Мобильная версия | RSS
Счастливый Вы человек, Гость!
Вход | Регистрация
Меню сайта
Разделы
Тесты КРОК 2015 [67]
Разное [27]
Акушерство и гинекология [37]
Анатомия [15]
Биология [3]
Биофизика [7]
Биохимия [14]
Военка [30]
Гигиена [7]
Гистология [5]
Гуманитарные науки [11]
Дерматология и венерология [4]
Детские инфекции [33]
Детская хирургия [23]
Законодательство [21]
Иммунология и аллергология [2]
Инфекционные болезни [26]
Латинский язык [2]
Микробиология [6]
Нервные болезни [6]
Нормальная физиология [20]
Онкология [37]
Офтальмология [4]
Патологическая физиология [41]
Патологическая анатомия [47]
Педиатрия [20]
Психиатрия [3]
Радиология [14]
Социальная медицина [6]
Стоматология [51]
Судебная медицина [22]
Терапия [107]
Травматология и ортопедия [47]
Фармакология [68]
Хирургия [39]
Эндокринология [10]
Эпидемиология [19]
Мультимедиа [27]
Записи в дневниках
Народный опрос
Опасно ли детям учиться в одном классе с ВИЧ-инфицированным ребенком?
Всего ответов: 4453
Форма входа
Неофициальный сайт студентов
НМУ имени А. А. Богомольца
Главная » Файлы » Акушерство и гинекология

Гінекологія (методичка, архив, *.doc)

[ Скачать с сайта (210.9Kb) ] 19.02.2009, 19:47

НМУ, Кафедра акушерства і гінекології №1

Зміст

1. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ В ГІНЕКОЛОГІЇ
2. ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ЖІНОЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ
3. ЗАХВОРЮВАННЯ, ЩО ПЕРЕДАЮТЬСЯ СТАТЕВИМ ШЛЯХОМ
4. РЕГУЛЯЦІЯ ФУНКЦІЇ РЕПРОДУКТИВНОЇ СИСТЕМИ. МЕТОДИ ОЦІНКИ ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ РЕПРОДУКТИВНОЇ СИСТЕМИ
5. КЛАСИФІКАЦІЯ ПОРУШЕНЬ РОЗВИТКУ І ФУНКЦІЇ РЕПРОДУКТИВНОЇ СИСТЕМИ. АМЕНОРЕЯ. ГІПЕРПРОЛАКТИНЕМІЯ
6. ДИСФУНКЦЮНАЛЬНІ МАТКОВІ КРОВОТЕЧІ
7. НЕЙРОЕНДОКРИННІ СИНДРОМИ В ГІНЕКОЛОГІЇ
8. ЕНДОМЕТРІОЗ
9. НЕПЛІДНИЙ ШЛЮБ
10. АНОМАЛІЇ РОЗВИТКУ ТА НЕПРАВИЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЖІНОЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ
11. ДОБРОЯКІСНІ ПУХЛИНИ МАТКИ
12. ДОБРОЯКІСНІ ПУХЛИНИ ЯЄЧНИКІВ
13. ПЕРЕДРАКОВІ СТАНИ ШИЙКИ МАТКИ
14. ПЕРЕДРАКОВІ СТАНИ ЕНДОМЕТРІЯ
15. РАК ШИЙКИ МАТКИ
16. РАК ТІЛА МАТКИ
17. РАК ЯЄЧНИКІВ
18. МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ ОНКОГІНЕКОЛОГІЧНИХ ХВОРИХ


/фрагмент/

1. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ В ГІНЕКОЛОГІЇ

I. Науково-методичне обгрунтування теми

Без знання сучасних методів дослідження, без вмінь застосувати їх на практиці неможливо поставити діагноз, провести диференціальну діагностику і відповідне лікування гінекологічної хворої.

IV. Зміст навчального матеріалу

А. Спеціальний гінекологічний анамнез (довідки про менструальну, статеву, дітородну, секреторну функції, застосування протизаплідних засобів).

