Мобильная версия | RSS
Счастливый Вы человек, Гость!
Вход | Регистрация
Меню сайта
Разделы
Тесты КРОК 2015 [67]
Разное [27]
Акушерство и гинекология [37]
Анатомия [15]
Биология [3]
Биофизика [7]
Биохимия [14]
Военка [30]
Гигиена [7]
Гистология [5]
Гуманитарные науки [11]
Дерматология и венерология [4]
Детские инфекции [33]
Детская хирургия [23]
Законодательство [21]
Иммунология и аллергология [2]
Инфекционные болезни [26]
Латинский язык [2]
Микробиология [6]
Нервные болезни [6]
Нормальная физиология [20]
Онкология [36]
Офтальмология [4]
Патологическая физиология [41]
Патологическая анатомия [47]
Педиатрия [20]
Психиатрия [3]
Радиология [14]
Социальная медицина [6]
Стоматология [51]
Судебная медицина [22]
Терапия [107]
Травматология и ортопедия [47]
Фармакология [68]
Хирургия [39]
Эндокринология [10]
Эпидемиология [19]
Мультимедиа [27]
Записи в дневниках
Народный опрос
Как у студента обстоят дела с подработкой?
Всего ответов: 4051
Форма входа
Неофициальный сайт студентов
НМУ имени А. А. Богомольца
Главная » Файлы » Биохимия

Біохімія фізіологічних функцій (шпора, архив, *.rtf)

[ Скачать с сайта (46.0Kb) ] 11.09.2010, 12:11
  • Біохімія харчування людини
  • Біохімічний склад плазми крові
  • Згортальна і антизгортальна системи крові
  • Імунодефіцитні стани
  • Функції печінки
  • Реакції мікросомального окислення. Цитохром Р-450
  • Склад сечі
  • Енергетичний обмін головного мозку
  • Психотропні засоби

141. Біохімія харчування людини

Раціон складають поживні сполуки, що виконують енергетичну, пластичну функції або входять до складу ферментних систем. Пож. сполуки: макрокомпоненти (БЖВ); мікрокомпоненти (вітаміни і неорганічні р-ни).

Здорова людина перебуває в енергетичній рівновазі: споживання енергетичних субстратів дорівнює витратам Ē. Нормування раціону ґрунтується на: а) індивідуальних витратах енергії певним організмом; б) енергетичній цінності поживних сполук.

Індивідуальні витрати енергії організмом людини визначаються такими факторами: а) основним обміном (енергія на підтримання осн. фізіологічних ф-цій); фізичною активністю (найбільш суттєве значення); t навколишнього середовища. Рекомендовані потреби в енергії: для Ч – 2700 ккал, Ж – 2000 ккал.

Вуглеводи (В) – головне джерело енергії. Добова потреба – 450-500г але залежить прямо пропорційно фізичній активності. Осн. джерелом є крохмаль і харчовий цукор. В раціоні має бути: крохмаль 75%, цукор 20%, пектини 3%, клітковина 2%.

Харчові волокна – рослинні полісахариди (целюлоза, геміцелюлоза, лігніни, смоли, пектини, пентозани), які не гідролізуються ферментами ШКТ л. ХВ стимулюють моторику кишечника, сприяють затримці води в киш., адсорбують надлишок холестерину і жовч. к-т, екзогенні і ендогенні токсини, обмежують приріст аліментарної глюкози в крові після їжі.

Ліпіди (Л) – друге після В джерело енергії. Добова потреба – 60-90 г. В основному – це нейтральні жири, кілька грамів складних ліпідів і 0,5 г холестерину. З них 20-25 г – рослинні жири, 2-6 г незамінні полі ненасичені жирні кислоти – лінолева і ліноленова – попередники у синтезі ейкозаноїдів.

Білки (Б) – мають насамперед пластичну цінніcть. Добова потреба: Ч – 60г, Ж – 50г. біологічна цінність Б залежить від їх а/к складу і здатності травної системи засвоювати певні Б. незамінні а/к: Val, Leu, Ile, Thr, Met, Phe, Trp, Lys. Arg і His – частково замінні.

Оптимальне співвідношення БЖВ: В 58% (крохмаль 48%, цукор 10%); Ж 30% (по 10% насичених, мононенасичених і поліненасичених); Б 12%.



142. Механізми перетворення поживних речовин у травному тракті

Перетравлення поживних р-н – це процес гідролізу відповідних сполук продуктів харчування у ШКТ, що призводить до утворення простих біомолекул, які шляхом спеціального мембранного транспорту всмоктуються у кров.

Травлення у ротовій порожнині. Слина – біологічна рідина з рН 6,8, що на 99,5% склад. з води, містить Б (Ė`, муцини, імуноглобуліни, лізоцим тощо), мінеральні солі. Ė`: α-амілаза (крохмаль → вис.молек-ні декстрини), мальтаза (мальтоза → глюкоза).

Перетравлення білків у шлунку. рН шлункового соку 1,5 – 2,5. Основні фактори травлення Б – НСІ і пепсин. НСІ вир. обкладинними кл.` слиз. об. шлунка. СІ- іде з крові; донором Н+ є Н2СО3, що утвор. з Н2О і СО2 за участю Ė карбоангідрази. Секреція Н+ в пор. шлунка завдяки дії протонної помпи Н+,К+-АТФази. Конц. НСІ у шл. соку 0,45 – 0,6%. Вона необхідна для утворення активного пепсину і прояву максимуму його каталітичної активності.

Пепсин – протеаза, синтезується головними клітинами залоз шлунка у виг. проферменту пепсиногену. На початковому етапі перетворення пепсиногену у пепсин прискорюється іонами Н+, а далі процес стає автокаталітичним. Пепсин – ендопептидаза, що специфічно атакує пептидні зв`язки, утворені ароматичними (Phe, Tyr) і дикарбоновими а/к (Glu, Asp). Білок розщеплюється до великих фрагментів – пептонів.

Ренін (хімозин) – у шл. соку новонароджених – перетворює нерозчинні Б` казеїни у розчинні – параказеїни; далі діє пепсин.

