Мобильная версия | RSS
Счастливый Вы человек, Гость!
Вход | Регистрация
Меню сайта
Разделы
Тесты КРОК 2015 [67]
Разное [27]
Акушерство и гинекология [37]
Анатомия [15]
Биология [3]
Биофизика [7]
Биохимия [14]
Военка [30]
Гигиена [7]
Гистология [5]
Гуманитарные науки [11]
Дерматология и венерология [4]
Детские инфекции [33]
Детская хирургия [23]
Законодательство [21]
Иммунология и аллергология [2]
Инфекционные болезни [26]
Латинский язык [2]
Микробиология [6]
Нервные болезни [6]
Нормальная физиология [20]
Онкология [36]
Офтальмология [4]
Патологическая физиология [41]
Патологическая анатомия [47]
Педиатрия [20]
Психиатрия [3]
Радиология [14]
Социальная медицина [6]
Стоматология [51]
Судебная медицина [22]
Терапия [107]
Травматология и ортопедия [47]
Фармакология [68]
Хирургия [39]
Эндокринология [10]
Эпидемиология [19]
Мультимедиа [27]
Записи в дневниках
Народный опрос
Опасно ли детям учиться в одном классе с ВИЧ-инфицированным ребенком?
Всего ответов: 4444
Форма входа
Неофициальный сайт студентов
НМУ имени А. А. Богомольца
Главная » Файлы » Акушерство и гинекология

Гінекологія (шпора, архив, *.doc)

[ Скачать с сайта (35.9Kb) ] 19.02.2009, 19:31
13 сторінок шрифтом Arial, 10.

/фрагмент/

ГІНЕКОЛОГІЧНЕ ОБСТЕЖЕННЯ

А. Спеціальний гінекологічний анамнез (довідки про менструальну, статеву, дітородну, секреторну функції). 
Б. Основні методи обстеження всіх жінок при профілактичних оглядах. 
1. Огляд зовнішніх статевих органів (огляд зовнішнього отвору січовивідного каналу, виявлення розміру бартолінієвих залоз, розміщення їх вихідних протоків, скеневих залоз, огляд промежини, анального отвору, присінку вагіни, виявлення опущення та випадіння стінок вагіни та матки, визначення стану м'язів тазового дна). 
2. Дослідження за допомогою дзеркал (стан стінок вагіни, характер складчастості та колір слизової оболонки, розростання, пухлини склепінь та .шийки матки, розмір та форма — циліндрична або конічна, розриви, ерозії, дисплазія епітелію, характер виділень). 
3. Вагінальне внутрішнє дослідження (ширина отвору вагіни, великі залози переддвір'я, стан промежини та м'язів тазового дна, січовивідний канал за ходом передньої стінки вагіни, довжина, ширина вагіни, складчастість слизової оболонки, наявність рубців, стенозу, перегородки, інфільтрата, пухлини, глибина, симетрія, згладженість, вип'ячування, затвердіння, форма шийки матки, розмір, порушення цілостності, форма зовнішнього вічка, консистенція, положення шийки відносно осі таза, пухлини). 
4. Дворучне комбіноване вагінально-черевостінне дослідження (розмір матки, форма, положення — нахилення, перегиб, зміщення а горизонтальною та вертикальною віссю, болючість та рухливість матки, стан маточних труб, тонкі та м'які, звичайно не пропальповуються, їх 
область не болюча, яєчники у худорлявих жінок добре пальпуються у вигляді тіла мигдалеподібної форми, розміром 3x4 см, досить рухливі та чутливі, зв'язки навколоматкової клітковини, сірозна оболонка матки, перемети її в нормі не пальпуються). 
В. Додаткові спеціальні методи дослідження. 
Ректальне дослідження (ректо-абдомінально-вагінальне). 
Дослідження за допомогою кульових щипців проводиться у разі необхідності визначення зв'язку пухлини черевної порожнини з статевими органами. 
