Счастливый Вы человек, Гость!
Можно зарегистрироваться.
Меню сайта
Поиск по сайту
Разделы
Тесты КРОК 2014 [65]
Разное [25]
Акушерство и гинекология [37]
Анатомия [15]
Биология [3]
Биофизика [7]
Биохимия [14]
Военка [30]
Гигиена [7]
Гистология [5]
Гуманитарные науки [11]
Дерматология и венерология [4]
Детские инфекции [31]
Детская хирургия [23]
Законодательство [20]
Иммунология и аллергология [2]
Инфекционные болезни [22]
Латинский язык [2]
Микробиология [6]
Нервные болезни [7]
Нормальная физиология [20]
Онкология [18]
Офтальмология [4]
Патологическая физиология [41]
Патологическая анатомия [47]
Педиатрия [18]
Психиатрия [3]
Радиология [13]
Социальная медицина [6]
Стоматология [51]
Судебная медицина [22]
Терапия [101]
Травматология и ортопедия [46]
Фармакология [69]
Хирургия [39]
Эндокринология [10]
Эпидемиология [18]
Мультимедиа [27]
Форма входа
Логин:
Пароль:
Записи в дневниках
Народный опрос
Как у студента обстоят дела с подработкой?
Всего ответов: 2987
Медичний блог автора сайту (Віталій Івасенко)
Сайт студентів Національного медичного університету імені О.О. Богомольця
Объявления на сайте Новости на сайте
Главная » Файлы » Гуманитарные науки


Характер і воля особистості (реферат, архив, *.doc)
[ Скачать с сайта (24.2Kb) ] 11.02.2008, 18:10
Зміст
1. Наука про характер: загальні поняття
2. Фізіологічні передумови формування характеру
3. Загальне і індивідуальне в характері
4. Риси характеру
5. Вольові якості особистості
6. Прояви людської волі
7. Роль виховання у розвитку волі
8. Взаємозв`язок характеру і волі
9. Використана література
1. Наука про характер: загальні поняття
Наука про характер як окремої людини, так і цілих спільнот зовсім молода. Стала вона оформлюватись в окрему науку характерологію лише в останні десятиліття. Хоча розуміння характеру давно поширено серед загалу, і ми часто користуємось цим словом, і розуміємо його здебільшого по-своєму й різно. Цікаве розуміння характеру знаходимо у визначного німецького психолога Вільяма Штерна. Він каже:

"Характер є сума усіх властивостей людини, готовність і настанова до вольового чину... Він є складне явище в людини. У ньому є риси глибокі й поверхові, центральні й периферійні, пануючі й підрядні, стійкі й нестійкі. Вирішальним у характері є не певні риси й їхня сила (напруга), а те, як ці риси поєднані в цілість, цебто, що людина ставить на першому місці, вважає головним, і чи побічні потяги сприяють головному".

Загально беручи, можна сказати, що характер – це є особливий спосіб, яким проявляється духовність чи то окремої людини, чи національної спільноти. Національний характер, як і національна душа народів, містить у собі найбільш загальні спільні риси поведінки й світосприймання того чи того народу.

Так звана глибинна психологія і психіатрія недвозначно стверджують, що структура особистості людини, її ставлення до світу, до життя, життєвий оптимізм чи песимізм кореняться в переживаннях раннього дитинства. Яка була родинна атмосфера, якого роду взаємостосунки батьків і дітей оточували дитину, - все це залишає свої сліди в її душі на все життя і стає прообразом пізнішого ставлення в дорослому віці до нового оточення. Родина – це основне мікросередовище, що формує характер, вдачу людини.

У буквальному перекладі з грецького характер означає карбування, відбиток. У психології під характером розуміють сукупність індивідуально-своєрідних психічних властивостей, що виявляються в особистості в типових умовах і виражаються у властивих їй способах діяльності в подібних умовах.