Перетравлення білків у тонкому кишечнику. рН киш. соку 7,5 – 8, зумовлена NaHCO3. Ферменти панкреатичного соку: трипсиноген, хімотрипсиноген, проеластаза, карбоксипептидаза А і В.

· Трипсиноген – ендопептидаза, активується ентерокіназою, активний до зв`язків Arg i Lys.

· Хімотрипсиноген – ендопептидаза, активується трипсином, розщеплює 50% зв`язків.

· Еластаза – ендопептидаза, специфічна до зв`язків Gly, Ala, Ser.

· Карбоксипептидази – екзопептидази, відщеплюють С-кінцеві а/к. Карб-аза А відщеплює гідрофобні а/к; карб-аза В - Arg i Lys.

· Амінопептидази – Ė ентероцитів, відщеплюють N-кінцеві а/к.

· Дипептидази – розщеп. дипептиди до а/к.

Перетравлення вуглеводів. Панкреатичні Ė:

· α-амілаза – ендоглікозидаза, розщеплює крохмаль до олігосахаридів.

· β-амілаза – екзоглікозидаза, відщеплює залишки мальтози від олігосахаридів. Гідроліз у точках розгалуження – α(1→6)-глікозидаза.

Дисахаридази:

· Мальтаза (α-глюкозидаза) – мал.→ 2глю.;

· Лактаза (β-галактозидаза) – лак.→ гал. + глю.;

· Сахараза (β-фруктозидаза) – сах.→ глю. + фру.

Глюкоза – 90% моносахаридів крові. Загальний цукор крові – 4,5-6,5 ммоль/л.

Перетравлення ліпідів. Відбувається в 12п. кишці. Ė синтезуються в pancreas у неактивній формі: ліпаза; фосфоліпаза А1, А2, С, D; холестеролестераза. Також є власні Ė` кишечника. Ліпаза специфічна до складно ефірних зв`язків у положеннях 1 і 3 триацилгліцеролів. Залишається 2-моноацилгліцерол. Жовчні к-ти (глікохолева і таурохолева) емульгують жир, утвор. міцели, ентерогепатична циркуляція; Б коліпаза панкреатичного соку.

Гідроліз фосфоліпідів. Каталізується фосфоліпазою А2 – гідролізує складно ефірний зв`язок в положенні 2. Інші фосфоліпази розщеплюють фосфоліпіди до гліцерину, ВЖК, азотистих основ і фосфорної к-ти.

Міцели всмоктуються шляхом піноцитозу.



143. Порушення перетравлення БЖВ

Недостатність дисахаридаз. Найбільш характерні ензимопатії вуглеводного перетравлення – дефіцити дисахарадаз.

Порушення процесів перетравлення ліпідів супроводжуються розвитком стеатореї – збільшеня к-ті Ж` у калі. Є такі види порушень:

1. Дефіцит панкреатичної ліпази, спричинений захворюванням pancreas – панкреатична стеаторея.

2. Дефіцит жовчі, при захворювання печінки чи жовчних шляхів – гепатогенна стеаторея.

3. порушення ферментних систем ліполізу та ресинтезу 3АГ – ентерогенна стеаторея.



144. Вітаміни

За механізмом дії вітаміни є коферментами, входять до складу біомембран, виконують певні регуляторні функції.

Водорозчинні вітаміни. В1 (тіамін; антиневритний); В2 (рибофлавін); РР (В5; ніацин; антипелагричний); В6 (піридоксин; антидерматитний); В12 (кобаламін; антианемічний); фолієва к-та (птероїлглутамат; антианемічний); Н (біотин; антисеборейний); пантотенова к-та (В3; антидерматитний); С (аскорбінова к-та); Р (вітамін проникності).

Жиророзчинні вітаміни. А (ретинол; аксерофтол; вітамін росту); К (філохінон; антигеморагічний); Е (α-токоферол; вітамін розмноження); F (комплекс полі ненасичених жирних к-т); D (кальциферол; антирахітний).

Внаслідок зменшення чи відсутності якогось вітаміну розвивається вітамінна недостатність, специфічна патологія; глибокі порушення метаболічних процесів. Причинами гіпо- та авітамінозів є:

1. Зменшення надходження з їжею (екзогенний гіпо- та авітаміноз).

2. порушення засвоєння (ендогенна причина).

3. Збільшення виведення вітаміну чи посилена його утилізація (при лактації, вагітності, виснажливій фіз. праці, екстремальні температурні умови, важкі інф. хвороби).

145. Вітамін В1

Тіамін; антиневритний. К.ф.: ТДФ. Тіамін + АТФ → ТДФ + АМФ, Ė тіамінфосфокіназа. Ф-ції ТДФ:

· Окислювальне декарбоксилування ПВК (як компонент піруватдегідрогеназного комплексу);

· Окислювальне декарбоксилювання α-кетоглутарату в ЦТК;

· Транскетолазні р-ї ПФШ окислення глюкози.

При недостатності: бері-бері, накопичення ПВК, ураження ПНС; міокарда; секреторної і моторної ф-ції шлунка. Джерела: продукти росл. походження, злакові, пивні дріжджі. 1,5 мг.

146. Вітамін В2

Рибофлавін. К.ф.: ФАД, ФМН. Участь в окис.-відн. р-х, як кофермент багатьох аеробни та анаеробних дегідрогеназ і оксидаз вуглеводного, ліпідного і а/к обміну. Джерела: продукти росл. і твар. походження. Недостатність буває рідко. 2 мг.

147. Вітамін РР (В5)

Ніацин; антипелагричний. К.ф.: НАД, НАДФ. У складі анаеробних дегідрогеназ. Джерела: у різних продуктах (хліб, овочі, м`ясо) у достатній кількості. Недостатність: дерматит, пат. зміни слиз.об. рота і кишечника, важка діарея – пелагра. 20 мг.