Зондування матки показано при потребі вивчити прохідність шийкі матки, її довжину та конфігурацію, наявність в ній пухлин, перед деякими операціями (вишкрібання стінок порожнини матки, ампутація шийки матки та ін.). Протипоказання: гострі запалення вагіни, матки та придатків, підозра на вагітність, ракові виразки на шийці. Ускладнення: кровотеча, перфорація, занесення інфекції. 
Біопсія: відокремлення та дослідження кусочка тканини з діагностичною метою. Повинна проводитись прицільна біопсія (після кольпо-скопії та з найбільш підозрілої ділянки). Найчастіше біоптат беруть з ураженої ділянки шийки, але можна — з будь-якої ураженої ділянки (краще скальпелем, рідше кінхотомом). 
Діагностичне вишкрібання слизової оболонки та порожнини матки, відокремлене діагностичне вишкрібання шийки та порожнини матки. •Показання: маткові кровотечі, підозри на злоякісну пухлину, на залишки плідного яйця, на поліпоз слизової матки, ТБЦ ендометрію. Протипоказання: гостре і підгостре запалення матки та придатків, підслизова мірма, гонорейний ендоцервіцит. Діагностичне вишкрібання — один з видів біопсії, де матеріалом для дослідження є слизова оболонка матки. 
Пункція черевної порожнини через заднє склепіння. Показання: підозра на позаматкову вагітність, запальні захворювання, які перебігають з утворення мексудата в ректально-матковому заглибленні, з наступним лабораторним дослідженням. Прицільна пункція пухлини при підозрі на пірсальпінкс та гідросальпінкс. 
Продування та промивання маткових труб, пертубація та гідротубація. Пертубація: визначення прохідності труб за допомогою введення в їх просвіт речовини. Протипоказання: вагітність, гостре та підгостре захворювання, пухлини матки, придатків, патологічні кровотечі тощо. Лікарські засоби для гідротубації: новокаїн, антибіотики, лідаза, гідрокортизон. Рекомендується проводити на 10—13-й день менструального циклу. 
Ультразвукове дослідження. Протипоказання: пухлини матки та придатків, підозра на маткову та позаматкову вагітність, виявлення стану труб при гідротурбації та ін. 
Г. Рентгенологічні методи дослідження. 
ГІСТЕРОСАЛЬПІНГОГРАФІЯ (метросальпінгографія) — отримання контрастного зображення порожнини матки•та маткових труб за допомогою рентгенографії. Показання: патологічні процеси, що викликають зміни форми та розмірів матки (аномалії розвитку матки, пухлини). Виявлення прохідності маткових труб. Протипоказання: підозра на вагітність (маткову та позаматкову), кровотеча, гострі та підгострі запальні захворювання матки та придатків. Проводиться на 8—14-й, а ще краще — на 16—18-й день циклу. Контрастні речовини: йодоліпол, водний розчин діадону або сергозіна. Знімок роблять зразу після введення, через 15—20 хвилин та через 1 добу. 
ПНЕВМОПЕЛЬВІОГРАФІЯ — рентгенографія органів малого таза після введення газу в черевну порожнину. Показання: новоутворення матки та придатків з нечіткими контурами, пухлиноподібні та запальні захворювання, аномалії розвитку статевих органів та ін. Протипоказання: тяжкі захворювання органів кровообігу, бронхіальна астма, гострі запальні захворювання органів малого.таза, великі пухлини. Біоконт-растна инсвмопсльвіографія — пневмопельвіографія з одночасною мет-росальпінгографією. 
ЛІМФОГРАФІЯ проводиться для виявлення поширення ракового процесу шийки, тіла матки та яєчників. Пряма лімфоґрафія базується на тому, що вражена метастазом частина лімфатичного вузла не здатна поглинати контрастну речовину ( йодоліпол, міоділ), на ренгенограмі видно дефект наповнення. Непряма радіоізотопна лімфоґрафія — це підшкірне введення в перші міжпальцьові проміжки . Аи. При специфічному ураженні лімфовузлів штриховка їх при скенуванні не виражена. 
АНГІОГРАФІЯ — введення контрастної речовигіи в судини матки, сітка яких видна при ренгенографії. 