Б. Основні методи гінекологічного дослідження, які застосовують в обов"язковому порядку під час обстеження всіх жінок, як хворих, так і здорових (під час профілактичних оглядів).
1. Огляд зовнішніх статевих органів: лобка (форма, стан підшкірної жирової клітковини, характер оволосіння), промежини, великих і малих статевих губ (розмір, наявність набряку, виразок, пухлин, копдиломатозних розростань, ступінь змикання статевої щілини), огляд зовнішнього отвору сечовивідного каналу, клітора, внутрішньої поверхні великих і малих статевих губ (колір, стан слизової оболонки, пігментація, виразки), виявлення розміру бартолінових залоз (розміщення їх вивідних протоків, характер секрету, наявність припухлості і почервоніння навколо отвору), скеневих залоз, задньої спайки губ (розриви, рубці), виявлення опущення та випадіння стінок вагіни та матки.
Паралельно визначають наявність ознак інфантилізму (вузька статева щілина, великі статеві губи не прикривають малі, висока або коритоподібна промежина), визначення стану м'язів тазового дна
2. Дослідження за допомогою дзеркал (стан стінок вагіни, характер складчастості та колір слизової оболонки, розростання, пухлини склепінь та шийки матки, розмір та форма — циліндрична або конічна, розриви, ерозії, дисплазія епітелію, характер виділень).
3. Вагінальне внутрішнє дослідження (ширина отвору вагіни, великі залози пристінку; стан промежини та м'язів тазового дна, сечовивідний канал за ходом передньої стінки вагіни, довжина, ширина вагіни, складчастість слизової оболонки, наявність рубців, стенозу, перегородки, інфільтрату, пухлини, глибина, симетрія, згладженість. випинання, затвердіння, форма шийки матки, розмір, порушення цілісності, форма зовнішнього вічка, консистенція, положення шийки відносно осі таза, пухлини).
4. Дворучне комбіноване вагіпально-абдомінальне дослідження (розмір матки, форма, положення нахилення, перегин, зміщення за горизонтальною та вертикальною віссю, болючість та рухливість матки, стан маточних труб, тонкі та м'які, звичайно не пропальповуються. їх ділянка не болісна, яєчники у худорлявих жінок добре пальпуються у вигляді тіла мигдалеподібної форми, розміром 3x4 см, досить рухливі та чутливі, зв'язки навколоматкової клітковини, серозна оболонка матки, перемети її в нормі не пальпуються).
5. ольпоскопія.
5. Цитологічне дослідження.

В. Додаткові спеціальні методи дослідження.

Ректальне дослідження (ректоабдомінальне).
Показане за неможливості піхвового дослідження (у дівчат, у разі стенозу та атрезії піхви), за необхідності детальнішого обстеження тазових органів (за наявності пухлин, щоб визначити ступінь їх поширення на тазову клітковину та стінки кишки), а також у разі запальних захворювань, щоб визначити стан крижово-маткових зв'язок і параректальної клітковини.
Комбіноване прямокишково-піхвово-черевно-стінкове (ректовагінально-абдомінальне) дослідження застосовують у разі підозри на наявність патоло¬гічних процесів у стінці піхви, прямої кишки або прямокишково-піхвової перегородки.
Дослідження за допомогою кульових щипців проводиться у разі необхідності визначення зв'язку пухлини черевної порожнини зі статевими органами.
Зондування матки показане при потребі вивчити прохідність шийки матки, її довжину та конфігурацію, наявність в ній пухлин, перед деякими операціями (вишкрібання стінок порожнини матки, ампутація шийки матки та ін.). Протипоказання: гострі запалення вагіни, матки та придатків, підозра на вагітність, ракові виразки на шийці. Ускладнення: кровотеча, перфорація, занесення інфекції.
Біопсія: відокремлення та дослідження шматочка тканини з діагнос¬тичною метою. Повинна проводитись прицільна біопсія (після кольпоскопії та з найбільш підозрілої ділянки). Найчастіше біонтах беруть з ураженої ділянки шийки, але можна з будь-якої ураженої ділянки (краще скальпелем, рідше конхотомом, петлею-ножем для діатермокоагуляційного одержання шматочка тканини).
Діагностичне вишкрібання слизової оболонки стінок порожнини матки, відокремлене діагностичне вишкрібання каналу шийки та стінок порожнини матки.
Показання: маткові кровотечі, підозри на злоякісну пухлину, на залишки плідного яйця, на поліпоз слизової оболонки матки, фіброміому, туберкульоз ендометрію, а також для визначення причини порушення менструального циклу (циклічні та ациклічні кровотечі нез'ясованої етіології).
Протипоказання: гостре і підгостре запалення матки та придатків, гонорейний ендоцервіцит. Діагностичне вишкрібання — один а видів біопсії, де матеріалом для дослідження є слизова оболонка матки.
Пункція черевної поро.жнини через заднє склепіння.
Показання: підозра на позаматкову вагітність, запальні захворювання, які перебігають з утворенням ексудату в ректально-матковому заглибленні, з наступним лабораторним дослідженням. Прицільна пункція пухлини при підозрі на піосальпінкс та гідросальпінкс, піооварій.
Продування та промивання маткових труб, пертубація та гідротубація. Гідротубація: визначення прохідності труб за допомогою введення в їх просвіт речовини.
Протипоказання: вагітність, гостре та підгостре захворювання, пухлини матки, придатків, патологічні кровотечі тощо. Лікарські засоби для гідро-тубації: новокаїн, антибіотики, лідаза, гідрокортизон. Рекомендується прово¬дити на 10—13-й день менструального циклу. Гідротубація з введенням у маткові труби лікарських засобів називається лікувально-діагностичною. Продування чи промивання маткових труб за показаннями з боку абдоміналь¬ного кінця в разі розтину передньої черевної стінки називається ретро¬градною пер-, гідротубацісю.