148. Вітамін В6

Піридоксин; антидерматитний. К.ф.: ПАЛФ, ПАМФ. У реакціях а/к обміну:

· Р-ї трансамінування у складі амінотрансфераз (ПАЛФ і ПАМФ взаємно перетворюються);

· Р-ї декарбоксилювання у складі декарбоксилаз (ПАЛФ);

· Перетворення Trp кінуреніновим шляхом з утворенням нікотинаміду НАД (у складі кінуренази);

· Біосинтез гему.

Джерела: хліб, картопля, крупи, м`ясо тощо. Недостатність: пелагричний дерматит, судоми, анемія; при застос. Протитуберкульозних препаратів – похідних ізонікотинової к-ти (антивітамін). 2 мг.

149. Вітамін В12

Кобаламін; антианемічний. К.ф.: метлкобаламін (в цитоплазмі), 5-дезоксиаденозилкобаламін (у мітохондріях). У складі Ė: метилмалоніл-КоА-мутаза (5-ДАК); гомоцистеїн-метилтрансфераза (в р-ї синтезу Met з гомоцистеїну). Джерела: синтезується мікрофлорою, печінка. Недостатність: хвороба Едісона-Брімера, злоякісна анемія; ендогенний гіповітаміноз при відсутності внутрішнього фактора Касла (В12 – зовнішній фактор Касла). 3 мкг.

150. Вітамін Вс (фолієва к-та)

Птероїлглутамат; антианемічний. К.ф.: 5,6,7,8-тетрагідрофолієва кислота. Ф-ція: міжмолекулярний переніс одно вуглецевих фрагментів (метильного, метиленового, формільного). ФК біохімічно пов`язана з обміном В12. Джерела: зелене листя, синтезується мікрофлорою, печінка, дріжджі. Недостатність: часто сумісна з дефіцитом В12 (В12-фолієводефіцитна анемія), хвороба «спру». 200 мкг.

151. Вітамін Н (біотин)

Антисеборейний. Як кофермент у складі карбоксилаз – акцептує СО2:

· Біосинтез жирних к-т (ацетил-КоА-карбоксилаза);

· Перетворення ПВК→ оксалоацетат в глюконеогенезі (піруваткарбоксилаза).

· В біосинтезі пуринових нуклеотидів.

Джерела: більшість прод. харчування, синтезується мікрофлорою. Недостатність: хвороба шкіри – себорея; при дисбактеріозі. 150 – 300 мкг.

152. Вітамін В3 (пантотенова к-та)

Антидерматитний. Вик. для синтезу КоА-SН – коферменту ацилювання. Джерела: більшість продуктів, синтез мікрофлорою. Недостатність: виникає рідко, мало специфічні порушення. 5 – 10 мг.

153. Вітамін С (аскорбінова к-та)

У природі є тільки L-АК. В р-ях гідроксилювання: біосинтез колагену, дофаміну, катехоламанів, стероїдів, серотоніну, тирозину (часто з участю Fe+2, Fe+3); антиоксидант. Джерела: більшість продуктів. Недостатність: цинга – ураження судинних стінок, опорних тканин, підвищена кровоточивість. 60 мг.

154. Вітамін Р (флавоноїди)

Вітамін проникності. Рослинні пігменти жовтого кольору. Найбільшу вітамінну цінність мають кверцетин, рутин, гесперидин. Участь у відновленні аскорбінової к-ти і збереженні її резервів. Недостатність: часто з дефіцитом аскорбінової к-ти; ↑проникність судин, ↓їх міцність. Потреба не встановлена. Для лікування – 100-200 мг (у вигляді рутину).

155. Вітамін А (ретинол, ретиналь, ретиноєва к-та)

Вітамін росту, аксерофтол. Бере участь у процесах:

· Сутінковий зір (у виг. 11-цис-ретиналю – простетична група родопсина пиличок);

· Ріст і диференціювання клітин (транс-ретиноєва к-та є лігандом для відповідних рецепторів у ядрі кл. → транскрипція);

· Утворення глікопротеїнів (компоненти слизу, при недостатності – сухість слиз.об.`).

Джерела: масло, сметана, молоко, печінка, риб`ячий жир, рослинні каротини. 2,5 мг.


156. Вітамін К (філохінон, фарнохінон)

Антигеморагічний. Необхідний для утворення факторів коагуляції II, VII, IX, X. Недостатність: важкі кровотечі; при незасвоєнні жиророзчинних вітамінів (хвороби печінки, жовчних шляхів). Джерела: переважно рослинні продукти, овочі; синтезується мікрофлорою. 200-300 мкг.


157. Вітамін Е (α-токоферол)

Вітамін розмноження. Найсильніший біоантиоксидант (запобігає вільно радикальному окисленню органічних молекул); вбудовується у біомембрану і стабілізує її. Джерела: олії, свіжі овочі, м`ясо, масло, яєчний жовток. Недостатність: аномальний сперматогенез, у жінок – нездатність завагітніти, м`язові дистрофії, некрозо-дистрофічні процеси в печінці. 10 – 20 мг.


158. Вітамін D3 (холекальциферол)

Антирахітний. D3 – холекальциферол; твар. походження; D2 – ергокальциферол; росл. походження. Регулює гомеостаз Са+2: є попередником фактора гормональної дії кальцитріолу, який індукує синтез Са+2-зв`язу вальних Б ентероцитів і є т.ч. основним регулятором всмок. Са+2. Джерела: масло, жовток яєць, печінка, риб`ячий жир. Недостатність: гіпокальціємія, гіпофосфатемія→ рахіт. 2,2 – 10 мкг.


159. Функції крові. Дих. Ф-ція еритроцитів

Дихальна; поживна/ трофічна (транспорт речовин між органами: лактат, кетонові тіла, піпопротеїни, глюкоза і т.д.); видільна/ екскреторна (транспорт кінцевих продуктів метаболізму до органів виділення – нирок, легень, шкіри, кишечника); захисна (клітинний і гуморальний імунітет); регуляторна (підтримання сталості рН, осм. тиску, водно-сольового балансу, температури тіла; транспорт БАР).