ВНУТРІШНЬОКІСТКОВА ФЛЕБОГРАФІЯ — введення водорозчинних контрастних речовин у губчату речовину надлобкових кісток та рентгенографія судин малого таза. 
Д. Ендоскопічні методи дослідження. 
КОЛЬПОСКОПІЯ — огляд шийки матки та слизової оболонки вагіни за допомогою кольпоскопа. Показання — патологічні процеси на шийці матки та вагіни. Розширена кольпоскопія — огляд після обробки шийки матки розчином Люголя та 3% оцтовою кислотою. 
ЦЕРВІКОСКОПІЯ — огляд шийки матки за допомогою спеціальних засобів — цервікоскопа через кольпоскоп. 
ПСТЕРОСКОПІЯ — огляд слизової оболонки матки за допомогою гістероскопа. 
ЦИСТОСКОПІЯ — огляд слизової оболонки сечового міхура за допомогою цистоскопа. 
ЛАПАРОСКОПІЯ — огляд органів черевної порожнини та малого таза за допомогою лапароскопа, введеного в черевну порожнину шляхом проколу передньої черевної стінки. 
Ж. Дослідження функціонального стану яєчників 
Феномен зіниці, феномен папороті, циклічні зміни базальної температури, цитологічне дослідження вагінальних мазків. Патогістологічне дослідження ендометрію. Біологічні, хімічні дослідження крові, визначення гормонів у крові та сечі. Цитологічне дослідження мазків на атипові клітини. Посів виділень з статевих органів. 

ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ЖІНОЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ 
Під час збирання анамнезу слід звернути увагу на виявлення етіологічного фактора захворювання. При цьому необхідно з'ясувати: 
а) перенесені захворювання (туберкульоз, запалення легенів, грип, ангіна, апендицит тощо). 
б) зв'язок захворювання з професійними та виробничими чинниками; 
в) наявність патогенетичних факторів, які можуть призвести до розвитку запального процесу або до загострення скрито існуючої "дрімаючої" інфекції (травми, охолодження, фізичне перевтомлення, завелике фізіотерапевтичне' навантаження, крововтрата, нервово-нсихічне пригнічення та ін.); 
г) наявність безпліддя. 
Особливості перебіїу запальних захворювань зараз: зменшення кількості первинних параметритів та пельвіоперитонітів, збільшення випадків хронічних сальнінгоофоритів, тривалий перебіг хронічних аднек-сигів з частими загостреннями та порушеннями багатьох систем організму. Причина — зміна властивостей самого мікроорганізму внаслідок безсистемного застосування антибіотиків, а також імунних реакцій макроорганізму, посилення слідових реакцій в застійних спалахах збудження, наявність нейродистрофічних змін в організмі, прояви сенсибілізації та аутосенсибілізації організму, приєднання нової флори (хламідії, мікоплазми, віруси). 
При вивченні перебігу захворювання акцентують увагу на симптомах, які характерні для септичних захворювань. При дослідженні статевих органів звертають увагу студентів на наявність характерних вогнищ ураження (уретрит, скенсіт, вестибуліт, бартолініт, ендо-цервіцит, ендометрит, ураження придатків). 
Студентів слід також ознайомити з основними діагностичними методами дослідження хворих з запальними захворюваннями статевих органів: а) технікою взяття мазків з уретри, цервікального каналу, вапни; б) прицільною пункцією запального пухлиноподібного міхурного утворення тощо. 
У діагностиці запальних захворювань необхідно використати бактеріологічне та бактеріоскопічне дослідження виділень, пунктатів для з'ясування гостроти процесу, ширше користуватися реакцією на СРБ, дифеніламіновою реакцією, виявляти диспротеінемію, визначати показники клітинного та гуморального імунітету, ступінь сенсибілізації. 