Ультразвукове дослідження. Показання: пухлини матки та придатків, підозра на маткову та позаматкову вагітність, виявлення стану труб при гідротурбації та ін. Метод заснований на здатності органів і тканин по-різному відображати ультразвукові хвилі внаслідок їх різної акустичної протидії. Відображені ультразвукові хвилі перетворються на електричні коливання за допомогою датчика (п'єзокристала) та виводяться на екран.

Г. Ренті екологічні методи дослідження.

ГІСТЕРОСАЛЬПІНГОГРАФІЯ (метросальпінгографія) — отримання контрастного зображення порожнини матки та маткових груб за допомогою рентгенографії. Показання: патологічні процеси, що викликають зміни форми та розмірів матки (аномалії розвитку матки, пухлини); виявлення прохідності маткових труб. Протипоказання: підозра на вагітність (маткову та позаматкову), кровотеча, гострі та підгострі запальні захворювання матки та придатків. Проводиться на 8—14-й день циклу. Контрастні речовини: йодоліпол, водний розчин діадону або сергозіну. 'Знімок роблять зразу після введення, через 15—20 хвилин та через 1 добу.

ЛІМФОГРАФІЯ проводиться для виявлення поширення ракового процесу шийки, тіла матки та яєчників. Пряма лімфографія базується на тому, що вражена метастазом частина лімфатичного вузла не здатна поглинати контрастну речовину (йодоліпол, міоділ), на рентгенограмі видно дефект наповнення. Непряма радіоізотопна лімфографія — це підшкірне введення в перші міжпальцьові проміжки 198Аu. При специфічному ураженні лімфовузлів штриховка їх при скануванні не виражена.

АНГІОМЕТРОСАЛЬПІНГОГРАФІЯ — метод, який базується на контрастуванні тазових судин, порожнини матки, маткових труб. Об'єднання двох досліджень в одне дає можливість не тільки одночасно вивчити стан порожнини матки, маткових труб, міометрія, придатків матки і судин, що їх забезпечують, але й різко зменшує дозу опромінення.

ПАРІЄТОГРАФІЯ. В основі метода лежить одночасне роздування газом ( О2 чи СО2) сечового міхура, піхви і прямої кишки, після чого роблять бокові томограми. Це дає можливість з'ясувати взаємовідношення між маткою, прямою кишкою і сечовим міхуром.

Д. Радіонуклідна діагностика базується на тому, що злоякісні клітини мають здатність посилено поглинати радіоактивний фосфор ( 32^Р), який вводять усередину. За допомогою радіометричного зонда можна виявити зони ураження яєчника.

Е. Ендоскопічні методи дослідження.

КОЛЬПОСКОПІЯ — огляд шийки матки та слизової оболонки вагіни за допомогою кольпоскопа. Розширена кольпоскопія — огляд після обробки шийки матки розчином Люголя та 3% оцтовою кислотою.

ЦЕРВ1КОСКОПІЯ — огляд шийки матки за допомогою спеціальних засо¬бів — цервікоскопа через кольпоскоп.