160. Гемоглобін

Нормальні ізоформи: 96% HbА1 = α2β2. 2% HbА1 = α2δ2, 2% HbF = α2γ2. Спорідненість Hb до О2 залежить від: РО2↑; [рН↑; РСО2↓] – ефект Бора; конц. 2,3-ДФГ↓. ΔРО2 = РО2 повітря - РО2 мітохондрій (цитохромоксидазна р-я). Транспорт СО2: в легенях: оксигенація Hb збільшує його к-ні в-ті (ступ. дисоціації кислотних груп його білкової частини – СО2): НHb + О2 → НHbО2; НHbО2 (кислотна форма) + КНСО3 (сіль) → КHbО2 + Н2СО2 (швидко розкладається карбоангідразою). В капілярах: КHbО2 → КHb + О2; в еритроцитах СО2 + О2 → Н2СО3 (карбоангідраза), КHb + Н2СО3 → НHb + КНСО3. Далі НСО3- виходить в плазму в обмін на СІ-. Пат.форми Hb (гемоглобінози). Hb-патії – змінена І ст-ра п/п ланцюга (заміна, делеція, вставка); таласемія – взагалі відсутність α чи β ланцюга. HbF (α2γ2) – подібний до міоглобіну (не здат. до шв. Дисоціації з О2), вразі спадкового персистування – гіпоксія. HbS – заміна у β ланцюгу 6Glu → 6Val – зменшується «-» заряд Hb → ↓спорід. До О2; злипання молекул між собою (серповидні еритроцити – легко гемолізують). HbС – заміна у β ланцюгу 6Glu → 6Lys – ↑гемоліз. HbМ – заміна His (що зв`язує Fe гема) → інша а/к – Fe3+ не відновлюється метHbредуктазою до Fe2+ → накопич. метHb. Hb1С – глікозильований Hb, в умовах некомпенсованого цукрового діабету.

Патобіохімія жовтяниць

Перевищення концентрації загального білірубіну в крові понад 2-4 мг % проявляється жовтяницею. Причини: надмірне утворення білірубіну в організмі; пошкодження печінки чи жовчних шляхів; мех.. перешкоди в жовч.. шляхах.

Гемолітична (передпечінкова) жовтяниця – внаслідок посиленого руйнування еритроцитів та розщеплення гемоглобіну. Причини: резус-конфлікт у н/н, переливання несумісної крові, радіаційне ураження, дія гемолітичних отрут. Білірубін у значній к-ті надходить через печінку у кишечник (стеркобілін) і через нирки у сечу (уробілін).

Печінкова (паренхіматозна) жовтяниця – внаслідок порушення структури і ферментативних властивостей гепатоцитів при дії вірусів, м/о, токсинів. Вихід білірубіну внаслідок порушення кон`югації білірубіну, порушення транспорту білірубін-глюкуроніду гепатоцитами у жовч.

Обтураційна (післяпечінкова) жовтяниця – при наявності пухлин, жовчо-кам`яній хворобі. Кал знебарвлений, жовчні пігменти в сечі.

Спадкові (ферментативні) жовтяниці – внаслідок порушення експресії генів у (гепатоцитах), що відповідають за синтез ферментів кон`югації білірубіну (УДФ-глюкуронілтрансфераза і УДФГ-дегідрогеназа, що утворює УДФГК з УДФ-глюкози), його абсорбції з крові або екскреції в жовч. Некон`югований білірубін, що накопичується в сироватці в надмірній к-ті, здатний проникати через гемато-енцефалічний бар`єр у головний мозок і відкладатися в базальних гангліях і ядрах стовбура мозку, спричиняючи важкі неврологічні зрушення.

Синдром Криглера-Найяра – жовтяниця, спричинена недостатністю синтезу УДФ-глюкуронілтрансферази («кон`югаційна жовтяниця»).

Хвороба Жильбера – гетерогенна група порушень, блок синтезу УДФ-глюкуронілтрансферази і порушення поглинання білірубіну з крові гепатоцитами («абсорбційна жовтяниця»).

Синдром Дабіна-Джонсона – порушення транспорту білірубін-глюкуроніду з гепатоцитів у жовч(«екскрецій на жовтяниця»).

Фізіологічна жовтяниця – запізніле включення генів УДФ-глюкуронілтрансферази. Фенобарбітал – універсальний індуктор печінкових ферментів детоксикації – як мікросомального окислення, так і глюкуронування субстратів.


161. Буферні системи крові

Буф. С-ма – суміш слабких к-т з солями цих к-т та сильних лугів, що нейтралізують надлишок інших к-т чи лугів, зберігаючи сталу рН. Бікарбонатна БС: Н2СО3 (плазми і еритроцитів), бікарбонати Na (плазми), K (еритроцитів). Запас бікарбонатів – зв`язаний СО2 – лужний резерв крові – протидіє зсуву рН в кислий бік. БС Hb (HbО2): в капілярах: КHb + Н2СО3 → НHb + КНСО3; в легенях: НHbО2 + КНСО3 → КHbО2 + Н2СО2. Нирки регулюють рН шляхом зміни реабсорбції/секреції лужних (Na2HPO4, NH4+) чи кислих (H2PO4-) продуктів. Легені звільняють СО2 – протидіє закисленню. Є ще фосфатна і БС білків плазми. Порушення рН (ацидоз/алкалоз):

· Метаболічний ацидоз/алкалоз – ↕НСО3- внасл. зміни конц. к-т/лугів;

· Респіраторний ацидоз/алкалоз - ↕СО2 внасл. ↨вентиляції легень чи ↕проникності АКБ.