Характер – це індивідуальне сполучення істотних властивостей особистості, що виражають відношення людини до дійсності і виявляються в його поводженні, у його вчинках. Характер взаємозалежний з іншими сторонами особистості, зокрема з темпераментом і здібностями. Темперамент на форму прояву характеру, своєрідно офарблюючи ті або інші його риси. Так, наполегливість у холерика виражається кипучої діяльності, у флегматика – у зосередженому обмірковуванні. Холерик трудиться енергійно, жагуче, флегматик – методично, не поспішаючи. З іншого боку, і сам темперамент перебудовується під впливом характеру: людина із сильним характером може придушити деякі негативні сторони свого темпераменту, контролювати його прояву. З характером нерозривно зв'язані і здатності. Високий рівень здібностей зв'язаний з такими рисами характеру, як колективізм – почуття нерозривного зв'язку з колективом, бажання працювати для його блага, віра у свої сили і можливості, з'єднана з постійною незадоволеністю своїми досягненнями, високою вимогливістю до себе, умінням критично відноситися до своєї справи. Розквіт здібностей зв'язаний з умінням наполегливо переборювати труднощ, не падати духом під впливом невдач, працювати організовано, виявляти ініціативу. Зв'язок характеру і здібностей виражається й у тім, що формування таких рис характеру, як працьовитість, ініціативність, рішучість, організованість, наполегливість, відбувається в тій же діяльності дитини, у якій формуються і його здібності. Наприклад, у процесі праці як одного з основних видів діяльності розвивається, з одного боку, здатність до праці, а з іншого боку - працьовитість як риса характеру.

2. Фізіологічні передумови формування характеру
У фізіології основною характеристикою, яка зумовлює властивості характеру є сукупність рис типу вищої нервової діяльності і складних стійких систем тимчасових зв'язків, вироблених у результаті індивідуального життєвого досвіду. У цьому сплаві системи тимчасових зв'язків грають більш важливу роль, тому що тип нервової системи можна сформувати всі суспільно коштовні якості особистості. Але, по-перше, системи зв'язків формуються по-різному в представників різних типів нервової системи і, по-друге, ці системи зв'язків виявляються своєрідно в залежності від типів. Наприклад, рішучість характеру можна виховати й у представника сильного, збудливого типу нервової системи, і в представника слабкого типу. Але виховуватися вона буде по-різному і виявлятися буде по-різному в залежності від типу.

3. Загальне і індивідуальне в характері
Підсумовуючи викладену вище думку, можна визначити, що характер не успадковується і не є природженою властивістю особистості, а також не є постійною і незмінною властивістю. Характер формується і розвивається під впливом навколишнього середовища, життєвого досвіду людини, його виховання. Впливи ці носять, по-перше, суспільно-історичний характер (кожна людина живе в умовах визначеного історичного ладу, визначеної соціального середовища і складається як особистість під їх впливом) і, по-друге, індивідуально-своєрідний характер (умови життя і діяльності кожної людини, його життєвий шлях своєрідні і неповторні). Тому характер кожної людини визначається як його суспільним буттям (і цим головне!), так і його індивідуальним буттям. Наслідком цього є нескінченна розмаїтість індивідуальних характерів. Однак у житті і діяльності людей, що живуть і розвиваються в однакових умовах, мається багато загального, тому й у характері їх будуть деякі загальні сторони і риси, що відбивають загальні, типові сторони їхнього життя. Характер кожної людини являє собою єдність індивідуального і типового. Кожна суспільно-історична епоха характеризується визначеним загальним укладом життя і суспільно-економічних відносин, що впливають на світогляд людей, формуючи риси характеру.