ГІСТЕРОСКОПІЯ — огляд слизової оболонки матки за допомогою гісте¬роскопа.

ЦИСТОСКОПІЯ — огляд слизової оболонки сечового міхура за допо¬могою цистоскопа.

ЛАПАРОСКОПІЯ — огляд органів черевної порожнини та малого таза за допомогою лапароскопа, введеного в черевну порожнину шляхом проколу передньої черевної стінки.

Є. Дослідження функціонального стану яєчників.

Феномен зіниці, феномен папороті, циклічні зміни базальної температури, цитологічне дослідження вагінальних мазків. Патогістологічне дослідження ендометрія. Біологічні, хімічні дослідження крові, визначення гормонів у крові та сечі (7, 14. 21 день). Цитологічне дослідження мазків на атипові клітини, визначення функції яєчників за характером скорочення маткових труб, фазово-контрасна мікроскопія.

Ж. Інші спеціальні методи дослідження.

Рентгенографія турецького сідла, комп'ютерна томографія, теплобачення, діагностична і пробна лапаротомія, метод хромодіагностики за Шіллером (забарвлення слизової оболонки шийки матки розчином Люголя для визначення розподілу глікогену в поверхневих шарах епітелію, що має значення для діагностики раку шийки матки), гістологічне дослідження.