162. Біохімічний склад плазми крові

Компоненти плазми (П) ділять на 3 групи: білки П, небілкові органічні ком-ти П, неорганічні ком-ти П. Білки: транспортні Б, БАР, проферменти, інгібітори Ė, гормони, АТ, антитоксини, фактори коагуляції і т.д. 65-85 г/л. К-ть фракцій Б залежить від способу фракціювання (паперовий, гелевий електрофорез). 5 фракцій: альбуміни (50г/л), α1-глобуліни, α2-глобуліни, β-глобуліни, γ-глобуліни. Альбуміни: 70% Ронк; транспорт (ВЖК, холестерин, жовчні п-ти, вітаміни, гормони, деякі а/к та ін.). Глобуліни. Транспорт: α1 (Л, тироксину, кортикостероїди); α2 (Л, Cu); β (Л, вільний і гемовий Fe). Імуноглобуліни (АТ, молекули міжклітинної адгезії), С-реактивний білок («Б гострої фази»), кріоглобулін (γ-глоб., лише при пат. станах, дає осад при 4°С), α2-Макроглобулін (α2-глоб. – унів. інгібітор протеїназ – ↓катал. активність до високомолек. Б але не до низькомол.), α1-Антитрипсин (α1-протеїназний інгібітор), фібронектин («липкий Б», зв`язує клітини між собою), гаптоглобін (α2-глоб., зв`язує вільний Hb → захоплюється ретикулоендотеліоцитами [печінки]), трансферин (β-глоб., зв`язує і транспортує Fe+3, передає на тканинний феритин [депонована форма Fe]), церулоплазмін (α2-глоб., зв`язує Cu плазми).


163. Ферменти плазми крові

Є власні Ė(див. 162 та Ė протеолітичних систем плазми крові), і ті, що надходять із інших органів (індикаторні) або біол. секретів (трипсин, аміліза, ліпаза). Індикаторні Ė: гепатоцитів (аланін-амінотрансфераза), міокарда (аспартат-амінотрансфераза, КФК).

ЛДГ – [ПВК↔лактат (анаероб. гліколіз)]. Має 4 субодиниці 2-х типів: Н-тип (серцевий) і М-тип (м`язовий [печінка, м`язи]). Т.ч. є 5 ізоформ: Н4, Н3М1, Н2М2, Н1М3, М4.

КФК – [АТФ+креатин→КФ+АДФ]. Має 2 субодиниці 2-х типів: М-тип (м`язовий [поперечносмугасті м`язи]) і В-тип (мозковий). Т.ч. є 3 ізоферменти: ММ, МВ (!є тільки в міокарді), ВВ.


164. Калікреїн-кінінова система

Кініногени – глікопротеїни, ВМК і НМК кодуються єдиним геном в 3 хр. (альтерн. сплайсинг→2 різні м-РНК в процесі дозрівання). Калікреїни є плазмові (лужні) і тканинні (кислі). Калікреїн активує: ХІІ→ХІІа; кініногени→кініни; плазміноген→плазмін; проренін→ренін; С1→С1~; контролюється: С1-інгібітором, α2-Макроглобуліном, інгібітором С-білка. Складна неоднозначна взаємодія. Брадикінін [OH-MKRSPFGGFR-H] звільняє медіатори запалення з клітин, стимулює захоплення глюкози тканинами, ↑ГЕБ, збільшує секрецію води і Na+. Мet-Lys-BK, Lys-BK (калідин). Інгібітори кініноутворення (Контрикал).


165. Небілкові органічні і неорганічні сполуки плазми крові 

Небілкові органічні речовини. Азотовмісні р-ни складають залишковий азот крові (рест-азот) – після осадження білків: сечовина (0,2-0,3 г/л), амінокислоти (3,5-6,5 г/л), сечова к-та (2-6 г/л), креатин, креатинін (1-2 г/л), тваринний індикан і деякі ін., всього 0,2-0,4 г/л. Без азотисті р-ни: В (глю., фру., гал., риб., дезоксириб.); Л (тригліцериди, фосфоліпіди, холестерин загальний і етерифікований [трансп. у виг. хіломікронів, ЛПДНЩ, ЛПНЩ, ЛПВЩ]); орг. к-ти (ПВК, лактат, ЖК).

Неорганічні речовини. Na+ (140 ммоль/л), К+ (5 ммоль/л), Сa2+ (2,5 ммоль/л), Fe3+, Cu2+; НСО3-, СІ-, НРО3-, HPO42-, SO4-, I-.


166. Загортальна система крові

Згортання крові (коагуляція) – фізіолого-біохім. процес, коли кров втрачає текучість і утвор. тромби. Ця здатність забезпечується системою гемокоагуляції (гемостазу, СГ). СГ включає Ė, Б плазми і тканин, надмолек-ні комплекси, Сa2+. Фактори згортання: I (фібриноген), II (протромбін), III (тканинний тромбопластин), IV (Сa2+), V (проакцелерин), VII (проконвертин), VIII (ф-р Віллебранда), IX (ф-р Кристмаса), X (ф-р Стюарта-Провера), XI (ф-р Розенталя), XII (ф-р Хагемана), XIII (фібрин стабілізуючий ф-р). Є також тромбоцитарні ф-ри коагуляції (Р1-Р11).

Є 2 альтернативних шляхи активації гемокоагуляції (внутр. і зовн.), які конвертують в загальний каскад, що поч. з активації Х. Внутр. шлях активується аномальною поверхнею [поверхня→ ХIIa→ XIa+Ca→ IXa+Ca+XIII→ Xa+Ca+Vа→ IIa(тромбін)→ I(фібриноген) у фібрин-мономер+ХІІІ→ фібрин-полімер]. Зовн. шлях активується ф.ІІІ із пошкоджених тканин [III→ VIIa+Ca→ Xa].


167. Роль вітаміну К в реакції коагуляції.

Вітамін К існує у вигляді вітамерів К1 і К2. При його відсутності поруш. формування функ-но активних факторів II, VII, IX, X. К входить до складу Ė системи, що перетворює Glu пептидних ланцюгів вказаних факторів на γ-карбоксиглутамінову. γ-карбоксилювання збільшує спорідненість до Са, який необхідний для каскаду.

Кумарини – антикоагулянти непрямої дії рослинного і синтетичного походження, антагоністи вітаміну К. Протидіють утворенню «γ-карбоксиглутамінових» факторів. Для проф. і лікування тромбозів.


168. Антизгортальна система крові.