4. Риси характеру
Атрибутом характеру є взаємопов`язаність, єдність його елементів. Але досліджуючи характер, необхідно провести його наналіз, виділивши окремі риси. Загальні риси характеру виявляються у відносинах особистості до суспільних обов'язків і боргу, до людей, до самої себе. Відношення до суспільних обов'язків і боргу насамперед виявляється у відношенні особистості до суспільної праці. У цьому зв'язку виявляються такі риси характеру, як працьовитість, сумлінність, наполегливість, ощадливість, і протилежні їм – лінощі, недбалість, пасивність, марнотратство. Відношення людини до праці впливає на формування його інших особистісних якостей. Д. И. Писарєв писав: "Характер загартовується працею, і хто ніколи не добував собі власною працею насущної їжі, той у більшій частині залишається назавжди слабкою, млявою і безхарактерною людиною". Відношення до людей наочно виступає в таких рисах характеру, як товариськість, увічливість, доброзичливість і т.п. Антиподами цих рис є замкнутість, безтактність, недоброзичливість. Як затверджував В. Гюго, "у кожних чоловік три характери: той, котрий йому приписують; той, котрий він сам собі приписує; і, нарешті, той, котрий є в дійсності". З метою з'ясування суті свого характеру людині корисно знати думка про себе колективу, у якому він працює і проводить значну частину свого життя. І насамперед те, наскільки упорядковані в нього відносини з людьми, наскільки він потрібний людям, наскільки він авторитетний серед них. Відношення до самого себе виявляється в самооцінці своїх дій. Твереза самооцінка – це одне з умов удосконалювання особистості, що допомагають виробляти такі риси характеру, як скромність, принциповість, самодисципліна. Негативними рисами характеру є підвищена зарозумілість, зарозумілість і хвастощі. Людина, що володіє цими рисами, звичайно неуживчива у колективі, мимоволі створює в ньому передконфліктні і конфліктні ситуації. Небажана й інша крайність у характері людини: недооцінка своїх достоїнств, боязкість у висловленні своїх позицій, у відстоюванні своїх поглядів. Скромність і самокритичність повинні сполучитися з загостреним почуттям власного достоїнства, заснованому на свідомості дійсної значимості своєї особистості, на наявності відомих успіхів у праці на загальну користь. Принциповість – одне з коштовних особистісних якостей, що додають характеру діяльну спрямованість. Вольові риси характеру. Під волею розуміється складний психічний процес, що викликає активність людини і будить його діяти направлено. Воля є здатністю людини переборювати перешкоди, домагатися поставленої мети. Конкретно вона виступає в таких рисах характеру, як цілеспрямованість, рішучість, наполегливість, мужність. Дані риси характеру можуть сприяти досягненню як суспільно корисних, так і антигромадських цілей. Для цього важливо визначити, який мотив вольового поводження людини. "Хоробрий учинок, мотив якого складається в поневоленні іншої людини, у захопленні чужого добра, у просуванні по службі, і хоробрий учинок, мотив якого полягає в тім, щоб допомогти загальній справі, володіють, звичайно зовсім різними психологічними якостями". По вольовій активності характери підрозділяються на сильні і слабкі. Люди сильним характером мають стійкі цілі, ініціативні, змело приймають рішення і реалізують їх, мають велику витримку, мужні і сміливі. Людей, у яких ці якості слабко виражені або окремі з них відсутні, відносять до категорії слабохарактерних. Їм властиво пасивний прояв своїх ділових і особистих якостей. Найчастіше такі люди, маючи самі гарні наміри, не домагаються значимих результатів у роботі, навчанні. Багато хто з них щиро переживають своє невміння самостійне, наполегливо і рішуче діяти.

5. Вольові якості особистості
Вольові якості являють собою одну із граней особистості. Як і характер, вони не успадковуються і розвиваються тільки у процесі виховання та соціалізації. Вольові якості – це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою. Індивідуальні особливості волі властиві окремим людям. До позитивних якостей відносять такі якості, як наполегливість, цілеспрямованість, витримка тощо. Якості, що характеризують слабкість волі особистості, визначаються такими поняттями, як безпринципність, безініціативність, нестриманість, боязкість, упертість тощо.