Задачі для контролю засвоєння матеріалу
№ 1. У гінекологічне відділення поступила хвора 15 років з кровотечею, яка почалася у строк менструації. Яке обстеження необхідно провести?
Відповідь: зібрати анамнез, провести огляд, дослідження органів та систем, ректальне та ректоабдомінальне дослідження, огляд зовнішніх статевих органів, виміряти базальну температуру, визначити гормони у крові, сечі, зробити клінічні аналізи крові, мазок на чистоту вагінальної флори.
№ 2. У жіночій консультації при огляді шийки в дзеркалах у хворої 25 років виявлена гіперемія розміром з п'ять копійок. Які обстеження необхідно провести хворій?
Відповідь: кров на РВ, мазок на чистоту вагінальної флори, на цитологію, кольпоскопію, при необхідності — прицільну біопсію.
№ 3. У хворої 60 років почалася кровотеча. Менопауза 10 років. Які інструментальні та додаткові спеціальні методи дослідження необхідно використати для виключення пухлини матки?
Відповідь: роздільне діагностичне вишкрібання порожнини матки, УЗД.
№ 4. У хворої 30 років із запаленням матки та придатків зроблено мазок з заднього склепіння. У мазку виявлена невелика кількість паличок Додер-лейна, багато лейкоцитів та епітелію, значна кількість кокової флори. Реакція слабокисла. Зовнішній вигляд слизово-гнійний. Який ступінь чистоти?
Відповідь: 3.
№ 5. У мазку у хворої зі значними гнійними виділеннями виявлено лейкоцити у великій кількості та значна кількість епітелію; флори немає. Який ступінь чистоти?
Відповідь: 4.
ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ЖІНОЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ
І. Науково-методичне обгрунтовання теми
Запальні захворювання статевих органів жінок (ЗЗСО) займають перше місце серед других позолотій в гінекології і складають 60-—65% серед всіх гінекологічних хворих і більше 30%, які госпіталізуються. Серед хворих запальними процесами статевих органів — 75% жінки, молодші 25 років (від 16 до 25 років), а з них 3/4 тих, що мали пологи.
Запальні захворювання є найчастішою причиною негормонального без¬пліддя, ектопічних вагітностей, невиношування; відіграють певну роль в роз¬витку фетоплацентарної недостатності, захворюваннях плода та новонаро¬дженого. Треба брати до уваги, що запалення можуть привести до виникнен¬ня патології шийки матки (ектопії, дисплазії), матки (лейоміоми). усклад¬нення еидометріозу.
Таким чином, запальні захворювання перекривають майже весь спектр негормональних захворювань органів репродуктивної системи жінок. Знання причин, методів діагностики та лікування запальних захворювань жіночих статевих органів необхідно лікарю будь-якого профілю у його практичній діяльності.
IV. Зміст навчального матеріалу:Запальний процес в статевих органах жінки являє собою перш за все інфекційний процес, у виникненні якого можуть відігравати роль різні мікро¬організми. Спектр збудників, які викликають запалення внутрішніх жіночих татевих органів, достатньо широкий і включає бактерії, які звичайно колонізують піхву, та нижній відділ церві кального каналу (індигенну флору), а також збудників, що передаються статевим шляхом. Не втратили свого значення такі збудники, як стрептокок, стафілокок, кишкова паличка, протей, гонокок та інші. Роботами останніх років доведено роль анаеробної інфекції, і монокультура досягає 20%, поліанаероби — 44%, облігатні та факультативні анаероби — 37,7%.
У більшості випадків запальні процеси носять полімікробний, змішаний характер. В результаті захворювання втрачає нозологічну специфічність.
Особливості сьогодення в тому, що спостерігається значне зниження імунної реактивності жіночого організму, що зумовлено погіршенням еколо¬гічної обстановки, наявністю хронічного стресу, особливістю живлення та зміною фізіологічних періодів в житті жінки.
Слід пам'ятати про ятрогенні фактори (катетеризація судин, тривалість симультантних операцій, ендоскопічні методи обстеження). Супутні захворю¬вання (цукровий діабет, хіміотерапія, глюкокортикоїдна терапія з імуносупре-сивним ефектом та інше) негативно впливають на розвиток та перебіг запалення.
Класифікація запальних захворювань геніталій За клінічним перебігом:
I. Гострі процеси.
II. Підгострі процеси.
III. Хронічні процеси.
За ступенем важкості:
I. Легка.
II. Середня.
III. Важка.
За локалізацією:
І. Запалення статевих органів нижнього відділу:
1) вульви (вульвіт);
2) бартолінової залози (бартолініт);
3) піхви (кольпіт, вагініт);
4) шийки матки:
5) а) екзоцервіцит (запалення піхвової частини шийки матки, покритої багатошаровим плоским епітелієм);
б) ендоцервіцит — запалення слизової оболонки, яка переходить в канал шийки матки і покрита циліндричним епітелієм.
II. Запалення статевих органів верхнього відділу: 1. Тіла матки:
а) ендометрит (запалення слизової оболонки тіла матки);