Антикоагулянти – інгібітори факторів згортання:

Антитромбіни – інгібують тромбін. Антитромбін ІІІ (↑актив. в прис. гепарину) інг. тромбін, ІХа, Ха, ХІа, ХІІа. α1-інгібітор сери нових протеїназ (інгібує тромбін, Ха, ХІа та ін.). α2-макроглобулін – інгібітор протеїназ (серинових, тіолових, карбокси- і металопротеїназ). Гепарин – гетерополісахарид (глікозаміноглікан) синт. тучними клітинами, акивує антитромбін ІІІ.

Патології гемостазу (коагулопатії)

Гемофілії – коагулопатії, внаслідок спадкової відсутності одного/кількох факторів загортальної системи крові. Розрізняють:

· Гемофілію А (хворобу Віллебранда) – дефіцит фактора VIII, ген зчеплений з Х-хромосомою, рецесивний, проявляється в чоловіків.

· Гемофілію В (хворобу Кристмаса) – дефіцит фактора ІХ.

· Гемофілію С – дефіцит фактора ХІ, менш виражені кровотечі, ніж при А і В.

А-/гіпофібриногенемії – повна або часткова відсутність фібриногену в плазмі. Спадковість автономно-рецесивна хвороба. Повна відсутність згортання крові.

Дисфібриногенемії – коагулопатії, при амінокислотних замінах у молекулі фібриногену. Змінена форма утруднює процес перетворення фібриногену у фібрин.


169. Фібринолітична система крові

Фібриноліз – процес Ė-ного розщеплення полімеризованого фібрину. Є 2 етапи: І етап – плазміноген→ плазмін (сери нова протеїназа, трипсинопод.; розщеп. фібрин, але in vitro має широку субстр. специф.; активується протеїназами і урокіназою, стрептокіназою β-гемоліт. стрептокока); ІІ етап – власне розщеп. фібрину. Продукти розпаду екскретуються із сечею. ↑вміст свідчить про ↑коагуляції в судинах. α2-антиплазмін – інгібітор плазміну. У медицині викорис.: плазмін, урокіназу, стрептокіназу, тканинний активатор плазміногена.


170. Імуноглобуліни

Активний центр Ig – паратоп, комплементарний детермінантній групі АГ – епітопу. При розщепленні Ig папаїном у шарнірній ділянці утвор. 2 Fab (antigen binding) фрагменти і Fc (crystallizable). Є 5 типів Н-ланцюгів (α, γ, μ, δ, ε), і 2 типи L-ланцюгів (χ, λ). Залежно від типу Н-ланц. виділяють IgG(γ), M(μ)5, A(α)1-4, D(δ), E(ε). В організмі окремі класи Ig утвор. надмолекулярні комплекси. У крові найбільше IgG (10-15г/л) і IgM (1,5-3,5 г/л) – імунна відповідь. IgA грає важливу роль у складі секретів (секреторний). IgD, IgE – мінорні компоненти, вик. додаткові спеціалізовані ф-ції в імунних і алергічних реакціях.


171. Медіатори та гормони імунної системи

Заг. назва – інтерлейкіни (IL1 – IL16) чи цитокіни. Синтезуються лімфоцитами (Л), макрофагами (М); ситмулюють проліферацію Л і деяких інших кл.

IL-1 (є типи α і β) продукується стимульованими М і ПЯЛ, епітел. кл. шкіри, трансформованими кл. хворих моноцитарною лейкемією. Ефект: стимул. проліферації Т-хелперів і індукції ними IL-2; медіатор запалення (індуктор експресії генів фосфоліпази А2 і циклооксигенази→ синтез простагландинів і лейкотрієнів); ↑проліферація фібробластів; ↑синтез «білків гостроі фази запалення» в гепатоцитах, колагенази в синовіальних оболонках суглобів.

IL-2 продукується зрілими Т-х. в рез-ті стимуляції АГ. Ефект: диференціація Т-л.→ Т-к.; ↑продукція γ-інтерферону Т- і NК-клітинами.

IL-3 або колонієстимулюючий фактор (CSF) синтезується активованими Т-х. Ефект: стим. ріст стовбурових попередників лімфоцитів.

Інтерферони синтезуються тваринними клітинами і інгібують синтез вірусних білків, мають видову специфічність. Типи: IFN-α – синт. лейкоцитами, «лейкоцитарні інт-ни»; IFN-β – «фібробластні інт-ни»; IFN-γ – «імунні інт-ни», синт. Т- і В-л.

Інтерферони взаємодіють з рецепторами на поверхні клітин. Хімічний сигнал через вторинні месенджери досягає геному клітини і індукує синтез Ė 2,5-оліго-А-синтази, який із АТФ утворює 2,5-олігоаденілову к-ту→ акивує РНКазу І→ розщеплює односпіральні вірусні РНК (мРНК) і рРНК. Також активується протеїнкіназа, що фосфорилює фактор ініціації IF-2→ його інактивація.

Фактори некрозу пухлин (TNF): TNF-α (кахектин) – продукується моноцитами і макрофагами. Ефект: індукція синтезу IL-1 IFN-γ; цитотоксична і цитостатична дія. TNF-β (лімфотоксин) – продук. Т-л. Ефект: цитотоксичний. Перспективні протиракові засоби.

Колонієстимулюючі фактори (КСФ) – цитокіни, продук. Т-л., М, моноцитами, ендотеліальними кл. Ефект: стимулюють ріст кровотворних клітин.

Трансформуючі фактори росту (ТФР) – прод. лімфоцитами тромбоцитами, плацентою, деякими пухлинами. Ефект: стим. проліф. фібробластів, синтез колагену, фібронектину, ангіогенез; пригніч. проліф. Т- і В-л., активність цитотоксичних і кілерних клітин.

Також активовані лімфоцити і ін. імунокомпетентні кл. синт. пептидні фактори росту (епідермальний, нервовий) і соматомедини – значна роль у рег-ції проліферації, диференціювання і росту клітин.


172. Імунодефіцитні стани

Імунодеф. стани – порушення у функціонуванні імунної системи, за умов пошкодження якоїсь її ланки. Первинні імунодефіцити – зумовлені спадково. Є 4 класи перв. імунодефіцитів: 1)В-кл. недостатність; 2)Т-кл. недостатність; 3)Патологія фагоцитів; 4)Патологія системи комплементу.