Звернути увагу на діагностику та лікувальну тактику при справжніх ерозіях шийки матки. Для лікування використовують ванночки з дезинфікуючими та протизапальними засобами, тампони з жировими емульсіями, вагінальні кульки. Для виключення предраку та раку шийки матки насамперед треба зробити кольпоскопію, цитологічне дослідження, у разі необхідності — біопсію з подальшим гістологічним заключенням. З метою диференціальної діагностики на даному занятті слід продемонструвати студентам різноманітні епітеліальні дисплалї шийки матки. При ектропіоні, деформації, старих розривах шийки матки можуть бути рекомендовані пластична операція, кріодеструкція, електроконізація. 
Слід зупинитися на особливостях перебігу та лікуванні» тріхомонадного кольпіту. При трихомонозі лікування складається з комплексу санітарно-гігієнічних заходів, загальної дії на організм та місцевих процедур, а також одночасною обстеження та лікування статевого партнера. Медикаментозні препарати: фліігіл, граміцидін-гліцерін, фуразолідон, уротропін-левоміцетін-борна кислота, трихопол (метронідазол). Найефективніший зараз фазіжин (тінідазол) — 2г на прийом. 
На даному занятті треба зупинитися на лікуванні вульновагінітів у дитячому віці. 
На другому занятті розглядаються класифікація запальних захворювань верхніх відділів жіночих статевих органів, діагностика, диференціальна діагностика та лікування цієї патології. 
Особливу увагу приділяють анамнезу, клінічному перебіїу захво- . рювання, результатам лабораторних досліджень. Розглядаються загальні принципи лікування хворих з гострими запальними захшіркшанями — комплексна антибактеріальна, дезінтоксікаційна, десенсибілізуюча терапія, симтоматичні засоби, вітаміни, фізмеїоди. 
Лікування хворих лише в стаціонарі здійснюється при мішкоподібних утвореннях придатків. Як в гострій, так і в хронічній стадії показано видалення вмісту шляхом прицільної пункції з наступним введенням антибіотиків. З метою стимуляції захисних сил організму використовують дробні гемотрансфузії, введення альбуміни та плазми (натнвної та антистафілококової), полібіолін, антистафілококовий.у-гло-булін, декаріс та ін. Для місцевого лікування при наявності інфільтративних процесів, при тазових флебітах, параметригах, аднекстуморах можна вводити у вагіну тампони такого складу: 10% розчин димексида 10,0 + мазь Вишневського. З цією самою метою можна використовувати суміш: гепарін 10 тис. од. +. но-шпа 4,0 + гідрокортизон 75 мг 10% димексид 50,0+10% етазол-натрію. Тампони вводять у вагіну на 6—8 годин. 
При розгляді патогенезу слід звернути увагу на відсутність ведучої ролі мікробного фактора в розвитку хронічного за-пальнога процесу. Зазначити, що основним принципом лікування є 
підвищення реактивності організму, посилення його імунобіологічних можливостей. 
Для лікування хронічних запальних процесів жіночих статевих органів слід рекомендувати комплексний метод, розроблений співробітниками кафедри, обгрунтувати використання кожного рекомендованого заходу. 
Необхідно зупинитися на показаннях та протипоказаннях до фізіотерапевтичного лікування, розглянути методи фізіотерапії, які використовуються з цією метою. Зазначити, що запальні процеси жіночих статевих органів можуть призвести до порушення менструальної функції, безпліддя, зупинитися на методах реабілітації. 
Для лікування запалення жіночих статевих органів поза загостренням можуть бути рекомендовані такі курорти: Любен-Великий, Одеса (Хаджибей, Куяльник), Євпаторія, Саки, Майнаки, Бердянськ, Слав'янськ, П'ятигорськ, Миргород. 
Фізіотерапевтичні методи: УЗД, електрофорез з Са, Си, новоіманіном. 

ГОНОРЕЯ ЖІНОК 
Гонорея, як і сечостатевий трихомоноз — венеричне захворювання, яке найчастіше виникає через якісні зміни властивостей гонокока, а також в зв'язку з тим, що хвора до обстеження нерідко приймає різноманітні антибактеріальні препарати, виявлення запального процесу утруднюється. Клінічна картина гонореї у жінок змінилася і внаслідок змішаної інфекції: приєднання трихомонад, вірусів, дріжджеподібних грибів та ін. Все зазначене обумовлює необхідність вивчення цієї інфекції з використанням сучасних бактеріологічних, культуральних та імунологічних методів. 