б) метроендометрит (запалення слизового і м'язового шару тіла матки);
в) панметрит (запалення усіх шарів стінки матки);
г) периметрит (запалення очеревини, що покриває тіло матки).
2. Придатків матки:
а) сальпінгіт (запалення маткових труб);
б) оофорит (запалення яєчників);
в) сальнінгоофорти (запалення маткових труб і яєчників), або аднексит;
г) аднекстумор (запальна пухлина маткових труб і яєчників);
д) гідросальнінкс (запальна мішечкувата пухлина маткової труби з накопиченням серозної рідини у її просвіт);
є) піосальпінкс (запальна мішотчата пухлина маткової труби з нако¬пиченням гною у її просвіт);
є) піоварум (запальна пухлина яєчника з гнійним розплавленням його тканин);
ж)перисальпінгіт (запалення очеревинного покрову маткової труби).
3. Клітковини таза (параметрит (запалення клітковини, що оточує матку)— боковий, передній і задній).
4. Очеревини таза (пельвіоперитоніт — запалення очеревини малого таза).
Правильно сформульований діагноз повинен мати вказівки на особли¬вості клінічного перебігу, локалізацію процесу, що дозволяє визначити тим самим принцип лікування, його тривалість, діагностичні особливості, наступ¬ну тактику.
Клінічна картина запальних захворювань гені талій
В сучасних умовах запальні захворювання геніталій мають деякі особ¬ливості, що суттєво відрізняє їх від клінічної картини захворювань 20-річної давнини. їх характеризує:
- стерта клінічна симптоматика гострої стадії захворювання;
- перевага хронічних процесів, а в останні роки — поява первинно-хронічних захворювань;
- стійкий рецидивуючий перебіг хронічних процесів;
- найбільш часта локалізація запального процесу в придатках матки;
- рідкісне ураження параметральної клітковини;
- рідкісний розвиток гнійних процесів.
Перебіг захворювання (гострий, иідгострий, хронічний), ступінь тяжкості (легка, середня, тяжка), залучення багатьох тканин та органів (ендоцервікс, ендометрій, міометрій, ендосальпінкс, яєчники); розповсюдження процесу на оточуючі тканини (параметрій, очеревину) в більшій мірі залежить від реак¬тивності організму жінки, але також і від патогенних властивостей мікробів.
Виділяють два клінічно-патогенетичні варіанти запального процесу.
Для першого є характерною перевага інфекційно-токсичних проявів як результату вкорінення або активації мікробів (поява болю, температурна еакція, ексудативні процеси, інтоксикація) — інфекційно-токсичний варіант. Другий варіант характеризується стійким больовим синдромом та ознаками порушення функцій судинної (переважно мікроциркуляції), нервової, імунної та ендокринної систем. Перший варіант спостерігається при гострому пере¬бігу та загостренні хронічного. Другий варіант характерний для хронічного перебігу захворювання.
Больовий синдром є провідним симптомом хронічного запалення неза¬лежно від його локалізації. Його морфологічна основа — це фібротизація, склерозування тканин, втягнення в процес нервових гангліїв з розвитком тазових гангліоневритів і таких же уражень у віддалених органах (солярит і ін.) Біль має різний характер: тупий, ниючий, тягнучий, такий, що посилюється, постійий або періодичний. Для хронічних запальних процесів характерний рефлекторний біль (реперкусивний), що виникає за механізмом вісцеро-сенсорних і вісцеро-кутаниих рефлексів. Біль внизу живота буває дифузний, нерідко локалізується в правому або лівому паху, ірадіює в ділянку поперека, у піхву, у пряму кишку, у крижі, у нижні кінцівки. Існують зони підвищеної шкіряної чутливості (зони Захар'їна—Геда) при запаленні геніталій. Вони поширюються від X грудного до IV крижового (поперекового) хребця (яєчник -- X грудинний, маткові труби -- XI грудинний, матка — IV поперековий). Інші симптоми залежать від ураження різних анатомічних структур. Так, ендоцервіцит може проявлятися скаргами на ненормальні вагінальні виділення. Слід брати до уваги, що ендоцервіцит є початком висхідної інфекції, але він рідко супроводжується болем. При цьому можна спостерігати набряк, гіперемію в зоні зовнішнього зіву шийки матки. Більш загальні симптоми (гарячка, нудота, іноді блювання) є результатом гострого ураження маткових труб, яєчників або оточуючих тканин (параметрія, очеревини). Запальні захворювання статевих органів мо¬жуть включати в себе будь-яку комбінацію ендометриту, сальпингіту, оофо-риту, тубооваріальних утворень, тазового перитоніту.
Так, у порожнину матки інфекція може проникнути під час менструації, під час статевих зносин у дні менструації, під час деяких лікувальних процедур (вишкрібання слизової оболонки матки, продування маткових труб тощо), під час пологів та абортів, а також під час загальних інфекційних захворювань (грип тощо).
