зростати частка тих, хто зараховує себе до категорії середніх за рівнем добробуту.  

Якщо зважити на інші показники, до яких вдаються опитані, відносячи себе до категорії "середніх” (розташування себе за 11-бальною шкалою за рівнем життя, чи на 7-східчастому соціальному щаблі, дані про реальний рівень споживання), з’ясується, що близько 20% населення України можна віднести до так званого середнього класу. При цьому обов’язково слід брати до уваги те, що майже половину, а іноді й більше доходу середній клас отримує у тіньовій економіці. Такий доход не оподатковується, тобто з нього не робляться відрахування на підтримання умов спільного існування — на систему освіти, охорону здоров’я тощо. Чим чисельнішим ставатиме середній клас саме з такою структурою доходів, тим значніших збитків зазнаватиме загальне благо.

Збільшення частки середнього класу в українському суспільстві за сучасних умов є джерелом його стійкості, стабільності і добробуту. Саме тому в посланні Президента України Л.Кучми до Верховної Ради України «Україна: поступ у ХХІ століття» серед соціальних чинників, що визначають рушійні сили перспективих зрушень, питання розробки й реалізації політики становлення та зміцнення позицій середнього класу поряд із здійсненням політики активної підтримки збіднілих верств населення названі найважливішими і найвідповідальнішими.

Українські громадяни доволі легко оперують низкою найменувань класів, визначаючи своє місце у соціальному просторі суспільства. У відповідях респондентів на запитання стосовно класової належності в опитуванні, проведеному Інститутом соціології НАН України і фірмою СОЦИС (липень 2000 року, опитано 1200 осіб), було названо такі класи (див. таблицю).

Отже, словник найменувань класів, застосовуваний респондентами, становить суміш, з одного боку, назв соціальних спільнот радянського періоду, а з іншого — нещодавно введених у номінальний обіг найменувань, притаманних західним суспільствам. Серед останніх найпоширенішим, тобто таким, що найчастіше лунає у ЗМІ, виступах і зверненнях науковців, публіцистів і державних службовців, є середній клас. Саме до середнього класу відносять себе 15.7% працюючих, що в цілому збігається з незалежними експертними оцінками чисельності цього класу.

6. Про підприємців і зайнятих у приватному секторі

Ухвалені останніми роками законодавчі акти і рішення, за всієї їхньої половинчастості й обмеженості, призвели до формування нових економічних відносин. Йде активний і незворотний процес утвердження механізмів приватної власності, розширення корпоративного та приватного секторів економіки. Реалізуються завдання земельної реформи, утверджується реальний власник землі.

За всіх складнощів трансформаційних процесів позитивні зрушення здійснюються і в сфері соціальних відносин, соціальній структурі суспільства. Відбувається інтенсивний процес формування прошарку підприєців, який відіграє дедалі відчутнішу роль у всіх сферах суспільного життя: економіці, політиці, гуманітарному розвитку держави. Утверджується широкий прошарок власників акцій, нерухомості, земельних ділянок тощо. З поглибленням реформ, виходом економіки з кризи їх позиції в розподілі прибутків, забезпеченні реального впливу на управлінські процеси будуть зміцнюватися. Помітнішою стає роль таких соціальних груп, як фінансисти, менеджери, банкіри, біржовики та ін. 

Дедалі більшою мірою утверджується економічна свобода, можливості вільного вибору сфери господарської діяльності, самоствердження та реалізації особистості. На цій основі змінюється суспільна свідомість. Люди усвідомили необхідність «рахувати гроші» і починають розуміти, що їх економічний стан залежить у першу чергу від них самих. Звичайно, це ще не психотип західного середнього класу, однак це вже люди, які вимагають стабільноті й відстоюють демократичні цінності.

На жаль, економічні і правові умови для швидкого зростання середнього класу ще не створені. Державна сфера економіки не спроможна підняти виробництво, а вищий клас не ризикує вкладати в нього капітали. З причин спаду виробництва не створюється попит на висококваліфікованих спеціалістів, менеджерів, науковців, фахівців відповідної інфраструк- тури виробництва, які, зрештою, і утворюють середній клас.

Не отримав достатнього розвитку в Україні також малий і середній бізнес. І головним гальмом, на нашу думку, є те, що процес приватизації та реструктуризації в Україні відбувався не у відповідності з інтересами розвитку економіки, а відповідно до інтересів корпоративних структур. Саме тому завдання нового етапу реформ полягає в зміні політичними організаціями та державними структурами своїх підходів до ліквідації зазначених негараздів. Потребують корегування і підходи до реалізації можливостей нагромадження власності та розширення участі найманих працівників у акціонерному капіталі як функції. Те, що нині майже 15 млн. осіб є акціонерами та власниками земельних паїв, ще не означає, що вони стали реальними господарями акціонерного капіталу. 