Розрізняють чимало позитивних і негативних вольових якостей, тому доцільно розглянути лише основні з них. Найвдалішу класифікацію вольових якостей зробив В.К.Калін. Такі вольові якості, як енергійність, терплячість, витримку та сміливість, відносять до основних (первинних) якостей особистості, і Функціональні прояви цих якостей є односпрямованими регуляторними діями свідомості, що набирають форми вольового зусилля.

Енергійність – це здатність людини своєю волею швидко збільшувати активність до необхідного рівня.

Терплячість визначають як уміння підтримувати шляхом допоміжного вольового зусилля інтенсивність роботи на заданому рівні за умов виникнення внутрішніх перешкод (наприклад, при втомі, поганому настрої, при незначних хворобливих проявах).

Витримка – це здатність вольовим зусиллям швидко гальмувати (послаблювати, уповільнювати) дії, почуття та думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення.

Сміливість – це здатність при виникненні небезпеки (для життя, здоров'я чи престижу) зберегти стійкість організації психічних функцій і не знизити якість діяльності. Інакше кажучи, сміливість пов'язана з умінням протистояти страху і йти на виправданий ризик задля визначеної мети.

Інші прояви вольової регуляції особистості складніші. Вони являють собою певні поєднання однонаправлених проявів свідомості. Така системність вольових якостей пов'язана з широким спектром функціональних проявів різних сфер (вольової, емоційної, інтелектуальної). Такі вольові якості є вторинними, системними. Так, хоробрість включає в себе як складові сміливість, витримку, енергійність; рішучість витримку та сміливість.

Багато вольових якостей особистості є системними: наполегливість, дисциплінованість, самостійність, цілеспрямованість, ініціативність, організованість. При цьому важливо знати, що базальні (первинні) вольові якості становлять підґрунтя системних (вторинних) якостей, їх ядро. Низький рівень якихось базальних якостей дуже ускладнює утворення більш складних, системних вольових якостей.

Цілеспрямованість полягає в умінні людини, керуватися в своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, зумовленими її твердими переконаннями. Цілеспрямована особистість завжди спирається на загальну, часто віддалену мету і підпорядковує їй свою конкретну мету. Така особистість добре знає, чого хоче досягти і що їй робити. Ясність мети ? в цьому полягає її гідність.

Наполегливість – це вміння постійно і тривало добиватися мети, не знижуючи енергії в боротьбі з труднощами.) Наполеглива особистість правильно оцінює обставини, знаходить у них те, що допомагає досягненню мети. (Така особистість здатна до тривалого і неослабного напруження енергії, неухильного руху до наміченої мети.

Протилежними наполегливості проявами є впертість і негативізм, які свідчать про недоліки волі. Вперта людина відстоює свої хибні позиції, незважаючи на розумні доводи.

Принциповість – це вміння особистості керуватись у своїх вчинках стійкими принципами, переконаннями в доцільності певних моральних норм поведінки, які регулюють взаємини між людьми. Принциповість виявляється в стійкій дисциплінованості поведінки, в правдивих, чуйних вчинках. Протилежні до цих якості має людина безпринципна.

До вольових якостей, які найбільш характеризують силу волі особистості, належать самостійність та ініціативність.

Самостійність – це вміння обходитись у своїх діях без чужої допомоги, а також уміння критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань. Самостійність особистості виявляється в здатності за власним почином організовувати діяльність, ставити мету, в разі необхідності вносити в поведінку зміни. Самостійна особистість не чекає підказок, вказівок від інших людей, активно відстоює власні погляди, може бути організатором, повести за собою до реалізації мети.

Ініціативність – це вміння знаходити нові, нешаблонні рішення і засоби їх здійснення. Протилежними якостями є безініціативність та залежність. Безініціативна людина легко піддається впливу інших людей, їх дій, вчинків, власні рішення ставить під сумнів, не впевнена в їх правильності та необхідності. Особливо виразно ці якості виступають у формі навіювання.