Профілактика та лікування гонорейних захворювань мають велике значення в медичному та соціальному відношенні, оскільки вони тісно переплітаються з такими проблемами, як шлюб, сім'я, статеве виховання. 
Гонорея — загальне інфекційне захворювання, яке викликається гонококом. 
При обговоренні питання про ультраструктуру гонокока слід звернути увагу на ту обставину, що при хронічній гонореї гонококи змінюють розмір та інтенсивність забарвлення. При лікуванні сульфаніламідами та антибіотиками в недостатній кількості утворюються Ь-форми. Вони мають розміри від пилоподібних утворень до еритроцита, найчастіше кулеподібної форми, інтенсивність забарвлення різноманітна. Ці форми нечутливі до тих препаратів, які викликали їх утворення. Ь-форми можуть розмножуватися не тільки поділом коками, а й брунькуванням. 
Гонококи розміщуються внутрішньоклітинне, всередині епітеліальних клітин та лейкоцитів. Важливе епідеміологічне значення має фагоцитоз гонокока трихомонадами, оскільки антибіотики не діють на гонококи всередині трихомонад. 
Лабораторна діагностика починається з бактеріоскопії, У всіх випадках, коли є підозра на гонорею використовують культуральний метод. Матеріал з уретри беруть петлею, з цервікального каналу — пінцетом. 
Слід розрізняти дві форми гонореї: а) свіжу - давністю захворю-вання до 2 міс; б) хронічну. Свіжа форма підрозділяється 
підгостру та торпідну. Торпідною (малосимптомною) гонореєю вважають Захворювання, коли при незначних клінічних проявах можна виявити гонококи. 
Під хронічною гонореєю слід розуміти мляво перебігаючі форми тривалістю понад 2 міс чи з невстановленим початком. Можливе загострення хронічного процесу. 
Необхідно звернути увагу на те, що гонорея у жінок зараз проходить як мікст-інфекція, актуальною є проблема приєднання до гонореї трихомоніазу (70 — 80%). При цих формах процес розвивається у верхніх відділах та клінічно перебігає більш ускладнено. Реєструється сумісна гонорейно-стафілококова, гонорейно-колібацилярна, гонорейно-хламідіазна та найчастіше — кандідозна інфекції. У 36% жінок реєструється гонорея та сифіліс. Такі випадки змінюють клінічний перебіг, ускладнюють діагностику та лікування. 
Для гонореї жінок характерна багатовогнищеві ураження. 
У клініці гонорея класифікується на Г.нижнього відділу- (уретріт, парауретріт, бартолініт, цервіцит, проктіт) та гонорею верхнього відділу статевих органів (ендометрит, метроендометрит, аднексит, пельвіоперитоніт, перитоніт). Метастатична гонорея — артрит, полісерозіти, ендокардіти. 
При обговоренні шляхів інфікування слід підкреслити, що основний шлях — статевий, побутовий дуже рідкий При специфічному запальному процесі для встановлення правильного діагнозу необхідна єдина схема дослідження: з анамнезу слід виявити строки розвитку захворювання після початку статевого життя чи випадкового статевого зв'язку, характер виділень, підвищення температури тіла, появу порушень менструального циклу, а також перенесені запальні захворювання, провести огляд вульви, присінку вагіни, уретри, парауретральних ходів, вестибулярних залоз та устя їх вивідних проток. 
Вагіну та шийку матки оглядають за допомогою дзеркал._При цьому проводиться забір матеріала для бактеріоскопії, потім — бімануальне дослідження (черевностіночно-вагінальне) та дослідження прямої кишки. 