Хвороба Бутона – агаммаглобулінемія, зчеплена з Х-хромосомою. Значне ↓к-ті Ig, відсутні В-л. і плазмоцити.

Швейцарський тип агаммаглобулінемії – дефіцит Т- і В-л. Спадкується за аутосомно-рецесивним типом, проявляється більше у чоловіків.

Дисімуноглобулінемії – різні варіанти порушень синтезу і секреції Ig, здебільшого IgG, IgM, IgA.

Синдром Луї-Бар – імунодефіцит, що проявляється неврологічними порушеннями і патологічним розширенням кровоносних судин кн`активи і шкіри (телеангіектазії). У крові спостерігається ↓актив. реакцій кл. імунітету, відсутність IgА і низький рівень IgG.

Синдром Ді-Джорджи – вроджена гіпоплазія тимуса. Поруш. Т-система в дитячому віці.

Вторинні імунодефіцити є набутими; ушкодження окремих ланок ім. системи патогенними факторами різної модальності (СНІД, радіація, ксенобіотики).


173. Функції печінки

Вуглеводна ф-ція печінки. Початковий етап включення глюкози в метаболічні шляхи: глю.+ АТФ→ г-6-ф+ АДФ, неспецифічний Ė гексокіназа – при фізіологічних концентраціях глюкози, специфічний Ė гюкокіназа – при високих концентраціях. Завдяки Ė глікогенсинтазі накопич. глікоген у вигляді цитозольних гранул 3-5% маси або 180 – 350 г (депо!). Зворот. р-я – Ė глікогенфосфорилаза і г-6-ф-аза. Порушення глікогенної ф-ції печінки: ↓резервів глікогену при дії вірусів, гіпоксії, вірусних гепатитах; спадкове порушення синтезу (аглікогенози) або використання глікогену (глікогенози). Дефіцит глікогенфосфорилази – хв. Херса, г-6-ф-ази – хв. Гірке. Глюконеогенез – із лактату, глюкогенних а/к, гліцеролу. Також у печінці різні моносахариди перетворюються на г-6-ф та інтермедіати гліколізу.

Регуляція ліпідного складу крові. Із печінки ліпіди транспортуються у виг. ЛПДНЩ (3АГ, холестерин); кетонові тіла. Порушення синтезу ЛПДНЩ (вірусне чи токсичне ураження) призводить до накопичення 3АГ в органі – «жирове переродження печінки». Кетонові тіла (переважно ацетоацетат) – енергетичний субстрат для різних тканин. Синтез холестерину – 250-500 мг/добу; йде на синтез жовчних к-т, D3 і його похідних, кортикостероїдів, статевих гормонів.

Білок синтезуюча ф-ція. В печінці синтезуться всі альбуміни (онкотичний тиск, транспорт; гіпоальбумінемія – недостатність печінки); синтезується 80% глобулінів; пептидні фактори (фібриноген, антитромбін, антиплазмін, гепарин); обмін а/к (трансамінування, дезамінування, декарбоксилювання), порушення→ ↑вільних а/к у крові від 2,9-4,3 ммоль/л (норма) до 21 ммоль/л.

Сечовиноутворювальна ф-ція печінки. Печінка – єдиний орган, що має повний набір Ė для синтезу сечовини. Порушення→ ↑вільного аміаку в тканинах і крові. Найчутливіші до цього – нейрони головного мозку, де аміак пригнічує ЦТК за рахунок взаємодії NH4+ з α-кетоглутаратом у реакції відновлювального амінування→ ↓АТФ в нервовій тканині→ деполяризація мембран нейронів, порушення синаптичної передачі – печінкова енцефалопатія, коматозний стан.

Жовчоутворювальна та пігментна ф-ція. За добу 500-700 мл жовчі. Склад: Б, жовч. к-ти (холева, дезоксихолева, хенодезоксихолева, літохолева), фосфоліпіди, ЖК, холестерин, жовч. пігменти (білірубін, білівердин).

Детоксикацій на ф-ція. Токсична р-на в процесі біотрансформації за допомогою Ė перетворюється в молекулярну форму з менш вираженими токсичними властивостями. Токсичні р-ни стають більш гідрофільними і можуть виводитись різними системами виділення.


174. Детоксикаційна функція печінки

До токсичних сполук належать: ксенобіотики – екзогенні р-ни (фармацевтичні препарати, засоби побутової хімії, косметичні засоби, харчові добавки [антиоксиданти, консерванти, барвники], пестициди, промислові отрути); кінцеві продукти метаболізму, що мають потенційно токсичні в-ті (жовчні пігменти і прод. їх перетворення в кишечнику, продукти окислення стероїдних гормонів і катехоламінів), які в печінці підлягають кон`югації – етапу, що передує екскреції; продукти мікробної деградації білків у товстій кишці (заміщені феноли, індоли, біогенні аміни). Є 2 фази біотрансформації ксенобіотиків та ендогенних амінів: І фаза – окислювально-віднновлювальні або гідролітичні р-ції, що каталізуються мембранозв`язаними Ė ЕПС гепатоцитів (мікросомальне окислення)→ приєднання гідрофільних груп -OH, -COOH, -SH, NH2→ ↑полярності субстрату; ІІ фаза – р-ції кон`югації – приєднання до гідрофільних субстратів залишків глюкуронової, сірчаної к-т, гліцину, глутаміну, глутатіону, -СН3, -СООН. У деяких випадках детоксикація включає лише одну із цих фаз.


175. Реакції мікросомального окислення. Цитохром Р-450

І фаза біотрансформації токсичних р-н йде за рахунок Ė (мікросомальних оксигеназ) ЕПС гепатоцитів з участю Р-450. Методом диференційного центрифугування отримують т.з. мікросомальну фракцію гепатоцитів, де містяться вищеназвані компоненти. Мікросомальні оксигенази каталізують монооксигеназні р-ції – включення одного атома кисню в молекулу субстрату: R-H + 1/2O2→ R-OH. Така р-ція вимагає донора електронів НАДФН: НАДФН + R-H + O2→ НАДФ+ + R-OH + Н2О. Оскільки атом кисню включається не тільки до субстрату, а і в молекулу води, то ці ферменти ще називають мікросомальні оксигенази мішаної ф-ції.