Однією з важливих вольових якостей людини є її рішучість. Рішучість – це вміння приймати обдумані рішення, послідовно втілювати їх у життя. Нерішучість є проявом слабкості волі. Нерішуча людина схильна або відкидати остаточне прийняття рішення, або без кінця його переглядати.

Воля особистості характеризується також її організованістю, яка полягає в умінні людини керуватись у своїй поведінці твердо наміченим планом. Ця якість вимагає вміння не тільки неухильно втілювати в життя свій план, а й виявляти необхідну гнучкість при зміні обставин дійсності.

6. Прояви людської волі
Поєднання вольових якостей утворює силу волі особистості. Відомо, що людям із сильною волею властивий високий рівень мотивації досягнення. Мотивація досягнення – це наполегливість у досягненні своєї мети, прагнення до поліпшення результатів, незадоволеність досягнутим, намагання добитися свого за будь-яку ціну. Так, люди з високою потребою в досягненні завжди в пошуках ситуацій, де вони могли б перевірити свої можливості, впевнені в успішному завершенні справи, готові взяти на себе відповідальність, рішучі в екстремальних ситуаціях, не втрачають рівноваги в умовах змагання, виявляють велику наполегливість при подоланні зовнішніх чи внутрішніх перешкод.

Висвітлені негативні якості характеризують вольову слабкість людини. Крайній ступінь слабовілля людини перебуває за межами норм. До вагомих розладів складної вольової дії призводять абулія та апраксія.

Абулія пов'язана з нездатністю прийняти необхідне рішення, діяти. Причини полягають у порушенні динамічного співвідношення між корою великих півкуль і підкіркою. Нормальний вольовий акт передбачає оптимальну (не слабку і не сильну) імпульсивність. Якщо інтенсивність імпульсів низька, то вольовий акт неможливий. Так само і при завищеній імпульсивності, коли бажання дає миттєву розрядку в дію (як у стані афекту), тобто відсутні свідоме врахування наслідків, обмірковування мети, унеможливлюється врівноваження мотивів – дія втрачає характер свідомої, вибіркової, вольової. Розуміючи необхідність виконувати розпорядження, хворий на абулію не може примусити себе це зробити. Для нього характерне підпорядкування в поведінці випадковим стимулам, що з'являються в полі його зору. Наприклад, така людина, побачивши клумбу квітів, починає їх зривати, хоча ніяких намірів щодо створення букета в неї не було і вона не знає, що робити з цими квітами.

Апраксія – складне порушення цілеспрямованості дій, яке викликається локальними розладами лобних ділянок мозку. Вона виявляється в порушенні довільної регуляції рухів, дій і поведінки в цілому. Дії не підпорядковуються заданій програмі (програмі, яка йде від лікаря до хворого), хоч у звичній, конкретній ситуації такі дії можливі. Так, хворий міг висунути язика, щоб змочити губи, "коли вони в нього пересохли, але не міг виконати такої дії на прохання лікаря, інший хворий міг користуватися ложкою та склянкою під час їжі, але без конкретної ситуації він ці дії не здатний виконувати, не може заплющити очі на прохання лікаря, хоча коли йому пропонують лягти спати, він це робить. Усі дії хворих на апраксію прикуті до конкретних, безпосередньо даних ситуацій, з яких вони не в змозі звільнитися.

7. Роль виховання у розвитку волі
Слід розуміти, що воля, як одна із психічних властивостей людини, виникає і формується протягом певного періоду життя під впливом людського оточення. Розвиток вольової регуляції поведінки нерозривно пов'язаний з розвитком спонукань. Для дітей характерні нестійкість спонукань, залежність їх від безпосередньої ситуації, чим зумовлюються імпульсивність і безсистемність дій. На наступних вікових етапах ситуативні спонукання об'єднуються у більш стійкі утворення з поступовим переходом в єдину мотиваційну систему, що визначає спрямованість поведінки.