Методи провокації базуються на подразненні тканин з метою ви-явлення інфекції у схованих вогнищах: 
1) хімічний — змазування уретри 1—2% розчином нітрату срібла, цервікального каналу — 2 — 5% розчином нітрату срібла, прямої кишки — 1 % розчином Люголя; 
2) біологічний — внутрішньом'язово гоновакцина 500 млн мікробних тіл, можна вводити вакцину з пірогеналом (200 МПД), в умовах стаціонара регіонарно — в підслизовий шар шийки матки 100 мл мікробних тіл; 
3) термічний — прогрівання щоденно, 3 дні послідовно 30-40-50 млн мікробних тіл. Виділення для дослідження брати кожен день після прогрівання; 
4) фізіологічний — менструальні дні; 
5) найкращими є комбіновані провокаці. В один день проводять хімічну, біологічну та термічну провокацію, мазки беруть з усіх вогнищ через 24—48—72 години. Діагноз правомочний лише після виявлення гонокока. 
При розгляді клінічного перебігу запального процесу гонококової етіології слід зупинитися на вульвїтах,. вестибулітах, уретритах, пара-уретритах, запаленнях великих вестибулярних залоз, вагінітах, запаленнях шийки матки. 
Слід звернути увагу на те, що у дорослої жінки при наявності багатошарового плоского епітелію вагінальної стінки та кислого середовища вмісту вапни умови для розвитку гонорейної інфекції несприятливі. Справжній гонорейний вагініт починається у вагітних, під час менопаузи та у дівчат. Особливості клінічного перебігу висхідної гонореї полягають в тому, що їй передує менструація (33-79%), супроводжують пологи, вишкрібання, внутрішньоматкова контрацепція. Перебіг її може бути гострим, але дуже часто торпідним, асимптомним. При розгляді клінічних проявів слід зупинитися на клініці ендометріту та ен-доміометріту, сальпінгоофоріту, перітоніту. 
Екстрагенітальна гонорея: гонорея прямої кишки, гонорейний сто-матіт, гонорея ока, урофарінгеальна гонорея, цистіт. Гонорейні проктити звичайно збігаються у жінок з ураженням сечостатевих органів та розвиваються вторинно внаслідок затікання гною із статевих шляхів. Симптоми — печіння, тенезми, печіння та свербіж в задньому проході, гіперемія навколо ануса, набряклість складок та гнійні виділення. Гонорейний стоматіт може траплятися й у новонароджених в зв'язку З інфікуванням при проходженні пологовими шляхами. Гонорея ока також спостерігається у новонароджених, дорослі уражуються при недодержанні правил особистої гігієни. У новонароджених уражуються обидва ока. Клініка проявляється через 3—4 дні після пологів. 
Метастатичні форми гонореї 
Гонококовий сепсіс розвивається при зниженому опорі організму та підвищеній вірулентності гонокока, частіше — при млявому чи хронічному перебігу процеса. На шкірі з'являються висипи у вигляді папул, які схильні до пустулізації з геморагічним компонентом. Стан хворих значно порушений, температура тіла підвищена, селезінка та печінка збільшені, в крові — лейкоцитоз зі зрушенням вліво. Для сепсісу характерні ураження суглобів та виразковий ендокардіт. Діагноз гоно-сепсісу встановлюють при наявності клінічних даних та виявленні гонококів у крові. З метастатичних форм слід зазначити гонорейний артрит, неврит. 
Гонорея та вагітність 
Згідно з існуючим у нашій країні положенням жінку під час вагітності треба досліджувати 2 рази, а якщо є показання, то й частіше. Для кращого виявлення необхідно досліджувати всі вогнища — уретру, цервікальний канал, вагіну, пряму кишку та великі вестибулярні залози. Слід використовувати бактеріоскопію та культуральний метод. 
Провокації не проводяться, але можна змазати уретру 1% розчином нітрату срібла або 2 — 5% розчином протарголу. 
Якщо інфікування гонореєю виникло ще до вагітності, у більшості випадків процес перебігає повільно, але можливі й загострення. Якщо зараження відбулося під час вагітності, спостерігаються виражені запальні явища, з'являються численні слизово-гаійні виділення з цервікального каналу. Особливо гострий перебіг процесу при зараженні у II половині вагітності. Характерна багатовогнищевість ураження. 