Р-450 – цитохром, гемопротеїн. Ферментні системи, що каталізують р-ї І фази детоксикації – окислення гідрофобних субстратів, є електронно транспортними ланцюгами: НАДФ→ ФАД-вмісний фавопротеїн→ цитохром b3→ Р-450. У різних біологічних об`єктах та тканинах виявлено більше 300 ізоформ Р-450, що відрізняються за субстратною специфічністю і первинною структурою. Ф-ція Р-450 – захист від низькомолекулярних токсинів.

Залежно від хімічної природи субстрату та умов процесу виділяють такі типи р-цій мікросомального окислення за участю Р-450: 1) окислювальне гідроксилювання аліфатичних сполук: R-СH3→ R-СH2ОН; 2) окислювальне гідроксилювання циклічних сполук за типом гідроксилювання бензолу: бензол (–СН=)→ фенол (–СОН=); 3) окислювальне дезалкілування, наприклад: а) N-дезалкілування: R-NH-CH3→ R-NH-CH2OH→ R-NH2 + HCHO (формальдегід); б) О-дезалкілування: R-O-CH3→ R-O-CH2OH→ R-OH + HCHO; 4) р-ї відновлення (протікають без участі О2): ССІ4 (тетрахлорметан)→ СНСІ3 (хлороформ), проміжними метаболітами таких р-цій можуть бути вільні радикали, що спричиняють перекисне окислення біомолекул і цим призводять до важких некрозо-дистрофічних уражень печінки, нирок, міокарда. Феномен індукції Р-450 полягає в тому, що при надходженні в організм низькомолекулярних гідрофобних сполук активуються окремі гени, що відповідають за синтез певних лізоформ цитохрому→ ↑детоксикуючої здатності печінки.


176. Реакції кон'югації в гепатоцитах

Реакції кон`югації – ІІ фаза біотрансформації ксенобіотиків, перетворюються р-ни, що пройшли І фазу детоксикації або первинно мають функц. групи -OH, -COOH, -SH, NH2. Види р-цій кон`югації:

Р-ції глюкурування – основний тип р-цій кон`югації – приєднання глюкуронової к-ти: R-OН + УДФГК→ R-O-глюкуронід + УДФ (Ė УДФ-глюкуронілтрансфераза). УДФГК (уридиндифосфат-глюкуронова к-та) утворюється шляхом окислення УДФ-глюкози (УДФГ) НАД-залежною УДФ-дегідрогеназою: УДФГ + 2НАД→ УДФГК + 2НАДН2. Залежно від хім. природи субстрату розрізняють р-ції О-глюкуронування (фенол + УДФГК→ фенол-О-глюкуронід + УДФ), N- (анілін + УДФГК→ анілінглюкуронід + УДФ) та S-глюкуронування.

Р-ції сульфування. Донором SO42- є біолог. Активна форма сірчаної к-ти – 3`-фосфоаденозин-5`фосфосульфат (ФАФС). Наприклад, сульфування індоксилу – продукту розщеп. м/о в тов. кишці L-Trp: L-Trp→ Індол→ Індоксил (індол+-ОН група) + ФАФС→ індоксилсульфат (сульфатований індоксил)→ тваринний індикан (калієва сіль). Величина екскреції з сечею тваринного індикану – показник інтенсивності гниття білків у кишечнику і функ. стану печінки.

Р-ції метилування та ацетилювання. S-аденозилметіонін (О-метилювання), ацетил-КоА (N-ацетилювання): R-OH + S-аденозилметіонін→ R-O-СН3 + S-аденозилгомоцистеїн; R-NH2 + CH3-CO-SKoA→ R-NH-СОCH3 + НS-KoA. N-ацетилювання сульфаніламідів є показником активності біотрансформації лікарських засобів в організмі людини.

Р-ції кон`югації з гліцином. Важливий приклад – утворення гіпурової к-ти при взаємодії ендогенного гліцину з введеною в організм бензойною к-тою: бензойна к-та + Gly→ гіпурова к-та. Визначення к-ті виділеної з сечею гіпурової к-ти після введення per os стандартної дози бензоату лежить в основі дослідження антитоксичної функції печінки (проба Квіка).

180. Склад сечі

Колір від солом`яно-жовтого до насиченого жовтого; зумовлений пігментами: урохромом (95% забарвлення), уробіліном, уроеритрином, урозеїном та ін. Червоний колір (рожево-червоний)– при гематурії чи гемоглобінурії та після прийому амідопірина, антипірина та ін. лік. засобів. Коричневий чи червоно-бурий – при ↑конц. уробіліна і білірубіна. Зелений або синій – при веденні метиленового синього і при гнитті білків у кишечнику→ ↑конц. в крові індоксилсірчаних кислот→ розкладаються з утворенням індіго). Мутність може бути викликана солями, клітинними елементами, бактеріями, слизом, жиром (ліпурія). Відносна щільність – 1,002-1,035 (частіше 1,012-1,020). При важкій недостатності нирок – ізостенурія – сеча низької щільності (ультрафільтрат, первинна сеча). рН 5,3-6,5. Кисла р-ція КН2РО4, NаН2РО4; лужна – К2НРО4, Nа2НРО4, КНСО3, NаНСО3.

Сечовина – за добу виводиться ~30г сечовини – 80-90% азота сечі. При ураженнях печінки ↓сечовини в сечі. Креатинін – утвор. із креатинфо
Насколько материал оказался Вам полезным?
Текущий рейтинг: 4.4/14 голосов

Добавил(а): nmu | 11.09.2010 | Просмотров: 7789 | Загрузок: 772
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Объявления на сайте
Продажа литературы на сайте
Медицинские выставки 2017
Яндекс.Метрика
Главная страница Информация о сайте Гостевая книга Обратная связь