Слід розширити систему стимулів нагромадження власності (квартири, нерухоме майно) шляхом реалізації відповідних соціальних програм, замість спроб обкладати їх податком на нерухоме майно, а також шляхом активізації процесу нагромадження власності через участь працівників у прибутках підприємств.

До потенційної бази середніх верств належить велика кількість спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою, зайнятих у народному господарстві. Хоча за формальними ознаками (освіта, професія, посада тощо) вони в Україні вже доволі численні - понад 7 мільйонів осіб - і продовжують зростати, однак за якісними характеристиками їх навряд чи можна вважати аналогом середнього класу в західних суспільствах.

Загалом соціальні верстви, які звалися вчора «інтелігенцією масових професій» (науковці, лікарі, педагоги, спеціалісти оборонного комплексу, військові та ін.), опинилися сьогодні в ситуації різкого розходжння соціальних статусів. У своїй більшості цей клас виявився позбавленим можливостей отримувати гідні доходи від своєї праці, а його представники не мають здебільшого своєї власності. 

Точні дані про частку підприємців серед населення можна отримати лише в ході перепису. Результати вибіркових опитувань не є такими, тож ними доцільно скористатися лише як орієнтовними. За даними щорічного моніторингу Інституту соціології НАН України, частка зайнятих у приватному секторі економіки збільшилася з 6.1% у 1994 році до 15.2% у 2001. Водночас частка тих, хто говорить про себе як про представника великого або середнього бізнесу, стало становить 1%, а частка тих, хто вважає себе дрібним підприємцем або працюючим на бізнесмена, зросла від 2.5% у 1994-му до 4% у 2001 році.

Отже, частка традиційного середнього класу – підприємницького – становить приблизно 5%. Утім, останніми роками приріст є вкрай незначним. Радше можна говорити про консервацію цього процесу, аніж про його розгортання.

7. Висновки

Утвердження в Україні демократичного, соціально відповідального й солідарного суспільства з усією гостротою ставить проблему формування та зміцнення позицій среднього класу – класу дрібних і середніх власників майна, землі, акцій, грошей тощо. Адже сьогодні стабільні західні демократії існують саме завдяки середнім верствам, які становлять у розвинутих країнах від 60 до 70 % населення, і ця частка постійно зростає.

Отож середній клас – це особливий прошарок, що з`являється в результаті соціального добору за умов ринку, найбільш активна в економічному відношенні частина населення, яка вирізняється насамперед такими ознаками, як характер прибутку, освіта, спосіб життя, тип мислення, соціальний престиж тощо. Він є найбільш гетерогенним соціальним утворенням щодо соціально-економічних і соціально-політичних позицій його складових елементів, характеризується надзвичайно високим рівнем соціальної мобільності й взаємообмінами. 

Як обов`язковий елемент соціальної структури демократичного суспільства, середній клас надає їй необхідної гнучкості й динамічності, нейтралізує небезпечні для суспільної стабільності спроби інновацій, сумнівних соціальних експериментів (яких на долю України випало чимало за ХХ ст).   Володіючи високими професійними знаннями, розвиненими вольовими і творчими якостями та демократичним світоглядом, середні верстви активно впливають на суспільство, його економіку, політику і духовну сферу життя.

Говорити про успіхи у становленні "середнього” класу в Україні ще зарано. У кризовому суспільстві за наявності значного тіньового сектора в економіці, поширення неофіційної зайнятості й обігу значних грошових сум поза державними фінансовими каналами формуються, псевдокласові утворення, не здатні виконувати в суспільстві функції, які традиційно належать до прерогативи саме класів. 

Забезпечення стабільності в українському суспільстві органічно пов`язане з принципово новою психологією сприйняття свого місця в суспільстві, мислення і діяльності – джерела економічного, соціального і духовного розвиту.

8. Використані web-ресурси:

1. http://www.dif.org.ua/publics/doc.php?action=2/7
2. http://dialogs.org.ua/ru/print/opinion/93
3. http://www.nbuv.gov.ua/books/2003/03kifanu/zvit.html
4. http://www.vesnik.kiev.ua/2001-2/3.htm
5. http://www.zn.kiev.ua/nn/show/418/36713/
6. http://www.zn.kiev.ua/nn/show/407/35880/
7. http://www.politik.org.ua/vid/publcontent.php3?y=1&p=19  

Насколько материал оказался Вам полезным?
Текущий рейтинг: 3.0/2 голосов

Добавил(а): Asterix | 11.02.2008 | Просмотров: 5378 | Загрузок: 862
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Объявления на сайте
Новости на сайте
Продажа литературы на сайте
Медицинские выставки 2015
Статистика
Rambler's Top100 Союз образовательных сайтов
Яндекс.Метрика


Онлайн всего: 2
Гостей: 2
Пользователей: 0

Пользователи on-line:

География посетителей сайта
Copyright cтуденты НМУ © 2016