Запальний процес, що локалізується тільки у поверхневому шарі ендометрія, називається ендометритом, у глибших тканинах (базальний шар ендометрія, міометрій) — ендоміометритом. Особливістю ендометриту є дуже частий перехід інфекції у маткові труби.
Гострий ендометрит розвивається гостро. Підвищується температура тіла, погіршується загальний стан, з'являється біль, який віддає у крижі і пахові ділянки, надмірні серозно-гнійні або кров'янисто-гнійні виділення, іноді метррагія. Під час піхвового дослідження матка збільшена, болісна. У разі гострого ендометриту руйнується і некротизується функціональний шар ендометрія, епітелій у деяких місцях десквамується, глибше утворюється підепітеліальний захистний вал у вигляді великого лейкоцитарного інфільт¬рату. У крові спостерігається лейкоцитоз, збільшується ШОЕ. Гостра фаза запалення у разі правильного лікування триває близько 5—7 днів. Слизова оболонка ендометрія відпадає і розпадається, разом з нею зникають і скупчення мікробів. Тому іноді можливе самовиліковування. Але у більшості випадків перебіг хвороби прогресує: процес поширюється лімфатичними і кровоносними судинами на м'яз матки. У процес можуть втягуватися також очеревина, що вкриває матку, і оточуюча клітковина. В особливо несприят¬ливих випадках розвивається флебіт і тромбофлебіт судин матки і навіть сепсис. Гострий ендометрит частіше закінчується видужуванням, рідше пере¬ходить у хронічний ендометрит (метроендометрит).
Клінічні симптоми у разі хронічного ендометриту виражені значно менше, ніж у разі гострого: температура тіла нормальна, виділення слизисто-гнійні, ненадмірні, біль у попереку незначний. Нерідко відзначаються розлади менструального циклу типу мено- або метрорагії, що пов'язано з порушенням скоротливої функції матки.
У разі сальпінгіту запальний процес захоплює маткові труби. Інфекція проникає у маткові труби висхідним шляхом із матки або низхідним — у разі проникнення збудників із очеревини через лійку маткової труби. Можливі також лімфогенний і гематогенний шляхи зараження. У початковій стадії запального захворювання у стінці маткової труби розвивається гіперемія, відбувається набухання слизової оболонки і посилена секреція її епітелію. Розвивається катаральний сальпінгіт. Стінка труби при цьому рівномірно стовщується, і труба легко пальпується під час піхвового дослідження. У разі прогресування процесу в отворі маткової труби накопичується надмірний секрет. Складки слизової оболонки стають набряклими, стовщуються, маткова частина труби стає непрохідною, а у разі закриття лійки маткової труби надмірний секрет розтягує стінки труби, перетворюючи її на мішкувату довгасту пухлину, заповнену серозним вмістом — сактосальпінкс або гідросальпінкс, частіше двобічний. Якщо порожнина маткової труби заповнена гноєм, її називають піосальпінксом. У разі сальпінгіту у процес швидко втягується черевний покрив маткової труби, унаслідок чого утворюються зрощення з суміжними органами, найчастійше з яєчником, і яєчник теж утягується в запальний процес. Розвивається сальпінгоофорит або аднексит. Якщо піосальпінкс зростається з яєчником, у товщі якого теж є абсцес, перетинка між ними розсмоктується і утворюється загальна порожнина, наповнена гноєм, — тубооваріальний абсцес. Клінічний перебіг залежить від характеру ураження. У разі розвитку запального процесу у аткових трубах і яєчниках раптово підвищується температура тіла до 40 градусів. Хворі скаржаться на слабкість, нездужання, порушення сну і апетиту. Турбує спочатку різкий, а потім пульсуючий біль унизу живота. Відзначаються лейкоцитоз, зсув лейкоцитарної формули вліво, підвищення ШОЕ, збільшенння кількості лейкоцитів.
Запальні захворювання матки і маткових труб можуть поширитися на очеревинні покриви цих органів з розвитком периметриту і періаднекситу, а у разі прогресування запалення у процес втягується вся очеревина малого таза, тобто розвивається пельвіоперитоніт. Захворювання починається з появи високої температури тіла, ознобу, сильного болю унизу живота, нудоти і блювання. Пульс частий, слабкого наповнення і напруги. Нерідко відзначається виражений метеоризм, атонія кишок, затримка випорожнення або пронос, іноді часте болісне сечовипускання. Черевна стінка напружена, симптом Щоткіна—Блюмберга різко позитивний. Під час дослідження крові визначаються лейкоцитоз, підвищена кількість нейтрофілів, лімфопенія, підвищена ШОЕ, низький гемоглобін.
Діагностика
Діагностика запальних захворювань статевих органів жінок в гострій стадії грунтується на даних анамнезу і об'єктивного дослідження (п'ять класичних ознак запалння: calor, dolor, tumor, rubor, functia laesa; характерні зміни крові: прискорення швидкості зсідання еритроцитів, зрушення вліво формули білої крові), характерних неспецифічних біохімічних змін крові (СРБ, сбільшення серомукоїдів, сіалових кислот), швидкої регресії клінічних проявів при проведенні антибактеріальної терапії.