Гонорея є причиною мимовільних викиднів, передчасних пологів. Найчастіше уривається вагітність у жінок з висхідною гонореєю. Клінічний діагноз у вагітних базується на двох показниках — виділенні. гонокока та виражених запальних явищах. 
Гонореіо у породіль діагностувати легше, оскільки лохії сприятливі для розвитку гонокока. На 3 — 4-й день після пологів можна виявити гонокок у виділеннях з уретри, вапни та прямої кишки. 
Клінічні прояви гонореї в післяпологовому періоді дуже різноманітні: 
ендометрит з великими гнійними виділеннями, з високою або нормальною температурою; 
гонорейний сальпінгіт з дуже бурхливим перебігом; 
пельвіоперитоніт, перитоніт. 
У пологовому відділенні підлягає обстеженню такий контингент жінок: 
1) з запальними процесами статевих органів; 
2) з гнійними лохіями; 
3) з підвищенням температури. 

Гонорея дівчат 
Інфікування звичайно відбувається внестатевим. Гонорея у дівчат також є багатовогнищевим захворюванням – присінок, вагіна, уретра, пряма кишка. Матка та придатки, як правило, не втягуються у запальний процес. У більшості хворих процес яскраво виражений, у виділеннях можна виявити гонококи. 
Методи провокації: через резиновий катетер у вапну вводять 2% розчин нітрату срібла або 1% розчин Люголя у гліцерині. Дївчатам, старшим за 3 роки, одночасно вводять гонококову вакцину (150-200-млн мікротіл). Мазки слід брати через 24-48годин з уретри та вагіни, через 72 години — мазки на посів. 
Принципи лікування 
Жіноча гонорея виявляється лікарем-дерматологом чи гінекологом. При свіжому гонорейному процесі, вираженій загальній та вогнищевій реакції призначають антибіотики, місцеве лікування, лікування активне. При торпідному перебігу свіжої гонореї та хронічному процесі необхідно починати лікування з імунотерапії та місцевого лікування, потім на фоні імунотерапії розпочати лікування антибіотиками. Приівисхідшй гонореї велике значення має фізіотерапія. 
Вагітним та жінкам-годувальницям імунотерапію призначати небезпечно, оскільки гіпертермія може викликати переривання вагітності та припинення лактації. Вагітним не призначається також фізіотерапія. Після пологів місцева терапія призначається через 3 тижні. 
Антибіотики 
Пеніциліновий ряд. Бензілпеніцилін є основним засобом, ефективність його у терапії гонореї дотепер залишається високою. Використовується натрієва чи калієва сіль бензилпеніциліну. 
Загальнокурсова доза: при свіжій гонореї нижнього відділу — 3 млн. ОД, при всіх інших формах — від 4,2 до 6 млн. ОД. Лікування краще починати з ударної дози — 600 000 ОД, а потім використовувати одноразові дози — 300 000 ОД у фізіологічному розчині, з проміжками у 4 години. На ніч антибіотик вводять з аутокров'ю: 600 000 ОД, розчинених у 2 мл фізіологічного розчину та змішаних з 5 мл аутокрові внутріш-ньом'язово, через 8—10 годин продовжують ін'єкції по 300000 ОД кожні 4 години. 
При хронічній гонореї доцільно вводити препарат регіонарно — у м'язи шийки матки по 200 000 ОД паралельно з внутрішньом'язовим введенням. 
Біцилін-1, біцилін-3, біцилін-5. Загальнокурсова доза така сама, одноразова доза — 600 000 ОД кожні 24 г. Взагалі -— 5 ін'єкцій при гострій гонореї нижнього відділу чи 1200000 ОД кожні 48 г. 

Насколько материал оказался Вам полезным?
Текущий рейтинг: 3.5/2 голосов

Добавил(а): nmu | 19.02.2009 | Просмотров: 7314 | Загрузок: 1560
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Объявления на сайте
Продажа литературы на сайте
Медицинские выставки 2017
Яндекс.Метрика
Главная страница Информация о сайте Гостевая книга Обратная связь