Разом з тим відбувається розвиток свідомої вольової регуляції поведінки і в цілому активності особистості. Людина набуває здатності оцінювати себе, щоб керуватись у своїй поведінці не випадковими потягами, а системою засвоєних і прийнятих для себе правил і норм моральної поведінки.

Активність вольового самоствердження розпочинається в підлітковому віці. Для підлітків виховання сильної волі часто виступає як самоціль. Це період складного і суперечливого становлення вольових якостей особистості. Цілеспрямованість, самостійність, рішучість, з якими підліток долає труднощі на шляху до здійснення мети, свідчать, що він з об'єкта волі інших людей поступово перетворюється на суб'єкт власної волі. Але те, чи набере цей процес позитивних, форм або ж почнуть виникати збочення, залежить від виховання.

Для юнацького віку характерні подальший інтенсивний розвиток вольових якостей і відповідно відносна завершеність їх формування. Вольові якості стають компонентами й рисами характеру особистості. В поведінці старшокласників проявляється стійкість у розподілі вольових зусиль відповідно до домінуючих інтересів. Вольова активність уже відповідає суспільним вимогам. Але які вольові якості і на якій стадії завершеності включаються в структуру характеру особистості – це залежить від багатьох обставин, зокрема й від перебігу процесу підліткового самоствердження, від соціального вибору та самовизначення в юності, від самовиховання кожної особистості.

Виховання волі – це, власне, процес виховання особистості загалом, а не певної якості. Вихідними положеннями виховання волі підростаючого покоління є:

1) правильне поєднання свідомого переконування з вимогливістю до поведінки людини;
2) забезпечення реального впливу вимог на життєві взаємини особистості з оточуючими, а також на її ставлення до самої себе;
3) поєднання свідомого переконування з організацією практичного досвіду здійснення особистістю вольових дій і вчинків.

Позитивне значення для виховання волі мають цілеспрямовані вправи, пов'язані зі свідомим прагненням особистості навчитися володіти собою, опанувати вольовий спосіб поведінки. Важливою умовою розвитку волі є інтерес до самовиховання волі. Існує чимало способів виховання вольової регуляції поведінки особистості в ситуаціях повсякденного життя. Кожну дію можна перетворити у вправу, якщо здійснювати її свідомо, а не за звичкою чи з почуття обов'язку. Призначення волі полягає в тому, щоб спрямовувати, а не в тому, щоб примушувати до чогось.