Диференційна діагностика в гострій стадії проводиться з позаматковою вагітністю, гострим захворюванням черевної порожнини (гострий апендицит), іноді онкопатологією.
При діагностиці запальних захворювань статевих органів жінок в хронічній стадії можуть виникнути значні труднощі. Відсутність патогномонічної маніфестації, характерних змін крові, біохімічних показників вимагають від лікаря проведення дуже ретельного опитування, диференційної діагностики і перекладають основну вагу діагностики на допоміжні методи — методи функціональної діагностики, лапароскопію, методи вірусологічного та бактеріологічного дослідження). Стійкий тазовий больовий синдром може бути притаманний колітам, проктосигмоїдитам, при варикозному розширенні вен яєчниково-маткових сплетінь, що проявляє себе почуттям тяжкості, інтенсивним болем), при ендометріозі (стійкий біль посилюється з початком менструації), який може існувати самостійно, але дуже часто розвивається в осередку хронічного запалення.
Хронічний аднексшп слід диференціювати з хронічним циститом, хроніч¬ним апендицитом, специфічним запальним процесом (туберкульоз геніталій).Наявність скарг на біль внизу живота ще не дає приводу для діагнозу "хроніч¬ний аднексит".
Основні методи лікування запальних захворювань
геніталій при неспецифічному запаленні нижніх відділів
жіночих статевих органів
1. Вульвіт.
Під час гострого вульвіту призначають ліжковий режим, до запалених ділянок прикладають примочки зі свинцевою водою або 1% розчином резорцину. Через 2—3 дні після припинення гострих явищ призначають теплі сидячі ванни з розчином калію перманганату (1:10 000), настоєм ромашки або розчином фурациліну 1:5000. У нідгострій і хронічній стадіях рекомендують сидячі ванночки з розчином ромашки або калію перманганату 2—3 рази на добу по 10 хв., снодійні засоби тощо. Паралельно проводять лікування супутніх загальних захворювань (діабету, циститу) і усувають механічні чинники та інші шкідливі агенти, які обтяжують перебіг захворювання.
2. Бартолініт.
У разі проникнення мікробів у паренхіму залози виникає справжній абсцес.
Лікування абсцесів зводиться до розтину і дренування вогнища. У разі кісти бартолінових залоз і рецидивуючих псевдоабсцесів роблять екстирпа¬цію бартолінової залози.
3. Кольпіт.
Лікування проводять з урахуванням етіологічного чинника. У гострій стадії починають із застосування теплих сидячих ванн із слабкого розчину калію перманганату 1:10000 або ромашки, шавлії, дубової кори у поєднанні з антибактеріальною терапією (антибіотики з урахуванням чутливості збудника і сульфаніламідні препарати). Після затихання гострих запальних явищ призначають спринцювання піхви 2% розчином борної кислоти або 0.02% розчином фурациліну, а також піхвові таблетки кліон-Д100 або поліменакс з наступною нормалізацією мікрофлори піхви пробіотиками — біфідумбактри-ном, вагілаком та ін. При кандидозному кольпіті застосовують клотрімазол. міконазол, еконазол, інтраконазол. Препарати вводять у піхву 1 раз на добу протягом 3 діб. Призначають пімафуцин протягом 6 діб, дифлюкан по 150 мі' усередину та ін.
При старечому кольпіті неспецифічної етіології слід застосовувати місцеві етіотропні протизапальні засоби, лікувати обмінні порушення тощо.
4. Ендоцервіцит.
У разі неспецифічного гострого ендоцервіциту лікування має бути спрямоване на локалізацію процесу. Призначають повний спокій. Активні місцеві процедури протипоказані через можливе поширення інфекції на вищерозташовані відділи статевого апарату. Антибіотики та сульфаніламідні препарати вводять у поєднанні із загальиозміцнюючою терапією. Гнійні виділення видаляють із піхви за допомогою обережних спринцювань. Промивну рідину уводять у піхву під низьким тиском. Для спринцювання застосовують розчин фурациліну (1:5000), теплий розчин натрію гідро¬карбонату (2 столові ложки на 1 л переварної води), відвар ромашки, шавлії, дубової кори.
У разі хронічного ендоцервіпиту проводять більш активне місцеве лікування: спринцювання 5% розчином натрію гідрокарбонату, піхвові ванночки з неочищеним деревним оцтом або 2% розчином срібла нітрату, змазування каналу шийки матки 10% розчином натрію гідрокарбонату чи 5— 10% розчином протарголу. Припікання роблять через 3—4 дні, усього 5—6 процедур. Призначають також електрофорез цинку (ендоцервікально) і загальнозміцнювальне лікування.


Насколько материал оказался Вам полезным?
Текущий рейтинг: 4.2/9 голосов

Добавил(а): nmu | 19.02.2009 | Просмотров: 12618 | Загрузок: 2972
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Объявления на сайте
Продажа литературы на сайте
Медицинские выставки 2017
Яндекс.Метрика
Главная страница Информация о сайте Гостевая книга Обратная связь