8. Взаємозв`язок характеру і волі
Слід розрізняти вдачу і характер. Коли говорять про вдачу людини, то під цим розуміють успадковані природні властивості: темперамент, інстинкт, нахили, чуття, воля тощо. Під характером же слід розуміти вироблені властивості, набуті звички через виховання й самовиховання.
Чуттєва сфера має надзвичайне значення в житті і розвитку людини. Чуття є єдине джерело і фундамент усього духовного життя людини. Ціль чуттєвої сфери – це сигналізувати на потребу задовольнити якісь вимоги організму чи то фізичного, чи духовного порядку. Згадуваний уже психолог В. Штерн каже: "Явища свідомості походять із чуття. Взагалі ввесь розвиток людини збуджується чуттями. Вони є початком усього розвитку".
Про те ж саме навчав і наш філософ Памфіл Юркевич ще задовго до Штерна. У своїй праці "Серце і його значення в духовному житті людини" він писав: "Наші думки, слова і діла початкове не є образами зовнішніх речей (цебто - не ними викликаються), але образами чи виявленням загального чуття душі, наслідок сердечного настрою; в серці людини лежить основа того, що її уявлення, чуття й поступовання виявляють особливість, в якій проявляється її душа, а не якась інша; в серці людини зароджується такий особистий, приватне визначений напрямок, притаманний тільки цій людині, а не взагалі людині як духовній істоті.
Кращі філософи і великі поети усвідомлювали, що серце їхнє було дійсним місцем народження тих глибоких ідей, які вони передали людству. Свідомість же, діяльність якої пов'язана з функціями органів чуття і головного мозку, надавала цим ідеям тільки яскравість і визначеність, властиві логічному мисленню".
Із цієї ж чуттєвої сфери походить і воля людини. "Персональна енергія, яка в чуттях і потребах заякорена, є фондом енергії, з якого черпає свої сили і воля. Але фонд цей використовується суверенне" В. Штерн.
Воля є суто людське природжене устремління, якого не мають тварини. Рушійною силою волі завжди є якась потреба. Потреба набирає сили із джерела якихось чуттєвих потягів організму. Напруження цієї сили підноситься і на певній висоті може прорватися в якусь дію. Але ця дія може бути сліпа й свавільна. Інше, коли потреба свідомо визначає якусь ціль. Тоді дається певний напрямок енергії, і вона перетворюється в певний свідомий вольовий чин. "Кожний вольовий чин відбувається особливим актом, т. зв. поштовхом. Цей поштовх, як і всі глибокозакорінені явища персонального життя, не в спромозі відобразити чи пояснити. Ми можемо наблизитися до його розуміння тільки описово" (там само).
Сильна воля означає здатність людини концентрувати свою енергію на виконання поставлених цілей і то протягом тривалого часу, який потрібен для здійснення цілі. Але на це здатні тільки т. зв. суцільні натури, в яких усі душевні потяги гармонійно спрямовуються в одну цілість і служать на осягнення вибраної мети життя.
Та бувають і розщеплені чи роздвоєні характери. Напочатку було сказано, що характер є складне явище в людині з глибокими й поверховими, центральними й периферійними рисами. Отже, у людей з такою роздвоєною психікою різні душевні устремління не поєднуються гармонійно, а взаємно себе поборюють, і людина міняє свої цілі й поступовання залежно від того, які чуттєві потяги виступають на перший план у даний момент. Отже, така людина не панує над своїми чуттями, а навпаки – вони кидають її то в один, то в інший бік. Це люди слабої волі.
"Сила характеру, - каже Ушинський, - без огляду на те, який він є, - скарб, нічим не замінимий. Вона походить єдино тільки з природних джерел душі: виховання більш за все повинно берегти цю силу, як основу всякої людської гідності. Але всяка сила сліпа. Вона однаково готова руйнувати й творити в залежності від напрямку, який їй дано. Все вирішують нахили людини та ті переконання, які здобули силу нахилів. Виховання повинно просвітити людину, щоб перед нею лежала ясна дорога добра" (Ушинський: Про народність у суспільному вихованні").
Суцільні чи роздвоєні характери рідко бувають у таких чисто виражених типах. У дійсності частіше спостерігаємо більше чи менше наближення до цих чистих типів. Тому, що джерелом волі є та ж чуттєва сфера, науково поставлене виховання може багато зробити для зміцнення волі, а значить – і для вироблення характеру.
Вольові якості можна виховувати в людині. Павлов підкреслював, що людина – це єдина система, здатна регулювати сама себе в широких межах, тобто може самоудосконалюватися.

9. Використана література:
1. http://ukrlife.org/main/2000/vdacha.htm
2. http://edu.meta.ua/?q=%F4%EE%F0%EC%F3%E2%E0%ED&docid=14018
3. http://www.socd.univ.kiev.ua/PUBLICAT/PSY/TKACHENKO/part8.htm
4. http://www.mpu.melitopol.net/confer/2002/conf_antro/5/iablonskaia.html
5. http://www.socwd.uzhgorod.ua/articles/28.htm

Насколько материал оказался Вам полезным?
Текущий рейтинг: 5.0/3 голосов

Добавил(а): Asterix | 11.02.2008 | Просмотров: 2645 | Загрузок: 431
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Реклама
Медицинские выставки 2014
Статистика
Rambler's Top100 Союз образовательных сайтов
Яндекс.Метрика


Онлайн всего: 2
Гостей: 2
Пользователей: 0

Пользователи on-line:

География посетителей сайта

Создать сайт бесплатно Copyright cтуденты НМУ © 2014